Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.20. Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди

6.20. Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди

 

Підставою для виникнення зобов’язань, як відомо, можуть бути не тільки правочини (в тому числі договори), а й інші юридичні факти, зокрема заподіяння шкоди іншій особі. Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, належать до позадоговірних зобов’язань. Їх ще називають охоронними (а якщо виникли з правопорушення — деліктними зобов’язаннями). Вони регламентуються окремою главою 81 нового Цивільного кодексу України «Завдання шкоди» і складають окремий цивільно-правовий інститут, який виконує передусім компенсаційну (відновлювальну) функцію і набуває особливого значення у сучасному суспільстві. В процесі реалізації дедалі різноманітніших, складніших відносин майновим та особистим немайновим благам їх учасників може бути заподіяна шкода. Якщо вона виникла поза межами договірних відносин, то виникає проблема: хто повинен відшкодовувати цю шкоду.

Підставою для виникнення таких зобов’язань є цивільне правопорушення (делікт), що виражається у заподіянні шкоди іншій особі. Суб’єктами зобов’язання є: потерпілий — особа, якій завдано шкоду, виступає як кредитор; особа, що несе відповідальність за шкоду (найчастіше, яка заподіяла шкоду), виступає як боржник. Суб’єкти такого зобов’язання не перебувають у договір­них правовідносинах, бо дане зобов’язання виникає незалежно від останніх. Змістом такого зобов’язання є право потерпілого вимагати залагодження (відшкодування) шкоди та (або) компенсації моральної шкоди, а також обов’язок заподіювача шкоди вчинити зазначені дії.

Загальні умови, наявність яких, як правило, є обов’язковою для покладення на особу відповідальності за заподіяння шкоди, визначені у відповідних статтях ЦКУ. Це такі умови: наявність шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, та/або особистим немайновим благам фізичної чи юридичної особи; неправомірні (протиправні) дії (бездіяльність) заподіювача шкоди; причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою, яка настала; вина заподіювача шкоди. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.

Згадані підстави визначені законом як загальні. Наявність їх у сукупності є обов’язковою для покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду. Разом з тим законом можуть бути передбачені винятки з цього правила. Наприклад, у разі заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду та деяких інших, відповідальність настає незалежно від вини.

Шкода може бути заподіяна і правомірними діями, до яких можна віднести дії вчинені при самозахисті від протиправних посягань та у стані крайньої необхідності. Питання про відповідальність за такі дії вирішується у законодавстві по-різному. Так, шкода, завдана при самозахисті — у стані необхідної оборони, якщо не були перевищені її межі, не підлягає відшкодуванню. Необхідною обороною вважаються дії з метою захистити законні права та інтереси від протиправного посягання. Наприклад, громадянин, на якого напали злочинці, відражаючи напад, завдав легких тілесних ушкоджень одному з них та пошкодив його одяг. Його дії розглядаються як дії, вчинені у стані необхідної обо-
рони.

Шкода ж, завдана у стані крайньої необхідності, має бути відшкодована особою, яка її заподіяла, з правом зворотної вимоги до особи, в інтересах якої вона діяла. Обов’язок відшкодування шкоди може бути покладений на особу, в чиїх інтересах діяв заподіювач шкоди, або віднесений на її рахунок. Крайньою необхідністю є дії щодо усунення небезпеки, яка загрожувала інтересам чи правам фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами. Наприклад, громадянин, побачивши, що з вікон сусідського будинку йде дим і почувши крики, розбиває вікна для того, щоб проникнути в приміщення і врятувати людей і майно. Розбивши вікна, він завдав шкоди, однак вона буде віднесена на рахунок сусіда, майно (а можливо, і членів сім’ї) якого він спасав, оскільки він діяв у стані крайньої необхідності. Своїми діями він відвернув більшу шкоду, яка могла виникнути через пожежу.

В інших випадках, встановлених законом, шкода, заподіяна правомірними діями, також може підлягати відшкодуванню.

Окремо встановлюються правила відповідальності за заподіяння моральної шкоди. Вона відшкодовується, якщо завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями за наявності вини особи, яка її заподіяла. У випадках, коли шкоду завдано життю і здоров’ю фізичної особи джерелом підвищеної небезпеки, або внаслідок її незаконного затримання, незаконного застосування до неї як запобіжного заходу арешту або підписки про невиїзд, незаконного засудження, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, а також в інших випадках, встановлених законом, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини.

Закон передбачає два способи залагодження майнової шкоди: 1) відшкодування в натурі (передати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ тощо); 2) повне відшкодування завданих збитків, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для виправлення пошкодженої речі.

