2.1. Методологія системних досліджень та банківський аналіз

§ 4. Методологія системних досліджень та банківський аналіз

Кожне наукове дослідження розпочинається з формування методології, яка визначає вибір напряму та засобів пізнання. У найзагальнішому розумінні, методологія — це вчення про структуру, логічну організацію, методи та засоби діяльності [178, с. 164]. Залежно від рівня методологічного аналізу виокремлюють методологію філософську та спеціально-наукову. Спеціально-наукова методологія у свою чергу поділяється на кілька рівнів: загальнонаукові методологічні концепції і напрями, мето­дологія окремих наук (конкретно-наукова), методика і техніка досліджень [178, с. 165; 220, c. 41—44]. Так, загальнонауковою методологічною концепцією нашого дослідження є системний підхід. Методологічні принципи та засоби системного підходу взято за основу в процесі формування методології аналізу банківської діяльності. Наступним етапом є розроблення методики та техніки банківського аналізу.

Особливістю формування нового стилю наукового мислення на зламі століть стало поширення методологічних принципів та категоріального апарату системних досліджень у багатьох галузях науки, техніки і суспільної практики. У сучасному світі системний підхід розглядається як узагальнююча діалектично-ло­гічна форма мислення, що виконує методологічну функцію в прикладних наукових дослідженнях. При цьому кожна окрема наука звертається до розгляду своїх об’єктів дослідження як особливих складних систем, розробляючи та конкретизуючи спеціальний інструментарій з урахуванням їхньої специфіки [175, с. 83]. На сучасному етапі розвитку наукових знань поняття системи покладено в основу нового інтегрованого погляду на світ, відоб­раженого в системній концепції пізнання.

Історія науки знає багато прикладів, коли блискучі наукові результати були здобуті саме внаслідок застосування системного підходу до розв’язання проблем. Найвідоміші з них — це концеп­ція ноосфери В. І. Вернадського, періодична система Д. І. Мен­делєєва, теоретична кібернетика Н. Вінера [118; 175; 184; 220]. Серед менш відомих, але досить показових прикладів застосування системного підходу — дослідження академіка Б. А. Риба­кова, завдяки якому з високою ймовірністю було встановлено автора «Слова о полку Ігоревім» (ним виявився київський князь Петро Бориславич). Важливою методологічною особливістю цьо­го дослідження було те, що воно будувалось на давно відомому історичному матеріалі, а блискучий науковий результат отримано тільки через застосування системного підходу до аналізу історич­них фактів та зв’язків між ними, тобто завдяки новому підходу до старої проблеми [220, с. 245].

У науковій літературі логіку, термінологію та методологічну концепцію системного підходу розроблено достатньо повно. Так, методологічні засади системного підходу було закладено ще на початку двадцятого сторіччя в тектології О. О. Богданова (1912 р.), хоч об’єктивні умови для сприйняття та дальшого розвитку таких ідей постали лише через півсторіччя. У 50-х роках ХХ ст. Л. фон Берталанфі сформулював загальну теорію систем [26], яку було широко підтримано в наукових колах і поширено на всі найважливіші сфери сучасної науки. Саме тому його вважають засновником системного підходу [118, с. 254; 175, с. 7; 220, с. 13—15]. Серед найвідоміших учених, які працювали над розвитком системного підхо-
ду в різних галузях науки, можна назвати таких як В. Р. Ешбі, Н. Вінер, О. Ланге, М. Месарович, А. Уйомов, Ю. Урманцев, С. Янг, Р. Акофф, С. Оптнер, Б. Радвік, І. Блауберг, Е. Юдін, В. Садовсь­кий, А. Раппопорт, Б. Мільнер, Н. Федоренко, Ю. Черняк та ін.

Реалізація ідей системного підходу у сфері управління зумовила появу нової наукової дисципліни — системного аналізу. Системний аналіз було створено як прикладну методологію управління складними системами, і його вважають найуспішнішою спробою впровадження системного підходу в практичну діяльність. Практична спрямованість системного аналізу аж ніяк не зменшує його методологічного та теоретичного значення, яке виходить далеко за утилітарні межі і «визначається тим фактом, що системний аналіз є, мабуть, найсерйознішою з усіх здійснених до цього часу спроб побудувати і реалізувати методологію, спеціально пристосовану для розв’язання проблем системного характеру, проблем, які все частіше і гостріше постають у сучасній науці та практиці» [220, с. 220].

Безпосереднім поштовхом для створення цього наукового напряму в 60-х рр. ХХ ст. стало розроблення складних систем озбро­єння та військово-технічних комплексів [204, с. 145]. Надалі системний аналіз почали застосовувати для розв’язування найрізноманітніших комплексних проблем. Мету формування системного аналізу Е. Г. Юдін визначає так: «По суті, основна мета системного аналізу полягає в тому, щоб спираючись на сучасну обчислювальну техніку раціоналізувати управління соціальними проблемами (такими як проблема урбанізації, комплексний розвиток комунікацій, транспорту і зв’язку, розвиток охорони здоров’я і т. д., не кажучи вже про оборонні і космічні програми, на цю ж методологію спираються і проекти, пов’язані із захистом біосфери)» [220, с. 212]. Як випливає з цитованого уривка, спочатку економічні системи не включалися до переліку об’єктів системного аналізу.

