Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

11.3. Міжнародна фінансова політика та її реалізація. Державне регулювання валютних відносин

11.3. Міжнародна фінансова політика та її реалізація. Державне регулювання валютних відносин

 

Метою міжнародної фінансової політики є найбільш повна мобілізація фінансових ресурсів, які є необхідними для задоволення насущних потреб розвитку суспільства.

Головне завдання міжнародної фінансової політики — забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тієї чи іншої міждержавної програми економічного та соціального розвитку.

Таким чином, міжнародна фінансова політика — це сукупність заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподілення та використання яких вживають учасники міжнародних фінансових відносин, для виконання ними їхніх функцій. Фінансова політика держави — це самостійна сфера діяльності її уряду у сфері фінансових відносин. Розроблення та успішне проведення фінансової політики можливе тільки за умов наявності в уряду програми суспільного розвитку з виділенням інтересів усього суспільства та окремих його груп, характеристикою поточних та перспективних завдань, визначенням термінів та методів їх вирішення. Результативність фінансової політики тим вища, чим повніше вона враховує потреби суспільного розвитку, інтереси усіх верств суспільства, конкретні історичні, етичні та соціальні умови.

Фінансова політика складається з таких найважливіших компонентів:

бюджетної політики;

податкової політики;

інвестиційної політики;

грошово-кредитної політики;

цінової політики;

соціальної політики;

митної політики;

політики у сфері міжнародних фінансів.

Система соціально-економічних пріоритетів, на яких ґрунтується фінансова політика, наприклад України в даний час, охоплює: оздоровлення державних фінансів; збалансованість натурально-речовинних і грошових потоків; відновлення нормального функціонування кредитної системи; досягнення фінансово-економічної самостійності і посилення відповідальності суб’єктів господарської діяльності в межах єдиної держави; створення рівних умов у бюджетно-податковій сфері для суб’єктів господарської діяльності; досягнення соціальної стабільності в суспільстві; створення умов для припинення фінансових зловживань, корупції та організованої злочинності чи запобігання їм.

Спочатку розглянемо, що містить бюджетна політика. Для виконання державою покладених на неї функцій їй необхідні фінансові та інші види ресурсів. З цією метою держава створює централізовані фонди фінансових та інших ресурсів. Певна частина коштів мобілізується в державний бюджет. У процесі мобілізації фінансових ресурсів до бюджету на загальнодержавні цілі їхнього розподілу і використання виникають фінансово-бюджетні відносини між державою, платниками податків (економічними суб’єктами, фізичними особами) й одержувачами бюджетних засобів (асигнувань, дотацій, субвенцій, субсидій і кредитів). Відносини, які виникають між ними, будуються відповідно до бюджетної політики, що розроблюється на певний період законодавчим органом країни.

Держава визначає цілі і завдання стосовно бюджету при підготовці, розгляді, затвердженні і виконанні цього головного плану концентрації фінансових ресурсів. Бюджетна політика передбачає визначення державою:

джерел і методів формування доходів бюджету;

ступеня централізації фінансових ресурсів у розпорядження держави;

частки валового внутрішнього продукту (ВВП), що мобілізується до бюджету;

пріоритетних напрямів витрат бюджету з урахуванням першочергових потреб суспільства;

надходження до доходної частини бюджету валюти іноземних держав та її цільового використання;

керування державним зовнішнім і внутрішнім боргом;

припустимих меж розбалансованості бюджету;

джерел фінансування дефіциту бюджету або цільового використання профіциту бюджету (суми перевищення доходів бюджету над його витратами).

У складних умовах проведення в країні економічних реформ до першорядних завдань бюджетної політики відносять: забезпечення таких принципів бюджетної системи, як цільовий характер бюджетних засобів, ощадливість та ефективність їх використання; реструктуризація державного боргу; інвентаризація зовнішніх і внутрішніх запозичень і результатів їх використання; перехід до централізованої системи здійснення всіх операцій з доходів і витрат державного бюджету.

Іншою найважливішою складовою фінансової політики держави є податкова політика. Вона будується на поєднані інтересів держави і платників податків — юридичних і фізичних осіб.

Податкова політика втілюється відповідній податковій системі. Наприклад, в Україні вироблені певні принципи і підходи до побудови цієї системи.

