Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

10. 4. Валютні кліринги та їхні форми

10.4. Валютні кліринги та їхні форми

 

Валютний кліринг — угода між двома урядами двох і більше країн про обов’язковий взаємний залік міжнародних вимог і зобов’язань.

Відмінності валютного клірингу від внутрішнього міжбанківського клірингу:

По-перше, заліки за внутрішнім клірингом між банками відбуваються в добровільному порядку, а за валютним клірингом — в обов’язковому: при існуванні клірингової угоди між країнами експортерми й імпортерми цих країн не мають права відхилятися від розрахунків за клірингом;

По-друге, за внутрішнім клірингом (тобто, коли рахунки здійснюються в одній валюті) сальдо заліку відразу перетворюється в гроші, а при валютному клірингу виникає проблема погашення сальдо — бо в розрахунках беруть участь країни з різною валютою, тому необхідно перерахування з однієї валюти в іншу.

Цілі валютного клірингу різні залежно від валютно-економічного становища країни:

вирівнювання платіжного балансу без витрат золотовалютних резервів;

отримання пільгового кредиту від контрагента, який має активний платіжний баланс;

відповідні заходи на дискримінаційні дії іншої держави (наприклад, Великобританія ввела кліринг у відповідь на призупинення платежів Німеччини англійським кредиторам у 30-х роках);

безповоротне фінансування країною з активним платіжним балансом країни з пасивним платіжним балансом.

Характерною рисою валютних клірингів є заміна валютного обороту з-за кордоном розрахунками в національній валюті з кліринговими банками, які здійснюють кінцевий залік взаємних вимог і зобов’язань.

Кліринг — головний, але не єдиний вид платіжної угоди. Платіжні угоди між державами регулюють різноманітні питання міжнародних розрахунків, зокрема порядок використання валютних надходжень, стан платіжного балансу і його окремих статей, взаємне надання валют для поточних платежів, режим обмеженої конвертованості валют тощо.

Форми валютного клірингу.

Форми валютного клірингу можуть бути різноманітними і класифікуватися за такими основними ознаками:

Залежно від числа країн-учасниць кліринг буває:

двосторонній;

багатосторонній (три і більше країн). Прикладом є Європейський платіжний союз, що функціонував з червня 1950 р. до грудня 1958 р. У ньому брало участь 17 країн Західної Європи. Він був створений за ініціативою і за підтримкою США, які використовували його для подолання валютних бар’єрів, що заважали проникненню американського капіталу, для розподілу допомоги за «планом Маршалла» і вторгнення долара в міжнародні розрахунки Західної Європи;

міжнародний — не створений, хоча проект його був розроблений Дж. М. Кейнсом в 1943 р — проект Міжнародного клірингового союзу (МКС). Міжнародні клірингові розрахунки передбачалися для взаємного заліку вимог і зобов’язань і міждержавного валютного регулювання. Кейнс розглядав міжнародний кліринг як засіб подолання міждержавних суперечностей.

Проект МКС передбачав певні принципи.

1. Членами його повинні були бути центральні банки, які зобов’язані надавати керуючим органам будь-яку інформацію. МКС відкривав би їм поточні рахунки в банкнотах — світові кредитні гроші — і здійснював взаємні безготівкові розрахунки між ними, а також спостерігав за обґрунтованим випуском банкнот.

2. МКС повинен був випустити замість золота банкноти, які прирівнювалися б до певної кількості золота і служили б базою для певних валютних паритетів і покриття дефіциту платіжних балансів, тобто для міждержавних розрахунків. Антизолота спрямованість проекту МКС, заснованого на міжнародній розрахунковій валютній одиниці, відображала інтереси Великобританії і забезпечувала незалежність її валютної політики від США, де в цей період було зосереджено до 75 % офіційних запасів золота капіталістичного світу.

3. Сальдо взаємних розрахунків через МКС повинно було за проектом покриватися за допомогою автоматичних взаємних кредитів країн-членів. З цією метою передбачалося відкриття кредиту країнами-членами у формі овердрафту (понад залишок на поточних рахунках) без попереднього депонування золота чи іноземної валюти.

4. Для кожної країни мала встановлюватися квота у розмірі 75 % середнього обсягу її зовнішньої торгівлі за три передвоєнні роки не залежно від розміру її офіційного золотого запасу і національного доходу. Це відповідало прагненням Великобританії забезпечити собі домінуюче становище у післявоєнній світовій валютній системі.

