1.1. Економічні ідеї рабовласницьких держав Стародавньої Азії

1.1. Економічні ідеї рабовласницьких держав Стародавньої Азії

Економічна думка як сукупність уявлень про те, як вирішувати різноманітні господарські завдання, зародилася і розвивалася разом з виникненням і розвитком людських общин. Для задоволення своїх потреб люди повинні були шукати найраціональніші способи використання обмежених ресурсів. Ці пошуки і являли собою економічну думку, яка фіксувалася у вигляді обрядів, традицій, релігійних уявлень, наскальних малюнків. З появою писемності можливості фіксації і передачі господарської інформації істотно розширилися. У той же час з поділом суспільства на класи і появою держави значно ускладнилися і господарські завдання.

У ранніх рабовласницьких державах, які виникли на території Азії і Північної Африки, економічні ідеї і уявлення знайшли відображення в двох основних формах: юридичних документах, якими були збірники законів цих держав, і господарських трактатах, присвячених вирішенню більш конкретних завдань організації і управління господарськими системами. Типовими прикладами були закони вавілонського царя Хаммурапі, індійський трактат «Артхашастра», збірник трактатів «Гуань Цзи», написаний у стародавньому Китаї.

У законах Хаммурапі, висічених клинописом на базальтовій плиті в XVIII ст. до н.е. трактуються проблеми власності, оренди і найму, регламентуються відносини рабів і рабовласників, кредиторів і боржників. Економічна думка відображає прагнення зміцнити право власності на земельні наділи, майно, рабів, контролювати господарську діяльність громадян з метою забезпечення стабільності й економічної могутності держави.

Подібного роду законодавчі документи регламентують економічні відносини й в інших ранньорабовласницьких державах Малої Азії: Хетському царстві, Ассирії, відображаючи розуміння необхід ності на даному етапі розвитку тісного централізованого управлін ня господарськими процесами.

Питання державного управління господарською діяльністю складають зміст і різноманітних трактатів, які дійшли до нас від цих древніх цивілізацій. Ці цивілізації, які виникали переважно на берегах великих річок, зіштовхувалися з проблемами спорудження й обслуговування складних іригаційних систем, що вимагало чіткої організації і централізованого управління. Рекомендаціям з вирішення цих проблем і присвячені господарські трактати. Таки ми є різного роду «Повчання» і настанови, написані в Стародавньому Єгипті. В узагальненішому вигляді проблеми господарського управління викладені в староіндійському трактаті «Артхашастра», авторство якого приписується радникові царя Чандрагупти Каутильї. Артхашастра — це вчення про користь, під якою розуміється матеріальна вигода держави й основний зміст трактату присвяче ний визначенню джерел цієї вигоди. Одним з таких джерел є доходи від державних маєтків у землеробстві, де широко використовується праця рабів і від ремісничих підприємств (прядильних, ткацьких), у яких рекомендується залучати працівників на основі найму. Однак основні доходи скарбниця отримувала за рахунок по датків з населення, які сплачувалися як у натуральній, так і в грошовій формі. У «Артхашастрі» приводиться довгий перелік по датків, прямих і непрямих, а також повинностей, які накладалися на громади і приватних осіб, даються рекомендації з приводу про ведення ефективної фіскальної політики.

Значне місце в трактаті відводиться питанням торгівлі, оренди, кредиту, що свідчить про досить стійку систему товарно-грошових відносин, яку також рекомендувалося контролювати і регламенту вати з боку державної влади. При цьому розрізняються ринкова ціна і внутрішня вартість речі, яка визначається витратами, і по дається порада стежити, щоб між ними не було значних розбіжностей.

Питання державного регулювання ринку з метою забезпечення стабільності і порядку в країні розглядалися також авторами збірника трактатів «Гуань Цзи», написаного в IV ст. до н.е. у Стародавньому Китаї. Правителеві рекомендується впливати на ціни шляхом масових закупівель товарів у період, коли вони дешеві і створювати накопичувальні фонди, щоб при нестачі товарів і дорожнечі випускати їх на ринок і збивати ціни. Для регулювання цін рекомендується також використовувати нормовану емісію грошо­вих знаків. Автори «Гуань Цзи» знайшли зворотну залежність між ціною товарів і грошей: якщо гроші будуть дорогими, речі будуть дешеві і рекомендували використовувати це для підтримки еконо­мічної рівноваги, наприклад, у врожайні роки збільшувати випуск грошей і таким шляхом викуповувати надлишки, щоб підтримувати бажаний рівень цін на хліб. Розуміння деяких закономірностей, властивих товарно-грошовим відносинам, дозволило використову­вати їх як інструменти стабілізації натурального господарства.

Важливим джерелом, яке свідчить про економічні уявлення ста­ровини, є Біблія.

Ця книга зіграла винятково важливу роль у формуванні прин­ципів господарської етики, якими протягом сторіч будуть керувати­ся люди, вступаючи у відносини в сфері економічної діяльності.

Як правило, ці документи не носили аналітичного характеру, а лише встановлювали визначені норми поведінки, але елементи роздумів і узагальнень уже мали в них місце.