Отже, у системному аналізі об’єктом дослідження може бути будь-яка система. Категоріальний апарат системного аналізу скла­дається як зі спеціальних, так і із загальних категорій, запозичених з інших наук: теорії систем, дослідження операцій, теорії ігор. Загальними є зокрема такі категорії: система, підсистема, елемент, структура, функція, зв’язок, цілісність, ієрархія, середовище, організація, властивості (ознаки) та стан системи. Щодо спеціального категоріального апарату системного аналізу, то, без огляду на велику різноманітність запропонованих різними вченими підходів та наборів категорій, на даний час процес його фор­мування можна вважати завершеним.

Найважливіше значення в методології системного аналізу має категорія мети, яка підкреслює цілеспрямований характер існування системи і яку визнають усі дослідники. До основних категорій системного аналізу належать також вхід, вихід, процес (процесор), запропоновані С. Оптнером і описані С. П. Нікано­ровим [135; 233]. До таких категорій американські вчені В. Кінг і Д. Кліланд відносять також стратегію, стан природи (неконтрольовані фактори системи та зовнішнього середовища) і набір мож­ливих результатів реалізації певних стратегій [227]. Ч. Хітч, крім мети і альтернативи (яка за змістом ідентична поняттю стратегії), до переліку категорій системного аналізу включає й такі: витрати ресурсів на систему, математична і логічна модель (система-модель на відміну від системи-реальності), критерій вибору альтернатив [220, c. 210]. Зауважимо, що остання категорія відіграє суттєву роль у процесі досліджень, адже пошук критерію оцінки ефективності функціонування системи та його оптимізація розглядаються як одне з основних завдань системного аналізу.

Очевидно, що з категорією критерію тісно пов’язано також категорію ефективності, під якою в системному аналізі розуміють рівень реалізації функцій системи. І хоч ефективність є за-
гальнонауковим поняттям, але, зважаючи на роль цієї категорії в процесі реалізації процедур оптимізації, її часто включають до категоріального апарату системного аналізу [146, с. 9—10]. Слід зауважити, що розвиток методології системного аналізу та розширення сфер його застосування спонукає до формулювання все нових категорій та визначень.

Важливою особливістю методології системного аналізу, на яку звернули увагу В. Кінг і Д. Кліланд, а також Е. Г. Юдін, є недоцільність узагальненого обґрунтування теоретичних положень, методологічних процедур чи конкретних методик [220, с. 214; 227]. Це означає, що для кожної конкретної системи або класу систем будується особлива методологія, яку не можна без суттєвої модифікації використати для розв’язування інших задач. Цей факт значною мірою зумовив формування спеціального інструментарію досліджень, пристосованого для управління складними економічними системами.

Так, у багатьох наукових працях та підручниках із системного аналізу [54; 141; 146; 209] особливості застосування специфічних прийомів та методів управління (імітаційне моделювання, динамічне програмування, метод декомпозиції тощо) розглядаються на прикладі економічних систем, що іноді призводить до хибного уявлення про системний аналіз як одну з економічних дисциплін. У цьому зв’язку слід визнати безпідставними твердження тих авторів, які практично ототожнюють поняття системного та економічного аналізу. Наприклад, В. І. Петрова пише: «…під терміном “системний аналіз” матимемо на увазі “системний підхід” до економічного аналізу», обґрунтовуючи це тим, що «економічний аналіз у разі системного підходу до вивчення економіки за даними обліку та звітності набирає системного характеру» [141, с. 20]. Ясна річ, що «вивчення економіки за даними обліку та звітності» за своїм змістом не може бути системним, адже характеризує лише один бік діяльності.

Системний аналіз належить до тих наук, які формують інструментарій досліджень у сфері прийняття управлінських рішень у різних галузях діяльності, у тому числі і в управлінні економічними системами [2; 54]. Досить чітко цей підхід сфор­мулював М. Г. Чумаченко: «Системний аналіз — це сукупність наукових методів і практичних прийомів дослідження великих та складних проблем управління. Він є методичним засобом реалізації системного підходу в управлінні» [205, с. 90]. Очевидно, що системний аналіз не охоплює всієї різноманітності процесів, котрі досліджуються економічними науками, у т. ч. й економічним аналізом, і тому здебільшого його застосовують на етапі вибору та обґрунтування управлінських рішень.

Дехто з науковців поняття системності фактично ототожнює з комплексністю. М. І. Баканов і А. Д. Шеремет, зокрема, пишуть: «Головне в комплексному аналізі — системність…» [9, с. 232]. Як справедливо зауважують з цього приводу Н. М. Погостинська і Ю. А. Погостинський, комплексність і системність — не тотожні поняття, оскільки вони виокремлюються за різними ознаками (такими як рівень охоплення об’єкта досліджень та підхід до його аналізу) [146, c. 13]. За рівнем охоплення аналіз може бути одиничним і комплексним, а за підходом — системним і поелементним (елементаристським). Крім того, комплексність іманентно притаманна системному аналізу, адже, як наголошує Е. Г. Юдін, у системному аналізі принциповим є комплексний характер проб­леми, що аналізується [220, с. 215].

