Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

16.1. Основні особливості та закономірності господарського розвитку країн світу в післявоєнний період

Однією з характерних особливостей індустріаль­них суспільств є різноманітність їх економічного й політичного розвитку. Якщо в перші повоєнні роки роль безперечного лідера серед індустріальних країн світу відігравали США, то на даний час склались три центри економічного суперництва: США, Захі­дна Європа, Японія. Між ними посилюється конку­рентна боротьба за ринки збуту, сфери вкладання капіталу, джерела сировини, за пріоритет у вирішаль­них галузях науково-технічного прогресу.

Послаблення позицій США і поява на авансцені економічного протистояння Західної Європи, Японії, зміни у співвідношенні конкурентних сил пов'язані перш за все з особливостями їх економічного роз­витку. Як відомо, в роки другої світової війни еко­номіка США не тільки не постраждала, а й зробила великий крок уперед. Господарство ж країн Захід­ної Європи та Японії було зруйноване. До 1950 р. обсяг промислового виробництва США перевищував відповідний показник країн Західної Європи

приблизно в 1,5 рази, Японії - більше ніж у ЗО разів. Однак прискорення темпів економічного розвитку країн Західної Євро­пи та Японії протягом 50-х років суттєво змінило співвідно­шення сил на початку 60-х років.

У 60-70-і роки темпи економічного розвитку США і Захід­ної Європи зрівнялись. Важливу роль тут відігравала політи­ка високих процентних ставок, застосована американською адміністрацією, що спричинило відтік капіталу із Західної Євро­пи до США. Але більш істотним є те, що скоротилась відстань між США і Японією в обсягах промислового виробництва. Японія стала другою економічно розвинутою країною світу.

Нерівномірність економічного розвитку окремих країн при­вела до невілювання їх рівнів. Інтернаціоналізація господарсь­кого життя підштовхнула країни до орієнтації на певний тех­нічний рівень, оскільки в іншому разі їхня продукція була неконкурентноспроможною на світовому ринку. Істотно збли­зилася загальна галузева структура господарства, структура зовнішньоекономічних зв'язків.

Проте це ніяк не зменшувало гостроти боротьби між інду­стріальними державами. Разом з тим нівелювання стало важ­ливим чинником нової розстановки сил. Спираючись на зро­стаючий технічний рівень, концентруючи зусилля на перспек­тивних галузях науково-технічного прогресу, західноєвро­пейські та японські монополії досягли успіхів у конкурентній боротьбі на світових ринках, що послабило позиції США, Час­тка США у світовому експорті зменшується із 13,5% у 1975 р. до 11,6% у 1987 р., а країн Західної Європи та Японії підви­щується відповідно з 46,2 до 50,9% і з 7,0 до 10,7%.

Сполучені Штати відставали від Західної Європи та Японії насамперед за темпами зростання продуктивності праці. Якщо в 1955 році цей показник у ФРН становив 38%, у Франції -42% , а в Японії лише 15% від рівня США, то на початку 80-х років — у ФРН зрівнявся із США, у Франції зріс до 98% і в Японії до 66% від рівня США. З 1974 р. по 1987 р. серед­ньорічні темпи зростання продуктивності праці в Японії вже становили 3,1%, а у США - всього 0,9% .

Японські, а також західноєвропейські компанії випереджа­ли США за кількістю продукції, її науково-технічним рівнем, особливо в деяких нових галузях. Японія також успішно кон­курувала і з іншими країнами на ринках Південно-Східної Азії й Західної Європи. Намагаючись розширити сферу свого впли­ву, вона виступила з ініціативою створення тихоокеанського

співтовариства, в яке поряд з розвинутими країнами тихооке­анського регіону (США, Канада, Австралія, Нова Зеландія) увій­шли б країни Південно-Східної Азії, що розвивалися.

Країни Західної Європи також скористалися з погіршення конкурентоспроможності американських товарів. У порівнянні з першими післявоєнними роками значно зріс експорт ФРН, Франції, Італії, ряду інших західноєвропейських країн. Фак­тично, Західна Європа стала головним центром міжнародної торгівлі, її експорт більш ніж учетверо перевищував експорт США. Країни Західної Європи, і перш за все члени ЄС, намага­лися прив'язати до себе країни Середземномор'я, а також ряд країн Африки, що розвиваються, басейнів Карибського моря і Тихого океану. Все це призвело до гострих суперечностей між індустріальними державами, зокрема в торгових відносинах США з Японією і країнами Західної Європи.

У середині 70-х років західні країни зазнали серйозних труднощів, початок яким поклала енергетична криза. До того часу енергетичної проблеми, по суті, не існувало. Ціни на на­фту, яку постачали на світовий ринок нафтодобувні країни Близького Сходу, Африки, Латинської Америки, були дуже низькими. У 1970 р. барель нафти (159 л) коштував усього 1,8 дол. У 1973 р. нафтодобувні держави різко підвищили ціни на нафту: впродовж 70-х років вони зросли у 10-20 разів.

Енергетична криза наблизила загальну економічну кризу, яка охопила розвинуті країни світу в 1974-1975 рр. Вона була значно глибшою, ніж циклічні спади попередніх десятиліть. Тепер промислове виробництво знизилося в середньому на 12%. У ході кризи набуло масового характеру безробіття, яке в інду­стріальне розвинутих країнах досягло 15 млн. (порівняно з 7-8 млн. на початку 70-х років).

Зазначимо, що економіка цих країн гнучко й оперативно відреагувала на труднощі, швидко пристосувалася до нових умов. Насамперед, світове капіталістичне господарство зуміло без зволікання подолати загрозливу енергетичну кризу. Ви­сокі ціни на нафту дали поштовх розвитку енергозберігаючих технологій. Інтенсивно проводилися пошуки нових родовищ природних копалин. Внаслідок цього гострота енергетичної кризи спала, а разом з тим знизились ціни на нафту.

