13.1. Загальна характеристика систем управління

13.1. Загальна характеристика систем управління

Залежно від ступеня участі людини у процесах управління можна виокремити три основні типи СУ: технічні, ергатичні та організаційні.

1. Технічні СУ — це системи, що містять як елементи технічні пристрої та можуть протягом деякого проміжку часу функціонувати без участі людини. Вони характеризуються такими властивостями:

чітко визначеною (як правило, єдиною) ціллю або групою цілей управління;

відсутністю людини в контурі управління;

достатньо високою визначеністю вхідних даних та можливіс­тю формалізації процесів функціонування за допомогою математичних моделей.

2. Ергатичні СУ — містять у контурі управління як технічні пристрої, так і людей, що взаємодіють з цими пристроями. Вони мають такі особливості:

наявність багатьох часткових цілей управління, які формуються вищими органами управління залежно від стану ОУ та зов­нішніх чинників;

необхідність врахування психологічних особливостей людини, яка є складовою контуру управління;

невизначеність вхідних даних і неможливість адекватного опису процесів функціонування та їх повної формалізації;

необхідність управляти багатьма різними підсистемами.

3. Організаційні СУ. Якщо як ОУ (керована система) розглядаються колективи людей, то така система називається організацією. Інакше кажучи, будь-яка організація — це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільних цілей. Група людей вважається організацією, якщо:

складається принаймні з двох осіб, що вважають себе частиною цієї групи;

існує єдина ціль (бажаний кінцевий стан або результат), яку вважають спільною всі члени групи;

є члени групи, які свідомо працюють разом для досягнення важливої для всіх цілі.

Процес управління організаціями — особливий процес, що належить до найбільш складних форм діяльності людини. Управління організацією як особливий вид діяльності перетворює неорганізовану групу людей (юрбу) на ефективну, цілеспрямовану й продуктивну групу.

Організаційні системи управління (наприклад, системи управління підприємствами, фірмами, галузями й секторами промисловості, державою) найскладніше досліджувати, оскільки:

такі системи здатні самостійно формувати цілі та самоорганізовуватися;

у процесі управління ними необхідно враховувати численні політичні, соціальні та економічні фактори;

вони характеризуються високою невизначеністю вихідних даних, неможливістю спрогнозувати всі фактори, що впливають на процеси управління, а також обмеженою можливістю застосування математичних моделей для прийняття управлінських рішень;

основна роль під час прийняття рішень та організації їх виконання належить людині, яка може припускатися помилок, формуючи цілі та плануючи обсяги витрат ресурсів на їх досягнення;

існують численні різноманітні зв’язки й відносини між органами управління та окремими керівниками, причому немає чітких меж між СУ та ОУ, що мають складну ієрархічну струк­туру;

такі системи зорієнтовані на певні соціальні потреби.

В економіці, як відомо, переважають СУ організаційного типу, тому розглянемо їх докладніше.

Уточнення функцій підрозділів, чітке визначення прав і обо­в’язків кожного керівника і співробітника, усунення дублювання функцій і інформаційних потоків — усе це дає змогу різко підвищити ефективність управління.

Основними проблемами, що постають під час розробки структури складних систем, є встановлення правильних взаємовідносин між окремими підрозділами системи управління, що пов’яза­но з визначенням їхніх цілей, умов роботи та стимулювання; розподіл відповідальності між керівниками; вибір конкретних схем управління і послідовності процедур під час прийняття рішення; організація інформаційних потоків; вибір відповідних технічних засобів.

Під структурою системи розуміють її організацію з окремих елементів з їх взаємозв’язками, які визначаються поставленими перед системою та її елементами цілями і розподілом функцій між елементами.

Організаційна структура передбачає розподіл завдань і повноважень з прийняття рішень між особами або групами осіб зі ство­ренням відповідних структурних підрозділів.

Система управління може бути централізованою, коли всі важ­ливі рішення приймаються в її центральному органі управління, і децентралізованою, в якій рішення приймають окремі елементи системи незалежно від інших елементів, причому ці рішення не коригує центральний орган.

У реальних організаційних системах частину рішень приймають централізовано, а частину — децентралізовано. Міра централізації системи управління визначається співвідношенням між цими частинами.

Центральний орган системи має у своєму розпорядженні всі матеріальні, фінансові та людські ресурси, що дає йому змогу, приймати рішення стратегічного характеру, перерозподіляти ресурси з однієї частини системи до іншої, концентрувати їх на найважливішому напрямку тощо. Однією з важливих функцій цен-трального керуючого органу системи є управління координованою діяльністю всіх її частин.

Неузгодженість, недостатня координація дій, невдалі рішення на окремих ділянках роботи призводять до зростання матеріальних витрат і часу виконання поставлених завдань. Тому центральний орган повинен забезпечити досягнення загальної мети системи координацією діяльності багатьох спеціалізованих організацій.

Проте децентралізована система має ту перевагу, що в ній органи управління максимально наближені до об’єктів управління. При цьому істотно полегшується контроль за результатами прий-
нятих рішень, прискорюється отримання інформації про стан об’єкта управління і навколишнього середовища, а також уможливлюється швидше реагування на зміну цих станів. Усе це робить систему управління менш інерційною, більш гнучкою, дає їй змогу оперативно втручатися у процес управління.

Одним із найважливіших завдань при побудові структури є визначення міри централізації, яка забезпечує необхідний ступінь надійності та економічності, оперативну гнучкість прийняття рішень, що сприяє досягненню основної цілі.

Структура систем управління в економіці будується за галузевим або територіальним принципом. Галузевий принцип дозволяє здійснювати єдину технічну і економічну політику в кожній галузі. Він застосовується в тих випадках, коли йдеться про складні, специфічні види виробництва, проектування, будівництва, про розвиток і впровадження наукових досліджень у виробництво певного типу. Якщо ставиться завдання комплексного використання різних матеріальних ресурсів у даному районі країни, структура управління будується за територіальним принципом. За цим самим принципом побудовано органи державного адміністративного управління.