Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.7. Тимчасова структура процентних ставок

6.7. Тимчасова структура процентних ставок

Поняття тимчасової структури процентних ставок

Ризики, пов’язані з ліквідністю і терміновістю цінного папера, пов’язані з теорією «тимчасової структури процентних ставок» (Term Structure of Interest Rates).

Концепція «тимчасова структура процентних ставок» визначає зв’язок між термінами цінних паперів і процентних ставок. Аналітичним інструментом, за допомогою якого вивчається цей зв’язок, є криві дохідності (Yield Curves).

Рис. 6.8. Гіпотетична крива
дохідності А

Рис. 6.9. Гіпотетична крива
дохідності В

Рис. 6.10. Гіпотетична крива дохідності С

Розрізняють три основні типи кривих доходів за облігаціями[1]. Перший тип — А, класичний, найбільш поширений, відбиває зростаючу тенденцію в русі доходів у міру збільшення терміну облігації (рис. 6.8). Другий тип В відбиває нейтральну тенденцію: доходи однакові незалежно від терміну облігації (рис. 6.9). Третій тип С відображає тенденцію до зниження: доходи падають у міру зростання терміну облігації (рис. 6.10). У різні історичні етапи розвитку фінансового ринку утворювався той чи інший тип кривих доходів.

У чому полягає причина формування основних тенденцій руху кривих? Тимчасова структура процентних ставок визначається очікуваннями інвесторів, їхніми перевагами і згодою брати на себе відповідні ризики. У тих випадках, коли очікується зниження процентних ставок на довгострокові цінні папери і, відповідно, підвищення на короткострокові, крива доходів піде вниз (тип В). Якщо ж очікується зростання доходів за довгостроковими облігаціями, крива доходів піде вгору (тип А). Вкладення в довгострокові папери пов’язані з більшим ризиком. У разі невизначеності руху процентних ставок, тобто за браком залежності «дохід — час» може спостерігатися тип кривої В.

Теорії часової структури процентних ставок

Існують три підходи в теорії, що пояснює формування кривих дохідності:

безстороннього очікування (Unbiased Expectation Theory);

переваги ліквідності (Liquidity Preference Theory);

сегментації ринку (Market Segmentation Theory).

Теорія «безстороннього очікування» пояснює нахил кривої дохідності очікуванням майбутнього руху процентних ставок. Якщо очікується зростаюча тенденція в русі ставок, то інвестори віддадуть перевагу вкладенням у короткострокові фінансові інструменти, оскіль­ки вони намагаються негайно використовувати сприятливу кон’юнк­туру. Це призводить до підвищення цін і, відповідно, до падіння доходів на короткострокові цінні папери, але одночасно ціни на довгострокові облігації знизяться, що обумовить зростання їх дохідності. Крива доходів піде вгору. Єдиною причиною цього руху є те, що майбутні ставки спот будуть вищими поточних ставок спот.

Якщо очікується зниження ставок, то інвестори віддадуть перевагу вкладенням у довгострокові облігації. Ціни на них зростатимуть, а дохідність падатиме. Крива дохідності піде вниз, оскільки інвестори очікують падіння майбутніх ставок спот нижче поточних ставок.

Отже, поведінка інвесторів є раціональною. Їхні дії завжди спрямовані на одержання вищого доходу незалежно від строковості фінансових інструментів, оскільки довгострокові ставки є простими середніми короткострокових ставок.

Теорія віддання переваги ліквідності пояснює нахил графіка дохідності бажанням інвесторів володіти ліквідними цінними паперами. У випадку, коли інвестор вкладає гроші в довгострокові фінансові інструменти, він повинен упевнитися в тому, що ризик компенсований у ціні інструменту. Довгострокові облігації повин­ні приносити додатковий дохід як компенсацію за ризик. У ціні довгострокових облігацій має бути премія за ліквідність. Дії інвес­торів за зазначеною теорією менш узгоджені, ніж у теорії очікувань, кожний інвестор приймає своє власне рішення, оскільки премія за ліквідність не може бути однаковою для всіх інвесторів.

Концепція сегментації ринку будується на інституційному підході. Крива доходів відповідно до цієї концепції відбиває переваги і дії певних суб’єктів ринку, які беруть участь у торгівлі борговими інструментами. Наприклад, комерційні банки віддають перевагу вкладенням у короткострокові зобов’язання. Компанії зі страхування життя вкладають у довгострокові цінні папери. Компанії зі страхування збитків від непередбачених подій (наприклад, страхування автомобілів чи житлових помешкань) звичайно віддають перевагу середньостроковим зобов’язанням. Кожна з цих фінансових інституцій оперує у своїй «зоні строковості». Вибір термінів пояснюється складом зобов’язань. Якщо зобов’язання за своєю природою є довгостроковими, як наприклад зобов’язан­ня пенсійних фондів, то інвестиційні інституції цього профілю будуть віддавати перевагу ринку довгострокових цінних паперів.

Якщо вони вкладають гроші в короткострокові цінні папери, то можуть наражатися на реінвестиційний ризик. Реінвестиційним називається ризик, за якого суми отриманих процентних платежів будуть реінвестовані на гірших умовах, ніж облігації.

Отже, у кожному сегменті ринку утвориться своєрідне коло учасників, що визначають попит та пропонування і, відповідно, процентні ставки. В американській економічній літературі зазначається, що теорія сегментації ринків має багато прихильників і підтверджується практичними даними.

На підставі трактувань загальної теорії часової структури процентних ставок розробляються рекомендації учасникам ринку.



[1] Детальніше див.: Мертенс А. В. Инвестиции: курс лекций по современной финансовой теории. — К.: Киев. инвест. агентство, 1997.