12.3. Основні тенденції та перспективи розвитку вітчизняного туризму на рубежі ХХ-ХХІ століть

Україна має вагомі об'єктивні передумови, щоб увійти до найрозвиненіших у туристичному відношенні країн світу. Завдяки вигідному географічному розташуванню, вона з давніх часів є перехрестям транспортних та людських потоків з Пів­ночі на Південь та з Заходу на Схід. Україна володіє значним туристично-рекреаційним потенціалом: сприятливими кліма­тичними умовами, багатством флори і фауни, розвиненою мережею транспортних сполучень, індустрією подорожей та ту­ризму, численними культурно-історичними пам'ятками, ви­соким освітнім рівнем населення.

В умовах розбудови української держави туризм стає дійо­вим засобом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до державного бюджету, однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю, залучення широких верств населення до пізнання історико-культурної спадщини.

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає в створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку, здатного максимально задовольнити туристичні по­треби населення країни, забезпечити на цій основі комплекс­ний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурної спадщини. Це стосується насамперед найбільш привабливих ту­ристично-рекреаційних зон, де туризм посідає одне з чільних місць в розвитку економіки; це Автономна республіка Крим, Волинська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька області, м. Київ.

Спираючись на створені в 1990-і та попередні роки правові засади, туристичні організації України значно активізували свою діяльність у розвитку внутрішнього та міжнародного ту­ризму:

-          проведена робота з формування в туристичній галузі управлінської вертикалі шляхом створення підрозділів з питань туризму в місцевих органах виконавчої влади;

-          успішно розвивалося співробітництво в сфері туризму в межах міжнародних організацій: Організації Чорноморсь­кого економічного співробітництва (ЧЕС), Центрально­європейської ініціативи (ЦЄІ), Ради з туризму країн - учасниць СНД; у 1998 р. за участю української делегації прийнято Тбіліську декларацію країн – учасниць СНД щодо створення сприятливих умов для стабільного розвит­ку туризму;

-          розроблено Національну систему туристично-екскурсійних маршрутів «Намисто Славутича»;

-          введено державну статистичну звітність у галузі туризму; запроваджено ліцензування суб'єктів туристичної діяльно­сті всіх форм власності (нині їх понад 3 тис.); укладено близько 30 міжурядових та міжвідомчих угод про співробітництво в галузі туризму із зарубіжними країнами;

-          запроваджено щорічне проведення міжнародних туристич­них салонів у Києві, Львові, Одесі, Харкові, Ялті та інших містах;

-          стала традиційною участь національних стендів України в престижних туристичних біржах і ярмарках (Лондон, Берлін, Варшава, Москва, Мілан, Санкт-Петербург тощо);

-          введено в дію Програму забезпечення захисту та безпеки туристів і Положення про пошуково-рятувальну службу суб'єктів туристичної діяльності;

-          у липні 2000р., з метою об'єднання зусиль працівників суб'єктів туристичної діяльності і суміжних галузей, захисту їх законних інтересів, сприяння поліпшенню об­слуговування туристів та розвитку туризму в Україні, засновано громадську організацію — Всеукраїнський Союз працівників асоціацій, підприємств і організацій тури­стичної сфери («УкрСоюзТур»).

За дорученням кабінету Міністрів України Державним ко­мітетом України з питань молодіжної політики, спорту і туриз­му було:

-          проведено реформування та реструктуризацію галузі шляхом створення на базі провідних туристичних підприємств, які перебували у сфері управління Держкомтуризму, акціонерних товариств;

-          розроблено та зареєстровано у Міністерстві юстиції України Правила обов'язкової сертифікації готельних послуг і по­слуг харчування та розпочато сертифікацію підприємств, які надають ці послуги;

-          сформовано мережу навчальних закладів різного рівня для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації ка­дрів туризму;

-          у межах програми «Намисто Славутича» розроблено понад 200 загальнодержавних тематичних туристично-екскурсій­них маршрутів по місцях багатих на пам'ятки історії, культури, архітектури, пов'язаних з життям і діяльністю видатних діячів України; видано рекламно-інформаційні буклети «Новгород-Сіверський», «Святині Києва», «Кам'янець-Подільський», «Львів туристичний», «Земля, яку сходив Тарас» та ін.; впроваджувалися екскурсійні маршрути «Чумацькими шляхами», «З варяг у греки», «Україна в мережі транснаціональних великих шовкових шляхів»;

-          створено автоматизований інформаційно-рекламний центр «Українська туристична інформаційна система» (УТІС). що увійшов до мережі Інтернет, з регіональними представни­ками у містах Одесі та Львові;

-          створено Державну акціонерну компанію «Україна тури­стична».

