Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.3. Управління грошовими потоками

3.3. Управління грошовими потоками

 

Різноманітні об’єктивні та суб’єктивні причини можуть викликати дефіцит готівки на підприємстві, що неминуче призведе до негативних наслідків (див. рис. 3.9).

В подальшому дефіцит грошових коштів призводить до:

затримок у виплаті заробітної плати;

зростання кредиторської заборгованості перед постачальниками та бюджетом;

зростання частки простроченої заборгованості по кредитах банків;

зниження ліквідності активів підприємства;

зростання тривалості виробничого циклу через несвоєчасні поставки сировини і комплектуючих.

Тому наступним кроком після аналізу грошових потоків є використання поточних заходів, спрямованих на оптимізацію таких потоків через вплив на фінансовий цикл підприємства. Управління фінансовим циклом підприємства безпосередньо пов’язане з управлінням його грошовими потоками.

ФЦ = ЧОЗЗ + ЧОД – ЧОК                                           (3.9)

де: ФЦ – тривалість фінансового циклу;

ЧОЗЗ – тривалість обороту запасів і затрат;

ЧОД – тривалість обороту дебіторської заборгованості;

ЧОК – тривалість обороту кредиторської заборгованості.

           (3.10)

                    (3.11)

                (3.12)

середні матеріальні оборотні активи:

Зср = ;                                                 (3.13)

середня дебіторська заборгованість:

ДЗср = ;                                         (3.14)

середня кредиторська заборгованість:

КЗср = .                                         (3.15)

 

 

Рис. 3.9. Причини недостатності грошових коштів на підприємстві

 

Собівартість випущеної продукції розраховується за формулою: собівартість залишків готової продукції на початок періоду плюс собівартість реалізованої продукції мінус собівартість залишків готової продукції на кінець періоду.

Фінансовий цикл представляє собою період обороту активів, протягом якого готівкові кошти уречевлені в оборотних фондах.

Таким чином, фінансовий цикл включає в себе час надходження оборотних коштів в двох стадіях кругообігу – виробничій і товарній і не включає час їх перебування в грошовій стадії. Схематично розрахунок фінансового циклу показаний на рис. 3.10.

У разі, коли підприємство видає або отримує аванси, воно повинно скоригувати фінансовий цикл на тривалість їх обороту.

Оптимізація фінансового циклу – одне з головних завдань діяльності фінансових служб підприємства. Очевидно, що напрями скорочення фінансового циклу пов’язані зі скороченням виробничого

 
 

циклу, зменшенням тривалості обороту дебіторської заборгованості, збільшенням тривалості обороту кредиторської заборгованості.

 

Рис. 3.10. Розрахунок фінансового циклу

 

Процес управління потоками грошових коштів представляє собою постійний моніторинг відхилень реального руху грошових коштів від планових показників та використання заходів по усуненню таких відхилень. В свою чергу, планові показники повинні враховувати пропозиції по ефективному використанню грошових коштів (наприклад, прискорення їх обороту).

Даний розділ роботи фінансового менеджера зводиться до розрахунку можливих джерел надходження і відпливу грошових коштів. Використовується та ж схема, що й при аналізі руху грошових коштів, тільки для простоти деякі показники можуть агрегуватися.

Оскільки більшість показників важко спрогнозувати з достатнім рівнем імовірності, то прогнозування грошового потоку зводять до побудови бюджетів грошових коштів в періоді, що планується, враховуючи лише основні компоненти потоку: обсяг реалізації, частку виручки за готівку, прогноз кредиторської заборгованості тощо. Прогноз здійснюється на певний період в розрізі підперіодів: рік по кварталах, квартал по місяцях тощо.

В будь-якому випадку процедури методики прогнозування виконуються в наступній послідовності:

прогнозування грошових надходжень за підперіодами;

прогнозування грошових витрачань за підперіодами;

розрахунок чистого грошового потоку (надлишок/нестача) за підперіодами;

визначення сукупної потреби в короткостроковому фінансуванні в розрізі підперіодів.

Найпоширенішими прогнозними фінансовими документами надходження та витрачання грошових коштів на підприємствах виступають:

касовий бюджет – план надходження і витрачання грошових коштів, що є однією з основних форм поточного фінансового плану управління грошовими потоками, розробляється на фінансовий рік з помісячною сегментацією;

платіжний календар[1] – форма поточного фінансового плану управління грошовими потоками, розробляється на короткостроковий період з щоденною сегментацією.

