Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

8.3. Управління фінансовими інвестиціями

8.3. Управління фінансовими інвестиціями

 

Сутність і види фінансових інвестицій. До традиційних фінансових активів відносяться акції і облігації. Саме вони є основними інструментами формування капіталу одними підприємствами і напрямами його розміщення для інших.

Облігація – це основний вид боргових зобов’язаннь, згідно з яким позичальник (емітент) повинен сплатити певну суму кредитору (власнику) по завершенні визначеного терміну і суму щорічного доходу у вигляді фіксованого або плаваючого відсотку. Зміна плаваючого відсотку відбувається згідно з встановленими правилами. Саме тому облігації називають цінними паперами з фіксованим доходом.

Емітентами облігацій можуть бути: держава, підприємства, іноземні організації. Існують короткострокові (кілька тижнів), середньострокові (1-7 років), довгострокові (до 30 років) і безстрокові облігації. Види облігацій з зазначенням їх переваг і недоліків наведено на рис. 8.8. і рис. 8.9.

На відміну від акцій, за облігаціями гарантується сплата відсотку у встановлений строк, але його розмір, як правило, нижчий від дивідендів. Згідно із світовою практикою сплата відсотків за облігацією здійснюється з суми прибутку до оподаткування (в Україні відноситься на валові витрати).

 

Рис. 8.8. Характеристика облігацій в залежності від їх виду

 

Надійність облігації залежить від декількох причин. Найбільш надійна облігація для інвестора – це державна, короткострокова, іменна, серійного погашення з плаваючим відсотком, яка забезпечена матеріальним носієм. Зміна будь-якого з цих факторів призведе до зниження надійності облігації. Для інвестора ненадійними є облігації низькоприбуткові і з правом відзиву. Таким чином, вибір типу певного цінного паперу є фінансовим рішенням, що визначає економічні умови майбутньої діяльності підприємства. Їх велика різноманітність на сучасному  етапі  призвела  до  виникнення спеціальних  оптимізаційних


Рис 8.9.


процедур щодо вибору форми цінного паперу. Це спростило діяльність відповідних консультаційних та експертних фірм (або відповідних відділів банків), які залучаються інвесторами для обгрунтовання рішень щодо вкладення своїх коштів.

Надійність облігації є важливим показником, що впливає на їх ліквідність і рух на фондовій біржі. Наприклад, в США отримали найбільш широке застосування методи оцінки надійності облігацій, розроблені фірмами “MOODY’S” і “STANDART AND POOR’S”. Ці фірми виділяють наступні категорії якості облігацій: Ааа, Аа, А, Ваа, Ва, В, Саа, Са, С і D (“MOODY’S”) і ААА, АА, А, ВВВ, ВВ, В, ССС, СС, С і D (“STANDART AND POOR’S ”) (рис. 8.10).

 

 

Рис. 8.10. Поділ облігацій за ступенем надійності

 

На ринку капіталу відсоток за облігаціями встановлюється під впливом двох тенденцій. Зі збільшенням відсотку покупці (інвестори) прагнуть до збереження своїх коштів, зниження поточних витрат і вкладення їх в облігації. Попит на облігації підвищується. Однак фірми (емітенти) із зростанням відсотку будуть знижувати суму інвестицій, що скоротить обсяг пропозиції на кредитування шляхом продажу облігацій.

Облігації мають номінальну та ринкову ціну. Номінальна ціна зазначається на облігації та є основою при подальших перерахунках і нарахуванні відсотків. При закінченні встановленого терміну емітент погашає облігації за викупними цінами, які можуть співпадати або ні з номінальною ціною, що залежить від виду облігацій (купонна, безкупонна).

Ринкова (або курсова) вартість облігацій визначається умовами випуску самих облігацій і ситуацією, що склалася на ринку на момент реалізації облігацій.

Форма облігацій повинна містити: назву емітента; номінальну вартість; термін погашення; її вид – іменна чи на пред’явника; номер та серію випуску тощо. На сучасному етапі в Україні переважаючими є державні облігації, причому в електронному вигляді – у формі комп’ютерних записів. При випуску таких облігацій на весь випуск оформляється глобальний сертифікат, у якому вказується всі ті ж реквізити, що є обов’язковими і для паперових облігацій.

