Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1. 5.7. 5. Теорія порівняльних переваг

Теорію абсолютних переваг А. Сміта розвинув Давид Рікардо (David Ricardo, 1772—1823), довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгів­ля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсо­лютні переваги у виробництві обох товарів.

Теорія порівняльних переваг базується на тих самих припущен­нях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат (opportunity costs). Альтернативні витрати — це просте порівняння цін одиниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, вит­раченого на їх виробництво.

Альтернативна ціна — це робочий час, потрібний для вироб­ництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необ­хідний для виробництва одиниці іншого товару.

Суть теорії порівняльних переваг (comparative advantage theory): якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, неза­лежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективні­шим, ніж в іншій.

Розглянемо положення теорії Давида Рікардо на умовному прикладі. Припустимо, що світова економіка складається тільки з двох країн — Японії та України; кожна з них може виробляти коль­орові телевізори та цукор, але з різним ступенем економічної ефек­тивності; кожна з країн має певну кількість ресурсів, які можуть бути використані для виробництва цих товарів. Умовно припустимо, що Японія має більшу ефективність, ніж Україна, у виробництві й цукру, і телевізорів. Це означає, що Японія має абсолютні переваги у виробництві обох видів продукції.

 


Японія

. Мае 150 одиниць ресурсів. . 5 одиниць ресурсів витрачає а виробництво 1т цукру. . 5 одиниць ресурсів витрачає а виробництво і телевізора. . За відсутністю зовнішньої оргівлі на виробництво кожного йду продукції використовується: 0 одиниць ресурсів — на цукор; 20 одиниць ресурсів — на елевізори.


Україна

1.  Має 120 одиниць ресурсів.

2.  б одиниць ресурсів витрачає
на виробництво 1т цукру.

3.  24 одиниці ресурсів витрачає,
на виробництво 1 телевізора.

4.  За відсутністю зовнішньої
торгівлі на виробництво зовніш­
нього виду продукції використо­
вується 24 одиниці ресурсів —
на цукор; 96 одиниць ресурсів
— на телевізори.


Виробничі можливості Японії та України з урахуванням зроблє-их припущень наведені у табл. 1.5.8 і на рис. 1.5.9.

Таблиця 1.5.8. Виробничі можливості Японії та України

На рис. 1.5.9 виробничі можливості Японії та України зобра-сені у вигляді прямих ліній, тобто передбачається, що витрати ви-обництва постійні, отже, закон альтернативних витрат, що зроста-угь, не діє.

Альтернативні витрати виробництва продукту — це кіль-:ість інших продуктів, від якої необхідно відмовитись або яку треба іфірувати, щоб отримати певну кількість будь-якого даного продукту.

Економічний зміст закону альтернативних витрат, що зроста-эть: економічні ресурси непридатні для повного їх використання ' виробництві альтернативних продуктів. У прикладі: не всі ресур-и, що необхідні для виробництва цукру, можна використати по-іністю для виробництва телевізорів.

Лінії виробничих можливостей Японії та України не збігають-;я, що пояснюється різницею у структурі ресурсів та рівнях техно-

Росі.5.9. Виробничі можливості за порівняльної переваги

логічного розвитку. З рис. 1.5.9 зрозуміло, що за умови повної зай­нятості Японія може збільшити обсяг виробництва телевізорів до ЗО шт., відмовившись від виробництва ЗО т цукру. Нахил прямої виробничих можливостей 1, а це означає, що за кожну тонну цукру, яка офірується, можна отримати 1 телевізор. Отже, співвідношення обміну або співвідношення витрат для цих двох продуктів всере­дині Японії таке: 1 телевізор = 1 т цукру (IT = Щ). Україна по­винна офірувати 20 т цукру, щоб отримати 5 телевізорів. Нахил прямої виробничих можливостей — 4, а це означає, що в Україні співвідношення внутрішніх витрат або співвідношення обміну для цих двох продуктів становить IT = 4Ц.

