Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.2. Поняття, ознаки та функції господарсько-правової відповідальності. Господарські правопорушення

6.2. Поняття, ознаки та функції господарсько-правової відповідальності. Господарські правопорушення

Як зазначається в ч. 1 ст. 216 ГК учасники господарських відносин несуть господарську відповідальність за правопорушення у сфері господарювання через застосування до правопорушника господарських санкцій на підставах і в порядку, перед­бачених законами.

На нашу думку, найбільш слушно визначила господарську відповідальність А. Шпомер. Господарська відповідальність — це настання несприятливих майнових наслідків (стягнення збитків, штрафу тощо) в разі порушення правил функціонування господарського механізму, які встановлюються державними органами в інтересах держави або сторонами в договорі[1].

Господарська відповідальність, на думку Д. Липницького, А. Болотова, відрізняється сукупністю певних ознак[2]:

1) суб’єктами відповідальності є як суб’єкти господарювання та їх структурні підрозділи, так і учасники господарських відносин, у тому числі відповідні органи державної влади;

2) у разі притягнення до неї йдеться (в кінцевому підсумку) про перетерпіння несприятливих наслідків економічного характеру (полягає у зменшенні благ суб’єкта господарювання, однак спрямована не на саму особу суб’єкта господарювання, а на його майнову базу та організацію діяльності);

3) застосовується у формі певної системи економічних санкцій, передбаченої і господарським законодавством, і укладеними договорами, і локальними нормативними актами суб’єктів господарювання;

4)  застосовується тільки в разі правопорушення;

5) на відміну від цивільно-правової, адміністративної відповідальності, передбаченої нормами трудового права, вона настає незалежно від вини правопорушника;

6) з погляду форми ця відповідальність є юридичною, тому що являє собою вплив потерпілого (суб’єкта господарювання) або іншого учасника господарських відносин (державного органу управління або контролю) на правопорушника (суб’єкта господарювання) безпосередньо або за допомогою господарського суду, суду загальної юрисдикції або третейського суду.

Але в будь-якому разі держава забезпечує реалізацію господарської відповідальності за допомогою системи вповноважених державних органів.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання взятих зобов’язань у натурі;

у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Нині виділяють кілька основних функцій господарської відповідальності: компенсаційно-відновлювальну, стимулюючу, попереджувальну, превентивну (запобіжну), контрольно-інформа­ційну, сигналізаційну, регулюючу (адміністративну)[3].

Підставою господарської відповідальності є скоєне учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

Господарське правопорушення — це протиправна дія або бездіяльність суб’єктів господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов’язками зазначеного суб’єкта, порушує суб’єктивні права іншого учасника відносин або третіх осіб. Так, згідно з ч. 2 ст. 193 ГК порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій.

Саме тому правопорушення залежно від юридичної підстави можуть бути договірні (неналежне виконання господарського зобов’язання) та позадоговірні (порушення правил здійснення господарської діяльності, встановлених компетентними державними органами).

Договірні, своєю чергою, поділяються на правопорушення[4]:

на стадії виникнення договорів;

пов’язані з порушенням строків виконання;

пов’язані з порушенням зобов’язань щодо якості;

пов’язані з порушенням державної дисципліни цін;

пов’язані з порушеннями у сфері кредитних і розрахункових відносин;

пов’язані з порушенням господарських зобов’язань щодо перевезення вантажів.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-пра­вову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим унаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, брак на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, брак у боржника необхідних коштів.

Сторони зобов’язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності в разі порушення зобов’язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

За невиконання або неналежне виконання господарських зобов’язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено законами.

Ч. 2 ст. 219 ГК передбачає, що засновники суб’єкта господарювання не відповідають за зобов’язаннями цього суб’єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб’єкта. У цьому аспекті є надзвичайно цікавим питання щодо відповідальності суб’єкта господарювання за зобов’язаннями свого засновника, а також особливість відповідальності суб’єктів господарювання державного сектору за зобов’язаннями свого засновника — держави.

Ч. 3 ст. 96 ЦК України передбачає: «Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, установлених установчими документами та законом».

Але незважаючи на неоднозначний виклад цього питання в науковій літературі[5], правозастосовна практика, особливо щодо розв’язання міжнародних комерційних спорів, іде іншим шляхом. Так, у відомій справі, пов’язаній з арештом на території Канади літака АН-124 «Руслан», що належить державному підприємству АНТК ім. Антонова на праві господарського відання, експертний висновок професора Довгерта та й рішення судових органів Канади виходять з констатації факту, що він перебуває в державній власності, а відповідно, можливе накладення стягнення на нього за боргами держави[6].

Для реалізації відповідальності за правопорушення у сфері гос­подарювання встановлюється загальний (3 роки) та скорочені строки позовної давності (спеціальна позовна давність), передбачені цивільним законодавством.

Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду.

У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб’єкт господарювання чи інша юридична особа — учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.



[1] Шпомер А. Особливості господарської відповідальності у сфері економіки // Підприємництво, господарство та право. — 2002. — № 6. — С. 6.

[2] Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В. К. — К.: Юринком-Интер, 2002. — С. 862—863.

[3] Шпомер А. Господарська відповідальність як метод державного регулювання економіки // Підприємництво, господарство та право. — 2002. — № 7. — С. 8.

[4] Щербина В. С. Господарське право: Підручник. – К.: Юрінком-Інтер, 2003. — С. 143—144.

[5] Спасибо-Фатєєва І. Проблеми відповідальності юридичних осіб // Підприємництво, господарство та право. — 2001. — № 9. — С. 3.

[6] Кукса В. Епопея з «Русланом» як підручник правового нігілізму // Дзеркало тижня. — 2003. — № 38 (463). — 4—10 жовт. — С. 7.