2.1. Політична свідомість як психологічний феномен

Специфічною людською формою духовно-практичного відображен­ня та фіксування відповідних об'єктивних процесів дійсності, світу людського буття на рівні явища є буденна свідомість. У житті основ­ним принципом функціонування буденної свідомості є так званий здо­ровий глузд. Буденна свідомість виконує роль необхідного компонента суспільно-історичної практики людей і відповідних їй форм суспільної та індивідуальної свідомості.

По суті, буденна свідомість, як і свідомість загалом, має суспільно-індивідуальну природу. Як форма духовно-практичного освоєння світу вона є суб'єктивним образом об'єктивно існуючого світу. Водночас, оскільки такий образ належить конкретному суб'єкту, він також відо­бражає своєрідність, унікальність його життєвого досвіду і досвіду кон­кретних соціальних груп суспільства.

Психічне життя, свідомість і діяльність людини завжди тісно взає­мопов'язані, зазнають взаємовпливу.

Розглянемо феномен політичної свідомості.

Згідно з визначенням, наведеним у політологічному словнику, по­літична свідомість — це опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблеми влади, формування, роз­виток і задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів; су­купність поглядів, оцінок, установок, які, відображаючи політико-владні відносини, набувають відносної самостійності [82, 267].

До основних сфер політичної свідомості належать такі:

•    політична наука — політичні теорії, концепції, гіпотези;

•    політична ідеологія — політичні цінності, ідеали, доктрини, гас­
ла, програми;

•    політична психологія — політичні відчуття, думки, настрої,
воля, спрямованість тощо.

Політична свідомість є віддзеркаленням реалій буття, тобто вона тісно пов'язана з розвитком продуктивних сил, з особливостями по­літичної системи суспільства та суспільно-політичними відносинами, що існують у цій системі, станом освіти, культури.

Як одна з найважливіших характеристик політичного життя суспіль­ства політична свідомість має певні особливості, умови виникнення та шляхи формування. Передумовою формування такої свідомості є те, що людина починає усвідомлювати свою групову належність, групову ідентичність і водночас те, що вона неспроможна реалізувати власні та групові інтереси без вступу в певні відносини з політичною владою. Політична свідомість притаманна конкретній людині вже тоді, коли вона

усвідомлює свій громадянський статус, громадянську позицію, а разом з ними і реальну потребу, а то й необхідність впливати на владу.

Для формування політичної свідомості вкрай необхідні аналітично-критичне ставлення до навколишнього середовища, дійсності та осмис­лення їх, наявність у людини конкретних норм, цінностей, ідеалів, чітке усвідомлення власної мети та мети політичної сили, структури (групи, партії, об'єднання, організації тощо), до якої людина неформально на­лежить.

За змістом політична свідомість включає в себе певні політичні ідеї, погляди, теорії, інтереси, настрої, почуття, а за специфікою про­яву вона активно впливає на інші форми суспільної свідомості, має ча­сто досить високий ступінь відображення соціально-класових інтересів.

Розрізняють політичну свідомість масову, групову, індивідуальну, буденну і науково-теоретичну.

Перші три форми свідомості пов'язані з її суб'єктами, а дві останні визначаються глибиною відображення дійсності. Буденна свідомість формується на основі повсякденного життя людей, досвіду їх діяльності. Для неї характерні нестійкість, суперечливість, фрагментарність, відпо­відна емоційність, несистематизованість. Науково-теоретична політич­на свідомість відрізняється від буденної тим, що грунтується на ціле­спрямованому дослідженні, постійному аналізі політичного процесу. А тому вона більш систематизована, цілісна, здатна до прогнозування розвитку та змін.

Виокремлюють також основні типи політичної свідомості: дер­жавну та недержавну.

Державний, або етатистський, тип політичної свідомості грунтуєть­ся на позиції, що найвищими, найважливішими є інтереси держави (Н. Макіавеллі, Т. Гоббс).

Недержавний, або анархістський, тип політичної свідомості, навпа­ки, виникає там, де політичну владу вважають злом, а державу — екс­плуататором, ворогом свободи.

Основні функції політичної свідомості:

•   пізнавальна — система знань про політичну дійсність загалом;

•   оцінювальна — забезпечення і сприяння орієнтації у політично­
му житті на основі оцінювання політичних подій;

•   регулятивна — орієнтування стосовно участі у політичному житті;

•   інтегруюча — сприяння об'єднанню окремих соціальних груп,
суб'єктів політичного процесу на основі спільних ідей, цінностей, уста­
новок;

•    прогностична — передбачення особливостей розвитку політично­
го процесу, подій;

•    нормативна — створення загальноприйнятого образу майбут­
нього.

