17.3. Нагромадження національного доходу

Одним з напрямів використання націона­льного доходу є нагромадження. Необхід­ність нагромадження зумовлена тим,- що

постійне зростання людських потреб вимагає створення умов для їх задоволення. Отже, виробництво, яке є єдиним джерелом цього задоволення, повинно постійно розвиватись на розширеній основі. А це вимагає повернення певної частини додаткового продукту знову до виробництва для створення матеріальної основи такого розширення.

Отже, нагромадження - це використання частини додат­кового продукту для розширення виробництва або його капі­талізація. А сума додаткового продукту, виділена для нагрома­дження в процесі розподілу та перерозподілу національного доходу, утворює фонд нагромадження.

Нагромадження передбачає: по-перше, збільшення виробничих і невиробничих фондів; по-друге, використання у виробництві додаткової робочої сили, її підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації. А це означає, що для здійснення реального нагромадження суспільство повинно мати: а)додаткову кількість речових і особистих факторів виробництва (або ж повинно навчитись більш ефективно використовувати ці фактори); б)додаткову кількість предметів споживання (для нормально зростаючих потреб додаткової робочої сили або для більш повного задоволення потреб висококваліфікованої робочої сили). В цьому полягає суть нагромадження.

Нагромадження здійснюється в певних конкретних формах.

1. Виробниче нагромадження - це розширення обсягів виробництва, засобів виробництва й покращення їх якості.

2. Нагромадження споживчого призначення (невиробниче) -це збільшення виробництва предметів особистого й суспільного споживання або покращення їх якості. Нагромадження споживчого призначення включає: а)нагромадження споживчих товарів, які купуються на заробітну плату, й грошові виплати з суспільних1 фондів споживання; б)нагромадження фондів невиробничої сфери - житлового фонду, основних фондів, закладів культурно-побутового й медичного обслуговування населення і т.д.

3. Приріст резервів і страхових запасів - це збільшення маси засобів виробництва та предметів споживання, призначених для забезпечення безперервності процесу виробництва й непередбачених обставин, в тому числі при стихійних лихах.

Суб'єктами               нагромадження виступають: держава,
госпрозрахункові державні підприємства, кооперативні та
приватні підприємства, тобто всі господарюючі юридичні особи.

Напрямки використання фонду нагромадження можна представити схемою. Див. схему 139.

Яка частина національного доходу йде на нагромадження? Як ми вже з'ясували, з отриманого сукупного продукту суспільство

в першу чергу покриває спожиті в процесі виробництва засоби й предмети праці (ФЗ), необхідний продукт (НП) йде на оплату праці (відтворення робочої сили). Таким чином, залишається невикористаним лише додатковий продукт (ДП), який і є основним джерелом нагромадження.

Але на потреби нагромадження використовується не весь додатковий продукт, а лише його частина. Інша частина разом з необхідним продуктом йде на задоволення певних невиробничих потреб суспільства й надходить в особисте споживання всіх членів суспільства (освіта, культура, охорона здоров'я, управління, оборона тощо).

Додатковий продукт є .основним, але в реальному житті не єдиним джерелом нагромадження. Певну роль у нагромадженні відіграє амортизаційний фонд. Роль амортизаційного фонду, як джерела нагромадження, полягає в тому, що в міру заміщення зношених знарядь праці відбувається їх оновлення, модернізація, реконструкція. В зв'язку з цим відрізняють чисте нагромаджен­ня, тобто таке, що відбувається лише за рахунок додаткового продукту, й валове, джерелом якого, окрім додаткового продукту, виступає й амортизаційний фонд.

Фонд нагромадження - величина не постійна. Як складова частина національного доходу він залежить, по-перше, від факто­рів, що визначають обсяги національного - доходу; по-друге, від пропорції розподілу національного доходу на фонд споживання й фонд нагромадження; по-третє, розміри нагромадження, безпосе­редньо пов'язані з величиною національного багатства, найважли­вішою частиною якого є виробничі фонди (що впливає на розміри амортизації). Якщо вплив першого й третього факторів не вимагає особливих пояснень, бо це вже розглядалося в попередніх темах, то другому фактору слід приділити увагу.