А.М. Поддєрьогін[2] зазначає, що згадані види фінансових планових документів мають надзвичайно багатоваріантний характер, зумовлений як різноманітною специфікою діяльності кожного окремого підприємства, так і спектром його зв’язків із суб’єктами макросередовища. Враховуючи, що ряд початкових передумов розробки даних планів носять слабкий прогнозний характер, в економічній літературі рекомендується їх складання у трьох варіантах: “оптимістичному”, “реалістичному” і “песимістичному”.

Платіжний календар представляє собою план грошових надходжень та витрат за визначений період із залишком (сальдо) на поточному рахунку підприємства. Його інформаційною основою є різноманітні плани та баланси, що складаються на підприємстві: план реалізації продукції, кошторис витрат на виробництво, кошторис використання фонду оплати праці, кошторис державного соціального страхування, кошторис витрат на технічне переозброєння та реконструкцію тощо.

План реалізації продукції (виконання робіт) є основним при визначенні очікуваних надходжень. В умовах ринкової економіки він повинен максимально враховувати рекомендації служби маркетингу підприємства, бути точним та обґрунтованим.

До кошторису виробничих витрат потрібно включати інформацію про суму та час здійснення витрат, необхідних для виконання плану реалізації продукції. В плануванні витрат, зокрема, при визначенні суми витрат на закупку обладнання, матеріалів та напівфабрикатів, беруть участь виробничі служби, в першу чергу – служби підготовки виробництва, постачання, комплектації.

Платіжний календар відображає очікувані грошові доходи та витрати у плановому періоді і призначений для планування змін обсягу грошових коштів та майбутніх фінансових потреб. Він є засобом “ранньої діагностики” фінансового стану підприємства. Якщо планується позитивне сальдо, то можна розраховувати на отримання додаткового доходу. Якщо ж на стадії проекту виявлено нестачу фінансових коштів, то у керівника є час для прийняття необхідних заходів.

О.Б. Крутік і М.М. Хайкін[3] виділяють шість етапів при складанні платіжного календарю:

І. Вибір періоду планування. Як правило, це квартал (місяць).

ІІ. Планування обсягу реалізації продукції та послуг. Здійснюється за спеціальною методикою із урахуванням обсягу виробництва у періоді, що розглядається.

ІІІ. Оцінка грошових доходів. Охоплює наступні статті:

реалізацію продукції, робіт, послуг (виручку від продажу промислової продукції, реалізацію надлишкового обладнання, сировини, матеріалів, напівфабрикатів);

авансові платежі;

дебіторську заборгованість наростаючим підсумком, що переходить із попереднього періоду планування (надходження коштів від покупців по простроченій заборгованості);

кредити (під розрахункові документи в дорозі, під товарно-матеріальні цінності);

інші надходження (асигнування із бюджету, надходження коштів від вищих організацій для надання тимчасової фінансової допомоги).

IV. Оцінка грошових витрат. Поширюється на наступні статті:

поточна оплата закупівлі товарно-матеріальних цінностей (рахунків постачальників за сировину, матеріали, купівельні вироби та напівфабрикати, послуги сторонніх підприємств, виконання НДДКР тощо);

погашення кредиторської заборгованості, яка виникає внаслідок оплати закупок, зроблених у попередньому періоді;

заробітна плата із нарахуваннями (фонд оплати праці, оп­лата відпусток, соціальне страхування, інші виплати);

частина непрямих витрат підприємства, що оплачуються з поточного рахунку (допоміжні матеріали, витрати на поточний та капітальний ремонт);

податкові платежі;

виплата відсотків за кредити;

капітальні витрати на технічне переозброєння, придбання обладнання;

інші платежі (витрати за рахунок прибутку, що залишається у підприємства, повернення вищестоящим організаціям раніше отриманої допомоги, виплата дивідендів по акціях акціонерного підприємства).

V. Визначення грошового сальдо. Грошове сальдо – різниця між сумами надходжень та витрати за період планування.

VI. Підбиття підсумків. З’ясовується, чи буде у підприємства надлишок або нестача коштів. Результати підбиття підсумків зводяться в таблицю, яка має наступну форму (табл. 3.8).

