5.6. Земельні, водні і лісові ресурси
З загальної площі поверхні Землі (510 млн. км2) на частку суші припадає 149 млн. км2, а іншу територію займають моря й океани. Загальна площа світового земельного фонду (площа суші за винятком крижаних пустель Арктики й Антарктики) складає 134 млн. км2.
У структурі світового земельного фонду 11% приходиться на оброблювані землі (ріллі, сади, виноградники); 23% – на луги і пасовища; 30% – на ліси; 3% – на антропогенні ландшафти (населені пункти, промислові зони, транспортні лінії); 33% – на малопродуктивні землі (пустелі, болота й екстремальні території з низькою температурою або в горах).
Сільськогосподарські угіддя, тобто землі, використовувані для виробництва продуктів харчування, включають ріллі, багаторічні насадження (сади, плантації), природні луги і пасовища. На даний час загальна площа сільськогосподарських угідь складає 48,1 млн. км2 (4810 млн. га), у тому числі ріллі (оброблювані землі) – 1340 млн. га, луги і пасовища – 3365 млн. га. Найбільшими розмірами ріллі виділяються США (185 млн. га), Індія (160), Росія (134), Китай (95), Канада (46), Казахстан (36), Україна (34 млн. га).
Частка оброблюваних земель у загальному земельному фонді складає (%): в Індії – 57,1; Польщі – 46,9: Італії – 40,3; Франції – 35,3; Німеччині – 33,9; США – 19,6; Китаї – 10,3; Росії – 7,8; Австралії – 6; Канаді – 4,9; Єгипті – 2,9. У зазначених країнах, як і у світі в цілому, резервів для сільськогосподарського освоєння (лісу і малопродуктивних земель) залишилося дуже мало. До того ж у багатьох країнах сільськогосподарські угіддя швидко скорочуються, тому що приділяються під будівництво і т. д. Треба зазначити, що в останні десятиліття відбувалося і розширення сільськогосподарських угідь за рахунок освоєння цілинних земель у Росії, Казахстані, Китаї, Канаді.
У світі відзначається погіршення, або деградація земель. Так, внаслідок ерозії із сільськогосподарського обороту щорічно виводиться 6 – 7 млн. га, а заболочування і засолення виводять із землекористування ще 1,5 млн. га. Серйозну погрозу земельному фондові в 60 країнах світу становить опустелювання раніше оброблюваних земель, яке охопило територію в 9 млн. км3, що приблизно дорівнює площі таких країн, як США або КНР. Деградація сільськогосподарських земель спричиняється і перетворенням їх в антропогенні ландшафти. Так, у колишньому СРСР за 1965 – 1990 р. було освоєно 25 млн. га ріллі, і одночасно 22 млн. га вже освоєної ріллі вибуло із сільськогосподарського обороту, у тому числі 12 млн. га пішло під промислове і транспортне будівництво.
Загальні запаси води на Землі складають 1386 млн. км3, але 96,5% водних ресурсів планети припадає на солоні води Світового океану, і 1% – на солоні підземні води. На прісні води припадає усього лише 2,5% загального обсягу гідросфери, а якщо виключити з розрахунку полярні льоди, що ще практично не використовуються, то в розпорядженні людства залишається лише 0,3% загальної кількості води на землі. Світове водоспоживання виросло з 1100 км3 у 1950 р. до 3300 у 1980 р. і 4100 км3 у 1990 р. В останні роки в результаті заходів для ресурсозбереження зростання споживання води у світі сповільнилося, і загальний водозабір у 2000 р. склав 4780 км3. Тільки в США щорічно використовується близько 550 км3 прісної води, а в Росії — приблизно 100 км3.
Головним джерелом прісної води залишаються ріки, чиї річні ресурси складають 47 тис. км3, а реально використовувати можна менш половини цієї кількості. Таким чином, обсяг світового споживання води наблизився до 1/4 водних ресурсів планети, що можуть бути використані. У США водоспоживання досягає майже 30% середньорічного поверхневого стоку рік (при тому, що 20% потреб у воді покривається за рахунок підземних вод), а в Росії — приблизно 2,5% річкового стоку.
Головним споживачем води у світі є сільське господарство (69%), потім йдуть промисловість (21%), комунальне господарство (6%) і водоймища.
У світовому сільському господарстві зберігається тенденція до збільшення попиту на воду. Вважається, що саме недолік води, а не оброблюваних земель, є причиною недостачі продуктів харчування в багатьох країнах, що розвиваються. Так, у посушливих регіонах живуть більш 1 млрд. людей.
Рівень використання водних ресурсів для нестатків промисловості, сільського господарства і побуту складає (% від загального обсягу водних ресурсів): у Єгипті – 97,1; Ізраїлю – 84,4; Україні – 40; Італії – 33,7; Німеччини – 27,1; Польщі – 21,9; США – 18,9; Туреччини – 17,3; Росії – 2,7.