Виплата процентних доходів для державних та корпоративних облігацій, як правило, здійснюється за купонами (вирізний талон з надрукованою на ньому цифрою купонної ставки). Для сплати доходу власникам вилучається відповідний купон в обмін на готівку. В залежності від умов випуску облігацій дохід за купоном може сплачуватись щоквартально, один раз в півріччя або на рік. Чим частіше визначається дохід, тим вищою буде його реальна сума при тій же річній ставці, а отже, ринкова вартість такої облігації буде вищою.

За способами виплат доходу облігації поділяються на:

а) облігації з фіксованою купонною ставкою;

б) облігації з плаваючою купонною ставкою, коли розмір відсотку по облігації ставиться в безпосередню залежність від рівня позичкового відсотку. Періодичність зміни купонної ставки коливається від випуску до випуску;

в) облігації зі зростаючою процентною ставкою, коли зміна ставки диференціюється за роками. Такий вид облігацій привабливий за наявності інфляції;

г) облігації з нульовим купоном (безкупонні). Коли емісійний курс встановлюється нижче від номінального на величину знижки. Дохід за облігаціями сплачується при її погашенні. За такимм облігаціями дохід нараховується безперервно, що робить їх більш дохідними. В той же час вони піддаються великому ризику щодо зниження доходності при падінні кон’юнктури;

д) облігації з виплатою за вибором, коли власник облігації замість купонного доходу може отримати новий випуск облігацій. Випуск таких облігацій вигідний фірмам за наявності дефіциту готівки.

В залежності від забезпечення облігації поділяються на два класи: забезпечені заставою і незабезпечені заставою. В свою чергу, забезпечені можуть бути: забезпечені фізичними активами; із заставою фондових цінних паперів; із заставою пула іпотек. Незабезпечені заставою облігації бувають наступних видів: забезпечені репутацією емітента; під конкретний вид доходів емітента; випущені під конкретний інвестиційний проект; гарантовані третіми особами; з солідарною відповідальністю; застраховані; спекулятивні.

В світовій практиці існують і незабезпечені облігації, коли кредитор купує облігації тільки на основі довіри  до емітента. Такі вкладення коштів не є особливо ризикованими, адже такі облігації випускаються дуже солідними фінансовими компаніями. На світових фондових біржах обертаються облігації, що випущені на умовах їх викупу в будь-який час через визначений період часу (як правило, через 5 або 10 років). Емітент при зниженні відсоткової ставки сплачує позичальнику борг і може випустити нові облігації з меншою відсотковою ставкою. Якщо з випуску облігацій тільки частина підлягає викупу, то облігації, що викуповуються, визначаються за лотереєю.

За характером обігу облігації поділяють на:

звичайні облігації;

конвертовані облігації, що дають їх власнику право обмінювати їх на акції емітента. Серед таких облігацій слід виділити переказні облігації і облігації з опціоном;

переказні облігації, які можуть бути переказані у визначену кількість простих акцій емітента. Це дозволяє власникам облігацій, з одного боку, отримати гарантований дохід, що захищає їх від нестабільності у доходності акцій, а з іншого боку – при сприятливій зміні кон’юнктури – швидко придбати акції. В таких облігаціях обов’язково має бути вказана перша дата, коли можна переказати облігації в акції, і премія, під якою мається на увазі виражена у відсотках від поточної ціни акції сума передплати за право переказу облігації в одну просту акцію. Як правило, розмір переказної премії складає від 8 до 35 %. Чим нижчою є премія, тим нижча і доходність паперу, але одночасно і шанс обміняти її на акцію. При високій премії, що дає високу доходність, практично неможливо здійснити обмін облігації на акцію;

облігації з опціоном надають можливість власнику облігації в разі збільшення відсоткових ставок здати свої облігації (через визначений термін, наприклад, 3 чи 5 років) емітенту і отримати їх вартість за номіналом.

Акція – цінний папір, що свідчить про внесення паю до статутного капіталу акціонерного товариства і надає право на отримання частки прибутку у вигляді дивідендів, на участь в управлінні справами і отримання частки майна при ліквідації. Найважливішими ознаками, що розкривають сутність поняття акції полягають в наступному: акція є цінним папером; має необмежений термін обігу; засвідчує пайову участь її держателя у статутному фонді акціонерного товариства; надає її власнику певні майнові і немайнові права.