Таблиця 3.8

Прогнозний бюджет грошових коштів

№ з/п

Показник

Період

1

2

3

4

1

Надходження засобів

 

 

 

 

2

Витрачання засобів

 

 

 

 

3

Сальдо за період (р.1 – р.2)

 

 

 

 

4

Початкове сальдо

 

 

 

 

5

Кінцеве сальдо

 

 

 

 

6

Мінімально допустиме сальдо

 

 

 

 

7

Надлишок засобів (р.5 – р.6)

 

 

 

 

8

Нестача засобів (р.5 – р.6)

 

 

 

 

 

Як правило, в доходній частині платіжного календаря деталізується отримання кредитів та погашення дебіторської заборгованості, а у витратній частині – надання кредиту та погашення кредиторської заборгованості, що є корисним для цілей фінансового аналізу. Але деталізація не є обов’язковою, більш того, вона призводить до завищення валюти балансу, тобто обсягу доходної та витратної частин. Усунення розділу, що деталізує кредити, дозволяє спростити баланс та знизити трудомісткість його складання.

Докази викладеного вище полягають в наступному. Доходи в поточному періоді Д складаються із вартості продукції (послуг), що реалізується в даному періоді Сm, погашення дебіторської заборгованості минулого періоду Дnp та кредитів Кm, що одержуються у поточному періоді, тобто

Д = Сm + Дnp + Кm                                         (3.16)

Витрати поточного періоду В складаються із вартості Зm товарно-матеріальних цінностей та послуг, придбаних в цьому періоді, погашення кредиторської заборгованості попереднього періоду Кnp та надання кредиту споживачу в поточному періоді Дm:

В = Зm + Кnp + Дm                                          (3.17)

У той же час продана продукція (реалізовані засоби, надані послуги) в поточному періоді оплачуються частково за рахунок власних коштів підприємства-споживача Оnpm, а частково – за рахунок наданого підприємством-постачальником кредиту (дебіторської заборгованості поточного періоду). Тобто,

Сm = Оnpm + Дm                                             (3.18)

Аналогічно, закупівля поточного періоду частково оплачується із власних засобів Озm, а частково – за рахунок отриманого кредиту, тобто

Зm = Озm + Кm                                                           (3.19)

Отже, виведемо сальдо Д – В. Із урахуванням умов формул (6.1) та (6.4) після перетворень отримаємо:

Д – В = Оnpm – Озm + Дпр – Кnp                             (3.20)

Таким чином, обсяг кредитів, що отримуються та надаються підприємством, не має впливу на підсумкове сальдо. Воно враховує тільки суму виручки та платежів поточного періоду, а також дебіторську та кредиторську заборгованості минулих періодів, що погашаються в даному періоді. Тому неврахування кредитів в платіжний календар не є помилкою.

Однак наведена методика застосовується лише за умов, що кредити, що отримуються в поточному періоді, витрачаються тільки на надання товарного кредиту споживачам, а не на фінансування капітальних вкладень. В іншому випадку витрачання коштів на погашення кредиторської заборгованості минулих періодів призведе до зростання заборгованості підприємства перед кредиторами. Негативні результати спричиняє така практика в умовах інфляції. Підприємство не може постійно фінансувати прострочені платежі за рахунок нових позик. Мінімально допустиме сальдо, встановлене емпіричним шляхом, дорівнює 5 % від сум щомісячних платежів замовників. По суті, ці кошти представляють собою резервний капітал, що витрачається на погашення можливої короткострокової заборгованості підприємства постачальникам.

 

Приклад[4]

Є наступні дані про підприємство.

1. В середньому 80 % продукції підприємство реалізує в кредит, а 20 % – за готівку. Як правило, підприємство надає своїм контрагентам 30-денний кредит на пільгових умовах (для простоти розрахунку розмір пільги в даному прикладі не враховуємо). Статистика показує, що 70 % платежів оплачуються контрагентами вчасно, тобто протягом наданого для оплати місяця, інші 30 % оплачуються протягом наступного місяця.

Коефіцієнти інкасації відображають процент очікуваних грошових надходжень від продаж у відповідному часовому інтервалі з моменту реалізації:

                   (3.21)

де j – місяць відвантаження;

і – місяць надходження готівки за відвантажену продукцію.

Визначити коефіцієнти інкасації можна на підставі аналізу погашення дебіторської заборгованості та здійснення негайної оплати реалізованої покупцям продукції, іншої реалізації. В нашому прикладі коефіцієнт інкасацій буде мати наступне графічне відображення (див. рис. 3.11):

 

Рис. 3.11. Коефіцієнт інкасації

 

2. Обсяг реалізації за ІІІ квартал поточного року складе (тис. грн.): липень – 35; серпень – 37; вересень – 42. Обсяг реалізованої продукції в травні дорівнює 30 тис. грн., в червні – 32 тис. грн.

Потрібно скласти бюджет грошових коштів за ІІІ квартал.

