Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.1.1.4. РІСТ І РОЗВИТОК ЗЕРНОВИХ ХЛІБІВ. ПШЕНИЦЯ

Під ростом рослини розуміють збільшення її маси незалежно від того, за рахунок яких органів воно відбулося; під розвитком— якіс­ні зміни, які відбуваються у житті рослини від проростання насіння до утворення нового насіння.

Умови вирощування, сприятливі для росту рослин, не завжди сприяють їх розвитку. Прикладом може бути сівба озимої пшениці або озимого жита навесні. Такі посіви протягом літа збільшують свою масу, тобто ростуть, але насіння не утворюють, і, отже, їх роз­виток не закінчується.

Протягом вегетації зернові культури проходять такі фенологічні фази росту: проростання, сходи, кущення, вихід у трубку, колосіння або викидання волоті, цвітіння, формування і достигання зерна. За початок фази вважають той день, коли вона відмічається при­близно у 10 % рослин, за повну фазу — коли її ознаки проявляються у 75 - 80 % рослин.

Проростання насіння. Висіяне у ґрунт насіння за сприятливих умов проростає. Прорости насіння може при поглинанні такої при­близно кількості води (у % до повітряно-сухої маси насіння): пшениці 47 - 48, жита 58 - 65, ячменю 48 - 57, вівса 60 - 76, кукурудзи 37 — 44, проса і сорго 25 — 38, рису 37 — 44. Поглинувши воду, насін­ня спочатку бубнявіє, а потім за допомогою ферментів складні запа­сні речовини зернівки перетворюються на прості, внаслідок чого по­чинають рости зародкові корінці і листки (рис. 31). З появою на пове­рхні ґрунту першого справжнього листка починається нова фаза — сходи.

Сходи. Дружність проростання і поява сходів залежать від темпе­ратури посівного шару ґрунту. Мінімальною температурою для з'яв­лення сходів насіння хлібів першої групи є 2 — 5 °С, другої 10 — 12 °С, оптимальною — відповідно 20 — 25 і 25 — 30 °С. При оптимальній температурі і вологості ґру­нту сходи з'являються на 6 - 8-й день.

Кущення починається після утворення рослиною 3 — 4 листків, приблизно через 23 — 27 днів після по­яви сходів (ІІ — ІІІ етапи органогенезу) завдяки ак­тивному фотосинтезу та притоку мінеральних по­живних речовин. На підзем­них стеблових вузлах, особ­ливо на вузлі, який знахо­диться ближче до поверхні ґрунту, закладаються вто­ринні, або вузлові, корені та бічні пагони (рис. 32, 33). Вузол кущення є найголов­нішим органом рослини, з його відмиранням відмирає рослина. Залягає він у ґрун­ті на глибині 1,5 — 3 см. Глибина залягання вузла кущення залежить від фа­кторів життя, індивідуаль­них особливостей рослин, способів   їх   вирощування.

Рис. 30. Будова зернівки пшениці:

1 — плодові оболонки; 2 — насінні оболонки; 3 — алейроновий шар; 4 — ендосперм; 5—зародок; 6—зародкові корінці; 7 — брунька; 8 — щиток; 9— чубок


Наприклад, при недостатньому освітленні рослин, що спостерігаєть­ся у загущених посівах, він залягає ближче до поверхні ґрунту; при понижених температурах, а в деяких культур при глибокому загор­танні насіння (озима пшениця) вузол кущення залягає глибше. Глибина залягання вузла кущення відіграє важливу роль у житті рослин: чим глибше він залягає в озимих культур, тим вони морозо-стійкіші; при глибшому його заляганні у рослин підвищується стій­кість до вилягання.


Дружне кущення у злакових рослин відбувається при темпера­турі 10— 15 °С, достатньому забезпеченні їх водою, поживними ре­човинами та достатній площі живлення. За сприятливих умов кож­на рослина утворює до 5 — 10 і більше пагонів. Частина з них безпо­середньо формують урожай зерна, утворюючи суцвіття з виповне­ним зерном — продуктивні пагони, частина — так званий підгін, не утворюють суцвіть і не беруть участі у формуванні урожаю зерна. У зв'язку з цим виділяють продуктивну і непродуктивну кущистість злакових рослин. Як недостатнє, так і сильне кущення знижує уро­жайність зерна: у першому випадку через малу кількість продуктив­них пагонів, у другому — через можливість вилягання рослин. При вирощуванні зернових культур першої групи максимальний урожай зерна забезпечує густота продуктивних пагонів 500 — 700 шт./м2.