Акції можуть бути звичайними і привілейованими. Звичайні акції передбачають сплату дивідендів за результатами діяльності підприємства за рік. Їх різновиди пов’язані з правом впливу на управління: без права голосу, обмежена (частка одного голосу), багатоголосна. Привілейована акція не має права голосу, завжди забезпечена дивідендами і забезпечується, в першу чергу, після зобов’язань, що виникають при ліквідації підприємства.

 

 

Рис. 8.11. Види привілейованих акцій

 

Основним показником акції є її курс, що дорівнює відношенню дивідендів до ставки облікового проценту. Зміна ринкової вартості акцій відслідковується за їх вартістю у суміжні періоди. На ринкову вартість акцій впливає велика кількість причин: тенденція продажу, прогнозна тенденція продажу у майбутньому, розмір дивідендів, стратегія розвитку підприємства, економічні показники діяльності підприємства (прибуток, виручка, витрати тощо), податкові пільги, престиж підприємства.

Після придбання акції, її держатель стає співвласником підприємства. Акція є безстроковим папером, який не може бути пред’явлений підприємству з метою повернення грошей, якщо підприємство не ліквідується. Якщо власник акції незадоволений прибутками, він може продати акції.

Ціна акції може бути:

номінальна, яка вказується на самій акції і практично не має ніякого значення при обороті акцій на ринку цінних паперів. Ця ціна має чисто інформаційний характер, що вказує на частку пайового капіталу;

емісійна, за якою акція продається на первинному ринку. Різниця між номінальною та емісійною вартістю акції обумовлена послугами дилерських фірм, через які розповсюджуються акції. Дилери скуповують акції у емітента за номінальною вартістю і потім реалізують їх серед інвесторів;

курсова (ринкова), за якою акції котируються на вторинному ринку цінних паперів. Ця ціна визначає реальну вартість акцій на фондовій біржі. Ця ціна не залежить ні від вартості активів, ні від рентабельності підприємства;

балансова, яка визначається на основі фінансової звітності;

ліквідаційна ціна акцій визначає вартість частини реального майна у фактичних продажних цінах, що припадають на одну акцію;

модифікована курсова ціна акції – це співвідношення чистого річного прибутку підприємства в розрахунку на одну акцію і ставки банку за 12 місяців за вкладами.

За характером функціонування на ринку цінних паперів розрізняють акції іменні і на пред’явника. Акції на пред’явника передаються іншій особі за довіреністю. Іменні акції можуть бути передані іншому власнику тільки після відмітки на її зворотній стороні і запису в книзі обліку акцій. Якщо передача акцій іншій особі можлива лише зі згоди представника акціонерного товариства, такі акції складають групу вінкульованих іменних акцій.

Власник акції отримує дохід у вигляді дивідендів та за рахунок  курсових різниць (зміни курсу котирування акцій). При цьому дохід, що виник в результаті зміни курсу акції може бути значно вищим за дохід у вигляді дивідендів.

Фінансові позиції акціонерних товариств визначаються, як правило, за низкою показників, що наведені в Лекції 10, п. 7.

На фондовій біржі розрізняють ціну попиту на акції, що пропонується покупцем; ціну пропозиції, що пропонується продавцем, і контрактну ціну, за якою здійснюється біржова угода. Контрактна ціна є фактичною (котирувальною) ціною акції на день укладання угоди.

Інформація при котируванні акцій різних підприємств щоденно наводиться в найбільших фінансових газетах світу. Вона включає:

найнижчу і найвищу ціну акції;

назву підприємства та його абревіатуру;

дивіденд на одну акцію (в дол.);

дохід акції по процентах. Цей показник визначається як відношення дивіденду до вартості акції при закритті фондової біржі на попередній день;

показник, який визначається як відношення вартості акції при закритті біржі на дохід, що припадає на одну акцію;

обсяг продаж акцій на попередній день (в сотнях акцій);

найнижчу і найвищу ціну акції при закритті біржі за попередній день. Ці показники вказують на зміну ціни акції за один день;

зміну ціни акції при закритті біржі в попередній день і день, що йому передував. Якщо цей показник зі знаком (–), то вартість акції знизилась в порівнянні з попереднім днем, а якщо зі знаком (+) – ціна акції підвищилась;

сполучення “рf” після назви компанії говорить про те, що мова йде про привілейовані акції;

сполучення літер “wt” після назви компанії вказує на те, що котируються не акції, а видається гарантія на купівлю пакета акцій за визначеною ціною протягом певного періоду часу;

літера “s” на початку рядка вказує на те, що акції подрібнюються. S може дорівнювати двом, трьом і навіть десяти;

літера “n” на початку рядка вказує на те, що котируються акції нового випуску.