До основних принципів побудови податкової системи нашої держави відносять:

удосконалення податкового законодавства;

оптимізація податкової бази. Її основою мають бути прямі податки, оскільки непряма система оподатковування призводить до збільшення податкового тягаря;

оподатковування не повинне мати конфіскаційного характеру; тільки зростання національного багатства і підвищення індивідуальних доходів населення сприяє стабільному збільшенню оподатковуваної бази;

мінімізація будь-якого можливого рушійного ефекту від введення будь-якого нового податку, оскільки високі податки можуть призвести до відпливу капіталу за кордон;

зручність стягування податків для держави і платників податків;

оптимізація податкових пільг;

здійснення ефективного і дієвого контролю за дотриманням податкового законодавства, взяттям на облік, переобліком і зняттям з обліку платників податків;

створення умов, за яких платникові податків важко і невигідно ухилятися від сплати податку;

реструктуризація в необхідних випадках заборгованості за платежами до бюджету.

Держава зацікавлена в достатності оподатковування. Це обумовлено забезпеченням надходження до дохідної частини бюджету обсягу фінансових ресурсів, достатнього для виконання обов’язків держави, визначених Конституцією.

Водночас держава повинна запобігати можливим негативним наслідкам, якщо введення певних податків і їхні розміри можуть негативно вплинути на мотивацію до відкритої та ефективної діяльності підприємств сфери матеріального виробництва.

Інвестиційну політику також слід розглядати як один із найважливіших компонентів фінансової політики держави. Вона спрямована на створення умов для залучення вітчизняних і закордонних інвестицій, перерозподілу у реальний сектор економіки.

Інвестиційна політика здійснюється з тією метою, щоб інвесторам було вигідно вкладати свої фінансові кошти в економіку країни. Щоб створювалися умови для організованого нагромадження та інвестування заощаджень населення, розвитку іпотечного кредитування. Щоб величезні вітчизняні капітали не вивозилися за рубіж, а, навпаки, залучалися до країни прямі іноземні інвестиції.

Інвестиційна політика — це суттєвий важіль впливу як на економіку країни, так і на підприємницьку діяльність її суб’єктів господарювання. Під інвестиційною політикою держави розуміється комплекс цілеспрямованих заходів щодо створення сприятливих умов для всіх суб’єктів господарювання з метою пожвавлення інвестиційної діяльності, піднесення економіки, підвищення ефективності виробництва, а також вирішення соціальних проблем.

Основною метою інвестиційної політики є створення оптимальних умов для активізації інвестиційного потенціалу.
Основними напрямами інвестиційної політики є організація сприятливого режиму для діяльності вітчизняних та іноземних інвесторів, збільшення прибутковості і мінімізації ризиків в інтересах стабільного економічного і соціального розвитку, підвищення життєвого рівня населення. Результат здійснення інвестиційної політики оцінюється залежно від обсягу залучених до розвитку економіки інвестиційних ресурсів.

Держава може впливати на інвестиційну активність за допомогою амортизаційної політики, науково-технічної політики, політики щодо іноземних інвестицій та ін. Амортизаційна політика держави встановлює порядок нарахування і використання амортизаційних відрахувань. Здійснюючи відповідну амортизаційну політику, держава регулює темпи і характер відтворення, і насамперед швидкість відновлення основних фондів. Правильна амортизаційна політика держави дозволяє підприємствам мати достатні інвестиційні засоби для простого і певною мірою для розширеного відтворення основних фондів.

Під науково-технічною політикою держави розуміється система цілеспрямованих заходів, які забезпечують комплексний розвиток науки і техніки, упровадження їхніх результатів в економіку країни. Науково-технічна політика є складовою інноваційної політики і припускає вибір пріоритетних напрямів у розвитку науки та техніки і всіляку підтримку держави для їхнього розвитку.

За даними наведених нижче таблиць (табл. 11.1, 11.2)можна простежити динаміку прямого іноземного та зарубіжного інвестування нашої держави[1]. Тим самим є можливість проаналізувати напрями руху інвестиційних потоків. Перелік країн визначено виходячи з найбільших обсягів інвестицій в економіку України та в економіку інших країн світу.

 

Таблиця 11.1

ПРЯМІ ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ В УКРАЇНУ[2]

Країни

Обсяги прямих інвестицій на
01.07.2003 р., млн дол. США

У  % до
підсумку

Усього

6037,5

100,0

У тому числі:

Сполученi Штати Америки

997,6

16,5

Кiпр

631,1

10,5

Сполучене Королiвство
Великобританії

564,7

9,4

Вiргiнськi острови, Британські

481,4

8,0

Нiдерланди

410,7

6,8

Нiмеччина

359,7

6,0

Росiйська Федерацiя

342,9

5,7

Швейцарiя

300,1

5,0

Австрiя

243,3

4,0

Корея, Республiка

172,1

2,9

Інші країни

1533,9

25,2

Таблиця 11.2

ПРЯМІ ІНВЕСТИЦІЇ З УКРАЇНИ В ЕКОНОМІКУ КРАЇН СВІТУ[3]