Розрахунок здійснюється за наведеною вище методикою і може бути оформлений у вигляді наступної послідовності аналітичних таблиць.

Таблиця 3.9.

Динаміка грошових надходжень і дебіторської заборгованості

(тис. грн.)

Показник

Липень

Серпень

Вересень

Дебіторська заборгованість

(на початок періоду)

Виручка від реалізації – всього

В тому числі реалізація в кредит

Надходження грошових коштів – всього

В тому числі:

20 % реалізації поточного місяця за готівку

70 % реалізації в кредит минулого місяця

30 % реалізації в кредит позаминулого місяця

Дебіторська заборгованість (на кінець періоду)

 

15,0

35,0

28,0

32,1

 

7,0

17,9

7,2

17,9

 

17,9

37,0

29,6

34,7

 

7,4

19,6

7,7

20,2

 

20,2

42,0

33,6

37,5

 

8,4

20,7

8,4

24,7

 

Таблиця 3.10

Прогнозований бюджет грошових коштів

(тис. грн.)

Показник

Липень

Серпень

Вересень

Надходження грошових коштів:

реалізація продукції

інші надходження

Всього надходжень

Відплив грошових коштів:

погашення кредиторської заборгованості

інші платежі (податки, заробітна плата тощо)

Всього виплат

Надлишок (недостача) грошових коштів

 

32,1

2,9

35,0

 

29,6

3,8

33,4

1,6

 

34,7

1,4

36,1

 

34,5

4,2

38,7

(2,6)

 

37,5

5,8

43,3

 

39,5

5,8

45,3

(2,0)

Таблиця 3.11.

Розрахунок обсягу необхідного короткострокового фінансування

(тис. грн.)

Показник

Липень

Серпень

Вересень

Залишок грошових коштів (на початок періоду)

Зміна грошових коштів

Залишок грошових коштів (на кінець періоду)

Необхідний мінімум грошових коштів на поточному рахунку

Необхідна додаткова короткострокова позика

2,0

1,6

3,6

 

3,0

3,6

(2,6)

1,0

 

3,0

2,0

1,0

(2,0)

(1,0)

 

3,0

4,0

 

Оптимальний рівень готівки. В сучасних вітчизняних умовах поступово змінюється відношення до нормування традиційно ненормованих оборотних активів. Немає сумніву, що грошові кошти та їх еквіваленти не беруть безпосередньої участі в забезпеченні виробничого циклу, а служать для забезпечення негайних зобов’язань фірми. Їх необхідність передусім диктується дотриманням принципів ліквідності. Однак це не означає, що розмір цих активів не повинен нормуватись. Адже ця інформація є необхідною кожному підприємству для цілей управління.

В закордонній практиці для визначення оптимальних розмірів грошових коштів на рахунку (касі) використовуються різні моделі. Найбільшого розповсюдження набули модель Баумоля і модель Міллера-Орра.

 

Модель Баумоля. Вважається, що підприємство розпочинає роботу, маючи максимальний і доцільний для цього рівень коштів, і потім постійно витрачає їх протягом деякого періоду часу. Всі кошти, що надходять від реалізації товарів і послуг, підприємство вкладає в короткострокові цінні папери. Як тільки запас грошових коштів закінчується, тобто дорівнює нулю або досягає деякого заданого рівня безпеки, підприємство продає частину цінних паперів і тим самим поповнює запас грошових коштів до первісної величини.

                                                   (3.22)

де: C – оптимальна сума грошових коштів на рахунку;

F – витрати по конвертації грошових коштів в цінні папери;

T – середня сума потреби в грошових коштах протягом періоду (рік, квартал, місяць);

r – доходність короткострокових цінних паперів.

Таким чином, середній запас грошових коштів складає С/2, а загальна кількість угод по конвертації цінних паперів в грошові кошти (k) дорівнює:

                                                          (3.23)

Загальні витрати (ОР) по реалізації такої політики управління грошовими коштами складуть:

                                            (3.24)

Перший доданок в цій формулі представляє собою прямі витрати, другий – втрачена вигода від зберігання коштів на поточному рахунку замість того, щоб інвестувати їх в цінні папери.

 

Приклад

Грошові кошти фірми протягом року складають 100000 грн. Відсоткова ставка по державних цінних паперах дорівнює 10 %, а витрати, пов’язані з кожною реалізацією, складуть 30 грн. Звідси:

Середній розмір грошових коштів на поточному рахунку складає 3873 грн. Загальна кількість угод по трансформації цінних паперів в грошові кошти за рік складе:

100000 : 7746 = 13

Таким чином, політика фірми по управлінню грошовими коштами і їх еквівалентами така: як тільки кошти на поточному рахунку закінчуються, фірма повинна продати частину цінних паперів приблизно на суму 7746 грн. Така операція буде виконуватися приблизно раз на тиждень. Максимальний розмір грошових коштів на поточному рахунку складе 7746 грн., середній 3873 грн.

