Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.1. Фінансова стратегія корпорації

4.1. Фінансова стратегія корпорації

Стратегія розвитку корпорації

Стратегія розвитку (Development Strategy) являє собою програму досягнення економічного зростання в майбутньому. У широкому значенні стратегія розвитку національної економіки пе-
редбачає гармонічне зростання традиційних галузей господарства, розвиток нових галузей, стабільність національної валюти і держав­них фінансів, розвиток експорту, вивіз капіталу з метою одержання прибутку, підвищення соціальної захищеності населення. Можуть бути також поставлені більш конкретні цілі економічного зростання. Наприклад, стратегія розвитку сільського господарства з метою підвищення забезпеченості країни власним продовольством і скорочення імпорту. Такі цілі були визначені в країнах Захід­ної Європи після закінчення Другої світової війни.

Кожна корпорація визначає свою власну стратегію. Стратегія розвитку корпорації може бути визначена як ідеологія. Так, наприклад, стратегія ТНК «Кока-Кола» визначена досить ясно і чітко: «Думай так, як думають у регіонах розташування наших дочірніх компаній, і дій так, як діють у регіонах розташування наших дочірніх компаній». Англійською це звучить більш точно і небагатослівно: «Think local, act local». Така постановка питання про стратегію відповідає тому, що корпорація має дочірні корпорації та інші підприємства, розташовані майже в 200 країнах, продукцію корпорації купують майже 6 млн жителів нашої планети[1].

Корпорація може визначити свою стратегію конкретніше. Так, наприклад, інноваційні корпорації ставлять за мету освоєння виробництва нових видів продукції, аналогів котрих ще немає на світовому ринку, тобто розширення ринків збуту.

Загальна стратегія економічного розвитку узгоджується з фінансовою стратегією. Вона розглядається як чинник забезпечення нормального функціонування корпорації в майбутньому. Першочерговим завданням керівників корпорації є зміцнення конкурентної позиції, яка конкретно визначається під час розроблення інноваційного, маркетингового, цінового, збутового, організаційного та інших напрямів як стратегії, так і політики.

Важливим завданням для менеджерів, які розробляють стратегію розвитку, є узгодження загальної стратегічної програми з фінансовою. Це пояснюється тим, що вони базуються на різних, несумісних передумовах. Загальна стратегія ґрунтується на врахуванні можливостей зміцнення конкурентної позиції на ринку конкретних товарів і послуг, фінансова — на русі капіталів. Тенденції розвитку ринків різні, тому загальна стратегія часто не може бути підтримана відповідним фінансовим забезпеченням.

Під час розроблення фінансової стратегії визначаються її мета, часові межі (time frame), а також характер дій, що передбачаються. Відповідно до цих дій з’ясовується можливість досягнення мети. Фінансову стратегію порівнюють із шаховою партією, в якій учасник (корпорація) налаштований на виграш. Цілі фінансової стратегії визначати важче, ніж загальноекономічні орієнтири. Ряд досліджень показують, що менеджери корпорацій надають перевагу таким цілям, як максимізація розмірів фірми, її економічного зростання і навіть зниження ймовірності втратити власну роботу. Однак які б цілі не були поставлені, становище, що складається на фінансових ринках, наводить адміністраторів на думку, що кінцевою метою на довгі роки є підвищення добробуту акціонерів.

Накреслюючи схему дій у майбутньому, необхідно враховувати теперішні умови діяльності фірми та їх передбачувані зміни. Така схема завжди конкретна, тобто обумовлюється економічним і фінансовим станом конкретної корпорації. Згідно із сучасними фінансовими теоріями підвищення добробуту акціонерів може бути досягнуте зменшенням ризику для цінних паперів, випущених корпорацією, або збільшенням їх дохідності без зростання ризику. Проте цю мету важко відобразити в абсолютних показниках, адже умови фінансового ринку постійно змінюються.

Концепції фінансової стратегії

Економічна наукова думка багато уваги приділяє дослідженню фінансової стратегії, при цьому трактування стратегії різноманітні. Дослідник із США А. Чендлер уважає, що стратегія — це визначення основних довгострокових цілей і завдань підприємства, прийняття курсу дій і розподіл ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей.