При з’ясуванні доцільності здійснення підприємством фінансових інвестицій проводиться аналіз, що враховує дві взаємопов’язані абсолютні характеристики: оголошену поточну ринкову ціну (Цп), за якою його можна придбати на ринку, і теоретичну, або внутрішню, вартість (Вв). Названі абсолютні характеристики змінюються в динаміці і з позиції конкретного інвестора, а тому можуть не співпадати. Порівняно з ціною, яка реально існує і об’єктивна в тому розумінні, що вона оголошена і актив по ній рівнодосяжний будь-якому учаснику ринку, внутрішня вартість є більш невизначеною і суб’єктивною –кожний інвестор має свої погляди на внутрішню вартість активу, спираючись в її оцінці на результати власного, тобто суб’єктивного аналізу, тому можливі три ситуації: Цп > Вв; Цп < Вв ; Цп = Вв.

Перше співвідношення говорить про те, що з позиції конкретного інвестора даний актив продається в теперішній момент за завищеною ціною, тому інвестору немає сенсу купувати його на ринку. Друге співвідношення свідчить про те, що ціна активу занижена, тобто його доцільно придбати. Трете рівняння свідчить про те, що поточна ціна повністю відображає внутрішню вартість активу, тому спекулятивні операції по його купівлі-продажу не доцільні. Таким чином, якщо в кожний момент ринкова ціна конкретного активу існує в єдиному числі, то внутрішня його вартість численна. Можна сказати, що в принципі, кожний фінансовий актив має стільки оцінок значень цього показника, скільки існує на ринку інвесторів, які зацікавлені в цьому активі[1].

Яким же чином розраховується внутрішня вартість фінансового активу, який має на деякий момент Т0 поточну ціну Цп ? В залежності від того, що виступає методологічним і інформаційним забезпеченням процесу оцінювання, є три основні теорії оцінки: фундаменталістична, технократична і теорія прагматиків, що наведені на рис. 8.12.

 

Підходи до оцінки фінансових активів

 

Рис. 8.12. Основні теорії визначення вартості фінансових активів

 

Найпоширенішими вважаються два напрями аналізу – фундаментальний і технічний.

Фундаментальний аналіз включає чотири рівні дослідження:

макроекономічний аналіз;

галузевий аналіз;

аналіз фінансового стану і перспектив розвитку конкретного підприємства-емітента;

прогнозування (моделювання) ціни фінансового інструменту.

Аналіз макроекономічної ситуації здійснюють на основі показників, що характеризують динаміку виробництва, рівень економічної активності, споживання і накопичення, темпи інфляції, рівень зайнятості населення і процентних ставок, стан державних фінансів, сальдо платіжного балансу. Результати аналізу дають змогу оцінити, наскільки загальна ситуація на ринку сприятлива для інвестування, і виявити фактори, що детермінують її в короткостроковій і довгостроковій перспективі.

Галузевий аналіз передбачає вивчення економічного циклу, а також здійснення класифікації галузей відносно рівня ділової активності і по стадіях розвитку. Галузевий аналіз дає можливість визначити пріоритетність інвестування коштів.

Фінансовий стан підприємства-емітента оцінюється на основі різних джерел інформації: фінансової звітності компанії, публікацій у пресі, інформації, отриманої з Internet, результатів досліджень, що виконані спеціалізованими організаціями. Стан підприємства порівнюється з аналогічними підприємствами в галузі за допомогою коефіцієнтів ефективності (коефіцієнти ліквідності, капіталізації, якості цінних паперів тощо). Результатом аналізу є вибір компанії, цінні папери якої дають змогу якнайкраще реалізувати поставлені фірмою інвестиційні цілі.

Кінцева мета фундаментального аналізу – це прогнозування ціни фінансового інструменту. Визначивши ціну для майбутніх періодів, аналітики фірм обчислюють теперішню вартість фінансового інструменту, користуючись схемою дисконтування. Далі теперішня вартість порівнюється з ринковою ціною. Якщо ринкова ціна нижча від визначеної аналізом, то акція вважається “недооціненою” і згідно з фундаментальним підходом її слід купувати, і навпаки. Основою фундаментального аналізу є дві передумови. Перша – це можливість оцінки теперішньої вартості фінансового інструменту. Знання теперішньої і ринкової ціни дозволяє виявити недооцінені і переоцінені фінансові активи. Друга – це припущення, що ринок з часом правильно оцінить фінансові активи, отже ринкова ціна має тенденцію до зближення з ціною, що визначена аналітиками.

