Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

8.5. Оцінка дивідендної політики та її результатів методом коефіцієнтів

8.5. Оцінка дивідендної політики та її результатів методом коефіцієнтів

Коефіцієнти обігу акціонерного капіталу

Дивідендна політика, яку розробляють фінансові менеджери корпорацій, визначається на основі поточних і стратегічних планів. З цією метою вивчається вплив дивідендної політики на економічне і фінансове становище корпорації. Особлива увага приділяється питанням обігу акціонерного капіталу на фінансовому ринку. Слід зазначити, що акціонери (як діючі, так і потенційні), розглядаючи фінансову звітність емітента, цікавляться насамперед показниками, пов’язаними з доходами і дивідендами на одну акцію, поточною ціною (курсом) акції на ринку капіталів, тобто узагальнюючими, підсумковими даними фінансової ефективності корпорації.

Можна виділити дві групи показників, які характеризують дивідендну політику:

коефіцієнти обігу акціонерного капіталу;

коефіцієнти оцінки ринком капіталу дохідності акцій.

У першій групі базовим, фундаментальним показником є коефіцієнт чистого прибутку на одну акцію, визначений за формулою:

.

Для корпорації «Кока-Кола» наприкінці 2001 р. цей коефіцієнт становив:

3969 млн дол. / 2487 млн акцій ® 1,6 дол.

Важливість коефіцієнта полягає в тому, що в кінцевому підсумку він визначає інвестиційні можливості корпорації.

З 1990 до 1997 р. базовий показник «чистий прибуток» на одну акцію корпорації «Кока-Кола» систематично зростав, проте з 1997 р. спостерігається його істотне зниження. При цьому слід зазначити, що для поліпшення показника корпорація здійснювала викуп акцій з обігу, у результаті чого кількість акцій в обігу постійно скорочувалася. У 2001 р. становище істотно поліпшується, коефіцієнти прибутковості зростають (рис. 8.3).

З погляду акціонера більш важливою є сума виплачених дивідендів на одну акцію. З цією метою обчислюється показник дивідендних виплат на одну звичайну акцію за формулою:

.

Для корпорації «Кока-Кола» наприкінці 2001 р. він становив:

1791 млн дол. / 2487 млн акцій = 0,72 → 72 цента.

Як зазначено в аналітичному огляді корпорації, протягом чотирьох десятиліть корпорація щорічно збільшувала дивіденди, виплачувані на одну акцію, тобто проводила незмінну політику, яка забезпечувала високий попит на акції.

На підставі розглянутих вище коефіцієнтів розраховуються два взаємозалежні і взаємодоповнювальні показники:

коефіцієнт дивідендних виплат (payout ratio);

коефіцієнт кратності покриття дивідендів прибутком.

Фінансові аналітики уважно вивчають рух цих показників і будують стратегію економічного розвитку корпорації.

Коефіцієнт дивідендних виплат визначається за формулою:

.

Це означає, що корпорація «Кока-Кола» в 2001 р. 45 % чистого прибутку розподіляла у вигляді дивідендних виплат (рис. 8.3).

Рис. 8.3. Динаміка коефіцієнта дивідендних виплат
корпорації «Кока-Кола» (1990—2001 рр.)

У 2000 р. у корпорації «Кока-Кола» спостерігався найвищий показник за останні десятиліття. Варто звернути увагу на ту обставину, що прибутковість усього капіталу корпорації, як і прибутковість акціонерного капіталу, під впливом кризи різко знизилася (рис. 8.4). У цих умовах менеджери корпорації вміло підтримували високий рівень дивідендних виплат і ринкову вартість своїх активів шляхом створення фондів за рахунок емісії боргових інструментів з метою збільшення внутрішніх джерел фінансування для економічного розвитку. У міру виходу з кризи та зростання показників прибутковості дивідендна політика корпорації змінюється. Коефіцієнт дивідендних виплат скорочується з 77,4 % у 2000 р. до 45,0 % у 2001 р.

Коефіцієнт кратності покриття дивідендів прибутком є обер­неним коефіцієнту дивідендних виплат. Він визначається за формулою:

.

У корпорації «Кока-Кола» на кінець 2001 р. він становив:

1,6 / 0,72 = 2,22 раза.

Рис. 8.4. Динаміка коефіцієнтів прибутковості К° «Кока-Кола»

Показник визначає стратегічну можливість виплат дивідендів. Висока кратність покриття показує, що дивіденди захищені від ризику їх невиплати навіть у тих випадках, коли прибуток скорочується. Коефіцієнт кратності покриття дивідендів корпорації «Кока-Кола» за 10 років (1990—2000 рр.) погіршився: у 1990 р. він становив 2,5; у 2000 р. — 1,29 раза; у 2001 р. — 2,22 раза. Однак у разі погіршання показників прибутковості корпорація забезпечує виплату високих дивідендів за рахунок залучення позичкового капіталу.