Американські економісти Р. Кларк, В. Вільсон, Р. Дейнс, С. Надо дають визначення фінансової стратегії в широкому значенні й пов’язують її з фінансовою політикою і плануванням. Фінансова стратегія окреслює картину розвитку корпорації в майбутньому. Вона більшою мірою показує, якою корпорація може бути в майбутньому, ніж як цього досягти. За визначенням учених, фінансова стратегія — це основа для вибору, альтернативи, що зумовлює природу і напрям організації фінансових відносин. Відмінність фінансової політики від стратегії полягає в тому, що перша базуєть­ся на детальних, конкретизованих фінансових даних. Стратегія — це мрія або передбачення.

У своїй книзі «Перетворення організації» Ф. Ж. Гуйяр і Дж. Н. Келлі ввели в науковий обіг термін «стратегічний намір», під яким вони розуміють уявний образ кінцевої мети корпорації. Це намір, що символізує злиття аналітичних, емоційних і політичних елементів корпоративного мислення. З аналітичного погляду такий намір заснований на неупередженій оцінці конкурентного становища корпорації. Емоційний і політичний наміри перетворюються в ідею, що оволодіває помислами всієї фірми, «навколо якої об’єднуються люди»[2].

Американські теоретики, вивчаючи проблеми стратегічного фінансового планування, багато уваги приділяють дослідженню фінансового навколишнього середовища.

Як зазначають Р. Ленц, П. Лоуренс, Дж. Лорш та ін., зовнішнє середовище є головним джерелом невизначеності в економічній діяльності корпорацій. Підкреслюється багатовимірність і непередбачуваність зовнішнього середовища, неможливість простежити за всіма діями та взаємозв’язками, які в ньому складаються.

У фінансовій сфері невизначеність виявляється більшою мірою. Як уже зазначалося, ризик інвестицій у цінні папери, притаманний ринковим відносинам, проявляється у двох видах: систематичний ризик, пов’язаний з економічною системою в цілому, і ризик несистематичний, зумовлений діяльністю певної корпорації. Систематичний ризик визначається зовнішнім середовищем, несистематичний — внутрішніми відносинами, які складаються в корпорації: суб’єктивними й об’єктивними.

На підставі нелінійної парадигми (див. розд. 14) американські вчені Е. Петерс, Б. Вільямс уводять у дослідження навколишнього середовища поняття хаосу і невизначеності. Звідси вони роблять висновок про неможливість складання прогнозів на тривалий час.

Треба наголосити, що в американських теоріях помітне місце посідають питання суб’єктивного сприйняття менеджерами кор­порацій невизначеності зовнішнього середовища. Прийняття рішень щодо певної фінансової стратегії в галузі прямо пов’язується з психологічними характеристиками менеджерів корпорацій. Дослідники підкреслюють, що реальність і правильність урахування всіх зовнішніх економічних, фінансових, валютних та інших обставин визначає врешті-решт якість фінансових планів, які розробляються корпорацією. Так званому особистому чиннику приділяється багато уваги. Особисті, суто психологічні властивості менеджера ретельно вивчаються під час добору кандидатів на відповідні посади. Отже, фінансові проблеми безпосередньо по­в’язані з психологічними (див. розд. 14).

Як відзначають Р. Брейлі і С. Майєрс, не існує ні теорії, ні моделі, які б доводили можливість вибору оптимальної фінансової стратегії. Тому фінансове планування, засноване на певній стратегії, із застосуванням статистико-математичних методів, у кінцевому підсумку здійснюється методом проб і помилок.

Поняття «прогнозування» і «планування»

У теорії і практиці фінансів широко використовуються поняття «прогнозування» і «прогноз». Прогнозування являє собою процес оцінювання майбутніх можливих економічних показників, що ґрунтується на аналізі динаміки показників за минулий період. Із цією метою використовуються два методи: Бокса-Дженкінса, прийнятний для короткострокового прогнозування, і побудова економетричної моделі, в якій показник, що цікавить фінансового аналітика, конкретизується як ендогенний і розглядається як частина всієї системи. Перевагою другого методу є можливість зіставлення прогнозних значень з фактично отриманими результатами[3].

Прогноз — ще не план, а тільки підготовка до його складання. Для складання фінансового плану будуть потрібні всілякі прогнози. Наприклад, для визначення джерел фінансування на наступний рік складаються прогнози розвитку ринку капіталів. Прогнозування як дія фінансових аналітиків має ймовірнісний характер.

