Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.4. Світове фінансове середовище та його взаємозв’язок зі світовим економічним середовищем

1.4. Світове фінансове середовище та його взаємозв’язок зі світовим економічним середовищем

Виділяють кілька складових світових фінансів. Це:

світовий фінансовий ринок;

міжнародна банківська справа;

міжнародні портфельні інвестиції;

фінанси транснаціональних корпорацій.

Названі чотири складові світових фінансів об’єднує, по суті, світове фінансове середовище. Адже саме у фінансовому середовищі функціонують перелічені складові і між ними існує фінансовий зв’язок. Цю структуру міжнародних фінансів запропонували американські фахівці Максімо В. Енг, Френсіс А. Ліс, Лоуренс Дж. Мауер [5, с. 3].

Світове фінансове середовище — це середовище, яке визначає умови зростання світового фінансового ринку і впливає на рішення, що приймаються керівниками банків, керівниками фінансів корпорацій та інвесторами.

Розвиток світового фінансового середовища тісно пов’язаний зі змінами у світовому економічному середовищі. Зміни, що відбуваються в останньому, помітно впливають як на формування, так і на функціонування світового фінансового середовища.

Упродовж повоєнних років формування структури світової економіки було позначено впливом найважливіших тенденцій світового економічного розвитку. Серед них: перегрупування країн світу та зміни у співвідношенні сил; пріоритетний розвиток наукомісткого виробництва на противагу трудомісткому у промислово розвинутих країнах; зростання впливу багатонаціональних корпорацій у міжнародному інвестуванні; посилення значення міжнародного руху капіталу у світовій економіці.

Основні зміни в економічному середовищі ХХ ст. і початку ХХІ ст. можна характеризувати через чотири головні структурні тенденції.

По-перше, відбулися зміни у відносинах між промислово розвиненими країнами та сировинними країнами. Ці зміни можна поділити на три основні етапи.

1914 р. — початок 1950-х років — відновлення світових господарських зв’язків, які фактично було згорнуто під час двох світових воєн, революцій, громадянських війн, економічної кризи 30-х років. Понад сорок років знадобилося для того, щоб обсяги світової торгівлі та руху факторів виробництва досягли рівня 1913 р. Це період домінування двох сил — СРСР та США.

1950—1970-ті роки — посилення інтеграційних процесів, поява угруповань ЄС, СЕВ, НАФТА, розвиток ТНК, швидке переміщення приватного капіталу, технологій трудових ресурсів. Зміцнення позицій соціалістичних країн та країн «третього світу» у світовій економіці. Високі темпи економічного зростання в таких країнах, як Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, і перетворення їх на розвинуті країни. Утворення трьох полюсів усередині розвинутих країн: Європейський Союз (20 % світового ВВП за паритетом купівельної спроможності), НАФТА (24 %) та Японія (7 %).

1980—1990-ті роки — значні зміни у розвитку окремих груп країн: колишні соціалістичні країни розпочали ринкову перебудову, тоді як у найбільш розвинутих країнах помітними стали ознаки постіндустріального суспільства. Наприкінці 1980-х років визначальний прорив здійснила головна країна з перехідною економікою — Китай. Його частка у світовому ВВП перевищила 10 %. З кінця 90-х років Китай — друга за економічною могутністю держава світу та лідер Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

По-друге, перехід промислово розвинутих країн від трудомісткого до наукомісткого виробництва. Автоматизація та комп’ю­теризація виробництва у цих країнах обумовила зростання попиту на висококваліфікованих й освічених працівників, збільшився рівень зайнятості «білих комірців» на відміну від «синіх комірців». Інвестування у «людський капітал», тобто у здібності і трудові навички, які приносять дохід, стало чинником підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності.

По-третє, зростання транскордонних фінансових потоків, яке відбувається значно вищими темпами, ніж зростання міжнародної торгівлі. Так, щоденний обіг валюти з 80-х до 90-х років ХХ ст. зріс: у Лондоні з 90 млрд до 303 млрд дол.; у Нью-Йорку — з 50 млрд до 192 млрд дол.; у Токіо з 48 млрд до 128 млрд дол. Світовий експорт становив у 1981 р. 2000 млрд дол. та 3447 млрд дол. у 1991 р.

Якщо з 1982 до 2002 р. щорічний приріст світового ВВП становив 3,47 %, світової торгівлі — 6,02 %, то приріст випуску облігаційних позик зростав у середньому на 64,6 % щорічно, а накопичений обсяг вихідних прямих іноземних інвестицій збільшувався у середньому на 44 % щороку. Отже, на кожні 10 % зростання світового виробництва припадає близько 17 % збільшення обсягу світової торгівлі, 186 % приросту облігаційних позик та 126 % накопиченого обсягу прямих іноземних інвестицій.

По-четверте, виникнення та посилення ролі транснаціональних корпорацій у розвитку світового господарства. Наприкінці XX ст. кількість материнських компаній ТНК становила близько 64 тис., а їхніх філій у різних країнах світу — близько 870 тис. На них припадало близько 25 % загальносвітового обсягу виробницт­ва та дві третини обсягу світової торгівлі. Валовий продукт іноземних філій ТНК зріс з 1982 до 2002 р. у 5,4 раза, загальні активи — в 12,7 раза. До групи ТНК належать і транснаціональні бан­ки (ТНБ), які мають розгалужену мережу підрозділів за кордоном.

Після Другої світової війни спостерігаються також певні зміни в основних формах міжнародної економіки, які обслуговує світова валютна система. До цих змін відносять:

постійне зростання міжнародного товарообороту; обсяг світового експорту щорічно збільшується на 5—6 %; розвиток міжнародної торгівлі супроводжується нарощуванням світового багатства;

посилення міграції робочої сили; наприкінці ХХ ст. значно підвищився рівень легальної та підпільної міграції робочої сили, особливо між розвинутими країнами, з одного боку, та країнами, що розвиваються, і країнами з перехідною економікою, з іншого; міграція населення супроводжується міжнародним рухом грошових коштів; у 1980—1990-х роках спостерігається щорічне збільшення переказів грошових коштів робітниками на 27 %;

полегшення доступу на національні фінансові ринки для іноземних інвесторів та емітентів з промислово розвинутих країн з кінця 1960-х — на початку 1970-х років унаслідок поступового пом’якшення валютного контролю; розмір фінансових потоків між країнами, основну частину яких становлять портфельні інвестиції, наприкінці 1990-х років досяг понад 1 трлн дол. США.

Усі розглянуті зміни в основних формах міжнародної економіки сприяють розвитку системи фінансових послуг у світовому масштабі.