Узагальнюючи сказане, доходимо висновку, що системний ана­ліз і системний підхід співвідносяться як одиничне і загальне.
Зокрема, термін «системний підхід» доречно вживати, коли йдеться про дослідження сутності процесів та явищ (у тому числі й економічних), які можуть бути описані поняттям системи, а термін «системний аналіз» — у разі пошуку адекватних методів управління системою. При цьому слід усвідомлювати, що далеко не кожне системне дослідження має на меті управління системою.

Водночас безперечним є внутрішній зв’язок між цими науковими напрямами, адже системний аналіз спирається на категоріальний апарат, логіку та принципи системного підходу. Це відображується і в самій структурі системного аналізу. Зокрема за класифікацією, запропонованою Б. Радвіком, у межах системного аналізу заведено виділяти два основні підходи: математику системного аналізу і його логіку [243, с. 2]. Перший підхід має місце тоді, коли для розв’язання формалізованої і чітко сформульованої проблеми потрібно оптимізувати кількісно виражену функцію системи (таку, наприклад, як максимізація прибутку), що досягається використанням математичних чи імітаційних методів.

Логіка системного аналізу включає процедури, пов’язані з процесом прийняття управлінських рішень, і має на меті формування логічно-структурної схеми аналізу. Тут на перший план виходить структуризація проблеми, формулювання реальних цілей системи, виявлення альтернативних способів їх досягнення, аналіз зовнішніх умов та обмежень. Такі погляди поділяє багато хто з науковців, розрізняючи теорію системного аналізу (тобто логіку) та власне кількісний аналіз (вимірювання, моделювання) [146, с. 11]. За такого трактування логіка системного аналізу за змістом значною мірою збігається із системним підходом до аналізу досліджуваних явищ. На тісний зв’язок методології системного аналізу із загальними принципами та ідеями системного підходу звертає увагу більшість учених [54; 175; 204; 208; 220].

На сучасному етапі розвитку науки поняття системності перетворилося, з одного боку, на загальнонаукове і філософське, а з другого — розглядається як центральне більшістю прикладних наук, через що сфера його застосування значно розширилася. Уважаючи системність пріоритетною методологічною концепцією наукових досліджень сучасності, зазначимо, що саме цей підхід покладено в основу формування нової парадигми економічної теорії [184, с. 12]. Еволюція парадигми передбачає перегляд традиційних поглядів на економічні процеси, що відбуваються в окремих суспільствах і світі в цілому, та вибір адекватних засобів їх дослідження. Одним з напрямів такої трансформації є поширення системних досліджень та використання понятійного апарату теорії систем у прикладних галузях економіки. А тому економічну науку чекає складна праця з адаптації системної методології до прикладних економічних досліджень, окремі спроби якої вже здійснюються, у тому числі й у вітчизняній практиці [1; 118; 184].

Зазначимо, що поняття системи в наукових працях у галузі економіки застосовується не лише в процесі дослідження реальних економічних об’єктів, зокрема таких, як фондовий ринок [118], банківська система [120] та ін., а й за системного підходу до формування інструментарію досліджень в окремих економічних науках, наприклад, системного аналізу фінансової звітності [146], системного підходу до синтаксичного аспекту теорії бухгалтерського обліку [1]. Таке різноаспектне трактування системи є цілком допустимим. Адже систем як таких у природі не існує, а існують предмети, об’єкти, процеси та явища, які можуть розглядатися як складні системи. Отже, поняття системи є засобом вивчення певних об’єктів дослідження, що ними можуть бути як економічні явища та процеси, так і методологія, методика й техніка (сукупність інструментів) економічних досліджень.

У даному дослідженні об’єктом є комерційний банк, який у термінах системного підходу описується поняттям складної динамічної керованої системи. Як було показано вище, банківський аналіз є складовою управлінського процесу і має на меті підвищення ефективності прийняття управлінських рішень у комерційному банку. Це дає підстави під час формування методології банківського аналізу спиратися на системний підхід як на загальнонаукову методологічну концепцію та на системний аналіз як на конкретно-наукову методологію у сфері управління. Отже, за досліджування діяльності банку з метою підвищення ефективності процесу управління доречно казати саме про системний аналіз, зосередивши увагу насамперед на такому підході, як логіка системного аналізу (котра значною мірою збігається із системним підходом). Структуризація проблеми та побудова логічно-струк­турної моделі аналізу дають змогу створити базу для застосування математичних методів системного аналізу з метою оптимізації діяльності банку.

Насамперед сформулюємо основні термінологічні поняття та категорії системності стосовно діяльності банку, адже вони відіграють роль «містка» між логікою та математикою системного аналізу. У цьому зв’язку підкреслимо, що розроблення конструктивних визначень та їх ідентифікація з об’єктом дослідження розглядається як один з найважливіших методологічних принципів системного підходу [146, с. 11].