Між наукою та ідеологією існують суттєві відмінності. Якщо основ­ною метою науки є пошук абсолютної істини, то для ідеології основ­ним є захист та обгрунтування інтересів певних соціальних сил. Звичай­но, для останнього політики і політичні сили використовують результати наукової діяльності.

Наука більш єдина, цілісна, ідеологія — більш урізноманітнена, ди­ференційована, оскільки політичні інтереси різних учасників політич­ного життя надто різняться. Існує широке розмаїття теорій, ідей, ідеалів, інтересів, цінностей, програм, символів —усього того, з чого, власне, і складається кожна окрема конкретна ідеологія.

Як і більшість форм суспільної свідомості, політична свідомість має два рівні — ідеологічний та психологічний. Оскільки нас цікавить саме другий рівень, то політичну свідомість можна вважати сукупністю почуттів, усталених настроїв, традицій, ідей і певних теоретичних систем, які відображають найістотніші інтереси великих соціальних груп, їх ставлення одна до одної і до політичних інститутів суспіль­ства [48, 207].

Політична свідомість є не що інше, як сприйняття людиною части­ни життєвої реальності, яка безпосередньо пов'язана з політикою. Це суб'єктивний образ відповідної політичної системи.

Носіями політичної свідомості є багато суб'єктів: особистість, гру­па, клас, нація, маса, суспільство. Свідомість кожного з цих суб'єктів має певні особливості і потребує окремого наукового розгляду.

Структурно політична свідомість включає такі аспекти:

•    політико-психологічний — настрої, почуття, наміри, установки,
мотиви, переконання, воля та ін.;

•    політико-ідеологічний — цінності, ідеали, ідеї, доктрини, погляди,
концепції, теорії;

•    політико-дієвий — свідомість консервативна, ліберальна, радикаль­
на, реформістська та ін.

Політична свідомість формується у процесі пізнання суб'єктом пев­них політико-владних відносин, політичних інтересів, установок, ціннос­тей, а також у процесі політичного виховання, формування політичної культури суб'єкта політики.

Досить складним психолого-соціальним феноменом є національна самосвідомість як багаторівневе, багатофункціональне явище. Варто зазначити, що усвідомлення насамперед себе є основою усвідомлення інших, а відтак національна самосвідомість є передумовою, основою свідомого бачення та розуміння усього, що оточує націю. Аналогічно, що більше нація знає про своїх сусідів, інші спільноті, то більше вона пізнає і саму себе. Виходячи з цього про націю можна говорити, з од­ного боку, як про спільноту, що має специфічні ознаки та особливості, а з другого — вона певною мірою набуває ознак, властивих іншим на­ціям і народам.

Проблему свідомості потрібно розглядати у тісному взаємозв'язку з проблемою цінностей ідеологій.

Для кожного суспільства характерні певні ідеї, цінності, норми, у тому числі й політичні. Усі вони мають соціальне коріння — історичне, економічне, політичне.

Політичні ідеї — не реальність, а уявне, позірне бачення людьми тих чи інших явищ, станів, тобто ідеї завжди відрізняються від реальності, вони лише окреслюють бажання людини, спонукають її до дії з метою реалізації ідей, їх перетворення на реально існуючі цінності.

Політичні ідеї, погляди, уявлення, об'єднуючись у певну систему, утворюють політичну ідеологію. Тому структурно політичні ідеології складаються з політичних теорій, ідей, суспільно-політичних ідеалів, цінностей, концепцій політичного розвитку, політичних символів, про­грам тощо.

Політичні ідеології виникли в епоху Просвітництва, коли була висуну­та ідея прогресу та обгрунтовано можливості створення раціонального суспільного порядку на основі певних, сформульованих людьми цілей.

Існує кілька тлумачень ідеології як суспільного явища.

Прихильники розширювального тлумачення ідеології, зокрема Т. Парсонс, вважають, що ідеологія — це система цінностей, властива конкретному суспільству, яка орієнтує соціальну діяльність у конкрет­ному напрямку.

Директивне тлумачення ідеології було властиве марксистам. Вони намагалися відокремити ідеологію від інших форм політичної свідомості та вбачали в ній різновид наукового знання, притаманний певному со­ціальному класу, насамперед класу-гегемона — пролетаріату.

Відомі політологи, соціологи, політичні психологи М. Вебер, Е. Дюрк-гейм, К. Мангейм та інші наголошували на культурологічному тлума­ченні ідеології.

