Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

9. 6. Соціальні ідеали Дж. М. Кейнса

Соціальні ідеали Дж. М. Кейнса

Соціальні ідеали Кейнса висловлюються в основному в 24-му розділі «Прикінцевих зауважень про соціальну філософію, до якої може привести загальна теорія».

Автор різко констатує: «Найзначнішими вадами економічного суспільства, в якому ми живемо, є його нездатність забезпечити повну зайнятість, а так само довільний і несправедливий розподіл багатства і доходів»[1]. Він відзначає, що з кінця XIX ст. були введені прибутковий, додатковий прогресивний податки зі спадку, що зумовило значне зменшення диференціації багатства і доходів. Але виникла й опозиція, яка стверджувала, що через податкові вилучення можна зменшити стимули до нагромадження багатства, а значить, і зростання інвестиційних ризиків. Опоненти вважали, як уже наголошувалося, що зростання капіталів залежить від заощаджень багатих людей за рахунок їх надлишків. Але, як довів Кейнс, до досягнення рівня повної зайнятості зростання капіталу взагалі не стимулюється слабкою схильністю до споживання, а навпаки, стримує його. У сучасних умовах зростання багатства не тільки не залежить від стриманості спроможних людей, як завжди думають, але швидше за все стримується ним.

Кейнс упевнений, що є соціальні і психологічні виправдання значної нерівності доходів і багатства. Він говорить, що є такі види людської діяльності, для успішного здійснення яких потрібна меркантильна зацікавленість і загальні умови приватної власності на капітал. Небезпечні людські схильності, той же нарцисизм, краще спрямувати на «заробляння грошей, інакше вони можуть знайти вихід в жорстокості, нерозсудливому прагненні до влади і впливу та в інших формах самозвеличення».

У скороченні нерівності розподілу багатства в майбутньому певна роль належить теорії процента. До Кейнса високу норму процента виправдовували необхідністю створення достатньої спонуки до заощадження. У Кейнса протилежна думка: «Ми показали, що величина ефективного заощадження неминуче визначається розмірами інвестицій і що збільшенню розміру останніх відповідає низька норма процента, ¼нам вигідніше знижувати норму процен­та до такого її відношення до величини граничної ефективності капіталу, за якого буде забезпечена повна зайнятість»[2].

Кейнс підкреслює, що гранична ефективність капіталу зі збільшенням маси капіталу веде до зниження норми процента. Навіть можливе настання моменту, коли процент стає величиною нескінченно малою, — це, за Кейнсом, означало б евтаназію рантьє, а отже, евтаназію частини капіталістів, що мають нагоду експлуатувати обумовлену недостатністю цінність капіталу, що дедалі збільшується. Це положення відобразило ситуацію у Великобританії в податковій політиці лейбористського уряду.

Кейнс уважає, що банківська політика на норму процента не може забезпечити оптимального розміру інвестицій, що достатньо широка соціалізація інвестицій виявиться єдиним засобом, щоб забезпечити наближення до повної зайнятості. (У країнах з державним регулюванням була повна зайнятість.) Це не повинно виключати всякого роду компроміси і способи співпраці держави з приватною ініціативою. Але, крім цього, немає очевидних підстав для системи державного соціалізму. Не власність на знаряддя виробництва істотна для держави. Якби держава могла визначати загальний обсяг ресурсів, призначених для збільшення знарядь виробництва і основних ставок винагороди власників цих ресурсів, цим було б досягнуто все, що необхідно. Заходи соціалізації можна вводити поступово, не ламаючи усталених традицій суспільства. А звідси недалеко й до соціалістів і християнських демократів з їхньою мораллю.

«Утвердження централізованого контролю потребує значного розширення функцій держави, але має зберегтися можливість традиційної переваги індивідуалізації. Але найціннішим є індивідуалізм, якщо він може бути очищеним від дефектів і зловживань, це найкраща гарантія особистої свободи в тому розумінні, що як порівняти з усіма іншими умовами він надзвичайно розширює можливості для здійснення особистого вибору. Він служить також кращою гарантією різноманітності життя, що прямо випливає з широких можливостей особистого вибору, втрата якого є найбільш вагомою з усіх втрат у гомогенній чи тоталітарній державі. Бо це різноманіття збереже традиції, які є втіленням найбільш правильного та успішного вибору попередніх поколінь»[3].