Вихід у трубку (трубкування). Ріст стебла починається з ниж­нього міжвузля, яке протягом 10 — 15 днів видовжується, піднімаю­чи догори у листковій трубці друге і наступні міжвузля. Початком фази трубкування (IV - VII етапи органогенезу) вважається той пе­ріод, коли стебловий вузол першого міжвузля піднімається на висо­ту 2 — 3 см від поверхні ґрунту. Ця фаза настає через 42 — 50 днів після появи сходів. У цю фазу спостерігається інтенсивний ріст ве­гетативної маси, формування та диференціація суцвіть, репродук-

тивних органів, їх інтенсивний ріст. У цей період рослини дуже ви­багливі до поживних речовин та вологи. Тривалість фази 42 — 50 днів.

Колосіння і викидання волоті. Ця фаза вегетації відповідає VIII етапу органогенезу. Вона триває 5 — 7 днів. Внаслідок інтенсивного росту стебла, особливо його верхнього міжвузля, з листкової трубки назовні з'являється колос (пшениця, жито, ячмінь, тритикале) або волоть (овес, просо, рис, сорго, чоловіче суцвіття у кукурудзи). У фа­зу колосіння та викидання волоті завершується формування усіх органів суцвіть.

Цвітіння настає на ІХ етапі органогенезу і триває 4 — 6 днів. У жита воно починається через 8—10 днів після колосіння, а в яч­меню закінчується до колосіння.

Під час цвітіння відбувається запилення квіток. Зернові культу­ри за характером запилення поділяються на самозапильні (пшени­ця, тритикале, овес, ячмінь, просо, рис) і перехреснозапильні (жито, кукурудза, сорго), у яких пилок переноситься на приймочки мато­чок вітром. У колосових культур цвітіння починається з квіток сере­дньої частини колоса, у волотевих — з квіток верхньої частини во­лоті. У цю фазу припиняється ріст вегетативної маси.

Формування і достигання зерна. Після запліднення на Х - ХІІ етапах органогенезу настає фаза формування зерна — його ріст в довжину до розміру, типового для кожного сорту або гібриду. Маса 1000 зернин в цей час мала — всього 8 - 12 г. За формуванням зер­на настає фаза наливання зер­на і його молочна стиглість. Тривалість цього періоду 40 — 45 днів. При наливанні у зерно надходять поживні речовини, зерно досягає типового розміру за товщиною та шириною. В цей період зерно за консистенцією нагадує молоко (розчин органіч­них речовин). Кількість води у зерні становить 50 % і більше. За молочною стиглістю настає вос­кова, за якої зерно за консисте­нцією нагадує віск, набирає ти­пового кольору, вологість його знижується до 30 - 32 %. Повна стиглість — це кінцевий етап вегетації рослин. У цій фазі во­логість зерна знижується до 20—15 % і воно повністю втра­чає зв'язок з материнською рослиною.

Пшениця — основна зернова культура хлібів першої групи. Це найцінніша і найбільш розповсюджена зернова продовольча куль­тура. Існують три цивілізації, які формувались на основі найважли­віших трьох зернових культур — пшениці, рису, кукурудзи. Більше половини населення світу використовує на харч зерно пшениці.

Пшеничний хліб відрізняється неперевершеними смаковими якостями і за поживністю й перетравністю переважає хліб із борош­на всіх інших зернових культур. У 100 г доброго пшеничного хліба міститься 240 — 260 ккал, а макаронів, манної крупи, різних видів печива — 350 - 360 ккал. В зерні пшениці 11 - 20 % білка, 62 - 74 % крохмалю, 2 — 3 % жиру, приблизно стільки ж клітковини й золи. Засвоюваність продуктів, вироблених із пшеничного борошна, 94 — 96 %. Відходи борошномельного виробництва — висівки, борош­няний пил, а також солому і полову використовують на корм худобі.

Озима пшениця є хорошим раннім зеленим кормом. З неї можна заготовляти також силос і сінаж.

