4. 6. Московська держава в XVII ст

Після смерті царя Івана IV у Московській державі тривалий час пану­вали внутрішній неспокій і господарський занепад. Під загрозою виявило­ся її подальше існування.

За царювання Федора Івановича (1584—1598), середнього сина Івана IV, фактичним правителем країни став Борис Годунов — брат дружини царя Ірини.

Коли бездітний Федір Іванович помер, Земський собор новим царем обрав саме Бориса Годунова (1598—1605). Щоб подолати затяжну госпо­дарську розруху, він удався до жорстокої кріпосницької політики. Тим ча­сом несприятливі кліматичні умови спричинили голод. Народ був невдо-волений. Повстали холопи під проводом Хлопка Косолапа. Хоча уряд і придушив повстання, саме воно було початком громадянської війни у Московській державі.

У цей час несподівано з'явився чоловік, який заявив, що він — Дмит-рій — син Івана Грозного. Він ніби втік від убивць, найманих Годуновим, жив у Польщі і з допомогою польських магнатів хоче відновити справед­ливість і сісти на престол. Насправді син Івана IV ще 1591 р. загинув за загадкових обставин. Ймовірно, що його ім'ям назвався дрібний галицький дворянин Григорій Отреп'єв.

1604 р. загін самозванця вступив у межі Московської держави і по­прямував до столиці. До нього приєднувався народ. Здавалося, все сприя­ло здійсненню мети: у Москві раптово помер цар Борис, а його син став царем Федором II. Бояри організували змову проти Годунових. Увірвав­шись до царських палат, вони вбили Федора та його рідних.

Самозванець тріумфально вступив у Москву і був проголошений ца­рем, пізніше названим Лжедмитрієм І (1605—1606). Проте грабежі та зневажання національної гідності з боку польських найманців обурили москвичів, які повстали і вбили самозванця. Владу захопили бояри, які обрали царем Василя Шуйського (1606—1610).

Влітку 1606 р. у районі Путивля спалахнуло повстання під проводом Івана Болотникова. У ньому брали участь селяни, холопи, козаки, посадські люди, дрібні дворяни. Народна армія оточила Москву. На бік повсталих перейшло багато міст. Облога столиці тривала два місяці. Проте у вирі­шальну мить зрадили дворянські загони, що призвело до поразки. Болотни­ков змушений був відступити спочатку до Калуги, а потім до Тули.

Чотири місяці царські війська не могли здобути Тули. Тоді, за наказом царя, річку, що протікала містом, перекрили греблею, і вода затопила місто. Повстанцям обіцяли зберегти життя, якщо вони відчинять браму міста. Проте, коли це сталося, Василь Шуйський наказав перебити бунтівників. Болотникова схопили, осліпили, а потім утопили.

1607 р. з'явився ще один самозванець, який називав себе царевичем Дмитрієм, що зміг врятуватися від розправи. Не зважаючи на безліч існую­чих версій, походження Лжедмитрія II досі не з'ясоване. Він закликав до повалення "боярського царя" і пішов походом на столицю. Його підтриму­вали не лише магнати Речі Посполитої, а й сам Папа Римський. Лже-дмитрій II підійшов до Москви, але захопити її не зміг і розташувався табором у Тушині (через це його назвали "тушинським злодієм"). Загони Лжедмитрія IIнападали на містечка і села, грабуючи й утискуючи місцеве населення.

Василь Шуйський звернувся по допомогу до шведського короля Карла IX і 1609 р. уклав з ним Виборзький договір. В обмін на загони шведських найманців Московська держава відмовлялася від своїх претензій на Бал­тійське узбережжя, віддавала Швеції м. Корелу з повітом і дозволяла вільний обіг шведської монети на своїй території.

Однак у зв'язку з тим, що Польща перебувала у стані війни зі Швецією, це дало їй привід до відкритої інтервенції проти Московської держави.