У фінансовій літературі зазначається, що нормальним є показник кратності 2,4 раза, що еквівалентно 42 % коефіцієнта виплати дивідендів. Наведена в літературі інформація показує середнє зна­чення коефіцієнта в межах 3 разів по країнах з розвиненою ринковою економікою, по окремих галузях економіки — від 2 до 4[1]. Стабільно працюючі корпорації, які мають великі ринки збуту в багатьох країнах світу, значну частину чистого прибутку виплачують у вигляді дивідендів, що ми і спостерігаємо в К° «Кока-Кола». Цінні папери таких корпорацій завичай користуються високим попитом. Корпорації, які випускають принципово нову продукцію і швидко розвиваються, основну частину чистого прибутку спрямовують на економічне зростання. Такі корпорації можуть протягом кількох років підтримувати відносно низький коефіцієнт дивідендних виплат.

Для оцінки потенційного зростання корпорації використовується коефіцієнт реінвестування[2], що розраховується за формулою:

.

Коефіцієнт утримання є дуже важливим показником впливу дивідендної політики на перспективний економічний розвиток корпорації. Він розраховується за формулою:

.

Для корпорації «Кока-Кола» такий коефіцієнт становитиме:

.

Розрахунки показують, що коефіцієнт відрахування прибутку, який можна було б використовувати для економічного розвитку, дуже низький.

Розраховуємо потенційний темп внутрішнього зростання корпорації «Кока-Кола»:

Це означає, що компанія може забезпечити темпи зростання за рахунок внутрішніх джерел тільки на 5,3 %. Високий коефіцієнт дохідності акціонерного капіталу «з’їдається» високими дивідендами. Звідси відбувається небезпечна залежність економічного розвитку від зовнішніх джерел. Борги корпорації наблизилися до критичної межі. Очевидно, фінансові менеджери найближчим часом переглядатимуть дивідендну політику і структуру капіталу.

Показники оцінки ринкової дохідності акцій

На вторинному ринку під впливом попиту і пропонування щодня формується поточна ціна (курс) на кожну акцію в обігу. Курс акції визначає привабливість акцій для інвесторів. Вона визначається через два показники:

мультиплікатор курсу акції, або коефіцієнт Р/Е;

мультиплікатор дивіденду акції.

Коефіцієнт Р/Е визначається за формулою:

.

Коефіцієнт Р/Е — співвідношення ціни і прибутку на одну акцію — є фундаментальним показником привабливості акції для інвестора. У довгостроковій перспективі корпорація-емітент зі стабільно високими коефіцієнтами прибутковості забезпечує привабливість своїх акцій для інвесторів. Коефіцієнт викликає особливий інтерес в інвесторів, які розраховують у майбутньому одержати приріст капіталу, вкладеного в акції. Як зазначається у фінансовій літературі, високий показник знижує можливість поглинання корпорації її конкурентами. І навпаки: корпорація розширює свої можливості купувати інші фірми шляхом обміну акціями, а не у формі оплати грошовими коштами[3].

Для корпорації «Кока-Кола» коефіцієнт Р/Е становить 47,15 /
/ 1,6 = 29,47, тобто курс акції перевищує її дохідність у 29,47 раза, що свідчить про високий ступінь довіри до акцій «Кока-Кола».

Коефіцієнт Р/Е публікується щодня в біржових бюлетенях і фінансовій пресі.

Другий показник — мультиплікатор дивіденду акції — характеризує відношення поточної ціни акції до дивіденду. Він визначається за формулою:

.

Для корпорації «Кока-Кола» коефіцієнт становить 47,15 / 0,72 =
= 64,5 раза, що показує багатократне перевищення курсу акції над одержуваним дивідендом.

Зростання курсу акцій корпорації на фінансовому ринку підвищує капіталізацію акцій, вартість фірми зростає. За 10 років (1990—2000 рр.) ринкова вартість акціонерного капіталу корпорації «Кока-Кола» підвищилася майже в 5 разів.

8.6. Розподіл прибутку в корпораціях США і дивідендна політика

У попередніх розділах ми ознайомилися з теоретичними питаннями дивідендної політики і практичними рішеннями в одній з американських корпорацій. Перейдемо до вивчення розподілу прибутку в корпораціях США і дивідендної політики, з ним пов’я­заної, в усіх корпораціях США разом узятих, тобто піднімемося в нашому дослідженні до макрорівня.

Розподіл прибутку в корпораціях США являє собою таку картину (див. табл. 8.3). На підставі офіційних даних за 1989—2000 рр. можна зробити ряд висновків.

Перший — чітка тенденція зростання прибутку у ВВП і національному доході.

Другий — зниження оподатковуваного прибутку та зрос­тання чистого прибутку.