Технічний аналіз – це сукупність методів і прийомів прогнозування тенденцій зміни цін на ліквідних ринках цінних паперів на основі виключно технічних характеристик ринку – динаміки цін і обсягів операцій з купівлі і продажу цінних паперів. При цьому ігноруються фундаментальні фактори, що є основою формування ціни на той чи інший інвестиційний інструмент. Основні завдання технічного аналізу:

розкриття закономірностей у реальному русі цін;

виявлення моментів зміни тенденцій в русі цін на ринку (цінового піку), тобто моментів, коли зростання ціни змінюється на падіння, або навпаки. Ці моменти ще називають сигналами продажу або сигналами купівлі;

прогнозування напряму руху ціни (межі коливань) у майбутньому.

Основний інструмент технічного аналізу – цінові графіки, діаграми, лінійні діаграми, стовпчикові діаграми, графіки “крапок і цифр”.

У другій половині ХХ ст. виникає новий підхід до інвестиційного аналізу. На перше місце виходить завдання оцінити доходність і ризик інвестиційного інструменту, а не просто передбачити ціну. В основі сучасного аналізу лежить використання імовірно-статистичних методів (див. Лекцію 3).

Послідовники прагматичної теорії вважають, що поточні ціни фінансових активів реально відображають всю наявну інформацію, в тому числі і відносно майбутнього цінних паперів. Вони виходять з того, що поточна ціна завжди вбирає в себе всю необхідну інформацію, яку не потрібно шукати додатково. Всі майбутні очікування також відображаються в поточній ціні. Оскільки нова інформація з однаковим ступенем ймовірності може бути як негативною, так і позитивною, неможливо з більшою або з меншою визначеністю передбачити зміни ціни в майбутньому, рівно як і ціна конкретного фінансового активу змінюється непередбачувано і не залежить від попередньої динаміки. Таким чином, будь-яка інформація, або статистична, або прогнозуюча, не може призвести до отримання обгрунтованої оцінки.

В умовах українського ринку, за нерозвинутості ринкових механізмів об’єктивної оцінки курсів цінних паперів і низької ліквідності ринку, перевага віддається фундаментальному аналізу.

Фундаменталістична теорія є найбільш розповсюдженою. Згідно з нею поточна внутрішня вартість (Вв) будь-якого цінного паперу в загальному вигляді може бути розрахована за формулою

                                     (8.9)

де: ГП – очікуваний грошовий потік в i-му періоді (звичайно за рік);

Д – прийнятна доходність (що вимагається або очікується).

Підставляючи в цю формулу значення надходжень, які передбачаються, доходність і тривалість періоду прогнозування, можна розраховувати поточну вартість будь-якого фінансового активу. Саме такого підходу частіше за все і дотримуються потенційні інвестори.

 

Оцінка доходності фінансових активів. Наступними важливими критеріями прийняття рішень про доцільність купівлі або продажу активів є показники доходності. Критерій доходності дає змогу порівняти прибутки за окремим фінансовим активом із середньо ринковими, а тому служить показником ефективності, що застосовується до фінансових активів і капіталу. Цей показник стає особливо актуальним при формуванні інвестиційного портфелю.

Це відносний показник, який розраховується як співвідношення доходу (Д), що генерується даним фінансовим активом, до величини інвестиції (ВІ) в цей актив, тобто в найбільш загальному вигляді він може бути представлений наступним чином:

                                                                         (8.10)

В залежності від виду фінансового формою доходу можуть бути: дивіденд, процент, приріст капіталізованої вартості. Таким чином, існують різні варіанти розрахунку доходності. Цей показник вимірюється в процентах або частках одиниці; перший вимірник використовується для описової характеристики фінансового активу, другий – при проведенні розрахунків.

Доходність облігацій без права дострокового погашення[2]. Оцінка вартості подібної облігації виконується за формулою (4.64); ця ж формула може використовуватися для оцінки прибутковості відзивної облігації. Припускається, що в цій формулі відомі всі показники, крім r. Розв’язуючи рівняння відносно r, визначаємо загальну прибутковість даної облігації. Цей показник називається прибутковістю до погашення (YTM) за аналогією з англомовною термінологією.