 

Модель Міллера–Орра. Модель Баумоля є простою і в достатній мірі прийнятною для підприємств, грошові витрати яких стабільні і прогнозовані. В дійсності таке трапляється рідко; залишок коштів на поточному рахунку змінюється випадково, причому можливі значні коливання.

Модель, розроблена Міллером і Орром, представляє собою компроміс між простотою і реальністю. Вчені при побудові моделі використали процес Бернулі – стохастичний процес, в якому надходження і витрачання грошей від періоду до періоду є незалежними випадковими подіями. Залишок коштів на рахунку хаотично змінюється до тих пір, поки не досягає верхньої межі. Як тільки це відбувається, підприємство розпочинає купувати достатню кількість цінних паперів з метою повернути запас грошових коштів до деякого нормального рівня. Якщо запас грошових коштів досягає нижньої межі, то в цьому випадку підприємство продає свої цінні папери і таким чином поповнює запас грошових коштів до нормальної межі.

                                              (3.25)

де: S – розмах варіації залишку грошових коштів на поточному рахунку;

F – витрати по конвертації грошових коштів в цінні папери;

V – варіація щоденного надходження коштів, яка розраховується на підставі статистичних даних;

r – щоденна доходність короткострокових цінних паперів.

                                                             (3.26)

ЗВ – верхня межа грошових коштів на поточному рахунку;

ЗН – нижня межа грошових коштів на рахунку.

                                                              (3.27)

ТП – величина залишку грошових коштів на поточному рахунку, до якої потрібно повернутися у випадку, якщо фактичний залишок коштів на поточному рахунку виходить за межі інтервалу (ЗН; ЗВ).

 

Приклад

Наведені наступні дані про грошові потоки на підприємстві:

Мінімальний запас грошових коштів – 6000 грн.

Витрати по конвертації цінних паперів – 90 грн.

Відсоткова ставка – 0,08 % в день.

Середнє квадратичне відхилення в день – 3000 грн.

За допомогою моделі Міллера-Орра визначте політику управління коштами на поточному рахунку.

Звідси:

Таким чином, залишок коштів на поточному рахунку повинен варіювати в межах (6000; 33370); при виході за межі інтервалу необхідно відновити кошти на поточному рахунку в розмірі 15123 грн.

 

Таким чином, управління грошовими потоками підприємства має наступні складові (рис. 3.12).

 

Рис. 3.12. Складові процесу управління грошовими потоками

За В.М. Поповим[5] управлінські рішення, що збільшують потік грошових коштів, є наступними (табл. 3.12).

Таблиця 3.12.

Види

заходів

Збільшення потоку грошових коштів

Зменшення потоку грошових коштів

Короткострокові заходи

Продаж або здача в оренду необоротних активів

Раціоналізація асортименту продукції

Реструктуризація дебіторської заборгованості у фінансові інструменти

Використання часткової передоплати

Залучення зовнішніх джерел короткострокового фінансування

Розробка системи знижок для покупців

Скорочення витрат

Відстрочка платежів за зобов’язаннями

Використання знижок постачальників

Перегляд програми інвестицій

Податкове планування

Вексельні розрахунки і взаємозалік

Довгострокові заходи

Додаткова емісія акцій і облігацій

Реструктуризація підприємства – ліквідація або виділення в бізнес-одиниці

Пошук стратегічних партнерів

Пошук потенційного інвестора

Довгострокові контракти, що передбачають знижки або відстрочки платежів

Податкове планування

 

Здійснити стимулювання припливу грошових коштів можна за рахунок зовнішніх джерел фінансування:

торгові кредити;

давальницька сировина;

кредити банків;

цінні папери і векселі;

факторинг (продаж дебіторської заборгованості);

короткострокова оренда.

Підставою для прийняття рішення про вибір джерела фінансування повинна бути альтернативна вартість коштів, що залучаються.

Одним з суперечливих питань фінансового менеджменту є вирішення проблеми “оренда/купівля”. Адже продаж дає одноразовий приплив грошових коштів, а здача в оренду забезпечує регулярний приплив грошових коштів протягом періоду оренди.

Вибір рішення: продати або здати в оренду здійснюється через порівняння вигід&nb