У світовому рослинництві площа посівів пшениці сягає 232 млн га, а врожайність — в середньому близько 23 ц/га. Як дуже пластична культура пшениця росте в широкому зональному діапазоні, вклю­чаючи вертикальну зональність.

Багато видів пшениці походить із гірських середньоазіатських районів, зокрема Азербайджану, Кавказу. Тому її можна вирощува­ти у високогірних районах, на висоті до 4 тис. м. За посівними пло­щами пшениці (близько 50 млн га) країни СНД займають перше місце у світі.

Головними виробниками пшениці, крім СНД, є Китай, США, Ін­дія, Канада, Франція, Аргентина. У Європі і США переважають по­сіви озимої пшениці, в СНД і Канаді, через більш суворий клімат, — ярої. Хоч слід зазначити, що озима пшениця дедалі більше поши­рюється в ареалі висівання ярої.

Як рис і кукурудза, пшениця належить до найбільш давніх культур. Зокрема, в Месопотамії вона була відома понад 6500 років тому. За 3 тис. років до н. е. пшеницю сіяли в Китаї, Середній Азії, на Кавказі, зокрема в Грузії. Її успішно вирощували скіфи-орачі, а також слов'яни. Слов'яни поширили пшеницю в Нечорнозем'я. В період Київської Русі її висівали навколо Новгорода, Ладоги. У ХІІІ ст. пшеницю вирощували в Сибіру (Мінусинськ, Хакасія, Крас­ноярський край). В Америці вона відома в культурі з 1526 р. (після відкриття Америки).

Види пшениці. Пшениця, рід Triticum L. Включає 22 види, з них найпоширеніші м'яка і тверда. З 22 видів трапляються також гіл­ляста, культурна однозернянка, зандурі, полба (двозернянка), дика, польська, маха, спельта, карликова остиста, карликова безоста, круглозерна, ванська — загалом 15 видів (рис. 34).

М'яка, або звичайна, пшениця (Tr. aestivum L.) має довгий не­щільний колос, лицьова сторона якого ширша за бічну. Колос може бути безостим і остистим, остюки коротші за колос і розходяться в боки (рис. 35). Зерно має чітко виражений чубок, до зародка воно трохи ширше. Зародок виділяється нечітко. Зерно залежно від умов вирощування (особливо азотного фону живлення) може бути борош­нистим, напівскловидним або скловидним. Має ярі, напівозимі та озимі форми. Маса 1000 зерен від 30 до 55 г. Найбільш цінні для випікання хліба сорти сильної м'якої пшениці.

Тверда пшениця (Tr. durum Desf) відрізняється від м'якої вели­ким щільним колосом, у розрізі квадратним або дещо стиснутим, з більш широкою бічною стороною. Ості довші за колос, спрямовані паралельно до нього (див. рис. 30). Зерно крупне (45 - 65 г), подов­жене, донизу звужується, у поперечному розрізі кутасте, переважно скловидне, із слабковираженим чубком, зародок чітко виділяється. Верхнє міжвузля соломи заповнене, листя не опушене.

Тверда пшениця дає високоякісне борошно — крупчатку для ви­робництва макаронів, вермішелі, манної крупи. У землеробстві до­мінують ярі форми, хоч уже виведено й озимі. Вирощують у Серед­ній Азії, Сибіру, Поволжі, на Кавказі, Кубані, в Україні. За останні роки площа її в СНД досягла 6 млн га.

За межами СНД тверду пшеницю вирощують в Іспанії, Франції, Італії, країнах Малої Азії, північної Африки, у степових районах США, в Аргентині, Австралії, Південній Америці та ін.


М'яка і тверда пшениці, а також інші (полонікум, тургідум, кар­ликова, персикум, круглозерна) — це голозерні пшениці з нелам-ким колосовим стрижнем. Після дозрівання колос не розпадається на окремі колоски. Зерно при обмолоті звільняється від колосових і квіткових лусок.

Полб'яні (плівчасті) види пшениці — ламкоколосі. Колос після дозрівання легко розпадається на колоски, зерно при обмолоті за­лишається в колосках і відділяти його треба на крупорушках. Сюди належать дика і культурна однозернянки, двозернянка, спельта, маха та ін.