Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.1. Центральний банк — емісійний центр держави

3.1. Центральний банк — емісійний центр держави

Емісія грошей в історичному плані — це найдавніша функція центральних емісійних банків. У ХХ ст. емісійна діяльність центральних банків зазнала істотних змін.

По-перше, як уже зазначалося, усі країни світу поступово перейшли до застосування в обороті виключно неповноцінних грошей. У сучасних умовах центральні банки емітують в оборот грошові знаки, відмовившись від зобов’язання обмінювати їх на золото за офіційною ціною. Таким чином, емісія грошей має фідуціарний характер, тобто вона основана на довірі до емітента. Забезпеченням грошових знаків виступає, на відміну від епохи золотого стандарту, не золотий запас емісійного банку, а переважно цінні папери (державні боргові зобов’язання) в портфелі центрального банку. Так, у пасивах консолідованого балансу федеральних резервних банків США стаття «Банкноти ФРС» становить близько 90 %, приблизно таку саму частку в активах балансу становить стаття «Цінні папери Казначейства».

По-друге, у ХХ ст. настала ера депозитних грошей, які існують у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб’єктів у банках, і які використовуються для платежів у безготівковій формі.

Діяльність центрального банку, пов’язана з емісією грошових знаків — готівки (готівкова емісія), суттєво відрізняється від його діяльності, пов’язаної з емісією депозитних грошей (кредитна емісія, або безготівкова емісія).

Емісію грошових знаків — готівки — центральний банк здійснює на монопольних засадах. Він емітує готівку в обіг через комерційні банки. Центральний банк забезпечує ці банки готівкою в обмін на їхні резерви, що зберігаються на рахунках банків у центральному банку. У свою чергу, комерційні банки випускають готівку в обіг, забезпечуючи готівкою своїх клієнтів в обмін на їх депозити, що зберігаються на рахунках у банках. Цей процес відбувається і в зворотному напрямі, тобто таким самим шляхом центральний банк вилучає готівку з обігу через комерційні банки. Перевищення випуску готівки в обіг над її вилученням з обігу означає емісію готівки, на суму якої зростає маса готівки в обороті. При цьому зміна маси готівки в обороті, яка не супроводжується безготівковою емісією центрального банку, не впливає на величину грошової бази, змінюється тільки її структура, тобто співвідношення маси готівки в обороті й суми банківських резервів.

Держава зазвичай надає центральному банку повноваження не тільки стосовно емісії готівки в обіг, а й щодо організації та регулювання готівкового обігу на території країни. Готівка, що емітується центральним банком, як правило, є єдиним законним платіжним засобом на території країни. У країнах з розвинутою ринковою економікою її частка в загальній грошовій масі становить 5—10 %. Незважаючи на таку невеличку частку, готівка відіграє особливу роль у грошовій системі. Банки пропонують своїм клієнтам замінники готівки у формі депозитів (депозитних грошей), якими можна розпоряджатися з допомогою платіжних доручень, чеків, платіжних карток, переказів тощо, але в кінцевому підсумку комерційні банки залежать від центрального банку. Вкладники банків у будь-який момент можуть зажадати перетворення своїх депозитів на готівку, і в цьому разі комерційні банки змушені будуть звернутися до центрального банку з тим, щоб обміняти свої резерви, які зберігаються на рахунках у центральному банку, на готівку і в такий спосіб підкріпити готівкою свої операційні каси й задовольнити вимоги своїх клієнтів.

Як приклад зі світової практики можна навести випадок, пов’язаний з підвищенням попиту на готівку з боку суб’єктів економіки наприкінці 1999 р. Причиною підвищеного попиту було занепокоєння світової спільноти так званою «проблемою 2000 року», а саме можливістю виникнення збоїв, відмов і некоректної роботи комп’ютерів унаслідок помилок у програмно-апаратному забезпеченні, пов’язаних з обробкою дат починаючи з січня 2000 р. Комерційні банки змушені були наприкінці 1999 р. значно розширити свої резерви у вигляді готівки в касах з метою задоволення вимог своїх клієнтів.

Готівкова емісія центрального банку є вторинною відносно його безготівкової емісії. Комерційні банки, як уже зазначалося, отримують готівку в обмін на свої резерви, що зберігаються на рахунках у центральному банку, тому первинною є безготівкова емісія, у процесі якої центральні банки створюють банківські резерви.

