1.4. Політична психологія та інші науки

Політична психологія має певні зв'язки з іншими науками, що по-різному впливають на неї, детермінують, зумовлюють її стан, подаль­ший розвиток і перспективи.

Щоб знайти спільне та виокремити особливе у психології та інших науках, слід постійно вдосконалювати наукові завдання і конкретний предмет дослідження тієї чи іншої науки.

Очевидно, що політична психологія має багато спільного насампе­ред з психологією і певною мірою похідного від неї. Це пояснюється тим, що предметом дослідження психологічної науки є конкретні фак­ти психологічної діяльності, психологічні властивості особистості (ха­рактер, темперамент, вольові якості тощо), тобто психологія вивчає фак­ти, закономірності, механізми психіки — внутрішнього світу людини.

Політичну психологію можна розглядати у контексті трьох основних груп психічних явищ: психічних процесів; психічних станів; психічних властивостей.

Оскільки наукою про закономірності становлення соціально-психо­логічної реальності, про її структуру, механізм розвитку та функціону­вання є соціальна психологія, то саме вона найтісніше пов'язана з по­літичною психологією [25, 9]. Ці науки багато в чому поєднують пред­мет і завдання, але найважливіше те, що обидві вони торкаються у той чи інший спосіб проблем спілкування, психології особистості, малої групи, прийняття рішень тощо.

Ефективність політики залежить безпосередньо від характеру вико­ристання філософського знання. Отже, політична психологія не може розвиватися як наукова дисципліна без урахування особливостей роз­витку такої філософської науки, як філософія політики, тим більше що предметом цієї науки є не що інше, як політична влада в усіх її формах [25, 6]. Оскільки остання має на меті розкрити загальні закономірності політики, визначити внутрішню логіку її розвитку, зв'язки з іншими сферами суспільного життя (економічного, духовного, соціального), то можна вважати, що філософія політики вивчає загальне, тоді як по­літична психологія — особливе, а саме — психологічні особливості політичних явищ, процесів тощо.

Політична психологія функціонує і як певна складова соціальної філософії, оскільки містить дослідження суспільства, соціальних спіль­нот і верств, соціальних дій і соціальних взаємозв'язків у суспільстві [106,5].

Проблематика політичної психології тісно пов'язана з питаннями, які досліджує соціологія — наука про суспільство. Із соціологією по­літичну психологію єднає вивчення закономірностей, які спостеріга­ються у суспільних явищах, а також поведінки окремих суб'єктів со­ціально-політичних процесів.

Ще тісніший зв'язок політичної психології з політичною соціоло­гією, оскільки її предметом є закони взаємодії всіх структур і сфер жит­тєдіяльності суспільства з політичними, соціально-політичними потре­бами, інтересами, діяльністю особистостей, соціальних груп, етносів (народів), їх організацій, рухів, інститутів [80, 9].

З іншими науками політичну психологію зближує певна схожість, подібність понятійних апаратів. Так, понятійний апарат політичної пси­хології досить близький до понятійного апарата психології, філософії, політології, соціальної психології та інших наукових дисциплін. Однак він має й суто специфічні поняття, особливість яких зумовлена інтелектуаль­но-почуттєвими якостями. Саме почуттєве сприйняття людиною полі­тичної ситуації призводить до того, що в історії політики і політичної діяльності існує так багато логічно незрозумілих політичних дій [24, 91].