Вирішення питання про реалізацію зобов’язання, що виникло із заподіяння шкоди, залежить і від поведінки потерпілого. Наявність його вини може зумовити повне або часткове звільнення заподіювача шкоди від відповідальності. Так, шкода, яка виникла внаслідок умислу потерпілого, відшкодуванню не підлягає. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування може бути зменшений, якщо інше не встановлено законом. Суд також може зменшити розмір відшкодування шкоди, заподіяної фізичною особою, з урахуванням її майнового стану, якщо він був до заподіяння шкоди або стане внаслідок її відшкодування у повному обсязі вкрай скрутним. Однак у випадках, коли шкоду завдано злочином, зменшення розміру відповідальності за згаданою підставою неможливе.

Окрім загальних положень, у Цивільному кодексі України міститься ряд статей, які регулюють відповідальність за заподіяння шкоди у конкретних життєвих випадках, коли наявними є ще додаткові (спеціальні) умови відповідальності. Такі зобов’язання називають спеціальними деліктами. В них передбачається, зокрема, відшкодування юридичною особою шкоди, заподіяної її працівником; відшкодування шкоди, заподіяної: органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, у тому числі в галузі нормотворчої діяльності, або незаконними діями посадових осіб цих органів; незаконними діями посадової особи органу дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду; діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду; джерелом підвищеної небезпеки; заподіяної спільно кількома особами; заподіяної внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг; заподіяної життю і здоров’ю працівника; ядерної шкоди тощо.

Окремо врегульовується порядок відшкодування шкоди, завданої особами з неповною дієздатністю або недієздатними. Так, шкоду, заподіяну малолітньою особою, відшкодовують його батьки (усиновлювачі) або опікун чи інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює його виховання, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення ними або ухилення від здійснення нагляду за малолітнім.

Неповнолітній у віці від 14 до 18 років відповідає за заподіяну ним шкоду самостійно на загальних підставах. Якщо його майна не вистачає для відшкодування шкоди у повному обсязі, то шкода має бути відшкодована повністю або в частині, якої не вистачає, його батьками (усиновлювачами) або піклувальником, — якщо вони не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини. Аналогічний обов’язок може бути покладений також на виховний, лікувальний чи інший заклад, який за законом виконує щодо неповнолітнього функції піклувальника.

Якщо батьки були позбавлені батьківських прав, вони зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну дитиною, протягом трьох років після позбавлення їх батьківських прав, якщо не доведуть, що шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов’язків.

Шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або установою, яка зобов’язана здійснювати за нею нагляд, якщо вони не доведуть, що шкода була заподіяна не з їхньої вини.

У деяких випадках шкода може бути заподіяна дієздатною фізичною особою, яка в момент її скоєння перебувала у стані, коли не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними. Така шкода не підлягає відшкодуванню. Однак, якщо ця особа сама довела себе до такого стану в результаті вживання спиртних напоїв, наркотичних чи інших засобів, шкода, заподіяна нею, підлягає відшкодуванню на загальних підставах.

Якщо ж вона перебувала у такому стані у зв’язку з психічною хворобою або недоумством, суд може покласти обов’язок відшкодування цієї шкоди на її чоловіка, дружину, батьків, повнолітніх дітей, якщо вони спільно з нею проживали, знали про її психічну хворобу або недоумство, але не вжили заходів до запобі­гання шкоди. Суд також може зобов’язати до відшкодування цієї шкоди особу, яка її заподіяла, з урахуванням майнового стану її та потерпілого.

Якщо шкоду завдано спільними діями кількох осіб, то всі вони виступають співборжниками у деліктному зобов’язанні і несуть солідарну відповідальність перед потерпілим за таку шкоду. Це означає, що потерпілий вправі звернути свою вимогу про повне відшкодування до будь-якого із співборжників (або до їх частини, або до всіх одночасно). Боржник, до якого пред’явлена така вимога, зобов’язаний відшкодувати шкоду. Виконавши цей обов’язок, він набуває права зворотної вимоги до інших співборжників про компенсацію йому тієї частини боргу, яку він виконав за інших. Спільно завданою визнається неподільна шкода. Найчастіше у даному разі йдеться про шкоду, завдану злочинними діями кількох осіб.

Окремо врегульований у законодавстві порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові чи юридичній особі діями державних органів та їх посадових осіб. Шкода, заподіяна особі незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, або незаконними діями у галузі адміністративного управління їх посадових осіб, а також у результаті прийняття цими органами нормативно-правового акта, що не відповідає закону і був скасований або визнаний недійсним, — відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою. Це положення базується на відповідних положеннях Конституції України, згідно з якими держава відшкодовує за свій рахунок майнову і моральну шкоду, завдану діями її органів та посадових осіб, або ж дією актів, що визнані неконституційними.