Фонд нагромадження й фонд споживання формуються з одного джерела - національного доходу. Отже, в кожний даний момент вони

Кому ж повинен бути наданий пріоритет - нагромадженню чи споживанню? На перший погляд, здається, тут немає проблем. Якщо суспільство дбає про добробут своїх громадян, пріоритет треба надавати споживанню. Проте це не зовсім так тому, що важливим фактором зростання споживання виступає нагрома­дження й не лише в майбутньому, але й в кожний даний момент, адже процес нагромадження засобів праці - це збільшення робочих місць, а отже, й загального фонду заробітної плати, тобто спожи­вання. Ще більшою мірою нагромадження впливає на майбутнє споживання, створюючи матеріальну основу для подальшого розширення виробництва.

Разом з тим нагромадження не можна розглядати як щось не­залежне від фонду споживання. Зростання фонду споживання означає підвищення добробуту людей, зростання рівня їх знань, кваліфікації, що сприяє прискоренню темпів зростання національ­ного доходу, а отже, й зростанню обсягів фонду нагромадження.

Водночас неможливо переоцінювати й процес споживання то­му, що життя не зводиться тільки до споживання. Саме споживан­ня виступає лише як засіб всебічного гармонійного розвитку особи. Процес же формування особистості відбувається не лише в ході споживання, але й значною мір'ою у сфері виробництва. При цьому особливого значення набувають умови праці, знаряддя праці і т.ін.

Отже, між нагромадженням і споживанням існує діалектичний зв'язок. Тому в теоретичному аспекті границя між ними умовна. Разом з тим на практиці чітке визначення пропорцій між нагромадженням і споживанням, конкретні розміри фондів нагро­мадження й споживання мають величезне значення, бо від цього залежать темпи й якість економічного зростання. Як же ця пропо­рція визначається? Щоб відповісти на це запитання, необхідно познайомитися з такою категорією як, норма нагромадження.

Норма нагромадження - це відношення фо­нду   нагромадження   ло   національного   noxonv.

де Н - норма нагромадження, ФН - фонд нагромадження, НД -національний доход.

Приклад. У 1990 р. в колишньому СРСР ФН складав 145,7 млрд. крб., НД - 704,3 млрд. крб.; в Україні відповідно 15 і 94 млрд. крб. Звідси норма нагромадження складала в СРСР

В сучасних, наприклад, умовах, в яких опинилася національна економіка, слід звернути увагу на такі фактори, як переведення економіки на інтенсивний шлях розвитку; технічна реконструкція народного господарства у світлі вимог НТР; зміна структури економіки і т.д. Все це, звичайно, вимагає збільшення фонду нагромадження. Водночас низький рівень матеріального й соціаль­ного добробуту населення вимагає прискорення соціальноеконо-мічного розвитку, що неможливо без зростання фонду споживання. Як же за таких умов сформувати оптимум норми нагромадження?

Абстрактні межі цього фонду визначаються просто: верхньою межею є величина додаткового продукту; нижньою - потенціал розширеного відтворення, який визначається як різниця I(V+m)-ПС. У реальному ж господарюванні оптимум норми нагромадження формується у відповідності з особливостями кожного етапу соці-льноекономічного розвитку країни. Зокрема, сучасний стан екон-міки України вимагає для створення потужного виробничого потенціалу на майбутнє завищеної норми нагромадження. Це може бути досягнуто двома шляхами. По-перше, за рахунок внутрішніх резервів, що неминуче (зважаючи на дуже низький рівень розвит­ку національного виробництва) приведе до дальшого падіння народного добробуту, але на майбутнє забезпечить збереження незалежності країни й закладе основу для зростання фонду спожи­вання, а отже, й народного добробуту. По-друге, за рахунок іноземних інвестицій, що на перших порах не відіб'ється на народному добробуті, але в перспективі приведе до втрати економі­чної самостійності країни, перетворення її в сировинний придаток і ринок дешевої робочої сили для країн Заходу, що неминуче погіршить соціально-економічні умови життя людей.