Розглянемо ситуацію, коли країни не торгують між собою. Оскільки за умовами Україна виділяє для виробництва цукру 24 одиниці ресурсів, а на виготовлення телевізора — 96 одиниць ресурсів, оптимальною структурою для України є 4 т цукру (24 : 6 = 4) та 4 телевізори (96 : 24 = 4) — точка А на рис. 1.5.9. Японія витрачає 30 одиниць ресурсів для виробництва цукру, а для виробництва теле-

ізорів — 120 одиниць ресурсів, тому оптимальна структура вироб-ицтва для Японії — 6 т цукру (ЗО : 5 = 6) та 24 телевізори (120 : 5 = 24)— точка В на рис. 1.5.9. За відсутності торгівлі жодна з раїн не зможе збільшити виробництво одного продукту без скоро-ення виробництва іншого.

Із прикладу зрозуміло, що Японія має абсолютну перевагу у ви­робництві і телевізорів, і цукру; вона може продукувати дешевше, обто витрачати менше ресурсів, ніж Україна, на виробництво цук->у (5 < 6) та на виробництво телевізорів (5 < 24), Порівняльну іеревагу Японія має у виробництві телевізорів, оскільки вона по­денна відмовитися від 1 т цукру, щоб виготовити 1 телевізор, у той іас, як Україна, щоб виготовити 1 телевізор, повинна відмовитись іід 4 т цукру. Альтернативні витрати виробництва цукру нижчі в України, тому що вона повинна офірувати тільки 1/4 телевізора (ля виробництва 1 т цукру, у той час, як Японія має відмовитись від телевізора, щоб виробити 1 т цукру. Отже, Украї на має порівняль-іу перевагу у виробництві цукру.

Світова економіка, яка умовно складається Із, Японії та Украї-ш, у цій ситуації використовує свої ресурси нераціонально, тому цо; 1) телевізори виготовляються виробником з високими витра-■ами (Україною), а це означає, що світова економша повинна відмо-іитись від більшої кількості цукру, ніж необхідно для виготов-іення 1 телевізора; 2) цукор виготовляється виробником з висо-їими витратами (Японією), а це означає, що світова економіка ювинна відмовитись від більшої кількості телевізорів, ніж це не->бхідно для одержання 1 т цукру.

Раціональне ведення господарства, тобто використання обмеже-іих ресурсів для отримання найбільшого сукупнюго обсягу вироб­ництва вимагає, щоб будь-який конкретний тоюар продукувався країною, у якої менші альтернативні витрати, або,, іншими словами, тка володіє порівняльними перевагами. У прикладі Японія має про-їукувати телевізори, а Україна — цукор. Світ ща такої спеціалі-іації виробництва отримає більший обсяг випускну продукції за на­ївних обсягів ресурсів (див. табл. 1.5.8): 20 т цуікру > 10 т цукру; 30 телевізорів > 28 телевізорів.

Спеціалізація викликає необхідність торгівлі щими двома товара-чи. Джон Стюарт Мілль (John Stuart Mill, 1806—-1873) у своїй кла-зичній праці "Принципи політичної економіки" в одному із розділів розглядає закон інтернаціональної вартості. Він дцовів, що в умовах вільної торгівлі товари будуть обмінюватися за такого співвідно­шення цін, яке встановлюється десь у проміжку між відносними цінами, що існують всередині кожної з країн на тсовари, якими вони горгують. Точний остаточний рівень цін взаємною торгівлі буде за-

лежати від обсягів світового попиту та пропозиції на кожний з цих товарів.

Теорія взаємного попиту (reciprocal demand theory) — ціна імпортного товару визначається через ціну товару, який необхідно експортувати, щоб сплатити імпорт; тому остаточне співвідношен­ня цін під час торгівлі визначається внутрішнім попитом на това­ри у кожній з країн, що торгують.

У прикладі з цукром та телевізорами (табл. 1.5.8) Японія виграє від експорту телевізорів тільки тоді, коли за кожний телевізор вона буде отримувати більше ніж 1 т цукру, оскільки співвідношення обміну (або умови торгівлі) всередині Японії становить IT = 1Ц. В іншому випадку Японія не виграє від експорту телевізорів в обмін на український цукор. Вона повинна отримувати кращу ціну, тобто більше цукру за свої телевізори на світовому ринку порівняно з тим, що вона отримує всередині країни, інакше торгівля не буде вигідною.