Третій — активізація дивідендної політики: зростання частки дивідендних виплат у чистому прибутку і скорочення частки нерозподіленого прибутку.

Четвертий — виплата дивідендів в основному фізичним особам, частка юридичних осіб незначна.

Розглянемо сутність сформульованих висновків детальніше.

Перший висновок полягає в тому, що протягом аналізованого періоду спостерігається чітка тенденція зростання частки кор­поративного прибутку у ВВП і національному доході.

За 1989—2000 рр. корпоративний прибуток зріс у 2,76 раза, тоді як ВВП і національний дохід відповідно в 1,9 і 1,88 раза, що привело до зростання частки прибутку у ВВП із 6,9 до 9,5 %, у національному доході — з 8,5 до 11,8 %. Слід зазначити, що абсолютні і відносні показники доходів некорпоративних і одноосібних власників також систематично зростають. Якщо в 1990 р. вони становили 367 млрд дол., або 8,2 % у національному доході, то у 2000 р. — 710 млрд, або 8,9 %. У структурі національного доходу США переважають заробітна плата, жалування і прирівняні до них доходи працівників найманої праці, наприклад, внески роботодавців у фонд соціального страхування. У 1990 р. вони становили 73,7 %, до 2000 р. їх частка скоротилася до 70,5 %.

Другий висновок стосується оподаткування прибутку. За аналізований період податкове навантаження на прибуток по­ступово скорочувалося (див. рис. 8.5). Позначилися результати податкової реформи 1986 р. Як зазначалося раніше, у звітності корпорацій виділяється стаття «Прибуток до сплати податків», який визначається відрахуванням з прибутку процентних платежів, унаслідок чого податкова база скорочується. У літературі таке явище називається «податковий щит». Податки, стягнуті з оподатковуваної частини прибутку, у 1989 р. становили 41,2 %, у 2000 р. вони знизилися до 31,0 %, у результаті чого зріс основний показник, що прямо стосується дивідендів і дивідендної політики — чистий прибуток корпорації. Зростання чистого прибутку в 3,2 ра­за створило можливість не тільки збільшувати суми дивідендів, а й накопичувати щорічно нерозподілений прибуток.

 

Рис. 8.5. Оподатковування прибутку корпорацій
у США1, 1989—2000 рр., %

 

 
 
 


1 Графік складений за: Federal Reserve Bulletin. Board of Governors of the Federal Reserve System. Wash. D.C. за відповідні роки.


Третій висновок стосується безпосередньо дивідендної політики корпорацій. Протягом 1989—2000 рр. співвідношення дивіденди—нерозподілений прибуток формувалося на користь дивідендів, що свідчить про активну дивідендну політику, яку проводять корпорації в США (рис. 8.6). Чистий прибуток, що розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, коливався в межах 62—66 %; частина, яка залишалася, надходила у фонд нерозподіленого прибутку. Проте слід зазначити, що зростання дивідендів у абсолютних сумах відставало від темпів зростання нерозподіленого прибутку. Таким чином, дивідендна політика корпорації «Кока-Кола», розглянута нами вище (див. підрозд. 8.5), є типовою для американських корпорацій.

Рис. 8.6. Розподіл чистого прибутку
в корпораціях США, 1989—2000 рр., % [4]

Четвертий висновок полягає в тому, що дивіденди виплачуються в основному фізичним особам, частка юридичних осіб незначна (див. табл. 8.4). На початку 90-х років питома вага юридичних осіб становила від 6 до 9 %, до кінця десятиліття вона стала мізерною, починаючи з 1997 р. практично вся сума дивідендів виплачувалася фізичним особам. Що стосується процентного спів­відношення дивідендів і загальної суми доходів фізичних осіб, то слід зазначити підвищення частки дивідендів із 2,9 у 1989 р. до 4,7 у 2000 р. Однак у цілому для фізичних осіб у США дивіденди є третьорядним доходом. Крім дивідендів, фізичні особи одержують також проценти, їх частка в доходах зростала нерівномірно, до початку нового сторіччя вона досягла 12,7 %. У цілому доходи від інвестицій у цінні папери, які одержують фізичні особи, становлять значну суму; у 2000 р. вона дорівнювала 17 % їхніх загальних доходів.

На закінчення слід зазначити, що держава регулює дивідендну політику корпорацій, про що йшлося у підрозд. 8.2, 8.3.



[1] Уолш К. Ключевые показатели менеджмента. — М.: Дело, 2000. — С. 176—177.

[2] Див. докладніше: Литтл Дж. Роудс Л. Как пройти на Уолл-Стрит: Пер. с англ. — М.: Олимп-Бизнес, 1998. — С. 168.

[3] Уолш К. Ключевые показатели менеджмент. — С. 180.

[4] Графік складений за: Federal Reserve Bulletin. Board of Governors of the Federal Reserve System. Wash. D.C. за відповідні роки.