Слід зазначити, що в літературі можна знайти різні трактування поняття системи: «У широкому сенсі під системою (від грецького — складене з частин, поєднане) розуміють упорядковану сукупність взаємозв’язаних та взаємодіючих елементів» [146, с. 7]; «Системи є сукупністю взаємопов’язаних об’єктів і процесів, що змінюються в часі» [209, с. 3]; система — це «сукупність елементів, організованих для виконання певної множини функцій з метою досягнення бажаних результатів» [220, с. 217] і т. п.

Як випливає з наведених визначень, система складається з множини елементів, які утворюють її структуру та формують поведінку за певних умов. Елемент — це така частина системи (її складова), яка є неподільною з огляду на виконання конкретної функції. Зауважимо, що способи виокремлення елементів системи є відносними і залежать від мети дослідження. Наприклад, для банку такими елементами можуть бути або структурні підрозділи: філії, управління, департаменти, відділення, відділи, або центри прибутковості і центри витрат, або окремі фінансові операції, або інші складові. У свою чергу, кожну систему можна зобразити як елемент системи вищого порядку (комерційний банк є елементом банківської системи), а будь-який елемент може розглядатися як відносно самостійна система, що складається з елементів нижчого порядку. Отже, у системі елемент є мінімальною одиницею, здатною до відносно самостійного виконання певної функції.

Важливою особливістю системи є те, що взаємодія її елементів породжує нові системні властивості, яких жоден елемент (група елементів) окремо не має. Це явище пояснює концепція цілісності, яка є основоположною в системному підході. Системні властивості, що виникли в результаті взаємодії елементів і не обмежуються арифметичною сумою властивостей окремих елементів (тобто є неадитивними), В. Р. Ешбі назвав емерджентними (від англ. emerge — з’являтися). Отже, саме наявність емерджентних властивостей відрізняє систему від простої сукупності або множини елементів, а цілісність розглядається як основна систем­на ознака.

З урахуванням сказаного, визначення системи можна подати у більш стислій формі: система — це сукупність взаємозв’язаних та взаємодіючих елементів, що мають емерджентні властивості. Таким чином, доходимо висновку, що поняття системи пов’я­зується насамперед з появою емерджентних властивостей. Емерджентні властивості має також і підсистема. Підсистема — це компонент системи, який також складається з елементів, але є дрібнішим від системи в цілому. Водночас ознака цілісності відрізняє підсистему від групи елементів. У банківській діяльності прикладами підсистем є підсистема бухгалтерського обліку, внут­рішнього аудиту, планування.

Емерджентні властивості виникають унаслідок існування певних зв’язків (відносин) між елементами системи. Тому поняття зв’язку, поряд з елементом, належать до базових категорій системного підходу. Зв’язок є багатогранним поняттям і характеризується напрямом, силою, характером, але в системному підході увага зосереджується насамперед на системоутворювальних характеристиках зв’язків. На думку Е. Г. Юдіна, серед усіх видів зв’язків (зв’язки взаємодії, побудови, перетворення, розвитку та ін.) роль системоутворювальних чинників відіграють саме зв’язки управління [220, с. 191]. Здебільшого зв’язки управління характеризують як спосіб реалізації попередньо визначеної програми функціонування і розвитку об’єкта та пов’язують з існуванням системи управління. Зрозуміло, що в системному аналізі як методології управління досліджується саме цей тип зв’язків між елементами системи.

Найважливішими характеристиками системи є структура та функції. Під структурою системи розуміють склад її елементів і сталі зв’язки між ними. Зауважимо, що будь-яка система характеризується множиною структур, пов’язаних між собою. Так, у процесі дослідження банку як системи можна виділити організаційну, технологічну, фінансову, кваліфікаційну, інформаційну, те­риторіальну та інші структури. Безсумнівним, проте, є той факт, що для банку як фінансової установи пріоритетною є фінансова структура.

Зазвичай функцію визначають як здатність об’єкта до виконання дій, спрямованих на досягнення мети. Хоч у загальному випадку поняття функції багатозначне, у системному аналізі воно трактується як місія, призначення, сенс, тобто те, заради чого існує система. Функція відіграє роль системоутворювального чинника, адже включення елементів у систему відбувається за функціональною ознакою. Це зумовлює появу функціональної систе­ми як сукупності елементів, об’єднаних однією метою, що й виділяє її з навколишнього середовища. Для комерційного банку такою системною функцією є фінансове посередництво, яке на практиці реалізується через комплекс базових банківських операцій (функцій).

