Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

4.4. Теорія соціального статусу в концепції соціальної стратифікації

Складовою частиною концепції соціальної стратифікації є теорія соціального статусу. Згідно з нею соціальна нерівність — це нерівність статусів, що випливає зі здатності чи нездатності індивідів виконувати ту чи ту соціальну роль. Соціальний статус (від латинського status — стан) — позиція людини чи групи в суспільстві, яка визначається соціальними ознаками (економічне забезпечення, фах, кваліфікація, освіта, політичні можливості тощо) і демографічними особливостями (стать, вік тощо). У соціології цей термін було вперше запроваджено англійцем Г. Д. Мейном.

Соціальний статус — сукупність прав і обов’язків індивіда чи соціальної групи, пов’язана з виконанням ними певних соціальних ролей.

Будь-яка людина має цілу низку статусів (брат, батько, чоловік, мер міста, член політичної партії тощо), бо вона є членом багатьох соціальних груп і організацій. Статуси типологізуються за різними критеріями (рис. ). Уся сукупність статусів однієї людини називається статусним набором. Цей термін разом із терміном «ролевий набір», що означає сукупність ролей одного статусу, було запроваджено Р. Мертоном. Існують різні ролеві теорії, що визначають особистість як сукупність соціальних ролей, які вона виконує, дотримуючись норм і зразків поведінки, притаманних даній соціальній системі. Згідно цих теорій, виконання людиною тої чи тої ролі суттєво впливає на її мотивацію, ставлення до оточуючого світу. Кожну роль у ролевому наборі репрезентовано сукупністю несхожих на інші відносин. У результаті ролевий набір формуєструктуру соціальних відносин.

 

 

Рис. Типи статусів

Соціальну роль — певна модель поведінки, що відповідає даному статусу й характеризує його динаміку. Вона визначається сукупністю норм та очікуваннями з боку оточення. Нема ролі без статусу і статусу без ролі. Кожна роль має низку прав і обов’язків, які розкривають зміст статусів і забезпечують їх функціональний взаємозв’язок. Право — це система загальнообов’язкових соціальних норм, а також відносин, що закріпляються за допомогою цих норм. Це те, що виконавець ролі може допустити стосовно своєї особи і дозволити собі щодо інших. Обов’язок — це моральна, соціальна чи правова вимога соціально очікуваної поведінки від індивіда чи групи. Це те, що він повинен робити стосовно інших. Виконуючи ті чи ті обов’язки, людина несе відповідальність за своєчасність і якість їх виконання. Наприклад, майстер — це статус у виробничій сфері. Обов’язок майстра розподіляти й видавати завдання робітникам, пояснювати методи виконання, підтримувати технологічну та трудову дисципліну, оцінювати результати праці. У свою чергу, обов’язок робітника — своєчасно та якісно виконувати виробничі завдання, ефективно використовувати матеріали та устаткування, дотримуватися дисципліни. Статус майстра має сенс лише відносно робітника. Вони зв’язані між собою функціонально (функція майстра — визначати завдання, функція робітника — виконувати його). Для інших працівників майстер є звичайним товаришем по службі.

Найбільш характерний для конкретного індивіда статус, з яким його ототожнює оточення, називається головним статусом. Головний статус визначає манеру поведінки, коло знайомих, стиль життя тощо.

У соціології поряд з поняттям соціального статусу існує поняття особистого статусу. Він визначається тим місцем, що його посідає індивід у малій групі залежно від своїх індивідуальних властивостей. Особистий статус більш значніший для знайомих. Незнайомі ж більше цікавляться офіційним статусом, який визначається об’єктивними характеристиками індивіда.

Розрізняють ще природний статус, який людина отримує з народження (національність, стать, фізичні та психологічні дані) і досягнутий статус, якого людина набуває з часом, у процесі соціалізації (освіта, кваліфікація, культурний рівень тощо).

Різновидами соціальних статусів є: економічні (робітник, підприємець, власник, бізнесмен, банкір), професійні (вчитель, водій, слюсар), політичні (демократ, комуніст, шовініст), релігійні (священик, віруючий, прихожанин), демографічні (стать, вік, національність), сімейно-родинні (подружжя, дитина, брат, син). Вони є підструктурами соціальної структури суспільства, інституціальними сферами і репрезентовані відповідними інститутами: держави і права, виробництва, освіти (економічна й професійна підструктура), сім’ї і шлюбу (сімейно-родинна підструктура), релігії (релігійна підструктура).

Кожне суспільство має величезну кількість статусів, лише професійних налічується кількасот тисяч. Кожний статус належить певній кількості людей, які утворюють соціальну групу. Отже, кожний статус у суспільстві репрезентований окремою соціальною групою. Сукупність усіх статусних груп утворює. соціальний склад населення

Статусні групи посідають певне місце у статусній ієрархії. Остання утворюється громадською думкою. Статус професора, наприклад, скрізь цінується вище за статус прибиральниці. Місце певної статусної групи в ієрархії називається рангом. Ранги можуть бути високими, середніми і низькими. Чим більше суспільство цінує статус, тим вищий у нього ранг, тим більше у нього привілеїв, благ, пошанування, символів, слави.

В суспільстві під впливом різних чинників відбувається статусне вирівнювання, уніфікація статусів — відповідність становища індивіда чи соціальної групи в ієрархічних системах статусів, що утворюються за різними критеріями: доход, влада, престиж. Так, багато людей намагається переїхати в більш престижний район проживання, навчати своїх дітей в більш престижних навчальних закладах, купувати більш престижні, дорогі автомобілі тощо. Реалізуючи свої намагання вони доводять до загального рівня виявлення різних складових свого статусу стосовно різних його параметрів.

З статусним вирівнюванням пов’язане явище, яке соціологи називають статусфренією — (від лат. status — стан, грец. phen — розум) різновид патології, за якої індивід всякими способами незалежно від діючих норм поведінки намагається наблизитися до тої ролі, яка для нього найбільше престижна і забезпечить різні привілеї, матеріальні блага, соціальну владу, пошанування, славу тощо.

Статусні групи, ранжовані за доходами, владою, престижністю професії, освіти тощо, утворюють соціальну стратифікацію. Отже, стратифікація складається з тих самих статусних груп, що й структура, тільки згрупованих за іншими критеріями.

Зважаючи на те, що стратифікація — явище багатовимірне і складається із багатьох нашарувань, які не цілком збігаються одне з одним, для визначення місця в суспільній ієрархії кожної страти слід застосовувати комплекс методів:

— аналіз статистичних даних, який дає можливість визначити ієрархію доходів, рівень освіти тощо;

— вивчення громадської думки, що відбиває значущість і цінність того чи того соціального статусу, соціальної групи, професії;

— соціологічні дослідження ціннісно-нормативної системи, які дають змогу виміряти міру впливу суб’єкта на прийняття управлінських рішень, його шанси на участь у політичній владі; характеристики еліти, можливості її тиску на державні структури, переваги і привілеї можновладців тощо.

Концепції і теорії еліт знайшли подальший розвиток в серії публікацій вітчизняних учених-соціологів «Правляча еліта сучасної України», в яких висвітлюється процес становлення нової еліти в умовах кардинальних змін цінностей і соціальних норм, визначаються соціальні і психологічні характеристики цієї групи, що збагачує знання стратифікаційної структури суспільства.

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+