Роль ідеологій у суспільному житті зумовлюють такі їх функції;

•    орієнтаційна — спрямовує діяльність людей;

•    інтегративна — узгоджує інтереси людей;

•    соціально-представницька — відображає та захищає інтереси
певних соціальних груп населення;

•    амортизаційна — послаблює соціальне напруження;

•    пропагандистська — формує відповідний імідж держави, класу,
нації та ін.

З-поміж багатьох ідеологій виокремлюють три основні, найпоши­реніші — лібералізм, соціалізм і консерватизм.

Кожну з цих ідеологій можна також певним чином розмежовувати, розглядати різні її форми. Ліберальну ідеологію поділяють на класичний і сучасний лібералізм. Існує багато форм соціалізму, зокрема, часто його неправильно ототожнюють з марксизмом, соціал-демократією. Консер­ватизм можна розглядати також за різними модифікаціями — французь­кою, американською та ін.

Політичні ідеології виконують такі важливі соціальні функції, як пізнавальну, мобілізаційну, нормативно-регулювальну, контрольну, функцію політичної соціалізації.

Основу свідомості становлять знання, які засвоїла особа. Разом з тим свідомість — це не тільки знання, а й відповідне ставлення до них і, що дуже важливо, активне їх використання на практиці у процесі са-мореалізації, соціальних перетворень. Це потрібно враховувати і при визначенні та дослідженні феномена політичної свідомості.

Оскільки політична свідомість є вираженням інтересів людей, кожна група людей, клас формують свій тип ідеології, зумовлений їх місцем у системі суспільного виробництва, закріпленого відносинами власності.

Наявність і взаємодія різних типів політичної свідомості набирає форм ідеологічного протиборства. їх розглядають не лише в політичній психології, а й у таких науках, як філософія політики, конфліктологія, со­ціальна психологія, політологія та ін.

Політична свідомість має два рівні, які тісно переплітаються і взає­модіють — буденний {емпіричний) і теоретичний {науковий). Буден­ний рівень є результатом стихійного процесу духовного засвоєння дійсності, а теоретичний передбачає більш-менш організовану духов­ну діяльність. До такої діяльності потрібно бути не лише схильним, а й певною мірою підготовленим. Тут уже йдеться про відповідні політичні технології, або інженерії.

На буденному (емпіричному) рівні політична свідомість постає у формі певних відчуттів, уявлень, переживань, ілюзій тощо. Усвідомлен­ня політики на теоретичному (науковому) рівні передбачає глибоке пізнання сутності політичних явищ, свідоме їх використання у вирішенні конкретних політичних завдань, коригування політичних рішень і дій.

Як своєрідне відображення дійсності політична свідомість має пев­ну самостійність, оскільки знання людини про ті чи інші процеси та явища не є простим їх відображенням, а результатом творчого осмис­лення, опрацювання, усвідомлення.

Суспільства, як і рухи, партії, об'єднання, групи, окремих громадян, не можна уявити без ідеології, тобто системи певних ідей, що їх об'єдну­ють або роз'єднують.

Політичні ідеології є різновидом ідеологій, сукупністю певних ідей, норм, цінностей, символів, традицій, які об'єднують людей, спонукають їх до спільної політичної дії, боротьби.

За всіх розбіжностей високих ідей, мети різні ідеології об'єктивно ви­мушені співіснувати в суспільстві навіть в умовах політичної боротьби. У демократичних суспільствах гостро постає питання не лише співісну­вання, а й встановлення діалогу між політичними опонентами.

Кожна ідеологія хоча й декларує певні позитивні ідеї, мету, все-таки досить обмежена; ідеологіям притаманні такі вади, як примітивізм, тен­денційність, догматизм, надмірна системність [54, 73].

Серед політологів, окремих політиків спостерігається певна уперед­женість стосовно поняття "державна ідеологія". Існує погляд, нібито такої ідеології не існує. Водночас вона існує як своєрідна рамкова іде­ологія державного будівництва.

Ідеології надто живучі, здатні оновлюватися, мімікрувати, пристосо­вуватися до конкретних суспільно-політичних умов. Яскравим свідчен­ням цього є комуністична, соціалістична ідеології. Свого часу М. Бердяев зазначав, що соціалізм власне не висунув і не запропонував жодних цінностей, окрім цінностей матеріального забезпечення, задоволення потреб [13,25].

Потреба влади є причиною політичної поведінки, а отже, політична свідомість і політична поведінка взаємопов'язані, взаємозалежні, про що йтиметься далі.

Щоб стати фактором, який спричиняє дію, потреба має трансформу­ватися в мету (цілі). Формою її вираження є політична ідея.

Система поглядів та ідей, в яких усвідомлюється й оцінюється став­лення людей до дійсності та один до одного, а також міститься мета