1.4. Формування школи «наукового менеджменту»
Розвиток першої класичної теорії менеджменту, яка стала широко відома у світі під назвою школа «наукового менеджменту», припадає на початок XX ст. Родоначальником її є американський інженер Ф. Тейлор. Він написав такі відомі на весь світ книги, як «Відрядна система», «Цеховий менеджмент» (1903) і «Принципи наукового менеджменту» (1911). Похований він у Філадельфії, де на його могилі написано: «Батько наукового менеджменту».
Своїми експериментами і науковими працями Тейлор намагався довести, що розроблені методи наукової організації праці і сформульовані на їх основі принципи «наукового менеджменту» внесуть істинну революцію в сучасне виробництво, замінивши застарілі авторитарні методи управління більш раціональними, науковими підходами. Історики менеджменту не випадково підкреслюють американське походження феномену тейлоризму, оскільки центр прогресивного розвитку капіталізму перемістився тоді із Європи в Північну Америку.
В той час, коли Тейлор починав свою професійну та наукову діяльність, діловому менеджменту як особливому роду занять практично не приділялося уваги. Під менеджментом часто розуміли емпіричні знання технічних прийомів виробництва сталі, сорочок, сосисок і всього, що завгодно, крім діяльності по організації. Але уже в перші роки XX ст. малочисельні менеджери відчули збільшення попиту на свої послуги, основою якого було підвищення ефективності індустріальної праці. Тейлор виступав за перетворення наукового управління в галузь індустріальної праці, по типу інженерної.
Система Тейлора полягала в послідовному проведенні принципу розподілу праці на працю виконавчу та розпорядчу. Він розглядав науковий менеджмент як дійовий засіб наближення інтересів всього персоналу, завдяки підвищенню благоустрою робітників і налагодженню більш тісного їх співробітництва з господарями та адміністрацією у справі досягнення виробничих і економічних завдань підприємства. Тейлор говорив, що для тих, хто сприйняв систему наукового менеджменту в повному об'ємі, наслідком буде зняття всіх спорів і протиріч між сторонами. Він характеризував менеджмент як процес злиття матеріальних ресурсів виробництва і технології з власне людським потенціалом виробництва для досягнення цілей індустріальної організації. Науковий менеджмент, навчав він, спонукає розвитку почуття товариськості, оскільки відношення людей у виробництві - це вже не відношення господарів і підлеглих, як в старих системах управління, а відносини взаємодопомоги між друзями, які допомагають один одному виконати ту роботу, до якої кожен з них краще підготовлений.
При традиційному методі управління ініціатива робітників досягалась в окремих випадках. При науковому менеджменті, за Тейлором, ініціатива проявляється повсякчас. Для цього менеджери покладають на себе нову ношу, додаткові обов'язки і відповідальність. Так, вони повинні буквально по крупинках зібрати в єдине ціле всі ті традиційні знання, навички, вміння, які в минулому були складовими майстерності робітників, класифікувати, кодувати їх, оформлюючи у відповідні правила, за¬кони, формули, які допомагали б робітникам в їхній праці. Саме таким шляхом менеджмент еволюціонує в науку. З точки зору Тейлора, основним завданням менеджменту повинно стати забезпечення найбільшого процвітання підприємця разом з максимальним добробутом кожного робітника.<BR.
Слід зазначити, що новаторські ідеї Тейлора на першому етапі зустріли опір багатьох підприємців. Науковий менеджмент вони розцінювали як спробу невиправданого втручання в сферу їхніх суверенних прав. Насправді ж - менеджмент ще міцніше закріпив ієрархічну побудову виробництва, доповнивши право власників на контроль за власністю, яка їм належала, введенням нового елементу - підкорення «Законом науки». Принципи наукового менеджменту посилили трактування робітника як простого інструмента, купленого власником і спрямованого менеджментом для виконання певного виробничого завдання.
Зі своїх досліджень і експериментів Тейлор вивів ряд загальних принципів, які ля їли в основу його системи.
1. Розподіл праці. За менеджером закріплювалася функція планування, а за робітником - функція виконання.
2. Вимірювання праці. Це вимірювання робочого часу за допомогою одиниць часу.
3. Завдання-розпорядження. Виробничі завдання розподілялися не тільки щохвилини, але і супроводжувалися докладним описом оптимальних методів їх виконання. Цілі підприємства чітко заплановані і кожному робітникові видається письмова інструкція щодо його конкретних завдань. Шляхом реалізації цих заходів як робітник, так і менеджер одержують певні стандарти, які допомагають вимірювати працю.
4. Програми стимулювання мають бути зрозумілі робітникові Будь-який елемент праці має свою ціну, і його оплата залежить від випуску готової продукції. У випадку ж досягнення вищої продуктивності робітникові виплачують преміальні.
5. Праця як індивідуальна діяльність. Вплив групи робить робітника менш продуктивним.
6. Мотивація. Особиста зацікавленість є рушійною силою для більшості людей.
7. Роль індивідуальних здібностей. Встановлюється і враховується різниця між здібностями робітників.
8. Роль менеджменту. Впроваджуються ті авторитарні методи управління, які посилюють правила і стандарти, що регламентують працю.
9. Роль професійних союзів. Скептичне ставлення до професійних спілок.
10. Розвиток управлінського мислення.