Основні резерви підвищення ефективності використання водних ресурсів:
1) скорочення споживання води насамперед за рахунок упровадження водосберігаючих технологій і оборотного водопостачання (оборотним називається таке водопостачання, коли вода, що забирається з природного джерела, багаторазово використовується без скидання у водойму або каналізацію);
2) ліквідація втрат води при її транспортуванні через протіки, випари і т. д.;
3) усунення нераціонального споживання води в побуті.
Світові лісові ресурси характеризуються насамперед показниками лісистості, лісової площі і запасу деревини на корені.
Показник лісової площі відбиває розмір території, покритої лісами, у тому числі на душу населення. Лісистість показує відношення площі лісів до загальної території країни. Запаси деревини на корені звичайно визначаються множенням середньої кількості деревини (у кубічних метрах) з 1 м2 на площу, зайняту лісами.
Вкриті лісом площі в усьому світі досягають 40,1 млн. км2 (у тому числі на ліси, найбільш придатні для експлуатації, припадає 25 – 28 млн. км2), в Росії – 8,1; Бразилії – 3,2; Канаді – 2,6; США – 2,0 млн. км2. Але за останні 200 років площа лісів на землі скоротилася приблизно вдвічі. Площа лісових масивів з 1960 р. по 1990 р. зменшилася на 13%, причому більше за все постраждали тропічні ліси Азії. Відносно недоторканими залишся поки ліси азіатської частини Росії, Канади, басейнів рік Амазонки і Конго. Загальні запаси деревини на корені у всіх лісах світу складають 340 – 370 млрд. м3. Росія займає перше місце у світі по запасах деревини (23% світових запасів).
Щорічний поточний приріст деревини, що визначає можливості експлуатації лісів без підриву їхнього відтворення, складає, за різними оцінками, від 3,6 до 5,5 млрд. м3, однак у доступних освоєних лісах він дорівнює всього 1,8 млрд. м3. У середині 90-х рр. обсяг заготівель лісу складав 3,4 млрд. м3 у рік (у 1960 р. – 1,9 млрд. м3). Таким чином, обсяг заготівель наблизився до річного приросту деревини. Розвиток лісозаготівель залежить не тільки від наявних запасів деревини, але і від якості ведення лісового господарства.
Більш половини світового обсягу лісозаготівель припадає на дров'яну деревину, що пов'язано із широким її використанням як палива в Індії, Індонезії, у країнах Африки і Латинської Америки.
З усієї виробленої деревини на ділову приходиться в Росії і США – 80%, у Швеції і Канаді – 90%, тоді як у Бразилії – 25%, а в Індії – всього 10%. Це обумовлено переважним використанням деревини для наступної переробки в розвинутих та постсоціалістичних країнах і головним чином як палива – у країнах, що розвиваються.
Виробництво паперу і картону, у тому числі на душу населення, – важливий показник рівня економічного розвитку. Весь вироблений папір звичайно підрозділяється на газетний (25% загального виробництва), друкарський і писальний (близько 30%), обгортковий і пакувальний (15%) та інші види. При середньосвітовому виробництві 45 кг паперу на душу населення у Фінляндії цей показник складає 1400 кг, у Швеції – 670, у Канаді – 530, у США – 270, у Японії – 220, у Росії – 30, у Китаї – 12 кг.
У перспективі варто очікувати подальшого збільшення виробництва і споживання лісових товарів. Основним фактором, що лімітує, поряд з обсягом попиту на деревину і продукти її переробки є екологічні вимоги: зберегти і помножити лісові ресурси, зупинити масове зведення лісів тропічної зони. Передбачається більш швидке зростання споживання паперу і картону, деревних плит і більш повільне – пиломатеріалів, деревного палива. Зросте значення вторинного використання деревних матеріалів, насамперед макулатури.
Головними експортерами й імпортерами лісових товарів були і залишаються промислово розвинуті країни. На частку Канади припадає 17,3% світової торгівлі лісовими товарами, США – 12,7%, Швеції – 10%, Фінляндії – 8,4%, Росії – всього 2,3%. Найбільшими імпортерами є країни Західної Європи, Японія, країни Близького Сходу.
У числі причин кризи цієї галузі – скорочення інвестиційного попиту на будівельні матеріали, виснаження лісів, прилягаючих до залізниць і судноплавних рік; низький ступінь переробки деревини (перевага пиломатеріалів при відносно слабкому розвитку целюлозно-паперової і меблевої промисловості).
Незважаючи на те, що запаси деревини в Росії, Північній Америці, Північній Європі і Південній Америці здаються величезними, можливості екстенсивної експлуатації лісових ресурсів на даний час близькі до вичерпання. Тому забезпечити як потреби економіки, так і вимоги щодо охорони природи можна лише шляхом переходу до ресурсозбережуючих технологій у лісовому комплексі світового господарства.