Ці комплексні заходи сприяли динамічному розвитку турис­тичної індустрії, послідовному збільшенню обсягів надання по­слуг без залучення коштів з державного бюджету.

На початку XXI ст. туристична галузь виробляла 8 % валового внутрішнього продукту і становила 20 % зовнішньоторго­вельного обігу України. Кожен турист, який відвідав Україну, залишив тут, в середньому, майже 500 доларів. З урахуванням суміжних галузей, туризм надавав роботу приблизно 1,8 млн. українських громадян.

Динаміка років, у які в Україні за рекомендаціями ВТО діяла нова методика статистичної звітності, була такою: 1994 р. — 4,6 млн. іноземних туристів; у 1995 — 3,7; 1996 – 3,9; 1997 — 7,6; 1998 — 6,2; 1999 —— 4,4 млн.. Постійні зміни в динаміці потоку іноземних туристів до України зумовлені низкою чинників, зокрема: 4,2; 2000

-          загальною економічною ситуацією в Україні, погіршен­ня якої призвело до зниження інтересу потенційних ділових партнерів і, як наслідок, скорочення обсягів «ді­лового туризму»;

-          невирішеністю проблем, пов'язаних з механізмом отри­мання віз для в'їзду в Україну, та високою вартістю віз і консульських зборів;

-          високими цінами на туристичні послуги в Україні порівняно з країнами аналогічних туристично-рекреацій­них можливостей;

-          відсутністю належної реклами туристично-рекреацій­них можливостей України на державному рівні;

-          відсутністю системи реалізації послуг іноземним турис­там санаторно-курортними закладами.

Загальним гальмівним чинником розвитку туризму, насам­перед його матеріально-технічної бази, були проблеми, пов'язані з податковим законодавством України. Це стосується передусім сплати податку на додану вартість (ПДВ), земельного податку, готельного та курортного зборів. Не було відпрацьовано механізм заохочувального оподаткування інформаційно-рекламної діяль­ності, стимулювання інвестицій у туристичну галузь.

Упродовж 2000 р. зареєстровано 11,2 млн. відвідань Украї­ни іноземцями (річний приріст становить 5,6 %), у тому числі 4,4 млн. туристичних поїздок (приріст 4,1 %) та 6,8 млн. одно­денних поїздок (приріст 6,2 %).

За схемою розрахунків, рекомендованою ВТО, іноземні від­відувачі впродовж свого перебування в Україні в 2000 р. зали­шили в ній 2,2 млрд. дол. США.

У 2000 р. громадяни України здійснили 13,4 млн. закордон­них поїздок (приріст становить 16,4 %), у тому числі 8,7 млн. туристичних (приріст 17,0 %), решта — одноденні відвідання.

Так само, як і для багатьох європейських країн, де найпо­тужнішими є туристичні потоки між сусідніми державами, для України сукупна частка туристичного обміну з Росією, Біло­руссю та Молдовою впродовж останніх років становила близь­ко 65 % загального обсягу туристичних потоків.

Крім цього, сусідні країни забезпечують і потужні потоки одноденних відвідувачів, зокрема транзитних, чисельність яких зросла в 2000 р., порівняно з 1995-1996 рр., у 8 разів.

Скоріше за все, поїздки між сусідніми державами і надалі значно переважатимуть у структурі міжнародного туризму.

У внутрішньому туризмі помітно активізувалася в 2000 р. діяльність деяких регіональних підрозділів державної виконав­чої влади в галузі туризму (Київська, Вінницька, Донецька, Тернопільська, Полтавська, Харківська, Хмельницька області, Крим), туристичних підприємств цих регіонів.