Тейлор був не одинокий у своїй новаторській діяльності. Серед інших слід виділити Г. Гантта (1861-1919). Він вніс вклад у розробку теорії лідерства. Його перу належать книги «Праця і доход» (1910), «Промислове керівництво» (1916), «Організація праці» (1919). Роботи Гантта характеризують усвідомлення провідної ролі людського фактору в промисловості і впевненість в тому, що робочій людині повинна бути представлена можливість віднайти в своїй праці не тільки джерело існування, але і стан задоволеності. За Ганттом ера примушування до праці поступилася місцем знанням і політика майбутнього полягає в намаганні навчати і вести людей до сумісної вигоди всіх зацікавлених сторін.
Гантт будував плани майбутньої «демократії на виробництві» і мріяв про гуманізацію науки управління в майбутньому. Йому належить фраза: «Із всіх проблем менеджменту найбільш важливою є проблема людського фактору». Подружжя Ф. Гілбрет (1878-1924) і Л. Гілбрет (1878-1972) займалось переважно питаннями вивчення фізичної роботи у виробничих процесах і досліджувало можливість збільшення випуску продукції за рахунок зменшення зусиль, затрачених на виробництво. Гілберти написали книги «Вивчення рухів» (1911) і «Психологія управління» (1916).
Ф. Гілбрет виступав за широке впровадження в менеджмент сучасних вимірювальних методів та інструментів. Щоб бути прибутковою, всяка виробнича діяльність повинна плануватися і управлятися, за нею повинні стояти здібності, досвід і знання управляючих.
М. Фоллет (1868-1933) вивчала соціальні відносини в малих групах. Свої погляди вона виклала в книгах, частина яких була опублікована після її смерті: «Творчий досвід» (1924), «Енергійне адміністрування» (1941), «Свобода і підлеглість» (1949). Влада, зрозуміла як підлеглість однієї людини іншій, принижує людські почуття і не може бути основою ефективності індустріалізації, організації. Демократія - ось та велика духовна сила, яка використовує кожну людину і компенсує недоліки окремих індивідів тим, що переплітає їх разом в житті суспільства. Лідерами стають не тільки з народження, але й завдяки відповідному навчанню.
Дійсний лідер повинен не тільки передбачити ситуацію, але й творити її. В статті "Менеджмент як професія" (1925) вона виділила такі фактори, що зумовлюють зростання потреби в менеджменті.
1. Ефективний менеджмент замінює експлуатацію природних ресурсів, дні яких пораховані.
2. Гостра конкуренція та брак трудових ресурсів.
3. Розширення концентрації етики людських відносин.
4. Зростаюча свідомість бізнесу як суспільної служби з почуттям відповідальності за її ефективне проведення.
Американський менеджер Р. Робб (1864-1929) опублікував у 1910 р. «Лекції по організації». Удосконалення організації він аеоціює з армією. Дещо пізніше Г. Хопф (1882-1949) сформулював ідею оптимальної організації. В статті «Менеджмент і оптимум» (1935) він запропонував конкретні пропозиції, які здатні покращити менеджмент.
1. Чітко представляти цілі і завдання бізнесу.
2. Визначати загальну політику, якої слід дотримуватися не дивлячись на оперативну обстановку і результати.
3. Формулювати завдання менеджменту зрозумілим для людей чином.
4. Комплектувати адміністративний штат людьми, досить компетентними для успішного вирішення поставлених перед ними завдань.
5. Забезпечити адміністративну групу стандартами, при допомозі яких можна точно перевіряти виконання завдань.
6. Вивчати оперативні результати і встановлювати напрямки їх досягнення.
7. Регулювати темпи заміщення членів адміністративної групи відповідно до встановлених в організації правил.
8. Брати до уваги фактор віку стосовно продуктивних можливостей адміністраторів.
9. Встановлювати оптимальний розмір організації на рівні, який забезпечував би найбільш сприятливі результати.
До зарубіжних дослідників, які суттєво вплинули на формування американської концепції менеджменту, слід віднести англійського вченого О. Шелдона і французького підприємця А. Файоля. Перу О. Шелдона належить книга «Філософія управління» (1923), у якій він підкреслював, головним чином, етичну сторону менеджменту, притаманну йому функцію відповідальності.
Кожен менеджер повинен сприйняти три принципи філософії менеджменту.
1) Політика, умови і методи промисловості повинні бути направлені на підвищення добробуту суспільства.
2) Менеджмент повинен пристосувати вищі моральні зобов'язання суспільства відносно соціальної справедливості стосовно конкретних, випадків.
3) Менеджмент повинен проявляти ініціативу у возвеличенні загальних етичних стандартів і концепцій соціальної справедливості.
Французький адміністратор і підприємець А. Файоль (1841-1925) за оцінкою американських спеціалістів у галузі менеджменту був найбільш визначною постаттю, яку Європа дала менеджменту аж до середини XX ст. Саме Файоль першим класифікував вивчення менеджменту за його функціональними ознаками: планування, організація, розпорядження, координація і контроль. Він сформулював перелік якостей, якими повинні володіти менеджери.
1. Здоров'я і фізична бадьорість.
2. Розум і інтелектуальні здібності.
3. Моральні якості, такі як наполегливість, енергія, мужність в прийнятті рішень і відповідальності.
4. Добра загальна освіта.
5. Управлінські здібності, передбачення, уміння розробляти план дій, організаційні навички, мистецтво спілкування з людьми, уміння об'єднувати і направляти зусилля багатьох людей і уміння їх контролювати.
6. Загальна обізнаність по всіх суттєвих функціях підприємства.
7. Істинна компетентність в тій специфічній діяльності, яка характеризує концерн.
З чисто економічної точки зору науковий менеджмент був продуктом свого середовища і свого часу в тому розумінні, що виник із загальної потреби промисловості у підвищенні ефективності виробництва. І тут на перший план виходить не додаткове залучення ресурсів, а скоріше раціональне їх використання.