Складаючи прогнози розвитку, фінансові аналітики завжди повинні мати на увазі, що конкуренти «не сплять», а так само розробляють свої прогнози щодо розширення конкурентної позиції. Усі прогнози детально вивчаються, в них вносяться виправлення, уточнення. Прогнози всіх відділів корпорації узгоджуються між собою. Особлива увага приділяється капітальним вкладенням, спрямованим на вирішення проблем відновлення капіталу, введення інновацій у виробництво тих товарів і послуг, де позиції корпорації на ринку сильні і є можливості їх зміцнити.

Цілі, поставлені в прогнозах, можуть бути досягнуті за певних умов. Проте загальні економічні, фінансові, податкові, грошові і багато інших чинників урахувати в прогнозах неможливо.

Сутність та горизонти
фінансового планування

Планування являє собою процес складання програми майбутнього розвитку з визначенням конкретних економічних і фінансових цілей на майбутній період, з урахуванням можливих ризиків і заходів щодо страхування від ризиків.

Фінансове планування відіграє важливу роль у теорії й практиці господарської діяльності корпорацій. Воно розглядається як невід’ємна частина загального управління виробничо-господарсь­кою діяльністю корпорацій.

У розд. 1 ми зазначали, що одним із принципів управління фінансами корпорацій є планування. На думку Р. Брейлі і С. Майєр­са, фінансове планування є складним процесом, що охоплює чотири стадії[4]:

Аналіз зв’язку між інвестиційними і фінансовими можливостями.

Прогнозування наслідків поточних рішень з метою запобігання диспропорціям між рішеннями, що приймаються сьогодні, і тими, які потрібно буде прийняти в майбутньому.

Обґрунтування обраного варіанта рішень.

Оцінювання результатів, досягнутих корпорацією, порівняно з поставленими цілями.

На кожній зі стадій фінансовий менеджер ставить перед собою відповідні цілі, визначає планований період, тобто термін, на який складається план.

У сучасних умовах корпорація складає довгострокові, середньострокові і поточні фінансові плани. Довгострокове планування за своєю сутністю є прогнозуванням розвитку, воно здійснюється на період 10—15 років. Середній термін планування — п’ять років, але в літературі називають його також довгостроковим. Поточне (оперативне) планування розраховане на один рік наперед. У кожному періоді планування ставляться певні цілі, завдання, визначаються методи дослідження, будуються моделі.

У дослідженнях американських учених зазначається, що «часові межі» планування залежать від низки чинників. Наприклад, якщо корпорація намагається уникнути можливого банкрутства, період, що планується, може становити один день, тиждень, щонайбільше один місяць.

Найважчою проблемою є складання оптимального фінансового плану. Ні в теорії, ні в практиці немає моделі, яка б могла врахувати всі невизначеності майбутнього розвитку. Як зазначають прихильники ідеї хаосу і невизначеності (див. розд. 14), плани, складені на тривалу перспективу, приречені на провал. По суті, того самого висновку доходять Р. Брейлі та С. Майєрс. На їхню думку, є дві аксіоми. Перша — набір невирішених проблем нескінченний, друга — кількість невирішених проблем, які окрема людина в кожен даний момент здатна тримати в голові, обмежена десятьма. На підставі цих двох аксіом виведено закон про те, що в будь-якій галузі людської діяльності завжди будуть десять проблем, які можна обговорювати, але які не мають формального вирішення[5].

Практично нерозв’язаною проблемою є також організація кон­тролю за втіленням фінансового плану в життя. Довгострокові фінансові плани застарівають уже в момент їх розроблення. Тут ми бачимо практичне підтвердження гіпотези хаосу і фракталів (див. розд. 14). Фінансові менеджери знову беруться за роботу над планом, але ця діяльність може бути плідною тільки в тому разі, якщо є впевненість у тому, що саме потрібно змінювати у зв’язку з новими несподіваними обставинами. Також важко дати оцінку діяльності корпорації на підставі показників довгострокового плану без урахування швидкозмінної економічної кон’юн­ктури.



[1] The Coca-Cola Company 2000. Annual Report.

[2] Гуйяр Ф. Ж., Келли Дж. Н. Преобразование организации: Пер. с англ. — М.: Дело, 2000. — С. 62.

[3] Словник сучасної економіки Макміллана: Пер. з англ. — 4-те вид. — К.: АртЕк, 2000. — С. 435.

[4] Брейли Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов. — М.: Олимп-Бизнес, 1997. — С. 770.

[5] Брейли Р., Майерс. Принципы корпоративных финансов. — С. 774.