Близько 6,6 млн. населення України здійснили різноманіт­ні подорожі своєю країною. Близько 16 млн. відвідувачів заре­єстровано музеями України та понад 1,6 млн. екскурсантів — турагентствами.

За 2000 р. туристичні підприємства, готелі та санаторно-курортні заклади України загальною кількістю 5744 одиниці реалізували власні послуги на суму 2,28 млрд. грн., що ста­новило 1,32 % ВВП України, та 3,3 % за статтею «Виробниц­тво послуг». Приріст сукупного обсягу реалізації, порівняно з попереднім роком, становив 17,1 %.

У структурі платіжного балансу України 2000 р., за підра­хунками НБУ, частка експорту послуг за статтею «Подорожі» становила 10 %, імпорту — 15 %.

Визначними подіями 2000 р., що мали або матимуть у майбутньому вплив на туристичну галузь в Україні, були:

-          прийняття змін до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»;

-           парламентські слухання «Про стан і перспективи розвитку туризму в Україні»;

-           візит до Києва генерального секретаря ВТО Франческо Франжіаллі;

-          регіональний семінар ВТО «Вплив Інтернету та елек­тронної торгівлі на індустрію подорожей і туризму»;

-           активна діяльність громадських туристичних організа­цій України, створення Всеукраїнського союзу працівни­ків асоціацій, підприємств та організацій туристичної сфери (УкрСоюзТур);

-          участь України в олімпійських іграх у Сіднеї; v проведення VII Міжнародного туристичного салону «Україна 2000».

Основні статистичні показники розвитку туристичної галузі України за 2000 р. свідчать про те, що на межі XX і XXI ст. при­пинився спад туристичної активності, який характеризував 1998 та 1999 роки. Загальний обсяг туристичних потоків перевищив рівень 1999 р. на 9 % і повернувся до рівня 1995 р., однак при цьому структура потоків за напрямами зазнала змін. Якщо в 1995 р. переважали внутрішні туристичні потоки (45%), то в 2000 р. перевага була на боці виїзного туризму (44 %). Лише частка в'їзного потоку за 5 років майже не змінилась: у 1995 р. в'їзний туризм становив 19 %, а в 2000 р. — 22%.

Найбільше зростання в 2000 р. спостерігалось у виїзному туризмі: порівняно з 1999 р. — на 17 %, а з 1995 р. — на 26 %.

В'їзний туризм зріс порівняно з 1999 р., на 4 %, а порівня­но з 1995 р., — на 19 %.

За даними Держкордонслужби та Держтурадміністрації, обсяги організованого в’їзного туризму впали у 2001 р., але з 2002 р. стрімко зростали:

Динаміка організованого в'їзного туризму в Україні

Економічне зростання, покращення рівня життя збільшу­вали в цей період і обсяги виїзного туризму. Туреччина, Єги­пет, Болгарія, Польща, Словаччина, Західна Європа, Кіпр і де­які інші країни та регіони були на початку XXI ст. звичними, поширеними об'єктами виїзного туризму. За станом на 1 січня 2004 р. частка виїзного туризму складала 12% (344,3 тис. чол.) у структурі туристичної галузі в Україні (за даними Держтурадміністрації).

1 січня 2004 р. набув чинності новий Закон України «Яро туризм». У ньому, зокрема, були більш чітко сформульовані вимоги до суб'єктів підприємницької діяльності у сфері туриз­му. Відповідно до цього Закону, відбулася перереєстрація суб'єк­тів туристичної діяльності. Станом на середину червня 2004 р. нові ліцензії отримали 896 туроператорів та 1,2 тис. турагентів. Напередодні процесу перереєстрації в Україні існу­вало близько 5,5 тис. суб'єктів туристичної діяльності; отже, відбулося значне зниження кількості підприємств у галузі. Чи покращиться внаслідок цього процесу якість туристичних по­слуг в Україні — покаже час.

В цілому, до 2004 р. українські законодавчі та виконавчі органи встигли створити велику законодавчу базу для роз­витку українського туризму; прийнято багато програм підтримки туризму на державному та регіональному рівні. Однак, фінансування цих програм було недостатнім, а в деяких випадках його не було зовсім.

Наприклад, не фінансувалася в 2002-2003 рр. програма розвитку автотуризму в Криму. Не виділялися державою в 1990-і рр. потрібні кошти на укріплення кримських берегів.

