3. 4. Адміністративно-правові норми та адміністративно-правові відносини
3. 4. Адміністративно-правові норми та адміністративно-правові відносини
Адміністративно-правова норма — це загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки, яке встановлюється та охороняється державою і покликане регулювати суспільні відносин, що виникають і розвиваються в сфері державного управління.
Адміністративно-правові норми виступають необхідним і досить важливим організаційно-правовим інструментом держави, оскільки вони забезпечують чіткий, об’єктивно правильний та ефективний процес управління, впорядкованість усіх його ланок, подальше вдосконалення виконавчої діяльності. Зокрема, за допомогою норм адміністративного права визначаються межі належної поведінки державних органів, їх посадових осіб, фізичних осіб, недержавних господарських і соціально-культурних об’єднань, підприємств, установ та громадських організацій (об’єднань) різних рівнів та фізичних осіб, їх відповідні повноваження, а також гарантії реалізації прав та дотримання обов’язків.
Норми адміністративного права зобов’язують виконувати певні дії, забороняють здійснювати інші, дозволяють проведення окремих дій взагалі чи за умови отримання відповідного дозволу, рекомендують здійснення або утримання від вчинення певних дій. Переважна частина норм адміністративного права носить імперативний характер, порушення яких тягне за собою юридичну відповідальність, в тому числі адміністративну.
Ті правові норми, що адресуються органам державної влади, їх посадовим особам, насамперед надають їм можливість робити тільки те, що прямо дозволено чи приписано законом, а суб’єктам, що управляються, — все, що не заборонено законом. Однак в окремих випадках громадяни можуть у певних сферах життя робити тільки те, що прямо дозволено чи приписано чинним законодавством.
Структурними елементами адміністративно-правової норми є гіпотеза, диспозиція та санкція.
Гіпотеза — складова адміністративно-правової норми, в якій зазначені обставини (умови), з настанням чи ненастанням яких припис вступає в дію.
Диспозиція — основна частина адміністративно-правової норми, в якій визначено конкретне правило поведінки.
Санкція — складова адміністративно-правової норми, в якій визначені заходи державного впливу у вигляді несприятливих наслідків, що застосовуються до державних органів, посадових осіб, недержавних господарських й соціально-культурних об’єднань, підприємств, установ та громадських організацій (об’єднань) різних рівнів і фізичних осіб, які порушили відповідні правила поведінки (наприклад, адміністративні чи дисциплінарні стягнення).
Зміст норм адміністративного права досить різноманітний. Тому класифікація зазначених норм дає змогу всебічно з’ясувати їх суть, ефективність та цільову спрямованість, взаємозв’язок з іншими правовими нормами та відмежування від них. Адміністративно-правові норми можна класифікувати за направленістю, адресатом, юридичним змістом та юридичним характером приписів.
Залежно від спрямованості змісту розрізняють такі групи норм адміністративного права: норми, що закріплюють порядок утворення та правового статусу системи державних органів управління; норми, що визначають форми та методи управлінської діяльності; норми, що встановлюють основні засади державної служби, порядок її проходження, правовий статус державних службовців; норми, що закріплюють систему актів державного управління та вимоги до них; норми, що визначають форми та порядок здійснення контролю та нагляду за управлінською діяльністю; норми, що визначають взаємозв’язок управлінської діяльності з іншими сферами суспільного життя.
Залежно від адресату розрізняють такі види адміністративно-правових норм: норми, що регулюють правове положення державних органів управління (порядок утворення, реорганізації та ліквідації, компетенцію, організаційну побудову, форми та методи діяльності, відповідальність тощо); норми, що визначають правовий статус посадових осіб органів державної влади (принципи, порядок комплектування, права, обов’язки та відповідальність, форми і порядок заохочення та накладення стягнень і т. д.); норми, що закріплюють правовий статус недержавних господарських й соціально-культурних об’єднань, підприємств, установ, організацій та їх посадових осіб, а також положення громадських організацій або об’єднань (основи заснування та функціонування, взаємовідносини з державними органами і т. п.); норми, що встановлюють правовий статус фізичних осіб у сфері управлінської діяльності (права та обов’язки, адміністративно-правові способи їх охорони, основи взаємовідносин громадян з органами управління).
За юридичним змістом приписів розрізняють такі види адміністративно-правових норм: зобов’язальні норми, які приписують носіям прав та обов’язків здійснювати ті чи інші дії правового характеру (наприклад, правила дорожнього руху, внутрішнього трудового розпорядку закладу освіти); забороняючі норми, які вказують на неприпустимість певної поведінки через загрозу застосування заходів адміністративного впливу (як правило, це норми, що розміщуються переважно в Особливій частині Кодексу про адміністративні правопорушення, порушення яких кваліфікується як адміністративні проступки); уповноважуючі (дозвільні) норми, які встановлюють можливість для виконавців діяти в межах їх приписів і наділяють їх правом вибору відповідної моделі поведінки в межах, що дозволено чинним законодавством (наприклад, повноваження педагогічних і науково-педагогічних працівників по управлінню освітою); рекомендаційні норми включають конкретну пораду виконавцеві щодо доцільної поведінки в конкретних умовах.
