5.2. Обгрунтування принципу матеріалістичного розуміння у працях К. Маркса і Ф. Енгельса 40-х рр. XIX ст.

5.2. Обгрунтування принципу матеріалістичного розуміння у працях К. Маркса і Ф. Енгельса 40-х рр. XIX ст.

Почавши з розробки загальнофілософських принципів свого вчення Маркс і Енгельс у низці спільних та індивідуальних праць середини XIX ст. обгрунтували принцип матеріалістичного розуміння історії, який став відправним пунктом аналізу суспільних процесів.

Основні постулати цього принципу викладено у праці К. Марк­са «Економіко-філософські рукописи 1844 р.», у спільних працях Маркса і Енгельса «Святе сімейство» (1845) і «Німецька ідео­логія» (1846), працях К.Маркса «Убогість філософії» (1847) і «Наймана праця і капітал» (1848), праці Ф. Енгельса «Становище робітничого класу в Англії» (1845).

Суть його зводилася до такого:

Виробництво матеріальних благ складає основу, на якій розви­ваються державні інститути, право, мистецтво, релігійні уявлення та інші форми прояву людської життєдіяльності. Воно являє собою суспільний процес і умови його здійснення постають як продук­тивні сили суспільства. У процесі створення матеріальних благ лю­ди вступають у певні виробничі відносини. Вони складаються у зв'язку з присвоєнням, розподілом, обміном і використанням за­собів виробництва та виробленого продукту і є суспільною формою функціонування продуктивних сил. Таким чином було застосовано новий методологічний прийом — розгляд суспільних явищ як єдності їхнього матеріального змісту і суспільної форми. Такий підхід дозволив запропонувати синтетичну категорію, яка відобра­жає цю єдність — спосіб виробництва, що розглядається як двоєди­на цілісність, яка складається з продуктивних сил і виробничих відносин. їх єдність суперечлива, оскільки продуктивні сили — більш динамічний елемент і видозмінюються швидше, ніж більш консервативні виробничі відносини. Коли досягнута на визначено­му етапі розвитку відповідність двох елементів порушується, її відновлення відбувається шляхом зміни способу виробництва: на базі більш довершених продуктивних сил складається нова сис­тема виробничих відносин. Змінюється і система поглядів, уявлень, ідеологічних установок і політичних структур, а також відповідних їм установ, називана надбудовою. Весь соціальний організм у ціло­му — продуктивні сили, виробничі відносини і надбудова — отри­мує назву суспільно-економічної формації.

Історичний розвиток відбувається шляхом послідовної зміни формацій. Процес цей об'єктивний і закономірний, оскільки пе­рехід від однієї формації до іншої є способом вирішення протиріч між продуктивними силами і виробничими відносинами. Крім того, він здійснюється стрибкоподібно шляхом соціальних революцій, у ході яких зіштовхуються інтереси класів, які представляють ста­ру і нову системи виробничих відносин. Класова боротьба є рушійною силою соціального прогресу, а революції — «локомоти­ви історії».

Відповідно до цієї схеми первіснообщинна формація, вичерпав­ши свої можливості, поступається місцем рабовласницькій, та — феодальній, котра в ході буржуазних революцій змінюється капіталістичною. Капіталізм, який розвинув максимально продук­тивні сили, вивів їх на рівень, несумісний з буржуазними виробни­чими відносинами, заснованими на приватній власності на засоби виробництва і загальності товарних форм економічного зв'язку. У такий спосіб на порядок денний було поставлено питання про соціалістичну революцію, яка повинна знаменувати перехід до но­вої — комуністичної — суспільно-економічної формації. Отже, рух до соціалізму ставав об'єктивною необхідністю, вимогою законів історичного розвитку.

Однак ця схема, хоча і була досить стрункою і логічно послідо­вною, залишалася науковою гіпотезою, що вимагає перевірки і до­казів. Такі докази могли надати тільки економічні дослідження, аналіз хоча б однієї економічної формації (наприклад, капіталістич­ної), який міг би підтвердити чи спростувати висунуті припущення. Розкриття економічного закону руху цієї формації перетворило б гіпотезу в наукову теорію. Отже, створення економічного вчення ставало наступним необхідним етапом формування марксизму.

До виконання цього завдання приступає Маркс, оселившись в Лондоні, який він обрав «спостережним пунктом для вивчення буржуазного суспільства». Працюючи в бібліотеці Британського музею, він створює свою знамениту працю «Капітал». Перший варіант цієї праці був написаний у 1857-1858 р. у ви­гляді рукопису, який Маркс мав намір видати у вигляді шести ви­пусків під загальною назвою «До критики політичної економії». У 1859 році вийшов у світ перший випуск, у якому трактувалися проблеми товару і грошей. Праці передує «Передмова», у якій ко­ротко і стисло викладається суть принципу матеріалістичного ро­зуміння історії, формулюється закон «відповідності характеру ви­робничих відносин рівню розвитку продуктивних сил». Другий ви­пуск повинен був бути присвячений проблемам капіталу, але в ході роботи над ним змінюється план видання. Після додаткових дос­ліджень, які вилилися в ще один чорновий рукопис 1861-1863 рр., Маркс вирішив видати працю у вигляді чотирьох томів, у яких послідовно викладалися б проблеми виробництва капіталу, обігу капіталу, проблеми виробництва й обігу, розглянуті разом, та історія теорії. Загальна назва роботи тепер була «Капітал».

Перший том «Капіталу» вийшов у 1867 році, другий і третій уже після смерті Маркса були видані Енгельсом відповідно в 1885 і 1894 рр. Матеріали четвертого тому фрагментами публікувалися в період між 1905-1910 рр., а в 60-х рр. були видані окремою пра­цею в Інституті марксизму-ленінізму в Москві за назвою «Теорії доданої вартості».