Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

11.2. Суб’єкти та об’єкти аграрних правовідносин

11.2. Суб’єкти та об’єкти аграрних правовідносин

 

Аграрні правовідносини — це правова форма реалізації положень норм аграрного права через застосування їх у процесі визначення і функціонування прав та обов’язків суб’єктів, що виробляють і забезпечують виробництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції.

 

В умовах переходу до ринкової економіки особливостями аграрних правовідносин є такі: поступовий перехід від державної форми аграрного виробництва до приватних форм; розвиток різноманітних легальних приватних форм аграрного підприємництва поряд з державними сільськогосподарськими підприємствами; збільшення питомої ваги майнових аспектів у системі аграрних правовідносин.

Структуру аграрних правовідносин складають такі елементи, як:

норми аграрного права, які регулюють відносини права власності як на основні засоби виробництва, так і на продукцію сільськогосподарського виробництва; взаємини аграрних підприємств з органами державної влади та управління; характер внутрішнього самоврядування колективних аграрних підприємств;

суб’єкти аграрних правовідносин, до яких належать: сільськогосподарські підприємства, колективні сільськогосподарські підприємства кооперативного та корпоративного типу, селянські (фермерські) господарства, приватні сільськогосподарські підприємства, уповноважені органи державної влади і управління та органи місцевого самоврядування;

об’єкти аграрних правовідносин, якими є рухоме і нерухоме майно, грошові кошти, документально підтверджені вимоги майнового характеру, матеріальні і духовні інтереси;

зміст аграрних правовідносин складають суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів, учасників підприємницької діяльності аграрного сектора економіки України.

За своїм характером і змістом аграрні правовідносини діляться на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх правовідносин належать відносини в сфері реалізації права власності на рухоме та нерухоме майно, яке належить суб’єктам аграрного підприємництва; договірні відносини; податкові відносини; деліктні відносини (відносини з приводу вчинення правопорушень).

Внутрішніми правовідносинами визнаються відносини засновані на установчому договорі чи статуті між підприємством, з одного боку, і кожним з його учасників — з іншого, в процесі трудових і управлінських відносин. Внутрішньогосподарськими відносинами вважаються також правовідносини між сільськогосподарськими підприємствами та їх членами (учасниками) з приводу задоволення матеріальних інтересів, соціально-побутових і культурно-побутових потреб. До них належать відносини щодо розподілу прибутків, надання підприємством знарядь виробництва для обробітку членом (учасником) власної присадибної ділянки тощо.

Правовідносини, які виникають при соціальному страхуванні членів та учасників аграрних підприємств, зокрема при наданні їм додаткової або персональної пенсії за рахунок підприємств одночасно з пенсією, одержуваною від держави, так само як інші відносини, що виникають щодо соціально незахищених осіб (дітей, інвалідів, пенсіонерів тощо) в цих підприємствах, є також внутрішніми правовідносинами[1].

Таким чином можна дійти висновку, що аграрні правовідносини є комплексними. Це зумовлено насамперед єдністю і спільністю виробничої сільськогосподарської діяльності, однорідністю їх правового регулювання, соціально-економічним призначен­ням, місцем і роллю у сфері товарно-грошових відносин.

В Україні відповідно до змісту національного законодавства поняття «суб’єкт підприємництва», «суб’єкт аграрного підприємництва (аграрний підприємець)» за своїм юридичним змістом і значенням майже тотожні поняттю «суб’єкт аграрного права». Такий висновок випливає зі змісту законів «Про підприємництво» (ст. 2); «Про підприємства в Україні» (ст. 1, 21); «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (ст. 1); «Про сільськогосподарську кооперацію» (ст. 1); «Про господарські товариства» (ст. 1); «Про селянське (фермерське) господарство» (ст. 1), а також зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.98 «Про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності».

Згідно з цими законодавчими і підзаконними актами суб’єк­тами підприємницької діяльності в аграрному секторі економіки України визнаються всі легалізовані аграрні товаровиробники, незалежно від їх форм власності та організаційно-правових форм господарювання. Тому поняття «аграрний підприємець (суб’єкт аграрного підприємництва)» як узагальнююче охоплює всіх виробників товарної маси продуктів харчування, сировини зі статусом юридичної особи всіх форм власності і легальних організаційно-правових форм, так і селянських (фермерських) госпо­дарств, і громадян, які зареєструвались як підприємці.