В економічній літературі кількість виконуваних банком функцій визначається по-різному. Так, М. І. Савлук називає три базові операції грошового ринку, які виконує банк, а саме: мобілізацію коштів, надання їх у позичку, здійснення розрахунків між економічними суб’єктами [43, с. 94; 50, с. 447—448]. На таких самих функціях наголошує і П. Роуз, виокремлюючи з-поміж широкого спектра пропонованих банком послуг насамперед ті, що «належать до кредитів, ощадних вкладень та платежів» [169, с. 3]. Знач­но ширше окреслено коло банківських функцій у «Банківській енциклопедії», де, крім уже названих, зазначено й такі як облік векселів, емісія грошей і цінних паперів, створення нових платіж­них засобів, операції із золотом, іноземною валютою та ін. [12, с. 21]. Інколи до переліку банківських функцій включають ще й трастові (довірчі), страхові, лізингові, брокерські операції, андерайтинг (функція банківського інвестора), консультаційні послуги, управління венчурним капіталом та ін. [120; 211].

Зауважимо, що за умов високої конкуренції та динамічного розвитку сучасних фінансових ринків коло банківських функцій суттєво і досить швидко розширюється, але водночас перелік основних функцій банку залишається незмінним. Так, в Законі України «Про банки і банківську діяльність» задекларовано, що банк є «юридичною особою, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб» [159, ст. 2]. Отже, комплекс базових банківських операцій (функцій) обмежено трьома.

Підкреслимо, що єдність структури та функції є необхідною передумовою ефективного функціонування системи. При цьому в термінах системного підходу під ефективністю системи розуміють рівень реалізації її функцій. Зміни, які відбуваються в екзогенному середовищі та в самій системі в процесі її розвитку, можуть призвести до порушення відповідності між функцією та структурою, що негативно позначається на ефективності функціонування системи. Саме тому банки повсякчас працюють над струк­турними вдосконаленнями, адже це забезпечує їм можливість повноцінного виконання своїх функцій.

Крім цілісності, система характеризується низкою інших важливих властивостей (ознак): цільова спрямованість, наявність чітко визначених меж, ієрархічність, інтегративність, комунікативність, структурованість, адаптивність, здатність до розвитку. Розгляньмо зміст основних системних ознак у контексті банківської діяльності, що дасть змогу описати комерційний банк як складну економічну систему.

З визначенням функціональності та цілісності тісно пов’язана ознака цільової спрямованості системи, яка означає наявність певної мети або набору цілей. У системному аналізі під метою розуміють заздалегідь продуманий результат свідомої діяльності. Мета формулюється в контексті дещо загальнішого поняття — місії як безстрокової концепції існування та розвитку системи. Завдання місії полягає у виборі напряму діяльності та засобів удосконалення системи.

Зауважимо, що на відміну від функції, яка є спільною для всіх банківських установ, місію і мету діяльності кожен банк визначає індивідуально. Формулювання місії банку передбачає визначення його місця і ролі в економіці та суспільстві, що потребує розгляду банку як цілісної системи зі своєю філософією та ідеологією. Наприклад, місія банку може бути визначена як виживання в конкурентному середовищі, що передбачає належність системи до множини заданих наперед можливих станів за будь-яких змін навколишнього середовища. Іноді місія конкретизується через опис основних функцій та завдань банку, таких наприклад, як кредитування малого бізнесу чи завоювання позицій лідера на кон-
кретному сегменті ринку.

Мета формулюється прагматичніше і може передбачати досяг­нення встановленого рівня показників діяльності або оптимізацію критеріальної функції за наявності певних обмежень, зокрема часового інтервалу. Як зазначають учені, «сама мета уже є модель бажаного стану» [209, с. 12]. Відповідно до поглядів, що домінують у сучасній економічній теорії, метою діяльності суб’єктів ринкових відносин є максимізація їхньої ринкової вартості. Це пов­ною мірою стосується і банківських установ. Мета формалізується через критеріальну функцію, таку наприклад, як максимізація прибутку (у грошовому виразі) чи мінімізація ризикованості за умови стабілізації прибутків. Крім того, мета діяльності банку може бути сформульована як досягнення певного рівня рентабельності, який відображається через конкретні фінансові показники.

З огляду на вибрану мету формується стратегія діяльності конкретного банку. У системному аналізі під стратегією розуміють сукупність засобів для досягнення мети. При цьому увага зосереджується на вивченні всіх можливих альтернативних рішень. Наприклад, якщо мета банку полягає в максимізації прибутків, то слід застосовувати найагресивніші стратегії, а якщо в мінімізації ризиків, — стратегії хеджування і страхування ризиків, диверсифікації портфелів, установлення внутрішніх лімітів тощо. Як правило, тієї самої мети можна досягти, вибираючи способом інваріантного аналізу різні стратегії.

Більшість задач системного аналізу полягає в пошуку оптимального значення критеріальної функції за наявності певних обмежень. На практиці банки часто формулюють не одну, а кілька цілей.
У разі наявності множини цілей передбачається встановлення їхньої ієрархії, формалізованої через побудову багатокритеріальних моделей. Так чи інакше, але наявність певної мети в кожного банку навряд чи можна заперечити, а отже, банк є системою, якій властива цільова спрямованість.