Доведено, що в умовах ефективного ринку всі облігації однакового класу теоретично повинні мати приблизно однакову дохідність. В загальному випадку розв’язати рівняння (4.64) відносно r можна за допомогою комп’ютера або спеціалізованого фінансового калькулятора. Крім того, відома формула, яка дозволяє отримати приблизну оцінку прибутковості купонної облігації без права дострокового погашення за допомогою звичайного калькулятора. Цей показник розраховується як відношення середньорічного доходу (сума річного проценту і частини різниці між номіналом і ціною купівлі облігацій) до середньої величини інвестицій і дає приблизну оцінку показника r у формулі (4.64).

                                          (8.11)

де: M – номінал облігації;

P – теперішня ціна (на момент оцінки);

C – купонний дохід;

k – кількість років, що залишилася до погашення облігації.

 

Перевагою показника YTM, як і будь-якого іншого показника ефективності, є можливість використання його у порівняльному аналізі при виборі варіантів інвестування в ті або інші облігації.

Приклад

Розрахувати прибутковість облігації номіналом 500 грн. За річною купонною ставкою 10 %, що має теперішню ринкову ціну 360 грн.; облігація буде прийматися до погашення через 6 років. Підставляючи ці дані в рівняння (4.64) та вирішуючи його відносно , можна знайти прибутковість, що дорівнює 17,05 %. При відсутності фінансового спеціалізованого калькулятора можна користуватися вищенаведеною формулою

або 17 %

Таким чином, прибутковість даної облігації складає приблизно 17 %. Очевидно, що формула (8.11) забезпечує достатню точність розрахунків.

 

Ще однією характеристикою прибутковості облігації є показник купонної прибутковості, що розраховується за наступною формулою:

                                   (8.12)

Найчастіше всього цей показник не розраховується, а задається у вигляді купонної ставки. Значимість цього показника для оцінки прибутковості облігації є невисокою, а саме ця ставка дає оцінку прибутковості облігації лише в момент її емісії; в подальшому вона використовується, в основному, для розрахунку купонного прибутку.

Доходність облігації з правом дострокового погашення. Облігації з правом дострокового погашення, на відміну від розглянутих в попередньому розділі облігацій, мають ще одну характеристику – доходність дострокового погашення (Yield to Call, YTC). Цей показник дає оцінку прибутковості на момент відкликання облігації з ринку, або її дострокового погашення. За аналогією із загальною прибутковістю показник YTC розраховується за формулою (4.64), в якій номінал М замінений викупною ціною Рс.

 

Приклад

Облігація номіналом 1000 грн. та погашенням через 10 років була емітована три роки тому. На даний момент її ціна складає 1050 грн. Відсотки виплачуються кожні півроку за ставкою 14 % річних. В проспекті емісії вказано, що протягом п’яти років передбачений захист від дострокового погашення. Викупна ціна перевищує номінал на суму річних відсотків. Розрахувати показники прибутковості YTM та YTC.

З умови прикладу видно, що до погашення облігації залишилось сім років, крім того, через два роки облігація може бути достроково погашена емітентом. Тривалість базового періоду в даній задачі складає шість місяців, тобто до моменту погашення залишилось 14 базових періодів. Кожні півроку виплачується купонний прибуток в сумі 70 грн. (1000 х 0,14 : 2).

Для знаходження прибутковості до погашення YTМ формула має вигляд:

Звідси знаходимо: YTМ = r = 12,89 %.

Для знаходження прибутковості дострокового погашення YTC формула має вигляд:

Звідси знаходимо: YTC = r = 17,1%

 

Як видно з розрахунку показника YTМ, прибутковість облігації за минулі з моменту емісії три роки знизилась з 14 до 12,89 %. Причини цього можуть бути різні, але, як правило, основна причина – зміна відсоткових ставок на ринку позикового капіталу. Про це говорить і той факт, що облігація на момент аналізу продається з премією, тобто поточна ринкова норма прибутку повинна бути менше  фіксованої купонної ставки.

