Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.1.1. Філософське становище Ф.Брентано

Творчість учених Львівсько-Варшавської школи класифікують як філософію аналітичну, або більш широко - як наукову. В середині ХХ ст. широко розповсюдженим уявленням про наукову філософію була думка, ніби-то найбільш характерним її представником був Віденський гурток. Сьогодні, тобто в кінці ХХ ст. витоки наукової філософії в Центральній Європі вбачають в австрійській філософії XIX ст., центральною фігурою якої був Франц Брентано. Б.Сміт [1994] висловлює навіть наступну тезу: «[...] центральноєвропейську традицію логічного позитивізму зокрема, а наукової філософії взагалі слід розуміти як частину спадщини точної і аналітичної філософії Франца Брентано». (S.44)

Дев'ятнадцяте сторіччя рясніло різними філософськими напрямами, течіями, інтелектуальними орієнтаціями, угрупуваннями, що сповідували різні методологічні установки в рішенні тогочасних проблем. Філософські погляди проголошувалися устами матеріалістів, емпіриків, еволюціоністів, конвенціоналістів, неосхоластів або ж месіоністів і спіритуалістів. Філософія культивувалася на філософських кафедрах і зовні стін університетів. Філософські концепції висувалися і розвивалися не тільки професійними філософами, але і натуралістами, лікарями, гуманістами. Як правило, спроби створення всеосяжних філософських систем не робилися, бо непрофесійні філософи не мали ні відповідної підготовки, ні намірів подібного синтезу.

В цій атмосфері інтелектуальних пошуків Брентано вибрав інший шлях. Він починався в суб'єкті і був скерований у напрямку позитивних наук. У 1866 р. в 25 тезах дисертації Брентано [1929] висловив складові наукового методу побудови філософських знань. Найбільш відоме положення, що міститься в 4-ій тезі, говорить: Vera philosophiae methodus nulla alia nisi scientiae naturalis est. (Істинний метод філософії ні в чому не відрізняється від того, що застосовується в природничих науках). (S.137)[1]

Вже в першій тезі своєї дисертації Брентано повністю відкидає німецьку метафізику: Philosophia neget oportet, scientias in speculativas et exactas dividi роsse; quod si non recte negaretur, esse eam ipsam jus non esset. (Філософія повинна заперечувати, що науки можна розділити на спекулятивні і точні: якщо вона це рішуче не зробить, то сама втратить право на існування).[2] Найбільш придатною наукою, в якій би відбувся синтез гуманітарних і природничих дисциплін, Брентано вважав психологію, в якій загальне поняття досвіду достатньо добре корелювало з обома сферами людських знань – внутрішнім і зовнішнім досвідом. Конструюючи свою систему філософського знання, що виросла з критики спекулятивної метафізики, Брентано за допомогою психології прагнув створити «першу філософію», наукову філософію, вершиною якої стала б метафізика.[3]

В тому ж 1866 р., коли були проголошені тези Брентано, він читає лекції з логіки, історії філософії і метафізики. Карл Штумпф [1893] - учень Брентано, у вступі до роботи "Психологічне джерело представлення простору" серед іншого пише: «Метафізика була початком і кінцем його мислення. Цілковито щиро більш за все його цікавила метафізика» (S.205). Також і наступний вислів Брентано, запозичений з його листування 70-х років з Штумпфом, часто подається дослідниками творчості віденського філософа як його credo: «Я найбільш довершений метафізик. Мушу визнати, що після кількох літ буття психологом ця зміна мене навіть тішить. (S.236)

Методологічна установка Брентано акцентує увагу не на «миттєвому осяянні», а скерована на дослідженні одиничних фактів і поступовому їх теоретичному узагальненні. До метафізики провадить важкий шлях, на якому дослідник збирає речення за реченням (Satz um Satz), істину за істиною (Wahrheit um Wahrheit), які надають його філософії емпіричного і раціонального вигляду, а також гарантують «її науковий характер», схожий з характером емпіричних наук. Ситуацію в другій половині XIX ст. у філософії Брентано [1874] визначає наступним чином: «Сьогодні ситуація знову змінилася. Боротьба, що відбувалась у минулому, закінчена [...], але щоб філософ міг в своїх знаннях просуватися вперед, він повинен крок за кроком (Schritt fur Schritt) досліджувати свою область» (S.312).

В кінці творчого шляху відношення Брентано до метафізики не змінилося, хіба що дещо загострилося у зв'язку з реїстичною позицією. Незмінним залишилося і відношення Брентано до початкового пункту пошуків - до психології. Брентано [1911] пише: «Зараз я бачу краще, ніж раніше, що метафізика знаходиться ще на початку довгого шляху. [...] Психологія повинна формулювати загальні закони науки так, щоб надати майбутнім метафізикам емпіричні підстави» (S.76).

Тут нас не цікавлять метафізичні погляди Брентано, що кінець кінцем сформували його реїстичну онтологію. Сьогодні ми так само як і сто років тому не упевнені в її абсолютній правильності, і як сто років тому змушені звертатися до методу Брентано і джерел його пізнання, які вплинули на формування Львівсько-Варшавської школи. З цією метою ми повертаємося до психології Ф.Брентано.



[1] Брентано протягом всього творчого шляху дійсно дотримувався того погляду, що методи, які використовуються в природничих науках, притаманні всім дисциплінам. З цієї точки зору він є захисником єдності наук і критиком дельтеєвського розподілу наук на гуманітарні і природничі, розподілу, в якому гуманітарним наукам слід шукати спеціальний метод розуміння, а природничим - пояснення.

[2] Насправді Брентано пішов ще далі, бо протестував проти традиційного включення теологічних факультетів до складу університетів, оскільки вважав, що теологія не відповідає науковим стандартам. Його тринадцята теза звучить так: Nihil est in intellectu, quod non prius fuerit in sensu, nisi intellectus ipse. (Немає нічого в розумі, чого раніше не було б у відчуттях, окрім самого розуму).

[3] Достатньо зауважити, що з 25 згаданих тез 7 повністю присвячені метафізиці, 3 торкаються психології, 4 - логіки, а ті, що залишилися, відносяться до метафізики, етики і т.п.