Відповідальність за таку шкоду настає у випадках, якщо дії (бездіяльність) відповідних органів чи посадових осіб були протиправними і безпосередньо пов’язані з реалізацією ними своїх функцій. При цьому не має значення наявність вини посадових осіб: у будь-якому разі шкода підлягає відшкодуванню.

Підлягає відшкодуванню й шкода, заподіяна незаконними діями посадової особи органу дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Окрім норм ЦКУ, ці правовідносини регулює також спеціальний Закон України від 01.12.94 «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», який детально визначає порядок відшкодування такої шкоди.

Якщо в результаті дій цих органів громадянин був незаконно засуджений, незаконно притягнений до кримінальної відповідальності, до нього були незаконно застосовані як запобіжний захід арешт або підписка про невиїзд, незаконне затримання, незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, то шкода, що виникла внаслідок таких дій, відшкодовується державою у повному обсязі. Поряд із залагодженням майнової шкоди закон передбачає обов’язок держави компен­сувати потерпілому від таких дій громадянинові моральну шкоду у розмірі не менше однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відповідальність держави настає незалежно від вини посадових осіб цих органів.

Заподіяна шкода не підлягає відшкодуванню, якщо фізична особа в процесі досудового розслідування та судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з’ясуванню істини і тим сприяла незаконному порушенню кримінальної справи, незаконному застосуванню як запобіжного заходу взяття під варту або підписки про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному засудженню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Досить поширеними в практиці є випадки заподіяння недоговірної шкоди дією джерела підвищеної небезпеки, наприклад у результаті дорожньо-транспортної пригоди. Джерело підвищеної небезпеки — це діяльність, пов’язана з використанням транспорт­них засобів, механізмів, обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, бойових, службових собак тощо, яка створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та для оточення. Тобто, це діяльність, яка створює високий ступінь імовірності заподіяння непередбаченої (випадкової) шкоди і яка не піддається безперервному і всеосяж­ному контролю людини[1]. Разом з тим деякі об’єкти, хоча і мають схожі з ними ознаки, проте не розглядаються як джерело підвищеної небезпеки: гужовий транспорт, свійські тварини, велосипеди, вогнепальна зброя[2].

Шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, який використовується, зберігається чи утримується, на законних підставах. Тобто це особа, яка є власником, наймачем (орендарем) за договором і т. ін. Якщо той, хто заподіяв таку шкоду, неправомірно заволодів цим транспортним засобом чи іншим об’єктом, то він і несе відповідальність за шкоду. Відповідальність за таку шкоду настає незалежно від вини особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки. Звільнення від відповідальності можливе, якщо шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. При цьому слід відрізняти цивільно-правову відповідальність від інших видів відповідальності — адміністративної та кримінальної, які також можуть мати місце. Так, водій автомобіля, який не порушив правил дорожнього руху, але збив пішохода на шосе, не нестиме кримінальної відповідальності за заподіяння тілесних ушкоджень, але відшкодовуватиме шкоду — виконуватиме зобов’я­зання із заподіяння шкоди. Звичайно, у наведеному прикладі, якщо є вина потерпілого, то вона буде врахована при визначенні розміру відповідальності.

У результаті дорожньо-транспортних пригод, різноманітних нещасних випадків на виробництві чи в побуті, або ж внаслідок злочинних посягань на особу може бути завдана шкода не тільки майну, а й фізичній особі безпосередньо — її здоров’ю та особистості. У разі заподіяння каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я особа, відповідальна за шкоду, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), неодержаний ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також додаткові витрати, зумовлені необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Законом, трудовим кон­трактом або іншим договором може бути збільшено обсяг і розмір відшкодування, що належить потерпілому внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я. Потерпілий також вправі вимагати компенсації моральної шкоди.

У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, дитина потерпілого, яка народилася після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дітям — до досягнення 18 років (учням професійно-технічних училищ, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів — до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ними 23 років); 2) дружині, чоловікові, батькам, які досягли пенсійного віку, встановленого законом — довічно; 3) інвалідам — на строк інвалідності; 4) одному з батьків або другому з подружжя чи іншому членові сім’ї, незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, онуками померлого, — до досягнення останніми 14 років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, — протягом п’яти років після його смерті.

Відшкодування шкоди, пов’язаної із зниженням працездатності або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності поважних причин суд з урахуванням можливостей заподіювача шкоди може на вимогу особи, яка має право на відшкодування, присудити їй належні платежі одноразово, але не більш як за три роки наперед. Стягнення додаткових витрат може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на підставі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо).

 



[1] Див.: Зобов’язальне право: Теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. — К., 1998. — С. 845.

[2] Там само. — С. 846.