Лише після того, як море знищило 40 км пляжів, влада АР Крим виділила з бюджету близько 57 млн. грн. на невідкладні заходи з укріплення узбережжя, але ця сума складала лише половину від необхідної.

У державному бюджеті на 2004 р. було передбачено лише 3 млн. дол. на створення за межами України її іміджу як привабливого туристичного об'єкта. Багато це чи мало? Порівняємо: Туреччина на 2004 р. запланувала витратити з такою ж метою 65 млн. дол., Австрія — 120 млн. євро.

У фінансуванні на регіональному рівні спостерігалася таж проблема. В бюджеті АР Крим у 2002 р. було виділено на рекламні заходи та підготовку до відпочивального сезону 2,5 млн. грн., у 2003 р. — лише 1,3 млн. грн. Водночас у бюджеті Краснодарського краю Російської Федерації на рекламні цілі було виділено 1,2 млн. доларів, тобто приблизно вп'ятеро більше.

«Спадковою хворобою» (успадкованою від колишнього СРСР) українського внутрішнього туризму залишався низьку рівень готельних послуг, гостра нестача закладів з розміщення туристів, і насамперед — закладів високого рівня комфорту. У 2004 р. в Україні нараховувалося близько 1,2 тис. готелів, і лише 10 % з них повністю відповідали міжнародну нормам. В Києві попит на готельні послуги високого класу (від трьох «зірок») у шість разів перевищував пропозицію.

Велике відставання спостерігалося й у сегменті дешевих готельних закладів, розрахованих переважно на молодь. Це так звані хостелі — заклади економ-класу з мінімальним набором  послуг. Вартість проживання в хостелі у три-п'ять разів менша, ніж у тризіркових готелях, що збільшує можливості молоді та інших малозабезпечених категорій населення подорожувати. На початку 2004 р. в Європі діяли вже 4 тис. хостелів, 720 з них — у Польщі. Натомість в Україні в цей час було лише заплановано на 2004 р. відкриття перших таких молодіжних закладів (у Києві, Одесі, Ужгороді, Львові, Івано-Франківську, Алушті, Євпаторії та Харкові).

Відчутно не вистачало й кваліфікованих кадрів сфери обслуговування в'їзного туризму. Насамперед, гідів-перекладачів. Працівників цієї категорії готували до 2004 р., за словами українських туроператорів, лише в одному закладі — центрі перепідготовки кадрів (здебільшого, там навчалися особи передпенсійного і пенсійного віку, які працювали ще в радянсь­ких організаціях «Супутник» та «Інтурист».

Тим не менш, наприкінці XX — на початку XXI ст. обсяги внутрішнього туризму (турпоїздок, як громадян України, так і туристів з-за кордону) поступово зростали. Особливо сильно по­жвавився попит туристів на відпочинок у Криму. Спустілі в 1990-і рр. кримські заклади відпочинку стали на межі століть заповнюватися в розпалі сезону на 100 %. У 2002 р. Кримський півострів відвідали близько 4,6 млн. чоловік, у 2003 р. — 5 млн. Збільшення платоспроможності населення, покращення стану господарств української транспортної галузі, збільшен­ня доступності автотранспортних перевезень, поступове по­вернення водного та повітряного транспорту до масового споживача, покращення у сфері готельного господарства, переосмислення багатьох історичних подій і реставрація та реклама численних маловідомих пам'яток історії та культу­ри і низка інших чинників позитивно позначилися на темпах розвитку внутрішнього туризму (див. таблицю).

Завдяки економічному зростанню, на початку XXI ст. в Україні збільшувалися обсяги й поглиблювалася диференці­ація ділового туризму. Українські комерційні компанії дедалі більше влаштовують для свого персоналу кількаденні спільні корпоративні заходи, в яких відпочинок органічно поєднуєть­ся з нарадами, «мозковими штурмами», різними формами об­міну досвідом. Деякі консультаційно-тренінгові проекти з навчання та розвитку персоналу містять елементи, які під­падають під визначення спортивного туризму. Багато керів­ників замовляють для своїх компаній, наприклад, так зва­ний «веревочньїй курс» — комплекс фізичних вправ, ігор, різноманітних дій на спеціально обладнаних в лісі майданчи­ках, спрямований на зміцнення взаємодії у «командах» спів­робітників, на розвиток корпоративної культури організа­цій-замовників.