Реалізація фонду нагромадження здійс­нюється через капіталовкладення (капіталь­не будівництво). Проте капіталовкладення -це лише форма затрат. Тому їх зростання-чи зменшення ще не говорить про ефективний чи неефективний розвиток економіки. Так, наприклад, середньорічний приріст капіталовкладень в колишньому СРСР у 1986-87 pp. був більший,

Тому реалізація фонду нагромадження оцінюється не за розмі­рами капіталовкладень, а за їх ефективністю. Визначення ж ефективності відбувається шляхом зіставлення капіталовкладень з кінцевим результатом. А таким кінцевим результатом з народно­господарської точки зору33 є приріст національного доходу. Відповідно до цього формула, за якою розраховується ефективність капіталовкладень, має такий вигляд:

де ЕКв,- ефективність капіталовкладень, АНД - приріст націо­нального доходу, KB - капітальні вкладення.

Приклад.Приріст національного доходу в "п" році склав 10 млрд. гри.; капіталовкладення в цьому році становили 200 млрд. грн. Отже,

тобто,  на кожну  гривню,  вкладену в  економіку,  було  отримано приріст національного доходу на 5 коп.

Підвищення ефективності кіпіталовкладень означає збільшення випуску необхідної продукції при менших капіталовкладеннях або зменшення капіталовкладень на одиницю виробленої продукції.

Підвищення ефективності капіталовкладень досягається різ­ними шляхами. Основними є:

- покращення технологічної структури капіталовкладень, що означає збільшення питомої ваги затрат на обладнання;

- вдосконалення відтворювальної структури капіталовкладень, що означає збільшення питомої ваги капітальних вкладень на технічне переозброєння й реконструкцію діючих підприємств при зменшенні питомої ваги нового будівництва;

- скорочення строків будівництва об'єктів, числа одноразоводі-ючих будівництв, зменшення незавершеного будівництва.

Вирішальним засобом підвищення ефективності капітальних вкладень виступає НТП.

В основі зростання національного дохо­ду лежить інвестиційний процес (фінансу­вання капіталовкладень). Можливості

Кінцевим результатом кожного окремого капіталовкладення с введення в дію основних фондів 3 народногосподарської точки -юру це проміжний реіультат

Математично мультиплікатор можна виразити такою форму­лою:

ДУ - С'ДУ = ДК, ДУ = 1/(1-С')Д  К = оДК,

де ДУ - приріст національного доходу; ДК - приріст капітало­вкладень; С' - частка невиробничого споживання в прирості національного доходу; а - величина мультиплікатора.

З формули видно, що коли весь приріст доходів перетворить­ся на заощадження (С1 = 0), мультиплікатор починає дорівнювати одиниці, а національний доход збільшується рівно на стільки, на скільки зростають інвестиції. Якщо ж заощаджень немає (С' = 1), швидкість зростання національного доходу наближається до безкінечності. Істотно, такі екстремальні ситуації в реальному житті не трапляються. Мультиплікатор завжди менший одиниці (1 > С' > 0), і його гранично максимальне значення визначається мінімально допустимою нормою нагромадження.

Прискорення зростання національного доходу здійснюється також і за рахунок додаткових інвестицій, джерелом яких е заощадження населення, зроблені в попередні роки, тобто до поточного використання частини доходів на інвестиції додаються заощадження попередніх років, завдяки чому значно прискорю­ються темпи зростання національного доходу. Цей ефект приско­реного зростання національного доходу отримав назву ефекту аксельрації.

Отже, ефект мультиплікації досягається за рахунок інвести­цій, утворених при розподілі національного доходу поточного року, а ефект аксельрації - за рахунок інвестицій, джерелом яких є частина національного доходу, заощаджена й невикористана в попередні роки й додана до інвестицій поточного року.