Україна виграє, тільки якщо вона за кожний телевізор віддасть менше ніж 4 т цукру, оскільки мінове співвідношення всередині України становить IT = 4Ц. Україна повинна мати можливість платити нижчу ціну за телевізори на світових ринках, ніж всере­дині країни, інакше вона не буде брати участі у світовій торгівлі.

Коефіцієнт міжнародного обміну, або умови торгівлі (terms of trade), буде знаходитися десь між IT = 1Ц та IT = 4Ц. Він визначає, як розподіляються вигоди від міжнародної торгівлі між двома краї­нами.

Зрозуміло, що Японія віддасть перевагу коефіцієнту обміну, близь­кому до IT = 4Ц, наприклад 1 телевізор = 3,999 т цукру, тобто вона прагне одержати більше цукру за кожний телевізор, який експор­тує. Україна прагне досягти рівня, близького до IT = Щ, наприк­лад, 1 телевізор = 1,1 т цукру, тобто експортувати менше цукру за кожний імпортований телевізор. Отже, обидві країни намагатимуть­ся покращити умови торгівлі, тобто домагатися сприятливішого співвідношення цін на імпортні та експортні товари.

На практиці фактичний коефіцієнт обміну, що розміщується між верхньою та нижньою межами, залежить від співвідношення світо­вого попиту на ці товари та їхньої пропозиції. Якщо сукупний світовий попит на цукор менший від його пропозиції, то ціна на цукор буде низькою, а ціна на телевізори — високою. Коефіцієнт обміну буде ближчим до IT = 4Ц, якому віддає перевагу Японія; якщо ситуація протилежна, то коефіцієнт встановиться ближче до рівня IT = Щ, сприятливішого для України.

Якщо країни спеціалізуються на торгівлі тими товарами, у вироб­ництві яких вони мають порівняльні переваги, виникає необхідність

изначити, наскільки вигідна така торгівля кожному з ії учасників. (игода від торгівлі виникає внаслідок того, що країна може одер­жати за свої товари більше необхідних їй імпортних товарів, ніж іа внутрішньому ринку.

Вигода від торгівлі (gains from trade) — це економічний ефект, [кий отримує кожна з країн — учасниць міжнародної торгівлі, якщо :ожна з них спеціалізується на торгівлі тим товаром, у виробництві [кого вона має порівняльну перевагу.

Припустимо, що міжнародний коефіцієнт обміну в прикладі ста-говить IT = 2,5Ц. Спеціалізація та торгівля за таких умов дають могу і Японії, і Україні отримати у своє розпорядження більшу :ількість телевізорів та цукру, ніж вони споживали за відсутності ііжнародної торгівлі (рис. 1.5.10 та табл. 1.5.9). На рис. 1.5.10 грямі торгових можливостей країн відображають нове співвідно-иення обміну телевізорів та цукру, яке виникло внаслідок спеціалі-ації країн (згідно з принципом порівняльних переваг) та торгівлі. Ірямі виробничих можливостей (рис. 1.5.9,1.5.10) ілюструють варіан-■и вибору, які мають в умовах повної зайнятості країни, які наро-цують виробництво одного товару за рахунок перерозподілу ре-урсів, що використовувались у виробництві іншого товару. Прямі 'оргових можливостей ілюструють варіанти вибору, які є у країн, цо спеціалізуються на одному з продуктів та експортують його для >тримання іншого продукту.

Японія завдяки спеціалізації та торгівлі з Україною може щержувати, просуваючись вгору по прямій торгових (DE1), а не ви-юбничих можливостей (DE), 2,5 т цукру за кожний телевізор, що ікспортується до України. Україна, замість того щоб просуватись іід точки С униз по прямій своїх виробничих можливостей (CF), 'епер може, просуваючись по прямій торгових можливостей (GF'), жспортувати лише 2,5 т цукру за кожний телевізор.

Вирішальним є те, що, спеціалізуючись відповідно до порівняль-іих переваг та обмінюючи результати своєї праці на товари, іабезпечувати якими себе саму для країни менш ефективно, обидві сраїни можуть отримати таку кількість цукру та телевізорів, яка іеребільшує їхні виробничі можливості.