У структурі світового земельного фонду 11% приходиться на оброблювані землі (ріллі, сади, виноградники); 23% – на луги і пасовища; 30% – на ліси; 3% – на антропогенні ландшафти (населені пункти, промислові зони, транспортні лінії); 33% – на малопродуктивні землі (пустелі, болота й екстремальні території з низькою температурою або в горах).
Сільськогосподарські угіддя, тобто землі, використовувані для виробництва продуктів харчування, включають ріллі, багаторічні насадження (сади, плантації), природні луги і пасовища. На даний час загальна площа сільськогосподарських угідь складає 48,1 млн. км2 (4810 млн. га), у тому числі ріллі (оброблювані землі) – 1340 млн. га, луги і пасовища – 3365 млн. га. Найбільшими розмірами ріллі виділяються США (185 млн. га), Індія (160), Росія (134), Китай (95), Канада (46), Казахстан (36), Україна (34 млн. га).
Частка оброблюваних земель у загальному земельному фонді складає (%): в Індії – 57,1; Польщі – 46,9: Італії – 40,3; Франції – 35,3; Німеччині – 33,9; США – 19,6; Китаї – 10,3; Росії – 7,8; Австралії – 6; Канаді – 4,9; Єгипті – 2,9. У зазначених країнах, як і у світі в цілому, резервів для сільськогосподарського освоєння (лісу і малопродуктивних земель) залишилося дуже мало. До того ж у багатьох країнах сільськогосподарські угіддя швидко скорочуються, тому що приділяються під будівництво і т. д. Треба зазначити, що в останні десятиліття відбувалося і розширення сільськогосподарських угідь за рахунок освоєння цілинних земель у Росії, Казахстані, Китаї, Канаді.
У світі відзначається погіршення, або деградація земель. Так, внаслідок ерозії із сільськогосподарського обороту щорічно виводиться 6 – 7 млн. га, а заболочування і засолення виводять із землекористування ще 1,5 млн. га. Серйозну погрозу земельному фондові в 60 країнах світу становить опустелювання раніше оброблюваних земель, яке охопило територію в 9 млн. км3, що приблизно дорівнює площі таких країн, як США або КНР. Деградація сільськогосподарських земель спричиняється і перетворенням їх в антропогенні ландшафти. Так, у колишньому СРСР за 1965 – 1990 р. було освоєно 25 млн. га ріллі, і одночасно 22 млн. га вже освоєної ріллі вибуло із сільськогосподарського обороту, у тому числі 12 млн. га пішло під промислове і транспортне будівництво.
Загальні запаси води на Землі складають 1386 млн. км3, але 96,5% водних ресурсів планети припадає на солоні води Світового океану, і 1% – на солоні підземні води. На прісні води припадає усього лише 2,5% загального обсягу гідросфери, а якщо виключити з розрахунку полярні льоди, що ще практично не використовуються, то в розпорядженні людства залишається лише 0,3% загальної кількості води на землі. Світове водоспоживання виросло з 1100 км3 у 1950 р. до 3300 у 1980 р. і 4100 км3 у 1990 р. В останні роки в результаті заходів для ресурсозбереження зростання споживання води у світі сповільнилося, і загальний водозабір у 2000 р. склав 4780 км3. Тільки в США щорічно використовується близько 550 км3 прісної води, а в Росії — приблизно 100 км3.
Головним джерелом прісної води залишаються ріки, чиї річні ресурси складають 47 тис. км3, а реально використовувати можна менш половини цієї кількості. Таким чином, обсяг світового споживання води наблизився до 1/4 водних ресурсів планети, що можуть бути використані. У США водоспоживання досягає майже 30% середньорічного поверхневого стоку рік (при тому, що 20% потреб у воді покривається за рахунок підземних вод), а в Росії — приблизно 2,5% річкового стоку.
Головним споживачем води у світі є сільське господарство (69%), потім йдуть промисловість (21%), комунальне господарство (6%) і водоймища.
У світовому сільському господарстві зберігається тенденція до збільшення попиту на воду. Вважається, що саме недолік води, а не оброблюваних земель, є причиною недостачі продуктів харчування в багатьох країнах, що розвиваються. Так, у посушливих регіонах живуть більш 1 млрд. людей.
Рівень використання водних ресурсів для нестатків промисловості, сільського господарства і побуту складає (% від загального обсягу водних ресурсів): у Єгипті – 97,1; Ізраїлю – 84,4; Україні – 40; Італії – 33,7; Німеччини – 27,1; Польщі – 21,9; США – 18,9; Туреччини – 17,3; Росії – 2,7.