З урахуванням юридичного характеру приписів адміністративно-правові норми поділяються на такі групи: матеріальні норми, які визначають зміст прав, обов’язків та відповідальності сторін, їх юридичні можливості; процесуальні норми, які закріплюють порядок практичної реалізації приписів (прав, обов’язків та відповідальності учасників правових відносин), зазначених у матеріальних нормах.
Адміністративно-правові відносини — це суспільні відносини, учасники яких виступають носіями прав та обов’язків, що закріплені та забезпечені відповідними адміністративно-правовими нормами.
Склад зазначених адміністративно-правових відносин включає об’єкт, суб’єктів, юридичні факти та зміст правових від-
носин.
Об’єкт адміністративно-правових відносин — це те, на що спрямовані правові інтереси їх учасників (дія, бездіяльність, поведінка). Вони можуть бути матеріального та нематеріального характеру (здоров’я, моральний стан тощо).
Суб’єктами адміністративно-правових відносин виступають державні органи управління, їх посадові особи, недержавні господарські й соціально-культурні об’єднання, підприємства, установи та громадські організації (об’єднання) різних рівнів та фізичні особи (громадяни, іноземці та особи без громадянства).
Основою виникнення, зміни та припинення адміністративно-правових відносин є юридичні факти — відповідні дії та події у сфері державного управління.
Дії виступають результатом активного волевиявлення людей. Вони можуть бути правомірними, тобто такими, що відповідають приписам адміністративно-правових норм (індивідуальні акти управління чи вчинки людей), а також неправомірними, тобто такими, що суперечать адміністративно-правовим приписам (адміністративні правопорушення, дисциплінарні проступки).
Події — це явища, які не залежать від волі людей (стихійне лихо, пожежа, смерть).
Зміст адміністративно-правових відносин включає права, обов’язки та законні інтереси їх учасників.
Адміністративно-правові відносини характеризуються такими особливостями.
1. Зазначені суспільні відносини являють собою правову форму управлінських відносин і носять організаційний характер, що зумовлено організаційною сутністю державного управління.
2. Обов’язковими суб’єктами адміністративно-правових відносин виступають органи управління, які наділені відповідними юридично-владними повноваженнями.
3. Адміністративно-правові відносини виникають за ініціативи будь-кого з їх учасників, у зв’язку з чим згода іншої сторони не є обов’язковою, а в деяких випадках навіть суперечить її бажанню.
4. Об’єктом більшості адміністративно-правових відносин виступають дії, діяльність, поведінка людей в сфері управління.
5. За наявності спірних питань між учасниками зазначених відносин вони вирішуються в адміністративному порядку, тобто на підставі рішення, що приймається уповноваженим на те органом чи посадовою особою, або в судовому порядку, тобто відповідно до рішення суду.
6. Учасники адміністративно-правових відносин, які порушують вимоги адміністративно-правових норм, повинні нести відповідальність перед державою. До винної сторони вживаються заходи впливу з боку уповноваженого на те державного органу чи посадової особи, а в окремих випадках — суду чи судді.
Адміністративно-правові відносини доцільно класифікувати за такими критеріями:
— за цільовим призначенням: відносини, що виникають у процесі функціонування їх суб’єктів з метою належного вирішення поставлених перед ними завдань і функцій; відносини, що виникають у зв’язку з адміністративними правопорушеннями;
— за змістом: немайнові та майнові відносини;
— за особливостями суб’єктів: відносини, що складаються між різними органами державного управління; відносини, що виникають між органами державного управління та іншими органами державної влади і місцевого самоврядування; відносини, що виникають між органами державного управління та недержавними господарськими й соціально-культурними об’єднаннями, підприємствами, установами та громадськими організаціями (об’єднаннями) різних рівнів і фізичними особами (громадянами, іноземцями та особами без громадянства);
— за характером юридичних зв’язків суб’єктів: вертикальні, за яких існує наявність юридичної залежності однієї сторони від іншої, їх організаційна підпорядкованість (наприклад, між Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України і конкретним державним підприємством), а також горизонтальні, за яких сторони є рівноправними між собою і жодна з них не здійснює управлінського впливу на іншу (приміром, між Міністерством освіти і науки України та будь-яким іншим міністерством чи відомством з приводу взаємодії щодо реалізації завдань у сфері освіти);
— за особливостями адміністративно-правових норм: матеріальні та процесуальні відносини;
— за способом захисту: відносини, що захищаються в адміністративному або судовому порядку.