На початку XXI ст. значну частину тих, хто користу­вався послугами українських баз відпочинку, санаторіїв, пансіонатів та інших подібних закладів, складали учасники різноманітних з'їздів, конференцій, симпозіумів, тренінгів, інших заходів, проведення яких у курортних місцевостях стало дуже поширеним явищем, адже інтенсивна робота має компенсуватися і стимулюватися високоякісним відпо­чинком.

Новою і дуже перспективною тенденцією в розвитку ук­раїнського туризму стало бурхливе зростання «зеленого» (сільського) туризму. За даними Спілки сприяння розвит­кові «Зеленого» туризму, кількість садиб, які надавали такі послуги, склала в 2002 р. 300 одиниць, а за рік збільши­лася у 10 разів, сягнувши в 2003 р. 300 одиниць. У селах одного лише Рахівського району Закарпатської області в 2003 р. відпочили 19 тис. українців та 250 іноземців, а Івано-Франківська область в тому ж році прийняла 160 тис. гостей — споживачів «зеленого» туризму.

Це особливо важливо, з огляду на те, що Закарпатська, Іва­но-Франківська, Львівська та Чернівецька області, разом узяті (тобто весь карпатський регіон) склали у 2003 р. лише 12 % за­гального обсягу туристичної діяльності в Україні (для порів­няння: частка Києва — 20 %). Враховуючи, що розвиток гірсь­колижного туризму в Карпатах вимагає значних інвестицій, «зелені» туристі здатні значно вплинути на доходи цих обла­стей від туризму. Перспективним для розвитку «зеленого» ту­ризму є також області Півдня України.

В новій редакції Закону України «Про туризм» сільський «зелений» туризм виділено в окремий вид турпослуг, передба­чено можливість для селянина надавати послуги у сфері сільського туризму, використовуючи для цього особисте майно. У 2003-2004 рр. Держтурадміністрація України підготувала та узгодила з усіма міністерствами та відомствами Програму розвитку сільського туризму, яка передбачала комплексне вив­чення інфраструктури туристичних об'єктів у зонах сільського туризму, визначення територій його пріоритетного розетку, розробку рекомендацій про ціноутворення послуг, консалтинго­ву допомогу, тощо. Влітку 2004 р. готувався й законопроект про розвиток сільського «зеленого» туризму.

Втім, важко точно визначити, що сприятиме розвиткові цього виду туризму більше: державне регулювання чи перемо­га української співачки Руслани Лижичко, яка здійснила справжній фурор на конкурсі «Євробачення — 2004» та на україн­ському аудіоринку, завдяки використанню елементів культури населення українських Карпат у своїй творчості. В усяко­му разі, її успіх, без сумніву, збільшить привабливість відпо­чинку в Карпатах для європейської (у тому числі української) молоді.

Згідно з умовами «Євробачення», кожний наступний кон­курс проводиться в країні переможця, тобто в країні Руслани Лижичко — в Україні. Президент України видав Указ про про­ведення в столиці пісенного конкурсу «Євробачення — 2005» за затвердженим Кабінетом міністрів планом.

Передбачено, зокрема, організувати на базі профільних ву­зів курси підвищення кваліфікації спеціалістів та обслуговую­чого персоналу готелів.

Очікувалося, що на «Євро бачення — 2005» до Києва приїдуть 20-25 тис. чоловік (VІР-гості, учасники конкурсу, турис­ти), що значно перевищує можливості київської інфраструк­тури з розміщення. Враховуючи нестачу готелів у Києві (насамперед, готелів високого класу, адже 5-зірковий на той момент був лише один — «Прем'єр Палац»), прискорено роботу з введення в експлуатацію другої черги «Прем'єр Палацу», го­телів Redisson SAS, «Опера», «Софія Шератон», готельно-офіс­ного комплексу «Лейпциг» і офісно-торгового комплексу «Театральний».

Як бачимо, культура та мистецтво, як і в попередні століття, впливають на розвиток туризму, поряд із со­ціально-економічними змінами.