Доходність конвертованої облігації. Конвертована облігація передбачає можливість її обміну на n-ну кількість звичайних акцій емітента при виконанні деяких умов. Обмін здійснюється на основі коефіцієнта конверсії rc. В цьому випадку облігація має так звану конверсійну вартість (Рс), яка пов’язана з ринковою ціною базового активу (звичайної акції) Рs наступним співвідношенням:

                                                       (8.13)

Для оцінки очікуваної прибутковості конвертованої облігації можна скористатися алгоритмами, як і у випадку облігацій з правом дострокового погашення, в яких викупна ціна замінена очікуваною конвертованою вартістю. Важливим моментом в процесі аналізу є встановлення прогнозної оцінки вартості базового активу на той або інший момент часу.

 

Приклад

Чи потрібно робити обмін конвертованої облігації на звичайну акцію, якщо вартість облігації 8600 грн., ринковий курс акції – 1800 грн., коефіцієнт конверсії облігації дорівнює 4.

грн.

Отже, оскільки = 7200 грн. < 8600 грн. обмін робити недоцільно.

 

Доходність акцій. Формули, що використовуються для оцінки акцій, можуть застосовуватися визначення очікуваної прибутковості акцій. При цьому у відповідних формулах необхідно замінити теоретичну вартість  на ринкову ціну . Таким чином, прибутковість безстрокової привілейованої акції, так само як і звичайної акції з незмінним дивідендом, знаходиться за формулою:

,                                                          (8.14)

де: D – очікуваний дивіденд;

Pm – поточна ринкова ціна акцій.

При прийняті рішення про доцільність купівлі акцій на основі формули (8.14) мається на увазі, що після цього інвестор не передбачає продати її найближчим часом. Тому загальна прибутковість співпадає з поточною дивідендною прибутковістю. Якщо інвестор купує акцію в спекулятивних цілях, намагаючись продати її через деякий час, то він може одержати оцінку очікуваних значень загальної, дивідендної та капіталізованої прибутковості, використовуючи наступну формулу:

                                 (8.15)

Оцінка очікуваної прибутковості конвертованої привілейованої акції також може бути одержана за допомогою формули (8.15), в якій в якості Р1 слід використовувати очікувану конверсійну вартість акції. Для оцінки значень очікуваної загальної прибутковості звичайних акцій з рівномірно зростаючими дивідендами можна скористатися формулою, одержаною на основі моделі Гордона (4.65):

                                 (8.16)

З формули (8.16) видно, що очікувана капіталізована прибутковість звичайної акції з рівномірно зростаючим дивідендом співпадає з темпом приросту дивіденду або з темпом приросту ціни акції. Таким чином, показник g має декілька інтерпретації: по-перше, капіталізована прибутковість; по-друге темп приросту дивіденду; по-третє, темп приросту ціни акції.

 

Приклад

Акція куплена за 50 грн.; прогнозований дивіденд наступного року складе 2 грн. Очікується, що в наступні роки цей дивіденд буде зростати з темпом 10 %. Розрахувати норму прибутку, що була використана інвестором при прийнятті рішення про купівлю акції.

або 14 %

 

Портфель цінних паперів. Сукупність різних інвестиційних інструментів для досягнення конкретної мети вкладника – це інвестиційний портфель. Набір цінних паперів, що знаходяться у інвестора, називається портфелем цінних паперів. В портфель можуть входити як папери одного типу так і різні інвестиційні цінності, наприклад, акції, облігації, депозитні і ощадні сертифікати тощо. Тобто в даному випадку, під поняттям “інвестиційний портфель” мова йде не про вкладення у статутні фонди юридичних осіб, а про інвестиції в цінні папери.

Розрізняють декілька типів портфелів цінних паперів:

портфелі росту орієнтовані на цінні папери, курсова вартість яких зростає на фондовому ринку. Ціль таких портфелів полягає у збільшенні капіталу (добробуту) інвесторів;

портфелі доходу орієнтовані на цінні папери, що забезпечують високу та стабільну доходність;

портфелі ризикованого капіталу складаються переважно з цінних паперів молодих компаній або підприємств “агресивного” типу, що обрали стратегію розширення виробництва на основі освоєння нових видів продукції;

збалансовані портфелі є комбінацією паперів різного типу. Такий портфель може складатися як за рахунок ризикованих цінних паперів, так і тих, що забезпечують стабільний поточний доход. Таким чином, цілі приросту капіталу і отримання високого доходу за умови мінімізації фінансового ризику виявляються збалансованими;

спеціалізовані портфелі орієнтовані на окрему групу цінних паперів (галузеву, регіональну тощо)