Відповідно до чинного законодавства всі суб’єкти аграрного права за організаційно-правовими формами можна поділити на суб’єктів у сфері виробництва та у сфері сервісу.

Суб’єктами аграрного права у сфері виробництва є: державні підприємства (державні мисливські господарства відповідно до ст. 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» від 22.02.00); сільськогосподарські підприємства кооператив­ного типу (сільськогосподарські виробничі й обслуговуючі кооперативи) та сільськогосподарські підприємства корпоративного типу (аграрні господарські товариства); селянські (фермерські) господарства; приватні сільськогосподарські підприємства; особисті підсобні господарства громадян; аграрні підприємці, діяльність яких заснована на змішаній формі власності (з національним державним або приватним інвестором чи з іноземним інвестором).

Суб’єктами аграрного права у сфері сервісу є: аграрні підприємства агротехнологічного сервісу: агрохімічного, технічного, меліоративного та гідромеліоративного сервісу, будівельного, науково-технологічного та іншого інтелектуального сервісу; аграрні підприємства фінансово-кредитного, комерційного та страхового сервісу: комерційні банки, страхові і холдингові компанії, аграрні та інші біржі, брокерські контори та/чи брокери (брокерські місця)[2].

Потрібно зазначити, що на сучасному етапі особливо зростає роль аграрних і товарних бірж, агроторгових домів та асоціацій і спілок. Оскільки прийняті постанови Кабінету Міністрів України «Про прискорення організації біржового сільськогосподарського ринку» від 17.11.95 та від 05.08.97, якою схвалено Концепцію розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції в Україні, спрямовані на вдосконалення біржової торгівлі з метою розв’язання проблем товарного обміну, адаптації сільського господарства до умов ринкового середовища, формування ринкових інструментів управління та механізмів біржової торгівлі, моніторингу реального економічного і товарного обігу.

Суб’єктами державного управління сільського господарства є ті органи державного управління, що здійснюють державно-правове регулювання сільським господарством, а також органи сільськогосподарських інспекцій і контролю за діяльністю сільськогосподарських підприємств та об’єднань.

Відповідно до ст. 113 Конституції України та п. 1 Указу Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15.12.99 вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади. Відповідно до п. 1 Положення «Про Міністерство аграрної політики України» Мінагрополітики України є провідним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, державного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції.

Згідно з п. 4 згаданого Положення Мінагрополітики України здійснює такі функції, як: розробка основних напрямів державної аграрної політики, стратегії та механізмів її реалізації; участь у розробці і реалізації в галузях агропромислового виробництва бюджетної, податкової та митної політики, формуванні ринків товарів, матеріальних ресурсів, капіталів і послуг, а також інфраструктури цих ринків; координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань організації та державного регулювання ринку продукції галузей агропромислового вироб­ництва та забезпечення потреб цього ринку у матеріально-технічних ресурсах; розробка і здійснення заходів щодо фінансово-кредитного забезпечення діяльності агропромислового ком-плексу; організовує з питань, що належать до його компетенції, роботу щодо забезпечення підтримки та захисту вітчизняного виробника та ефективності застосування антидемпінгового законодавства, запобігання заподіянню шкоди галузям агропромислового виробництва; розробка пропозицій щодо залучення вітчиз­няних та іноземних інвестицій у галузі агропромислового виробництва, вдосконалення механізму захисту цих інвестицій; забезпечення у випадках, передбачених законодавством, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності; здійснення відповідно до законодавства функцій управління об’єктами державної власності, що належать до сфери його управління; забезпечення галузевого співробітництва України з Європейським Союзом, у межах своїх повноважень — виконання українською стороною зобов’язань за Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, адаптацію законодавства України до законодавства Європейського Союзу, вживає інших заходів щодо інтеграції України в Європейський Союз; розробка пропозицій з охорони та раціонального використання земель сільськогосподарського призначення, підвищення родючості ґрун­тів, бере участь у розробці та в установленому порядку затверджує умови експлуатації меліоративних систем у разі приватизації майна сільськогосподарських підприємств, які мають у своєму користуванні меліоровані землі, тощо.

Систему органів державного управління сільським господарством на обласному та районному рівнях доповнюють відповідні обласні та районні регіональні представництва Міністерства аграрної політики України.