Країни

Обсяги прямих інвестицій на
01.07.2003 р., млн дол. США

У  % до
підсумку

Усього

159,7

100,0

У тому числі:

Росiйська Федерацiя

84,1

52,6

Панама

18,9

11,9

В’єтнам

16,8

10,5

Iспанiя

13,8

8,7

Гонконг

5,4

3,4

Сполученi Штати Америки

5,2

3,3

Швейцарiя

3,9

2,4

Кiпр

1,9

1,2

Грецiя

1,6

1,0

Естонiя

1,1

0,7

Грузiя

1,1

0,7

Інші країни

5,9

3,6

 

У даний час українська економіка має потребує припливу іноземних інвестицій. Це викликано практично повною відсутністю фінансування з коштів державного бюджету, відсутністю достатніх засобів у підприємств, розвитком загальної економічної кризи і спадом виробництва, великим зносом установленого на підприємствах устаткування та інших причин. Справді, іноземний капітал, залучений у національну економіку і використаний ефективно, з одного боку, впливає на економічне зростання, допомагає інтегруватися у світову економіку. Але, з іншого боку, залучення іноземних інвестицій передбачає певні зобов’язання, створює різні форми залежності країни, викликає різке зростання зовнішнього боргу та ін. Отже, іноземні інвестиції можуть мати неоднозначні наслідки для національної економіки. У зв’язку з цим природно ставиться питання про розширення технічної допомоги, спрямованої на поглиблення використання власних ресурсів, підвищення кваліфікації національних кадрів, а вже потім про залучення інвестицій у вигляді кредитів. Ідеться про те, що спочатку необхідно навчитися ефективно використовувати свої фінанси, а потім залучати іноземний капітал у свою економіку.

Державні заходи щодо залучення іноземних інвестицій можна звести в дві групи. До першої відносять дії, спрямовані на зниження темпів інфляції, ризиків для іноземних інвесторів у країні, а також гарантовані виплати за зовнішніми боргами. До другої — заходи уряду, які знижують податки для іноземних інвесторів і полегшують митні умови.

Продуктивна інвестиційна політика держави тісно пов’язана з амортизаційною та, науково-технічною політикою, політикою стосовно іноземних інвестицій тощо. Усі вони є складовими економічної і соціальної політики держави, повинні випливати з неї і сприяти її реалізації. Інвестиційна політика не може здійснюватися без механізму її реалізації. Він передбачає:

вибір джерел і методів фінансування інвестицій;

визначення термінів реалізації;

вибір органів, відповідальних за реалізацію інвестиційної політики;

створення необхідної нормативно-правової бази функціонування ринку інвестицій;

створення сприятливих умов для залучення інвестицій.

Окрім державної інвестиційної політики розрізняють галузеву, регіональну інвестиційну політику та інвестиційну політику підприємства. Усі вони пребувають в тісному взаємозв’язку, але визначальною і первинною є державна інвестиційна політика, тому що вона створює умови, а також сприяє активізації інвестиційної діяльності на всіх рівнях господарювання.

Під галузевою інвестиційною політикою розуміється інвестиційна підтримка пріоритетних галузей господарства, розвиток яких забезпечує економічну безпеку країни, експорт промислової продукції, прискорення науково-технічного прогресу і встановлення оптимальних щодо сьогоднішніх потреб господарських пропорцій на ближчу і далеку перспективу.

Під регіональною інвестиційною політикою розуміють систему заходів, проведених на рівні регіону і сприятливих щодо мобілізації інвестиційних ресурсів і визначення напрямів їх найбільш ефективного і раціонального використання в інтересах населення регіону, а також окремих інвесторів.

Інвестиційна політика в кожному регіоні має свої особливості, які можуть бути обумовленими такими факторами:

економічною і соціальною політикою, яка проводиться в регіоні;

величиною наявного виробничого потенціалу;

природними та кліматичними умовами;

оснащеністю енергетичною сировиною;

географічним місцезнаходженням і геополітичним положенням;

станом навколишнього середовища;

демографічною ситуацією;

привабливістю регіону для іноземних інвестицій та ін.

Дедалі більшу роль в інвестиційній діяльності останнім часом відіграють окремі (не завжди малі) підприємства й організації. Виходячи з цього істотно підвищується роль інвестиційної політики кожного підприємства, яке претендує на власне місце у зовнішньоекономічній діяльності держави.