Основні резерви підвищення ефективності використання водних ресурсів:
1) скорочення споживання води насамперед за рахунок упровадження водосберігаючих технологій і оборотного водопостачання (оборотним називається таке водопостачання, коли вода, що забирається з природного джерела, багаторазово використовується без скидання у водойму або каналізацію);
2) ліквідація втрат води при її транспортуванні через протіки, випари і т. д.;
3) усунення нераціонального споживання води в побуті.
Світові лісові ресурси характеризуються насамперед показниками лісистості, лісової площі і запасу деревини на корені.
Показник лісової площі відбиває розмір території, покритої лісами, у тому числі на душу населення. Лісистість показує відношення площі лісів до загальної території країни. Запаси деревини на корені звичайно визначаються множенням середньої кількості деревини (у кубічних метрах) з 1 м2 на площу, зайняту лісами.
Вкриті лісом площі в усьому світі досягають 40,1 млн. км2 (у тому числі на ліси, найбільш придатні для експлуатації, припадає 25 – 28 млн. км2), в Росії – 8,1; Бразилії – 3,2; Канаді – 2,6; США – 2,0 млн. км2. Але за останні 200 років площа лісів на землі скоротилася приблизно вдвічі. Площа лісових масивів з 1960 р. по 1990 р. зменшилася на 13%, причому більше за все постраждали тропічні ліси Азії. Відносно недоторканими залишся поки ліси азіатської частини Росії, Канади, басейнів рік Амазонки і Конго. Загальні запаси деревини на корені у всіх лісах світу складають 340 – 370 млрд. м3. Росія займає перше місце у світі по запасах деревини (23% світових запасів).
Щорічний поточний приріст деревини, що визначає можливості експлуатації лісів без підриву їхнього відтворення, складає, за різними оцінками, від 3,6 до 5,5 млрд. м3, однак у доступних освоєних лісах він дорівнює всього 1,8 млрд. м3. У середині 90-х рр. обсяг заготівель лісу складав 3,4 млрд. м3 у рік (у 1960 р. – 1,9 млрд. м3). Таким чином, обсяг заготівель наблизився до річного приросту деревини. Розвиток лісозаготівель залежить не тільки від наявних запасів деревини, але і від якості ведення лісового господарства.
Більш половини світового обсягу лісозаготівель припадає на дров'яну деревину, що пов'язано із широким її використанням як палива в Індії, Індонезії, у країнах Африки і Латинської Америки.
З усієї виробленої деревини на ділову приходиться в Росії і США – 80%, у Швеції і Канаді – 90%, тоді як у Бразилії – 25%, а в Індії – всього 10%. Це обумовлено переважним використанням деревини для наступної переробки в розвинутих та постсоціалістичних країнах і головним чином як палива – у країнах, що розвиваються.
Виробництво паперу і картону, у тому числі на душу населення, – важливий показник рівня економічного розвитку. Весь вироблений папір звичайно підрозділяється на газетний (25% загального виробництва), друкарський і писальний (близько 30%), обгортковий і пакувальний (15%) та інші види. При середньосвітовому виробництві 45 кг паперу на душу населення у Фінляндії цей показник складає 1400 кг, у Швеції – 670, у Канаді – 530, у США – 270, у Японії – 220, у Росії – 30, у Китаї – 12 кг.
У перспективі варто очікувати подальшого збільшення виробництва і споживання лісових товарів. Основним фактором, що лімітує, поряд з обсягом попиту на деревину і продукти її переробки є екологічні вимоги: зберегти і помножити лісові ресурси, зупинити масове зведення лісів тропічної зони. Передбачається більш швидке зростання споживання паперу і картону, деревних плит і більш повільне – пиломатеріалів, деревного палива. Зросте значення вторинного використання деревних матеріалів, насамперед макулатури.
Головними експортерами й імпортерами лісових товарів були і залишаються промислово розвинуті країни. На частку Канади припадає 17,3% світової торгівлі лісовими товарами, США – 12,7%, Швеції – 10%, Фінляндії – 8,4%, Росії – всього 2,3%. Найбільшими імпортерами є країни Західної Європи, Японія, країни Близького Сходу.
У числі причин кризи цієї галузі – скорочення інвестиційного попиту на будівельні матеріали, виснаження лісів, прилягаючих до залізниць і судноплавних рік; низький ступінь переробки деревини (перевага пиломатеріалів при відносно слабкому розвитку целюлозно-паперової і меблевої промисловості).
Незважаючи на те, що запаси деревини в Росії, Північній Америці, Північній Європі і Південній Америці здаються величезними, можливості екстенсивної експлуатації лісових ресурсів на даний час близькі до вичерпання. Тому забезпечити як потреби економіки, так і вимоги щодо охорони природи можна лише шляхом переходу до ресурсозбережуючих технологій у лісовому комплексі світового господарства.