Ознака ієрархічності полягає в тому, що кожна система має перебувати на певному рівні ієрархії, тобто бути елементом системи вищого порядку (поширення ієрархії вгору) і водночас складатися з підпорядкованих систем (поширення ієрархії донизу). Стосовно досліджуваного об’єкта зазначимо, що кожний окремий банк є, з одного боку, елементом банківської системи, яка у свою чергу входить до складу фінансової системи країни, а з другого — має власну ієрархічну структуру, яка (залежно від розмірів, спеціалізації та особливостей діяльності) може складатися з регіональних (обласних) відділень, філій, департаментів, управлінь, відділів.

Важливо звернути увагу, що на кожному рівні ієрархії виявляється закономірність цілісності, завдяки чому виникають емерджентні властивості системи. За об’єднання в систему кожна ланка ієрархії набуває якісно нових властивостей, яких бракує в ізольованому стані, і водночас втрачає певні характеристики. Отже, на кожному рівні ієрархії відбуваються складні зміни якісного характеру, що має важливе значення в процесі формування системної методології як засобу дослідження складних об’єктів.

Система повинна мати чітко окреслені межі, які дають можливість відрізняти елементи, що входять до її складу, від навколишнього середовища, тобто всього того, що не входить до системи. Точне окреслення меж системи, крім того, уможливлює дослідження форми її взаємодії з довкіллям, зокрема порядок обміну інформацією, технологіями, ресурсами, вплив системи на середовище та середовища на внутрішню структуру системи. На визначення меж банківської діяльності впливають як загальні законодавчі та нормативні акти (наприклад, «Закон про банки і банківську діяльність», постанови уряду, постанови та інструкції НБУ), так і внутрішньобанківська документація: установчі документи, статут, розпорядження, інструкції. Оскільки кожен комерційний банк є юридичною особою і самостійним суб’єктом господарської діяльності, причому незалежним економічно, фінансово та організаційно, то факт наявності чітко окреслених меж очевидний.

Зрозуміло, що на стан екзогенного середовища окремий банк вплинути неспроможний. Тому в процесі дослідження банку як системи однією з найважливіших системних ознак слід визнати адаптивність, тобто здатність пристосування до складного середовища. Уже сам факт існування банківських установ як самостійних господарських одиниць за будь-яких економічних відносин та політичних режимів доводить високий рівень їхньої адап­тивності. Переконливим доказом може бути і досить ефективна діяльність окремих вітчизняних банків, які за існуючих (не надто сприятливих) обставин досягають високого рівня прибутковості.

Здатність системи до розвитку в системному аналізі розглядається як необхідна умова її життєздатності, що забезпечується через самовдосконалення та самозбереження. Розвиток системи — це перехід з одного стану в інший зі збереженням основних системних ознак. Стан системи можна описати набором параметрів, які найповніше характеризують її в кожний момент часу. До основних системних параметрів, які визначають стан банку, належать: обсяг активів, обсяг капіталу, структура балансу, кількість працівників, кількість структурних підрозділів та ін.

Сам процес розвитку системи описується поняттям динамічної рівноваги як діалектичної єдності суперечностей. З одного боку, динамічність означає постійний розвиток, пристосування до змін навколишнього середовища, удосконалення, перехід на вищі рівні ієрархії. З другого — в процесі динамічного розвитку система має підтримувати рівновагу як здатність до збереження основних системних ознак за відсутності зовнішніх збурюючих дій або за постійних таких дій [209, с. 9]. Поняття рівноваги тісно пов’язане зі стійкістю системи, тобто з її здатністю повертатися до стану рівноваги після того, як її було виведено з цього стану. Для банку як для фінансової установи найважливішим поняттям є фінансова стійкість.

Стійкість системи зовсім не означає браку динамізму. Скоріше навпаки — закріплення і стабілізація одержаних позитивних результатів стають основою для кожного нового кроку в процесі розвитку. Дослідження еволюції банківської справи свідчить про постійний рух банків уперед, пошук нових форм та методів управління за збереження основних елементів та ознак, які з плином часу не розчиняються в масі характеристик інших систем.

Усе викладене дає підстави розглядати банк як цілісну керовану динамічну систему, підпорядковану досягненню певної мети. Це уможливлює застосування в процесі досліджень принципів та методології системного аналізу. У процесі системного аналізу банківської діяльності постає завдання виявлення емерджентних властивостей та формування інструментарію їх дослідження для підвищення ефективності управління комерційним банком.

Нормальне функціонування будь-якої системи потребує належного ресурсного забезпечення (категорія «витрати ресурсів на систему» за термінологією Ч. Хітча). Щодо банківської діяльності, то нормальне її функціонування відбувається за наявності таких видів забезпечення: законодавче; теоретичне; методологічне; фінансове; стратегічне; економічне; інформаційне; юридичне; документальне; організаційне; математичне; програмне; технологічне; маркетинго­ве; кадрове; обліково-аналітичне; матеріально-технічне; соціальне. Усі види забезпечення банківської діяльності перебувають у тісному взаємозв’язку залежно від виду ресурсів.