Багато проблем формування інвестиційного процесу в умовах сучасної України обумовлені відсутністю чітко розробленої системи принципів інвестиційної політики. Система принципів інвестиційної політики є стрижнем розвитку економіки, який забезпечує ефективну взаємодію всіх рівнів, починаючи від окремих підприємств і охоплюючи органи влади всіх рівнів.

Згідно з попереднім досвідом, основними принципами інвестиційної політики мають бути: цілеспрямованість, ефективність, багатоваріантність, системність, гнучкість, готовність до освоєння ресурсів, регульовані дії, і разом з цим соціальна, екологічна а також економічна безпека. Ці принципи повинні реалізовуватися в інвестиційній політиці органів влади різного рівня. Інвестиційна політика на державному рівні має активізувати інвестиційну діяльність на рівні регіонів і підприємств.

Грошово-кредитна політика широко використовується державою в процесі державного регулювання економіки. Грошово-кредитна політика націлена на: забезпечення стійкості грошового обігу; оптимізацію обсягу і структури грошової маси; керування емісією (випуском) грошей; формування та ефективне використання кредитних ресурсів; регулювання інфляції; досягнення стабільного обмінного курсу національної грошової одиниці (гривні); забезпечення своєчасності і безперебійності розрахунково-платіжних операцій у галузях економіки; регулювання банківської системи (комерційних і державних банків); керування діяльністю фінансового ринку; регламентацію емісії і розміщення державних і корпоративних цінних паперів та їх обігу (курсу купівлі і продажів).

Як складова фінансової політики держави цінова політика здійснюється в напрямі регулювання цін і тарифів на монопольні товари і послуги. При цьому варто мати на увазі, що сьогодні держава монопольно володіє землею та її надрами, водними просторами, залізницями, нафтопроводами і газопроводами, мережами електрозв’язку. Також треба мати на увазі, що сьогодні в Україні існує механізм установлення державою цін на так звані стратегічні товари для нашої країни. В інших галузях господарства ціни залежать від їхньої динаміки на вироблені ними товари і зроблені послуги.

Митна політика є органічною частиною податкової і цінової політики. Адже митні збори і мито безпосередньо впливають на ціну товарів і послуг. При цьому митна політика певною мірою є самостійною — вона впливає на економіку країни, обмежуючи або розширюючи доступ до внутрішнього ринку країни імпортних товарів та послуг, а також стримуючи або заохочуючи експорт вітчизняних товарів та послуг.

Митна політика значною мірою визначає розподільні процеси не тільки між державою та економічними суб’єктами, й між галузями господарства, регіонами країни а також між економічними суб’єктами. Сьогодні митна політика багато в чому пов’язана і залежить від бюджетної політики, спрямованої на збільшення збору мита і платежів.

Останнім часом дедалі більшого значення в країнах світу набуває політика у сфері міжнародних фінансів. В її основі лежить керування валютно-фінансовими і кредитними відносинами. Вона пов’язана з міжнародним поділом праці, формуванням і погашенням державного зовнішнього боргу, з участю нашої країни в діяльності міжнародних організацій, у тому числі міжнародних фінансових організацій. Міжнародна фінансова політика країн спрямована на розвиток продуктивних сил країни і на те, щоб зайняти своє вагоме місце на міжнародних ринках сировини, товарів, робочої сили і капіталів. При проведенні політики у сфері міжнародних фінансів, наприклад, наша держава, спрямовує свої зусилля, зокрема на:

інтеграцію у світову фінансову систему;

визнання України країною з ринковою економікою;

повномасштабну участь України в групі промислово розвинених країн світу;

вступ у міжнародні організації, у тому числі й до Світової організації торгівлі (СОТ);

зміцнення позицій України в Міжнародному валютному фонді і Світовому банку реконструкції і розвитку;

урегулювання зовнішньої заборгованості України;

підвищення стійкості курсу гривні відносно іноземних валют.

Для реалізації фінансової політики, успішного проведення її в життя потрібен відповідний фінансовий механізм, що являє собою сукупність способів організації фінансових відносин, застосовуваних суспільством з метою забезпечення сприятливих умов для економічного і соціального розвитку. Цей фінансовий механізм має включати всі види, форми і методи організації фінансових відносин. Сполучення цих елементів утворить конструкцію фінансового механізму, що приводиться до руху шляхом установлення кількісних параметрів кожного елемента, тобто певних ставок і норм вилучення, обсягу фондів, рівня витрат та ін.

 



[1] За даними державного комітету статистики України.

[2] Дані наводяться наростаючим підсумком з початку інвестування.

[3] Дані наводяться наростаючим підсумком з початку інвестування.