Водночас у другій половині 70-х років інтенсивно розвиваєть­ся й електронно-інформаційна техніка. Досягли великих успіхів біотехнологія та генна інженерія. Застосування нових техніч­них і наукових досягнень привело до структурної перебудови

промисловості та міжгалузевих зв'язків. Розвиток засобів авто­матизації та інформації дав змогу впроваджувати працезбері-гаючі та часозберігаючі засоби в управлінських, наукових, бан­ківських й інших установах. Предметом масового вжитку став персональний комп'ютер. Усе це означало, що розпочався дру­гий етап науково-технічної революції, який часто називають інформаційною революцією.

Інформаційна революція піднесла на новий щабель вільну ринкову економіку, не позбавивши її, однак, циклічного ха­рактеру розвитку, пов'язаного зі стрімкими піднесеннями й спадами. Після певного піднесення 1976-1979 рр., у наступ­ний період капіталістичні країни знову зазнали серйозного спаду. Падіння промислового виробництва становило понад 8%. З 1983 р. відбувається чергове піднесення, яке незаба­ром набуває характеру справжнього буму, що тривав аж до 1990 р. Інтенсивно перебудовувалась структура господарства. Оновлювався виробничий апарат. Поширювалися наукомісткі ресурсозберігаючі технології.

У 70-80-х роках розгортається інтенсивний процес пере­розподілу власності в економіці капіталістичних держав. Його визначальними рисами є, по-перше, тенденція до приватизації державних підприємств, по-друге, зміна структури корпоратив­ної власності шляхом злиття підприємств і поглинання слаб­ких сильнішими. Небувалими темпами відбувається концент­рація виробництва і капіталу на національному і міждержав­ному рівнях. Зростають і стають однією з основ господарської діяльності транснаціональні корпорації (ТНК).

Характерною рисою сучасного західного суспільства є ак­тивна участь широких верств населення у відносинах влас­ності. У США, наприклад, 11 тис. корпорацій передали части­ну акціонерного капіталу працюючим. Схожі процеси відбува­ються і в інших розвинутих країнах.

У 70-90-х роках на вищий щабель піднялись інтеграційні економічні процеси, передусім у Західній Європі. Збільшилась кількість членів "Спільного ринку". До початкової "шістки" приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія (1973), Греція (1981), Іспанія і Португалія (1986), Австрія, Фінляндія, Швеція (1995). Нині Європейський союз (так тепер називають "Спільний ринок") складається з 15 країн з населенням понад 370 млн. чоловік.

Разом з розбудовою Європейського союзу відбувається про­цес переходу економічної могутності від США до Японії.

За підрахунками економістів, валовий внутрішній продукт обох країн до 2000 року зрівняється. Тим часом зростають нові індустріальні країни, їх ядро — шість держав і територій: Бра­зилія, Мексіка, Південна Корея, Гонконг, Тайвань, Сінгапур.

Під впливом науково-технічної революції в індустріальних країнах сформувалася чітка соціальна структура, суттєво відмінна від доби "класичного" капіталізму. Поряд з власниками капіта­лу, підприємцями, з одного боку, і робітниками - з іншого, значно зріс середній клас: менеджери, науковці, інженерно-технічні кад­ри, висококваліфіковані робітники, працівники сфери послуг, знач­на частина фермерів. У більшості розвинутих країн середній клас став переважаючою частиною економічно активного населення. Тричленна соціальна структура, що склалася на Заході, суттєво змінила характер суспільного розвитку. Він уже не визначається інтересами одного класу - буржуазії, як це було в минулому, а є результатом компромісу між усіма суспільними верствами.

Суттєві зміни відбулися впродовж останніх десятиліть у структурі й стані найманої робочої сили. Темпи збільшення кількості робітників і службовців у галузях нематеріального виробництва значно переважили темпи розширення зайнятості у промисловості й будівництві. У США в сфері послуг зосеред­жено понад 60% усіх зайнятих. Зі зростанням матеріального рівня працюючих пекучою проблемою стало безробіття, яке набуло хронічного характеру. Основні причини високого рівня безробіття (8,3% економічно активного населення) - це раціо­налізація виробництва, запровадження робототехніки й авто­матизації у промисловості, поширення мікропроцесорної тех­ніки на контори й банки.

Крах СРСР та інших комуністичних режимів був подією всесвітньо-історичного значення, поворотним пунктом у світо­вому розвитку. Наслідком цього стала докорінна зміна у роз­становці сил на міжнародній арені. Конфронтаційні відноси­ни між колишніми блоками поступаються місцем взаємній довірі, міжнародному співробітництву.

Водночас економічний поступ індустріально-розвинутих країн упродовж останніх років наштовхнувся на серйозні труд­нощі. На зміну тривалому господарському піднесенню 80-х років у 1990 р. прийшов черговий циклічний спад. Він, однак, виявився менш глибоким, ніж два попередні — 1974-1975 і 1980-1982 рр. Абсолютне падіння промислового виробництва стано­вило лише кілька відсотків. Сьогодні більшість розвинутих країн уже вийшла із стану депресії.

Понад п'ятдесят років, що минули після другої світової війни, становили переломну епоху в історичному розвитку людства. Друга половина нинішнього століття характеризується прискореним розвитком продуктивних сил, який уможливи­ла науково-технічна революція. Передові країни світу досягли стадії постіндустріального суспільства. Поряд з цим на пе­редній план висуваються питання перенаселеності земної кулі, захисту навколишнього середовища тощо. Однак не викликає сумніву те, що дальший прогрес людства дасть змогу поступово розв'язати ці надзвичайно складні завдання.

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+