Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.4. Поняття захисту прав та законних інтересів учасників господарських правовідносин, його форми та способи

6.4. Поняття захисту прав та законних інтересів учасників господарських правовідносин, його форми та способи

Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів. При цьому згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України такий захист поширюється на всіх суб’єктів господарювання. Слід зазначити, що в підґрунтя цього питання покладено приватні (автономні) інтереси суб’єктів, а посягання на такі інтереси можуть бути з боку як контрагентів за договору, так і вповноважених державних органів та їх посадових осіб.

Потреба захисту суб’єктивного права, інтересу виникає перед­усім у зв’язку з протиправною поведінкою. Однак захист може відбутись і в разі загрози порушення права в майбутньому, що не завжди може розглядатися протиправною поведінкою. Загроза може виникнути через дії самого носія права, наприклад, у зв’язку з утратою відповідного документа.

Захист допускається й у разі порушення інтересу непротиправною поведінкою. Особа може звернутися до суду з заявою про захист і в разі колізії між її інтересами та інтересами інших учасників правовідносин, причому навіть і тоді, коли поведінка кожного з них є правозгідною.

Досить часто різне розуміння інтересів контрагентів призводить до виникнення спору між ними. Як правило, в такій ситуації щонайменше одна зі сторін зобов’язання вважає свої права порушеними. У такому разі розв’язання такого спору може бути передане або до спеціально уповноваженого владного органу, або до органу, який вибрали сторони для себе самостійно.

Суть правового захисту трактується неоднозначно. У наукових публікаціях радянського періоду, за умов адміністративно-командної економіки, висловлювалися найрізноманітніші думки щодо поняття правового захисту. Одні автори вважали, що правовий захист включає видання правових норм, які встановлюють права та обов’язки, порядок їх здійснення та захисту, діяльність навіть самих суб’єктів зі здійснення своїх прав, а також діяльність спеціальних органів з попередження правопорушень та реалізації правових санкцій.

Інші додержувалися погляду, за яким правовий захист розглядався як система заходів, спрямованих на забезпечення недоторканності права, його здійснення та ліквідацію його порушень.

Правовий захист трактувався і як державно-примусова діяльність, керована на відновлення порушеного права, забезпечення виконання юридичного обов’язку.

За умов ринкової економіки під захистом прав суб’єктів господарювання розуміють систему заходів (форм і способів діяльності), котрі здійснюються відповідно до закону як суб’єктом гос­подарювання самостійно, так і через уповноважених осіб, і спря­мованих на запобігання й усунення погроз порушення прав відповідних суб’єктів, усунення перешкод здійсненню цих прав, від­новлення порушених прав і правового статусу та притягнення порушників до відповідальності[1].

Варто наголосити, що держава встановлює, гарантує дотримання прав та законних інтересів усіх суб’єктів господарювання. При цьому захист як суспільних, так і приватних інтересів забезпечується державою публічно-правовими засобами.

Державні гарантії прав та інтересів суб’єктів господарювання, на думку М. Тітова, можна поділити на загальні та майнові[2].

Загальні полягають в тому, що держава гарантує суб’єктам гос­подарювання незалежно від вибраних ними організаційно-правових форм господарської діяльності та форм власності однакові права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, інформаційних, природних і інших ресурсів. Разом з тим забезпечення матеріально-технічними ресур­сами, розподіленими централізовано державою, здійснюється за умови виконання підприємством робіт і поставок для державних потреб.

Майнові гарантії прав підприємств та інших суб’єктів господарювання полягають у тому, що держава за допомогою прий-
няття відповідного законодавства, створення спеціальних структур, які контролюють його виконання, гарантує недоторканність їх майна та забезпечує захист права власності (ст. 13 Конституції України).

Також слід зауважити, що гарантії держави спрямовані на захист прав і інтересів суб’єктів господарювання не тільки від неправомірних дій юридичних чи фізичних осіб, а й від таких дій самої держави. Саме тому право на захист є складною матеріально-процесуальною категорією. Кожен його елемент існує за наявності певних передумов, як правило, у часових межах і реалізується у специфічній процесуальній формі.

Право на захист — це передбачена законодавством можливість управомоченої особи самостійно застосовувати дозволені або санкціоновані законом юридичні засоби впливу на порушника або звернутися до відповідного юрисдикційного органу з вимогою спонукати порушника до певної поведінки[3].

Найбільш важливою формою захисту є право на звернення за судовим захистом. Носієм цього права є кожен учасник правовідносин, будь-яка заінтересована особа. Його зміст становить не тільки право подання до суду позову чи заяви (скарги), а й можливість подання зустрічного позову чи заперечення проти позову.

Одним з важливих і поширених засобів захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності є визнання судом або господарським судом виданого державним або іншим органом незаконного акта недійсним (повністю або в частині). Нині в Україні відбувається процес створення системи адміністративних судів, які як раз і покликані виконувати цю функцію.

Крім того, до інших форм захисту можна віднести звернення до вищого органу зі скаргою на неправомірні дії, звернення до органів, вибраних самими сторонами як арбітрів (третейські суди, міжнародний комерційний арбітраж, спеціалізовані установи [наприклад Комісія з вирішення інвестиційних спорів[4]]).

Права та законні інтереси суб’єктів господарювання та споживачів згідно з ч. 2 ст. 20 ГК захищаються способом:

визнання наявності або відсутності прав;

визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання;

припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

присудження до виконання обов’язку в натурі;

відшкодування збитків;

застосування штрафних санкцій;

застосування оперативно-господарських санкцій;

застосування адміністративно-господарських санкцій;

установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

іншими способами, передбаченими законом.

Винятково важливими є засоби щодо забезпечення захисту честі, гідності та ділової репутації підприємців і відшкодування моральної шкоди. Слід зазначити, що порушення цих прав нерідко тягне за собою збитки й у майновій сфері.

До 1993 р. законодавство України передбачало захист тільки честі і гідності громадян та організацій. У зв’язку з унесенням змін до ст. 7 Цивільного Кодексу УРСР у ній був передбачений захист поряд з честю і гідністю також ділової репутації громадян і організацій. Громадянин або організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які не порочать їх честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.

Отже, закон надає потерпілому можливість захищати свою честь, гідність та ділову репутацію способом пред’явлення цивіль­ного позову.

За законом, судовому захисту підлягає ділова репутація будь-якого суб’єкта підприємницької діяльності незалежно від того, фізична це чи юридична особа.



[1] Лаврін О. Захист прав суб’єктів господарювання, його форми та способи // Підприємництво, господарство та право. — 2002. — № 11. — С. 59.

[2] Хозяйственное право: Учебник / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хахулин и др.; Под ред. Мамутова В. К. — К.: Юринком-Интер, 2002. — С. 217.

[3] Чернадчук Т. Щодо захисту цивільних прав: деякі аспекти // Підприємництво, господарство та право. — 2001. — № 12. — С. 27.

[4] До речі, 2003 року Україна в цій установі виграла справу, предметом якої була грошова сума, що перевищувала 9 млрд дол. США.