Наприкінці літа 1609 р. війська польського короля Сигізмунда III вторг-лися в Московську державу. Поляки підійшли до Смоленська, населення якого упродовж двадцяти місяців мужньо відбивало їхні напади. Туди по­спішили і шляхтичі з Тушина, залишивши Лжедмитрія II напризволяще. Він таємно втік у Калугу, де невдовзі був убитий.

Улітку 1610 р. поляки підійшли до Москви і завдали поразки цар­ським військам. Шлях на столицю було відкрито. Шведські найманці роз­біглися і почали грабувати місцеве населення. Це спричинило змову про­ти Василя Шуйського, котрого насильно постригли в ченці.

Владу в країні захопило угруповання з семи бояр — "семибоярщи­на" — на чолі з князем Федором Мстиславським, що проголосила мос­ковським царем польського королевича Владислава, а восени таємно впу­стила поляків у Москву. Тим часом на півночі держави господарювали шведи, які добивалися проголошення царем свого королевича.

На початку 1611 р. у Рязанській землі зібралося перше народне опол­чення на чолі з дворянином Прокопієм Ляпуновим. До нього постійно приєднувалися люди. Весною ополченці підійшли до Москви. Там вибух­нуло народне повстання, але інтервенти підпалили місто і згодом опанува­ли ситуацією. Шведи увійшли в Новгород, воєвода якого визнав залежність від шведського короля Карла IX.

1611 р. у Нижньому Новгороді було організоване друге народне опол­чення. Його очолили посадський староста Кузьма Мінін і князь Дмитро Пожарський.

Ополченці визволили від загарбників північні райони країни, а згодом і Москву.

1613 р. у Москві зібрався Земський собор, що проголосив новим ца­рем шістнадцятирічного боярина Михайла Романова (1613—1645). З його правління бере початок нова царська династія, що правитиме в Росії понад 300 років.

Молодий цар одразу ж уклав мирні договори: у 1617 р. ус. Столбо-ві — зі Швецією, а 1618 р. у с. Деуліно — з Річчю Посполитою.

Московська держава погодилася на деякі територіальні втрати, щоб у країні запанував спокій. Польсько-шведська інтервенція завершилася.

До середини XVII ст. вдалося подолати господарську розруху: віднови­лося землеробство, розвивалися промисли і ремесла, зростали міста як цен­три промислово-торговельного життя країни, виникли перші мануфактури в чорній металургії (на Уралі та поблизу Тули), зростали обсяги зовніш­ньої торгівлі, головними пунктами якої були Архангельськ (із Західною Європою) та Астрахань (з країнами Сходу).

Цар Олексій Михайлович (1645—1676) також намагався посилити самодержавну владу.

1649 р. Земський собор ухвалив нове зведення законів "Соборне уложення", у якому вперше зазначено злочини проти церкви та царської влади. Навіть за незначну критику Бога і церкви передбачалося спалення на вогнищі. Особи, звинувачені у зраді або образі честі государя, підлягали страті. Зазнало остаточного юридичного оформлення і кріпосне право. Над усіма державними справами наглядав приказ Таємних справ, діяльністю якого керував особисто цар.

Сталися зміни і в церковному житті. Патріарх Нікон намагався піднести освітній рівень духовенства, вимагав хреститися трьома пальцями (відпо­відно до трійці — Бог-отець, Бог-син, Святий Дух), а не двома. Але ці рефор­ми Нікона спричинили невдоволення в низах, що звикли до давніх обрядів. Крім того, Нікон втручався у внутрішні та зовнішні справи держави, вважа­ючи, що "священство вище за царство", що призвело до конфлікту з царем.

Нікон залишив патріаршество. На Соборі, скликаному Олексієм Ми­хайловичем, його було позбавлено сану патріарха, а згодом заслано у Сибір. Втім більшість започаткованих ним церковних реформ було затверджено. Це зумовило подальший церковний розкол — відокремлення від росій­ської православної церкви частини віруючих, які не погодилися з реформа­ми Нікона.