Важливу роль у понятійному апараті системного аналізу відіграє визначення середовища, до якого відносять сукупність процесів, явищ, параметрів, що впливають на систему, але не підкон­трольні їй. Оскільки в більшості країн світу, у тому числі в Україні, банківська діяльність, на відміну від інших сфер підприємництва, підлягає досить жорсткому регулюванню з боку держави та органів банківського нагляду, то вивчення форм і методів взаємодії системи (банку) із середовищем є одним із пріо­ритетних напрямів системного аналізу.

Взаємодія системи із середовищем описується поняттями входу та виходу. Вхід — це сукупність інформаційних, фінансових, матеріальних, енергетичних, речових компонентів, що надходять у систему із середовища і призначені для перетворення в ній. Під виходом системи розуміють сукупність компонентів, які є результатом трансформації вхідних потоків і надходять із системи в середовище. Процес перетворення входу на вихід відбувається за допомогою процесора. За термінологією системного аналізу процесор — це сукупність певних правил упорядкування, процедур, технологій, оснащення, суб’єктів управління, усього того, що забезпечує перетворення входу на вихід системи [146, с. 12].

Отже, можна стверджувати, що метою системного аналізу є побудова такого процесора, який уможливлюватиме оптимальний рух системи в напрямі виконання своїх функцій.

Для конструктивного опису процесора Н. М. Погостинська і Ю. А. Погостинський пропонують виокремити чотири складові: оснащення, упорядкованість, каталізатор та суб’єктивний фактор [146, с. 12]. Розглянемо зміст цих складових стосовно банківської діяльності. Оснащення складається з необхідних матеріально-речових засобів: будівель, обладнання, комп’ютерної техніки, транспорту і т. д. Під упорядкованістю розуміють правила і послідовність перетворення входу на вихід. Це насамперед бан­ківські технології, правила документообороту, посадові інструкції, теоретичне та методологічне забезпечення проведення фінансових операцій.

Суб’єктивний фактор — це кадровий склад банку, який можна охарактеризувати за рівнем професіоналізму, діловою репутацією, рівнем кваліфікації, віком та ін. Каталізатор процесора визначається як «сукупність інформаційних, енергетичних і речових компонентів, призначених для зміни швидкості, інтенсивності і якості перетворення входу на вихід» [146, с. 12]. Засоби, які виконують роль каталізатора в банківській діяльності, можна поділити на дві групи: фізичні — це платіжні системи, засоби зв’язку та комунікацій, біржі, фінансові інструменти (наприклад, нові види цінних паперів, платіжні картки) та теоретичні (або концептуальні) — новітні методики, технології, «ноу-хау». Зазначимо, що на відміну від інших галузей діяльності в банківській сфері комп’ютерну техніку доречніше розглядати як необхідний елемент оснащення, а не каталізатор, як уважають щойно названі науковці. З наведеного опису процесора очевидно, що його формування значною мірою визначається самим банком. Варто наголосити, однак, що досконалість процесора окремого банку значною мірою залежить від вибраних ним теоретичних засобів — концепцій, стратегій, технологій, методів.

Аналізуючи операційну діяльність вітчизняних банків, можна дійти висновку, що в кожному з них, безперечно, сформовано власний процесор, про що свідчить щоденне здійснення банківських операцій та трансформація вхідного балансу у вихідний. Питання полягає в тому, наскільки такий процесор відповідає критерію оптимальності, чи використовує він емерджентні властивості системи, чи здатний він адекватно реагувати на зміни середовища, чи уможливлює користування всіма можливостями, наданими сучасним розвитком науки, техніки, інформаційних систем та засобів зв’язку.

Аналіз стану та сучасних тенденцій розвитку вітчизняного банківського сектору свідчить, що більшість банків ще досить далекі від формування процесора, який відповідав би всім сучасним вимогам. На нашу думку, системне зниження прибутковості банківської діяльності протягом останніх років є наслідком не лише негативних макроекономічних тенденцій, а й недостатньої уваги банків до сучасних методів управління, які б рухали їх у напрямку формування оптимального процесора.

Щодо самого процесу створення такого процесора, то вважаємо за необхідне звернути увагу на кілька його особливостей. По-перше, банківський процесор не може бути сформований довільно, оскіль­ки діяльність банків строго регламентується встановленими Національним банком України економічними нормативами. Це задає певні параметри системи і має бути враховане за побудови процесора як необхідна (але не достатня) умова ефективного фун­кціонування банку.

По-друге, процес формування процесора є індивідуальним, спрямованим на врахування специфічних особливостей кожного банку, оскільки проблема створення універсального процесора, придатного для будь-якої банківської установи, є нерозв’язною в принципі. Однак це зовсім не виключає необхідності дослідження, розроблення та формулювання загальних методологічних принципів, підходів, аналітичного інструментарію, системи аналітичних показників та індикаторів, методів вимірювання параметрів системи. Певні правила побудови процесора цілком можуть бути уніфіковані та запропоновані банкам.

По-третє, формування процесора характеризується як еволюційний, а не революційний процес. Зрозуміло, що така складна система, як сучасний банк, не може бути перебудованою за корот­кий час, а сама ідея створення процесора лише теоретичними засобами видається досить сумнівною, незважаючи навіть на сучасні наукові досягнення та високий рівень розвитку інструментарію досліджень. Крім того, технологія ведення банківського бізнесу виключає можливість виходу із системи вищого порядку (банківської, платіжної) та повного припинення діяльності навіть на короткий час.