Припустимо, що за умови IT = 2,5Ц Японія експортує 5 телевізо-)ів в Україну, а Україна експортує 12,5 т цукру в Японію. Порівняємо ц результати з початковою оптимальною структурою виробництва -а споживання, яка існувала у країнах до спеціалізації та міжна-юдної торгівлі. Точка А на рис. 1.5.10 означає, що Україна мала )птимальну структуру: 4 т цукру та 4 кольорові телевізори; точка 1' показує, що, спеціалізуючись на виробництві цукру в кількості Ї0 т, а потім експортуючи 12,5 т цукру в обмін на імпорт 5 ядон-

Рис, 1.5.10. Лівії торгових можливостей та вигода для країн внаслідок спеціалізації та міжнародної торгівлі

ськях телевізорів, Україна може досягти співвідношення 7,5 т цукру та 5 кольорових телевізорів. Для України вигода від міжнародної торгівлі становить 7,5 - 4 = 3,5 т цукру та 5 - 4 = 1 телевізор.

Аналогічно точка В показує, що оптимальна структура вироб­ництва та споживання у Японії до спеціалізації та торгівлі була б т цукру та 24 кольорових телевізори; точка В' характеризує ситуа­цію, яка склалася в Японії після спеціалізації на телевізорах: про-



 


дукуючи тільки телевізори у кількості ЗО шт., а потім обмінюючи 5 телевізорів на 12,5 т українського цукру, Японія отримує 25 теле­візорів та 12,5 т цукру. Вигода від торгівлі для Японії становить 25 - 24 = 1 телевізор та 12,5 - 6 = 6,5 т цукру. Переваги теорії порівняльних переваг:

1.  Вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропози­
ції. Хоча і передбачалось, що вартість товару визначається кількістю
праці, необхідної для його виробництва, теорія порівняльних пере­
ваг показала, що ця вартість насправді залежить від співвідношен­
ня сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та на
зовнішньому ринках.

2.  Довела існування вигоди від спеціалізації та торгівлі для усіх
країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що
інші зазнають втрат.

3.  Дає змогу вести науково обгрунтовану зовнішньоекономічну
політику.

Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припу­щень, на яких вона базується. Тому, застосовуючи її для аналізу зовнішньоекономічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона:

1.  Не враховує транспортних витрат.

2.  Ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині
країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнарод­
ний рух капіталу.

3.  Ґрунтується на припущенні про існування тільки одного факто­
ра виробництва — праці.

 

4.  Ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної
торгівлі, як відмінності у забезпеченості країн факторами вироб­
ництва.

5.  Базується на передумові цовної зайнятості, яка означає, що
вивільнені робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу
в іншій, продуктивнішій. Іншими словами, робиться припущення
про постійні витрати і, отже, ігнорується закон витрат, що зростають,

6.  Не пояснює торгівлю між приблизно однаковими за економіч­
ним розвитком країнами, жодна з яких не має відносної переваги
перед Іншою.

Висновки

1.  Альтернативні витрати — це кількість одних продуктів, від
якої треба відмовитись або яку треба офірувати, щоб отримати якусь
кількість будь-якого іншого продукту. Альтернативна ціна — це
робочий час, необхідний для виробництва одного товару, вираже­
ний через робочий час, потрібний для виробництва іншого товару.

2.  Відповідно до теорії порівняльних переваг країни повинні спе­
ціалізуватися на виробництві тих товарів, альтернативна ціна яких

ниэ#сча, тобто які вони можуть продукувати з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами. У цьому випадку торгів­ля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективнішим, ніж в іншій.

3. Ціна імпортного товару визначається через ціну товару, який треба експортувати, щоб оплатити імпорт, тому остаточне співвідно­шення цін під час торгівлі визначається внутрішнім попитом на товари у кожній з країн, що торгують.

4- Внаслідок спеціалізації та торгівлі на основі порівняльних переваг кожна країна отримує позитивний економічний ефект, який називається вигодою від торгівлі.