Після закінчення боротьби з іноземною інтервенцією перед Москов­ською державою постали різні зовнішньополітичні завдання: повернення втрачених земель (насамперед смоленських і чернігівських), забезпечення виходу до Балтійського моря, захист країни від нападів кримського хана, подальше освоєння Сибіру і Далекого Сходу.

Спробу повернути Смоленськ Московська держава здійснила під час так званої Смоленської війни з Річчю Посполитою, але зазнала поразки.

1648 р. національно-визвольну війну проти Речі Посполитої розпочали українці на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким. Шукаючи воєн­ної та політичної допомоги, він звернувся до царя Олексія Михайловича.

1653 р. Земський собор ухвалив рішення прийняти Україну "під висо­ку руку царя" й оголосити війну Польщі. В Україну виїхало московське посольство на чолі з боярином Бутурліним.

1654 р. у м. Переяславі відбулися переговори козацької старшини з московськими посланцями. Останні обіцяли не втручатися в українські справи, шанувати місцеві звичаї, надати допомогу проти поляків і татар, натомість вимагали присяги на вірність царю.

У березні того ж року до Москви приїхало українське посольство на чолі з переяславським полковником Павлом Тетерею, підписало договір — так звані "Березневі статті", за якими Україна входила до Московської, держави на правах автономії.

Об'єднане московсько-козацьке військо рушило проти Польщі, але Олексій Михайлович підписав з Річчю Посполитою перемир'я, спокусив­шись обіцянкою польської корони. Це призвело до погіршення московсько-українських відносин. Особливо вони загострилися під час гетьманування Івана Виговського.

Московська держава розпочала війну. 1659 р. відбулася вирішальна битва під Конотопом (на Чернігівщині), де російська армія зазнала нищів­ної поразки.

У Московської держави не вистачало коштів для ведення війн. Щоб поповнити казну, уряд царя Олексія Михайловича почав випускати мідні монети, наказавши використовувати їх за курсом срібних. Мідних грошей було так багато, що вони знецінилися. Одночасно швидко зростали ціни. Життя простого народу, передусім міських низів, значно погіршилося. Че­рез це у Москві стався так званий "мідний бунт". Уряд придушив його з особливою жорстокістю, але у подальшому мідні гроші не випускав.

Через зростання повинностей біднота тікала на Дон і ставала козаками.

Навесні 1667 р. донських козаків до великих походів підбурив ота­ман Степан Разін. Його підтримала насамперед козацька голота. Разінці спустошили Каспійське узбережжя від Дербента до Баку, розгромили флот іранського шаха. З великою здобиччю через Астрахань і Царицин вони повернулися на Дон і отаборилися на о. Кагальник. Саме сюди почав збиратися простий люд, закликаючи Разіна заступитися за народ.

Степан Разін з козаками пішов на Волгу і без бою здобув Царицин. У червні разінці підійшли до Астрахані. З допомогою посадських людей вони оволоділи містом.

У "звабливих листах" Степан Разін закликав винищувати воєвод, бояр, поміщиків. До Разіна приєднувалися тисячі селян. У Московській державі розпочалася селянська війна. Разінці оточили м. Симбірськ.

Селянські виступи відбувалися на величезній території держави. На

Середньому Дону та у Слобідській Україні діяв загін брата Разіна — Фро-ла. Розмах подій змусив Москву усвідомити страшну загрозу.

Цар Олексій Михайлович направив до Симбірська армію, разінці, за­знавши поразки, відступили. Тяжкопораненого Степана Разіна його при­хильники привезли на о. Кагальник.

На Дону Степан Разін намагався зібрати нове військо, але козацька старшина зрадила його. Відважного отамана полонили і видали царському уряду. 1671 р. після жахливих тортур його стратили в Москві. Остаточно придушити селянський рух царю вдалося лише восени 1671 р.

У XVII ст. відбувалося активне освоєння Сибіру і Далекого Сходу. Козаки під проводом Семена Дежнева досягли східного краю євразійського материка, який дістав пізніше назву мису Дежнева, а експедиція Єрофея Хабарова загарбала Приамур'я.