Як ми бачимо, автор чітко виступає за економічну систему ринкової економіки з втручанням уряду в її функціонування. Це змішана економіка. Ринковий капіталізм нестабільний. Немає автоматичного механізму його регулювання. На міжнародному рівні змі­шана економіка домінуватиме не більше ніж 25 років. Нова система миру, яка об’єднає індивідуалізм та державу, може бути більш сприятлива для збереження миру, ніж стара. Існує природна войовничість народів, але найбільше значення мають економічні причини війни, а саме надзвичайне зростання кількості населення та конкурентна боротьба за ринки. Утім якщо народи навчаться забез­печувати для себе повну зайнятість за допомогою внутрішньої політики (та додамо, якщо вони зможуть до цього ж досягти рівноваги в динаміці населення), тоді не має бути потужних економічних сил, розрахованих на протиставлення інтересів однієї країни інтересам сусідів. Міжнародна торгівля вже не була б ареною зіткнень.

За відповідного ефективного попиту, щоб досягти приросту світового багатства, не потрібно виняткових умінь та надзвичайного везіння, а достатньо середніх здібностей та вдачі. Цей ефективний попит залежить від держави та її інвестиційної політики. Економіка капіталізму недосконала, серед її вад — циклічність. Кейнс уважає, що втручання держави не змінює циклічності (він прибічник теорії циклів Кондратьєва). Вона пов’язана з механізмом коливання граничної ефективності капіталу. Початок циклічних коливань — бум, на останній стадії якого ще є оптимістична оцінка очікуваної діяльності капітальних благ. Але, коли починається паніка, вона набуває раптової катастрофічної сили, що сприяє різкому падінню ефективності капіталу, виникає зростання ліквідності, а отже, і зростання норми процента. Але державна бюджетна, кредитно-інвестиційна політика може послабити спад та посилити піднесення. Ці інвестиції бажано спрямувати в галузі, що не виробляють предметів споживання.

Кейнс уважає, що інвестування громадських робіт та його механізм оздоровлення економіки прийнятні для різних часів і цивілізацій. Отже, зайнятість, а також сукупний дохід зростатимуть, якщо інвестиції йдуть і на громадські роботи: або на будівництво надзвичайно дорогих споруд, або на будівництво єгипетських пірамід, або на добування золота на значних глибинах. Кейнс робить висновок, з яким не може погодитися добропорядний економіст: «Стародавній Єгипет був удвічі щасливішим і, безумовно, завдячував своїм казковим багатством тому, що він розпоряджався двома такими видами діяльності, як будівництво пірамід і добування дорогоцінних металів, плоди яких не могли безпосередньо задовольняти потреби людини і не використовувались для споживання, а отже, у міру збільшення достатку не втрачали своєї цінності¼ Ми стали надто передбачливими, нас важко відрізнити від “благородних фізіократів”. Ми тепер надто ретельно оцінюємо кожне рішення перед тим, як збільшити “фінансовий час”, який покладаємо на нащадків, на будів­ництво будівель, що призначені для наших дітей. У нас немає таких легких способів позбавлення страждань, заподіяних безробіттям»[4].

Але якщо народи навчаться забезпечувати собі повну зайнятість за допомогою внутрішньої політики і якщо вони зможуть досягти рівноваги в динаміці населення, тоді не повинно бути могутніх економічних сил розв’язання проблем не мирним способом. Кейнс розуміє складність сучасної ситуації. Потрібні ідеї, які мають хоч який-небудь шанс на успіх. Тож ідеї економістів і політичних мислителів — і коли вони мають рацію, і коли вони помиляються — мають набагато більше значення, ніж заведено думати. Насправді тільки вони і правлять миром.

Економічні концепції — їхні ідеї — реалізуються у створенні інститутів, у тій же ролі держави. Є епохи, коли більше держави — менше ринку, більше ринку — менше держави. Перша відводить інститутам велику роль, і це — найважливіша риса змішаної економіки. Націоналізація, модна в 1950—1960-ті роки, народні підприємства і їх зростання в цей період, поява теорії народного капіталізму — це розширення поля дії інститутів. Змішана економіка — економіка інституційна. Відхід з історичної арени панування змішаної економіки — відхід інституціоналізму з теоретичного арсеналу епохи історичних експериментів людства.



[1] Кейнс Дж. М. Общая теория занятости… — С. 510.

[2] Зазнач. праця. — С. 512.

[3] Зазнач. праця. — С. 515.

[4] Зазнач. праця. — С. 328.

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+