Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

10.2. Види інвестиційної діяльності. Роль інноваційних технологій у розвитку економіки України

10.2. Види інвестиційної діяльності. Роль інноваційних технологій у розвитку економіки України

Інвестиції є багатогранним явищем, у зв’язку з чим вони можуть бути класифіковані за низкою підстав[1].

За характером і ступенем участі суб’єктів у інвестиційній ді-
яльності інвестиції поділяються[2]:

на капітальні;

фінансові;

реінвестиції.

Капітальні інвестиції — господарська операція, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації. Амортизаційна політика має бути спрямована на підвищення фінансової заінтересованості суб’єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів.

До капітальних інвестицій відносять витрати на нове будівниц­тво, розширення, реконструкцію та технічне переоснащення діючих підприємств, придбання машин, обладнання, інструменту, інвентаря, проектно-пошукові роботи та інші витрати.

За радянських часів як єдина форма капітального інвестування визнавалось капітальне будівництво — інвестиційна діяльність, що здійснюється з метою створення нових і відтворення діючих основних фондів, в які вкладаються кошти. Як підрядна діяльність капітальне будівництво регулюється § 3 гл. 61 ЦК, гл. 33 ГК. Згідно зі ст. 14 Закону України «Про інвестиційну діяльність» однією з форм реалізації республіканських державних інвестицій є республіканське державне замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві, яке розміщується, як правило, на конкурсній основі з урахуванням економічної вигідності цих замовлень для підприємств і організацій. Положення про підрядні контракти в будівництві України затверджене Науково-технічною радою Міністерства України у справах будівництва і архітектури (протокол від 15 грудня 1993 р. № 9).

Крім того, у цій сфері існує Закон України «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об’єктів» від 06.04.2000, але його чинність зупинено.

Фінансова інвестиція — господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції, своєю чергою, поділяються на прямі та портфельні.

Прямі інвестиції — господарська операція, яка передбачає внесення коштів до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою (іноді таку форму ще називають корпоративною).

Портфельні інвестиції — господарська операція, що передбачає придбання цінних паперів, їх похідних та фінансових активів за кошти на фондовому ринку.

Реінвестиція — господарська операція, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

Залежно від об’єктів інвестування розрізняють такі форми інвестиційної діяльності[3]:

інноваційна діяльність;

капітальні вкладення.

1. Інноваційна діяльність — діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг. Правовий статус визначається Законом України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 р., гл. 34 ГК.

Інновації — новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами:

проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об’єктів інтелектуальної власності, науково-техніч­ної продукції;

розроблення, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

розроблення і впровадження нових ресурсоощадних технологій, призначених для поліпшення соціального й екологічного становища;

технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

Інноваційним визнається проект, яким передбачаються розроб­лення, виробництво і реалізація інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції, що відповідають певним вимогам. Державну реєстрацію інноваційних проектів здійснює за поданням суб’єктів інноваційної діяльності спеціально уповноважений цент­ральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності. Цей орган веде Державний реєстр інноваційних проектів. Проект може фінансуватись із бюджетів різних рівнів, а також отримувати податкові та митні пільги.

З метою реалізації найбільш важливих і пріоритетних інвестиційних проектів створюються технологічні парки. Згідно із Законом України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» від 16.07.1999 техноло­гічний парк — це юридична особа або об’єднання на підставі договору про спільну діяльність юридичних осіб (учасників), головною метою яких є діяльність щодо виконання інвестиційних та інноваційних проектів, виробничого впровадження наукомістких розробок, високих технологій та конкурентоспроможної на світових ринках продукції

2. Капітальні вкладення — інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів (див. раніше).

Залежно від виду інвестиції можуть бути майнові і немайнові.

З огляду на характер участі інвестора в інвестуванні розрізняють:

прямі інвестиції — здійснюються безпосередньо інвестором;

непрямі інвестиції — здійснюються за посередництвом інших осіб — інвестиційних або фінансових посередників.

Фактично до посередників можуть бути віднесені всі професійні учасники ринку фінансових послуг (Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р.). Їх можна поділити на суб’єктів, для яких інвестування є лише однією серед інших форм діяльності (банки, страхові компанії, довірчі товариства, установи нагромаджувального пенсійного забезпечення, кредитні спілки, ломбарди). Тобто такі структури покликані виконувати певні фун­кції, але для забезпечення основних напрямів діяльності вони здійснюють інвестування.

Водночас інвестиційна діяльність є основною для лізингових компаній та інвестиційних фондів і компаній.

Згідно зі ст. 292 ГК лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Фактично, це особлива форма довгострокової оренди, в якій поєднуються елементи купівлі-продажу, доручення, кредиту.

Згідно зі ст. 806 ЦК за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуто ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Лізингодавцем може виступати суб’єкт підприємницької ді-
яльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу.

Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів — фінансовий чи оперативний.

1. Фінансовий лізинг — це згідно з Законом України «Про фінансовий лізинг» від 11 грудня 2003 р. (раніше цей закон мав назву «Про лізинг») вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За цим договором лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше від одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

2. Оперативний лізинг — це договір лізингу, у результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший від строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору.

Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути подовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу. Потрібно підкреслити, що нині договір оперативного лізингу не має детального законодавчого регулювання, а тому його використання в господарській практиці є досить проблематичним.

За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо:

1) зворотний лізинг — це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передавання цього майна йому в лізинг;

2) пайовий лізинг — це здійснення лізингу за участі суб’єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти;

3) міжнародний лізинг — це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Об’єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передавання його в лізинг. Предметом договору фінансового лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Не можуть бути об’єктами (предметом) лізингу земельні ділян­ки, інші природні об’єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів.

Перехід права власності на об’єкт лізингу до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу.

До інших професійних суб’єктів інвестування відносять інститути спільного інвестування — корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяль­ність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладання їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. Ді-
яльність таких фондів регулюється Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» від 15 березня 2001 р.



[1] Напр., див.: Полатай В. Класифікація інвестицій: теоретичний та прикладний аспекти // Підприємництво, господарство та право. — 1999. — № 10. — С. 27—29.

[2] П. 1.28 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р.

[3] Вінник О. М. Інвестиційне право: Навч. посіб. — К.: Атіка, 2000. — С. 10—11.