Так, Департамент реформування сільського господарства є самостійним структурним підрозділом центрального апарату Міністерства аграрної політики України, метою діяльності якого є розробка та реалізація державної політики у сфері реформування сільського господарства, реструктуризації сільськогосподарських підприємств, створення нових форм господарювання та підтримки господарських структур, що виникли в результаті реформування, створення умов для розвитку ефективного аграрного сектора економіки, створення та розбудова мережі сільськогоспо­дарської дорадчої служби. Цей Департамент у своїй структурі має відповідні управління та відділи, а на регіональному рівні — обласні центри та районні відділи реформування сільського господарства.

Крім того, Державний департамент рибного господарства Міністерства аграрної політики України (Укрдержрибгосп) є уря­довим органом державного управління, який діє у складі Мінагрополітики і йому підпорядковується (п. 1 Положення «Про Державний департамент рибного господарства», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.00 № 1226). Відповідно до п. 4 згаданого Положення Укрдержрибгосп здійснює такі функції: участь у реалізації державної політики у сфері рибного господарства, спрямованої на виробництво конкурентоспроможної продукції з пріоритетним розвитком ресурсо- та енерго­зберігаючих технологій, подання до Мінагрополітики пропозицій щодо напрямів державної політики у сфері рибного господарства; здійснення в межах наданих повноважень державного управління у сфері рибного господарства і контроль у межах своєї компетенції рибогосподарської діяльності юридичних і фізичних осіб; організація і здійснення державного контролю за охороною водних живих ресурсів і середовища їх перебування, відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства; організація спеціального використання водних живих ресурсів, а також любительського і спортивного рибальства, здійснення у межах своєї компетенції контролю у цій сфері; інші функції.

Державний департамент продовольства Міністерства аграрної політики України створено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 14.03.00. Він є правонаступником Комітету харчової промисловості України. Слід зазначити, що на підставі п. 1 Положення «Про Українську державну насіннєву інспекцію», затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 19.12.00, створена Українська державна насіннєва інспекція Міністерства аграрної політики України (Укрдержнасін­інспекція), яка відповідно до Закону України «Про насіння» виконує функції органу державного контролю в насінництві. Згідно з п. 7 зазначеного Положення основними завданнями Укрдержнасінінспекції є такі: здійснення організаційного і методичного керівництва Державною насіннєвою інспекцією Автономної Республіки Крим і обласними державними насіннєвими інспекціями щодо: здійснення державного контролю за діяльністю суб’єктів усіх форм власності і господарювання в насінництві; правильного визначення сортових, гібридних і посівних якостей насіння сільськогосподарських культур, декоративних і лікарських рослин та садивного матеріалу картоплі; інспектування виробництва на етапах вирощування, збирання і післязбиральної обробки насіння сільськогосподарських культур, декоративних і лікарських рослин та садивного матеріалу картоплі, які підлягають сертифікації; ін.

Об’єктами суспільних економічних і правових відносин власності здебільшого виступають речі. Окрему річ, грошові кошти, матеріальні цінності або ж їх сукупність прийнято називати майном, а відносини, що виникають стосовно цього майна — майновими. Однак слід зазначити, що на сучасному етапі реформування аграрного сектора економіки України виробництво сільсько­господарської продукції рослинного та тваринного походження зумовлює потребу у здійсненні державно-правового регулювання.

Найважливішим об’єктом державно-правового регулювання у сільському господарстві є землі сільськогосподарського призначення, що становлять основу сільськогосподарського виробництва і матеріальну базу для розміщення виробничих і обслуговуючих підприємств, науково-дослідних і навчальних установ. Дер­жавне управління землями сільськогосподарського призначення здійснює Державний комітет по земельних ресурсах України.

Об’єктами державно-правового регулювання є також усі галузі та підгалузі аграрного виробництва. В рослинництві — виробництво зернових і зернобобових культур, цукрових буряків, соняшника, ефіроолійних культур, кукурудзи, хмілю, льону; в са­дівництві та огородництві — вирощування овочів, плодів, ягід, винограду, баштанних культур і т. ін.; в тваринництві — відгодівля м’ясо-молочної худоби, свиней, овець, кіз, птахів та виробництво продукції цих підгалузей (молока, м’яса, яєць, хутра, шерсті т. ін.).

 



[1] Янчук В. З. Аграрне право України. Підручник. — К.: Юрінком-Інтер, 1999. — С. 72.

[2] Янчук В. З. Аграрне право України. Підручник. — К.: Юрінком-Інтер, 1999. — С. 95.