Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

5.1.1. Поняття господарських зобов’язань

5.1.1. Поняття господарських зобов’язань

Термін «зобов’язання» досить часто вживається в різних значеннях. В одних випадках під ним розуміють угоду між особами, тобто договір, в інших — обов’язок, борг певної особи. Крім того, в юридичній літературі існує поняття «зобов’язальне право», котре можна визначити як сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини з передавання майна, виконання робіт, надання послуг, відшкодування шкоди. Норми зобов’я­зального права — найзначніша частина цивільного законодавства. У Цивільному кодексі України (далі — ЦК) 1308 статей, з яких 706 безпосередньо присвячено зобов’язанням.

Водночас загальні положення про господарські зобов’язання містяться в розд. IV Господарського кодексу України (далі — ГК). Своєю чергою, у ГК із 418 статей майже 100 спрямовані на правове регулювання господарських зобов’язань.

Отже, є всі підстави стверджувати, що існує два інститути зобов’язального права — інститут цивільно-правових зобов’язань і інститут господарських зобов’язань.

Ведучи мову про господарські зобов’язання, доречно, на наш погляд, зупинитись на стислій порівняльній характеристиці цивільно-правових і господарських зобов’язань.

Визначення цивільно-правового зобов’язання міститься в ст. 509 ЦК: зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обо­в’язку.

Інакше кажучи, зобов’язання встановлює юридичний зв’язок між двома сторонами: кредитором, якому належить право вимоги, і боржником, на якого покладається обов’язок виконання.
З одного боку, зміст зобов’язання може бути реалізований, як правило, тільки через дії боржника, з другого — вирішальне значення має надання кредиторові можливості вимагати певних дій від боржника. Якщо кожна зі сторін у зобов’язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що перша має право вимагати від другої. У цьому полягає відмінність зобов’язальних відносин від правовідносин власності, оскільки в останніх перш за все важлива можли­вість здійснення певних дій безпосередньо власником. Зобов’я­зальні правовідносини передбачають передачу майна не взагалі до не визначеного кола осіб, а тільки до чітко визначених кредиторів. Зобов’язання встановлюється між конкретними суб’єктами (боржником і кредитором), тобто має відносний характер, на відміну від абсолютного характеру відносин власності, де з однієї сторони виступає власник, а з другої — необмежене коло осіб, які не повинні чинити перепони власнику за здійснення його права власності.

Важливою рисою зобов’язальних відносин є також чітка визначеність їх змісту. Боржник у кожному окремо взятому зобов’язанні повинен здійснити певні дії або утриматися від них.

Визначення безпосередньо господарського зобов’язання наводиться в ст. 173 ГК: господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК, на основі якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій,
а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Привертає до себе увагу та обставина, що визначення господарського зобов’язання, наведене в ст. 173 ГК, загалом відповідає визначенню цивільно-правового зобов’язання, що міститься в ст. 509 ЦК. Зокрема, у визначенні господарського зобов’язання, як і у визначенні цивільно-правового зобов’язання, використовуються подібні поняття: боржник і кредитор, зобов’язання вчинити певну дію на користь другої (іншої) сторони, право вимагати від боржника (зобов’язаної сторони) виконання його (її) обов’язку. Водночас визначення господарського зобов’язання має і свої відмінності, головна з яких полягає в тому, що сторонами в господарському зобов’язанні можуть бути не тільки боржник і кредитор, як це має місце й у цивільно-правовому зобов’язанні, а й зобов’язана й управнена сторона — суб’єкт господарювання і наділені господарською компетенцією органи державної влади та місцевого самоврядування (так звані організаційно-господарські зобов’язання). Крім того, предметом господарського зобов’яза­ння може бути обов’язок однієї зі сторін здійснити не тільки господарську дію (чи певну дію як у цивільно-правовому зобов’я­занні), а й учинити певну дію саме управлінсько-господарського характеру.