5. У проекті Кейнса було зроблена особлива обмовка про роль МКС у закріпленні валютних зон, особливо стерлінгової, відповідно до інтересів англійських монополій, які використовували своє валютне угрупування як засіб боротьби за ринки збуту і джерела сировини.

6. За задумом Кейнса, квота мала бути інструментом регулювання заборгованості країни МКС, який виступав одночасно кредитором і боржником. Основна ідея проекту МКС проста: валютна виручка однієї країни має використовуватися іншою країною, але запропоновані Кейнсом шляхи її здійснення складні.

Таким чином, проект МКС відповідав насамперед інтересам Великобританії. У результаті обговорення на Бреттон-вудській конференції цей проект зазнав гострої критики з боку США, і офіційно переміг «план Уайта» про післявоєнну реформу світової валютної системи.

За обсягом операцій кліринг буває:

повний кліринг, тобто кліринг на повну суму розрахунку;

кліринг, що охоплює 95 % платіжного обороту;

частковий кліринг, що поширюється на певні операції.

За способом регулювання сальдо розрізняють кліринг:

з вільно конвертованим сальдо;

з умовною конверсією;

неконвертовані, сальдо за якими не може бути обмінене на іноземну валюту і погашається переважно товарними поставками.

Регулювання сальдо при клірингових розрахунках здійснюється в такі строки:

або в період дії клірингової угоди (якщо ця умова порушена, то подальші поставки призупиняються);

або після строку дії клірингової угоди (наприклад, через шість місяців сальдо погашається товарними поставками, при порушенні цієї умови кредитор має право вимагати проплати сальдо конвертованою валютою).

Ліміт заборгованості за сальдо клірингового рахунку залежить від розміру товарообороту і звичайно фіксується на рівні 5—10 % його обсягу, а також від сезонних коливань товарних поставок (у цьому випадку ліміт вищий). Даний ліміт визначається можливістю отримання кредиту у контрагента. Кредит по клірингу в принципі взаємний, але на практиці переважає одностороннє кредитування країнами із активним платіжним балансом країн з пасивним сальдо балансу міжнародних розрахунків.

Сальдо неконвертованого клірингу має подвійне значення:

Є регулятором товарних поставок, тому що досягнення ліміту дає право кредитору призупинити відвантаження товарів; іноді експортери стають у чергу в очікуванні, коли з’явиться вільний ліміт на кліринговому рахунку;

Визначає суму, вище якої нараховуються проценти різними засобами: на всю суму заборгованості; на суму, що перевищує ліміт: диференційовано у міру зростання; іноді застосовується ставка з прогресивною шкалою, для того щоб експортер був зацікавлений не допускати більшого боргу по клірингу.

Валюта клірингу може бути будь-якою. Іноді застосовуються дві валюти чи міжнародна розрахункова валютна одиниця (наприклад, епуніт в Європейському платіжному союзі).

З економічного погляду немає значення, в якій валюті здійснюються клірингові розрахунки, якщо використовується одна валюта.

При розрахунках через валютний кліринг гроші виконують такі функції:

міри вартості;

засобу платежу.

При взаємному заліку вимог без утворення сальдо гроші виступають як ідеальні.

При клірингових розрахунках виникають дві категорії валютного ризику:

заморожування валютної виручки у разі неконвертованого клірингу;

втрати при зміні курсу.

Обсяги товарообороту і клірингу практично ніколи не збігається у таких випадках:

при частковому клірингу, якщо товарооборот перевищує обсяг клірингових розрахунків;

при повному клірингу — навпаки, тому що по клірингу проходять поточні і фінансові операції платіжного балансу, у тому числі угоди з цінними паперами.

Валютні кліринги здійснюють подвійний вплив на зовнішню торгівлю, який полягає в тому, що:

з одного боку, вони пом’якшують негативні наслідки валютних обмежень, дають можливість експортерам використовувати валютну виручку.

з іншого боку, при цьому доводиться регулювати зовнішньоторговельний оборот з кожною країною окремо, а валютну виручку можна використовувати тільки в тій країні, з якою укладено клірингову угоду. Отже для експортера валютний кліринг невигідний. До того ж замість виручки у конвертованій валюті вони отримують національну валюту. Тому експортери шукають шляхи обходу валютних клірингів, у тому числі маніпуляції з цінами у формі:

заниження контрактної ціни у розрахунку-фактурі (подвійний контракт), з тим щоб частина валютної виручки надійшла у вільне розпорядження експортера і при цьому обминула органи валютного контролю;

відвантаження товарів у країни, з якими не укладення клірингова угода;

кредитування іноземного покупця на строк, який розрахований на призупинення дії клірингової угоди.