Головна мета в формуванні портфелю і визначенні його структури полягає в досягненні оптимальної комбінації між ризиком та доходом інвестора. Зменшення ризику досягається за рахунок диверсифікації портфеля, тобто комбінації в ньому цінних паперів різних компаній. Диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі вірогідні невисокі доходи за одними цінними паперами будуть компенсуватися за рахунок прибутку за іншими. Мінімізація ризику досягається за рахунок включення в портфель цінних паперів різних галузей, не пов’язаних тісно між собою, щоб уникнути синхронності коливань ділової активності. В дев’ятій лекції показано, що більша частина ризику портфелю усувається, якщо в нього входить від 8 до 20 видів цінних паперів. Проте, диверсифікація портфелю усуває тільки ризик, пов’язаний з придбанням паперів конкретних компаній. Ринковий ризик, обумовлений загальною економічною кон’юнктурою, диверсифікацією не усувається.

При формуванні портфелю, інвестор повинен визначити для себе параметри, якими він буде керуватися:

– визначити тип портфелю, тобто чи буде він орієнтуватися на папери, що приносять найбільший поточний доход, або ті, що забезпечують приріст їх курсової вартості.

– оцінити для себе оптимальну комбінацію ризику і доходності цінних паперів.

Дане завдання базується на загальному принципі: чим більш високий потенційний ризик несе цінний папір, тим більш високий потенційний доход вона повинна приносити, і навпаки.

Принципи формування портфелю для акцій розглянуто в Лекції 9, а тому більш детально зупинимся на аналізу доходності портфелю облігацій[3] Розглянемо деякі методи оцінки портфелю облігацій. Найпростіший аналіз портфелю облігацій полягає в  оцінці його повної доходності і середнього показника змінності. Більш складний аналіз пов’язаний з вибором структури портфелю, тобто повинен містити рекомендації стосовно того, яку частину капіталу доцільно вкласти в той чи інший вид цінних паперів, що знаходяться на ринку.

Річна ставка складних відсотків, що отримуються від облігацій, які складають портфельні інвестиції, може виступати показником доходності портфелю. Одним з методів визначення величини цієї ставки є рішення рівняння, в якому загальна вартість облігацій за ціною придбання (SQjPj) прирівнюються до суми сучасних величин всіх платежів (SStVt). Звідси рівняння набуває вигляду:

SStVt – SQjPj  = 0,                                                      (8.17)

де Qj – кількість облігацій j-того виду;

Pj  – ціна придбання облігацій j-того виду;

St – платежі в момент t;

Vt – дисконтний множник за ставкою і.

Середня ставка розміщення (як показник середньої доходності) може бути наближено визначена із ставок розміщення кожного виду облігацій. В якості критерію вибору можна використати вартість облігацій за цінами придбання.

І =                                                               (8.18)

Існує і другий метод зважування. В якості критерію використовують добуток показників змінності на вартість придбання облігацій, тобто

І =                                                         (8.19)

Приклад

В табл. 8.4. наведені дані портфелю облігацій з відповідними параметрами. Розрахуємо доходність цього портфелю облігацій.

Таблиця 8.4

Облігації

Кількість Q, шт

Ціна Pj, грн.

Номінал Nj, грн.

Строк nj, років

Купонний доход g, %

Число виплат в році, р

Вартість Qj, Pj,, тис. грн.

А

200

13000

20000

6

2600

Б

300

10000

10000

4

8,0

2

3000

В

500

9600

10000

6

10,0

1

4800

Разом

 

 

 

 

 

 

10400

Попередньо розраховані ставки розміщення і показники змінності облігацій даного портфелю рівні:

іА = 7,44 %; DA = 6,0;

іБ = 8,0 %; DБ = 3,5644;

іВ = 10,88 %; DB = 5,5163.

Тоді середня ставка розміщення портфелю за (8.18) складе:

І =  (9,19 %),

а за (8.19):

 

Для портфелю облігацій, як і для окремого виду облігацій, доцільно розрахувати показник змінності, який може охарактеризувати вплив зміни ринкової відсоткової ставки на ціну облігації, що складають портфель.

Мінливість портфелю облігацій визначається як середня величина:

D = .                                                      (8.20)

 

Приклад

Використовуючи дані попереднього прикладу, визначимо показник мінливості портфелю облігацій.

D = .

 



[1] Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент. – М.: Финансы и статистика, 1999.