Емісію депозитних грошей центральний банк здійснює разом з комерційними банками. Перший імпульс емісійному процесу надає центральний банк, забезпечуючи комерційні банки додатковими резервами. Ця стадія емісійного процесу дістала назву безготівкової емісії центрального банку. Комерційні банки, використовуючи резерви, отримані від центрального банку, створюють додаткову масу депозитних грошей на рахунках суб’єктів економіки. Ця стадія емісійного процесу називається депозитною емісією комерційних банків, вона ґрунтовно висвітлена в підручнику «Гроші та кредит»[1]. Приріст маси депозитних грошей, одержаних комерційними банками, перевищує суму додаткових резервів, отриманих від центрального банку, оскільки в процесі кредитно-депозитної діяльності комерційних банків відбувається мультиплікативне розширення банківських резервів. Показник, що характеризує, в якому співвідношенні банківські резерви перетворюються у депозитні гроші, називається грошово-кредит­ним мультиплікатором і визначається за формулою:

 

mm=(cr+1)/(cr+rr)

 

де mm — грошово-кредитний мультиплікатор;

cr — коефіцієнт депонування готівки. Він визначається як співвідношення готівки в обігу і маси депозитних грошей на рахунках суб’єктів економіки в комерційних банках;

rr — коефіцієнт резервування. Він визначається як співвідношення обов’язкових та надлишкових резервів банків і маси депозитних грошей на рахунках суб’єктів економіки в комерційних банках.

На величину грошово-кредитного мультиплікатора впливають різні фактори, які визначаються поведінкою центрального банку, комерційних банків, банківських вкладників і позичальників. Так, центральний банк установлює для комерційних банків норму обов’язкового резервування частини залучених коштів. Збільшення норми резервування змінює співвідношення між обов’язковими та надлишковими резервами і відповідно зменшує можливості банків щодо надання позичок, а отже, і можливості щодо депозитної емісії, і навпаки. Розмір надлишкових резервів і характер їх використання комерційні банки визначають самостійно, але на їх рішення впливають різні чинники:

невизначеність коливання залишків за депозитами, що залежить від поведінки вкладників. Чим мінливіший приплив і відплив депозитів, тим більше надлишкових резервів банки залишають у своєму розпорядженні;

вартість кредиту, в якому виникає потреба у комерційних банків для задоволення обов’язкових резервних вимог, якщо резервів не вистачає. Вона визначається рівнем облікової ставки центрального банку. Зростання облікової ставки збільшує співвідношення між надлишковими та обов’язковими резервами, бо позички для поповнення резервів стають дорожчими, і навпаки;

процентний дохід, який комерційні банки, як правило, втрачають, тримаючи резерви в центральному банку. Сума втраченого доходу визначається рівнем ринкової процентної ставки. Зростання останнього зменшує співвідношення між надлишковими та обов’язковими резервами, і навпаки;

поведінка суб’єктів економіки — банківських позичальників і вкладників, котрі визначають попит на банківський кредит, вирішують, в якій пропорції вони триматимуть гроші готівкою та на депозитних рахунках у банках.

Для здійснення безготівкової емісії, розмір якої визначається як різниця між сумою випущених в обіг платіжних засобів і сумою вилучених з обігу платіжних засобів, центральні банки використовують різні інструменти грошово-кредитної і валютної політики. Для випуску в обіг платіжних засобів центральні банки використовують такі методи:

купівля цінних паперів на відкритому ринку;

рефінансування (кредитування) комерційних банків;

купівля іноземної валюти, золота на внутрішньому ринку для поповнення золотовалютних резервів.

За допомогою цих же методів (інструментів), але протилежної спрямованості банки вилучають з обігу платіжні засоби:

продаж цінних паперів на відкритому ринку;

стягнення заборгованості з банків за раніше наданими кредитами;

продаж іноземної валюти, золота із золотовалютних резервів на внутрішньому ринку.

В Україні, як видно з наведених в табл. 3.1 даних, основним
методом (інструментом) безготівкової емісії протягом 2001—
2002 рр. років виступали операції Національного банку на
валютному ринку, а в 2003 р. — рефінансування комерційних
банків.

Центральний банк як емісійний центр країни прогнозує обсяг грошової маси, виходячи з таких макроекономічних показників, як реальний обсяг валового внутрішнього продукту, рівень цін, швидкість обігу грошей. У межах загального обсягу грошової маси центральний банк прогнозує готівкову грошову масу. Націо­нальний банк України з метою прогнозування готівкової грошової маси складає прогнозні розрахунки касових оборотів банків.

 

Таблиця 3.1

СТРУКТУРА ВИПУСКУ В ОБІГ ТА ВИЛУЧЕННЯ З ОБІГУ
ПЛАТІЖНИХ ЗАСОБІВ НАЦІОНАЛЬНИМ БАНКОМ УКРАЇНИ, %

Інструменти
(методи, канали)

Випуск в обіг платіжних засобів

Вилучення з обігу
платіжних засобів

2001 р.

2002 р.

2003 р.

2001 р.

2002 р.

2003 р.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку

19,4

17,4

46,1

34,2

3,5

Операції з іноземною валютою на внутрішньому ринку

66,5

73,2

36,7

28,1

54,2

15,3

Рефінансування комерційних банків або погашення раніше отриманих кредитів у центральному банку

14,1

9,4

63,3

25,8

11,6

81,2

Джерело: Річний звіт НБУ за 2001 рік. — С. 50; Річний звіт НБУ за 2002 рік. — С. 42—43; Річний звіт НБУ за 2003 рік. — С. 45.



[1] Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. — Підрозд. 2.7.