Тому формування оптимального банківського процесора має відбуватися з допомогою ітеративних методів, що передбачають поступову практичну реалізацію основних процедур та підбір таких прийомів управління, які повністю відповідають стратегічним цілям та ідеології конкретного банку. Зауважимо, що ефективність такої діяльності залежить насамперед від усвідомлення банками того факту, що тільки впровадження сучасних методів управління, об’єднаних поняттям процесора, забезпечує можливість виживання в сучасному висококонкурентному середовищі.

По-четверте, процес удосконалення банківського процесора має бути комплексним і включати організаційну, технологічну, фінансову, кваліфікаційну, інформаційну, територіальну та інші складові, залишаючи пріоритетною діяльність фінансову, що без неї весь банківський бізнес втрачає сенс. Тільки комплексний підхід до розв’язання проблеми може забезпечити високу ефективність управління банком, адже випереджальний розвиток будь-якої зі складових (як правило, у банках це стосується інформаційних технологій) лише невиправдано підвищує витрати і не дає сподіваної віддачі.

Таким чином, реалізація методологічних засад системного аналізу діяльності комерційного банку починається зі створення тієї частини процесора, яку спрямовано на оптимізацію управління банківськими фінансами. Усі ж інші складові формуються з огляду на необхідність забезпечення адекватної підтримки фінансової діяльності. У процесі формування фінансової складової банківського процесора пріоритетне значення належить банківському аналізу. У цьому контексті завдання банківського аналізу полягають у такому:

формування аналітичних показників, які описують стан системи;

виявлення вимірників та індикаторів, які характеризують емерджентні властивості системи «банк»;

визначення характеру зв’язків між показниками (функціональні, стохастичні);

формалізація мети діяльності банку у вигляді критеріальної функції;

побудова системи моделей (аналітичні, факторні, економіко-математичні та ін.);

оцінка альтернативних стратегій — можливих станів системи;

визначення процедури прийняття управлінських рішень.

Теоретично реальну економічну систему (у даному разі банк) можна описати, користуючись численними ізоморфними моделями, що відображають різноманітні аспекти її існування та залежать від рівня деталізації управлінських процедур [1, с. 34]. Однак з погляду доцільності та повноти інформаційного забезпечення за модель фінансової діяльності банку найраціональніше буде взяти баланс, розглядаючи його передовсім як елемент діалектичного методу досліджень (а не форму звітності).

Спираючись на методологічні принципи системного аналізу та реалізуючи їх у сфері управління банківськими фінансами, подамо баланс як модель, котра описує фінансову структуру (стан) банку в бухгалтерських оцінках. У цьому разі баланс розглядається не як звітна форма, а як генератор доходів та витрат банку, а отже, як елемент методу бухгалтерського обліку, характерною ознакою якого є динамізм. Таким чином, динамічний баланс є об’єктом активного управління з параметрами прибутковості та ризику. Під входом системи розумітимемо вхідний баланс, відповідно вихід — це грошові потоки, відображені у вихідному балансі, який щоденно подається до НБУ.

Структуризація процесу формування фінансової складової банківського процесора дає можливість виділити кілька етапів. На першому етапі визначаються параметри, за допомогою яких вимірюється та контролюється стан системи. У найзагальнішому розумінні такими параметрами є прибуток і ризик, які потребують дальшої деталізації через визначення низки індикаторів та показників. Як уже зазначалося, частина показників задається банкові із зовнішнього середовища у вигляді нормативів, спрямованих на аналіз та контроль ризикованості. Друга частина індикаторів стану системи визначається банком самостійно. Тут важливо виявити та підібрати аналітичні показники, які б характеризували емерджентні властивості системи. Такими загальносистемними характеристиками можуть бути інтегральні показники діяльності банку, одержані методом «згортання» кількох показників (методику визначення та аналізу інтегральних показників фінансової діяльності банку розглянуто в наступних розділах монографії).

Як відомо, між показниками прибутковості та ризику існують функціональні залежності як детермінованого, так і стохастичного характеру. Виявляння таких залежностей провадиться на другому етапі, тобто на цьому етапі формується система аналітичних моделей, які разом з інформаційними системами, методиками аналізу і оцінки сценаріїв, апаратом планування та прогнозування, фінансовими оглядами і спеціальними звітами служать інструментарієм аналізу фінансової діяльності банку.

На третьому етапі реалізується ідея досягнення динамічної фінансової рівноваги банку. Використання інтегральних показників та функціональних залежностей між ними забезпечує побудову моделі динамічної фінансової рівноваги банку — ефективного інструменту управління за нестабільності екзогенного середо­вища. Для виявлення параметрів, котрі характеризують фінансовий стан та емерджентні властивості банку як системи, звернімося до аналізу концепцій, що пояснюють закономірності формування та розвитку сучасних фінансових відносин.