Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.1.2.3. ОЗИМИЙ ЯЧМІНЬ

Господарське значення. Зерно озимого ячменю, яке містить у се­редньому понад 12 % білка, до 65 % БЕР, близько 2,1% жиру, вико­ристовують як концентрований корм (в 1 кг його 1,2 корм. од. і 100 г перетравного протеїну), для виробництва круп, а також у пивовар­ній промисловості; солому (в 1 ц 36 корм. од.) і полову згодовують худобі у вигляді грубих кормів. Вирощують його також у зеленому конвеєрі.

Озимий ячмінь має певні переваги над ярим: при нормальній перезимівлі більш урожайний; достигає раніше, ніж ярий ячмінь (на 10 — 16 днів), що дає змогу поліпшити забезпечення тварин концен­тратами у період літнього вичерпання минулорічних резервів зерна.

Загальна посівна площа озимого ячменю в СНД становить близь­ко 2 млн га (1990 р.), у тому числі в Україні 300 - 400 тис. га (1996 р.), що свідчить про його велике народногоспо­дарське значення.

Середня врожай­ність зерна озимого ячменю в СНД сягає 34 ц/га (1990 р.), в Україні — понад 37 ц/га (1990 р.). У роки, сприятливі для пере­зимівлі озимого ячме­ню, урожайність зерна становить 50 — 55 ц/га. На сортодільницях України вона сягає 79,7 - 83,8 ц/га.

В СНД озимий яч­мінь як недостатньо зимостійка культура поширений у півден­них районах — на Пів­нічному Кавказі, в Закавказзі, Середній Азії та Україні (пере­важно у південних і західних областях).


Морфобіологічні та екологічні особливості. Озимий ячмінь — під­вид Hordeum vulgaer L., шестирядний ячмінь, різновид var. pal-lidum ser., має всі колоски в трійках плодоносні (рис. 37).

Зерно плівчасте, колоскові луски вузькі, колос солом'яно-жовтий, нещільний, ості довгі, зазубрені. Кількість члеників колосового стрижня 10,5— 13 на 4 см. Форма колоса чотиригранна, прямокутна; опушення колосового стрижня коротке або довге, повстяне. Ості дов­ші за колос в 1,2 — 2 рази. Перехід квіткової луски в ость поступо­вий, іноді різкий. Зерно еліптичне, видовжено-еліптичне, видовже­не; жовте, зеленувате, жовте із зеленуватим відтінком; крупне, дріб­не, середнє. Квіткова луска груба, середньогруба, середньозморшку-вата, негруба; бічні жилки квіткової луски зазубрені. Основна ще­тинка в зерні довга, повстяна, волосиста, довговолокниста.

Серед озимих культур озимий ячмінь є найменш морозостійким. Він гине вже при зниженні температури біля вузла кущення до мі­нус 12 — 14 °С. Особливо різко знижується його стійкість проти ни­зьких температур та інших несприятливих умов зимівлі при ранніх строках сівби. Це пов'язано з тим, що в нього коротша стадія ярови­зації (35 — 45 днів), ніж в озимої пшениці та жита (40 — 65 днів). Дуже шкодить озимому ячменю різка зміна температур у зимовий і ранньовесняний періоди. Добре витримує високі літні температури (понад 35 °С), мало терпить на півдні у дні тривалої спеки. Відзна­чається високою посухостійкістю протягом всього періоду вегетації. Транспіраційний коефіцієнт рідко перевищує 400. При нестачі во­логи в ґрунті і суховіях більш стійкий проти запалу, ніж інші злако­ві культури. Має недостатньо розвинену кореневу систему, тому ви­багливий до ґрунтів і формує максимальний урожай на родючих чорноземах, каштанових і темно-сірих суглинкових ґрунтах. Погано росте і розвивається як на кислих, так і на засолених ґрунтах.

Озимий ячмінь рано навесні швидко йде в ріст і, як наслідок, у нього скорочується вегетаційний період. Він на 6 — 9 днів швидше достигає, ніж озима пшениця, і на 12 — 16 днів раніше, ніж ярий ячмінь. Тому в нього ще до настання літньої спеки формується більш виповнене зерно. Швидше розвивається в умовах довгого світ­лового дня. На відміну від ярого ячменю, цвітіння відбувається піс­ля виходу колоса з листкової трубки. Вегетаційний період в озимого ячменю, залежно від умов вирощування, становить 230 — 290 днів.

В Україні поширеними районованими сортами озимого ячменю є: Бемір 2, Барвінок, Буран, Вавилон, Манас, Миронівський 87, Оде­ський 165, Одеський 167, Основа, Радон, Резонанс, Тамань, Тайна, Фермер та ін.

Серед сортів озимого ячменю трапляються так звані «дворучки», які дають урожай як при осінній, так і при весняній сівбі (Тайна, Росава).

Технологія вирощування. Кращими попередниками для озимого ячменю в сівозміні є чисті або зайняті пари, озима пшениця, зернові бобові культури, кукурудза на зелений корм і силос.

Залежно від попередників, проводять основну й передпосівну підготовку ґрунту (аналогічно підготовці ґрунту під озиму пшеницю).

Удобрення. Озимий ячмінь добре реагує на внесення мінераль­них добрив, особливо азотних. Це пов'язано з його інтенсивним ку­щенням і наростанням вегетативної маси та коротким періодом ак­тивного засвоєння поживних речовин з ґрунту. Мінеральні добрива, залежно від зони вирощування і попередників, вносять у нормі: в Степу після кукурудзи, озимих культур на південних чорноземах 60 - 90 кг/га азоту та 60 кг/га фосфору і 30-45 кг/га калію; після зернобобових культур — по 30 кг/га азоту і 45 - 69 кг/га фосфору й калію; на солонцюватих ґрунтах калій не застосовують; у Лісостепу вносять у середньому по 45 — 60 кг/га усіх елементів живлення; в За­карпатті — по 90 кг/га азоту та по 45 - 60 кг/га фосфору й калію. Фосфорні добрива до 90 % від норми та повну норму калійних доб­рив використовують під основний обробіток ґрунту, близько 10 % фосфорних добрив (Ріоіб) — в рядки під час сівби ячменю. Азотні добрива вносять при розміщенні ячменю після кукурудзи, стерньо­вих попередників у два прийоми: половину норми — до сівби, поло­вину — у підживлення навесні на ІІ етапі органогенезу; після зер­нобобових — повну норму у весняне підживлення у фазі кущення (ІІ етап органогенезу). На засолених ґрунтах урожайність ячменю значно підвищується при їх гіпсуванні, на кислих — при вапнуванні.

Для сівби озимого ячменю використовують кондиційне насіння (рН 1 - 3) за схожістю не менше 92 %, чистотою 98 % та силою росту не менше 80 %. Перед сівбою його протруюють, інкрустують, вико­ристовуючи препарати вітавакс (2 — 3 кг/т), фундазол (2 — 3 кг/т), гранозан (1,5 — 2 кг/га), приліплювачі NaКМЦ (0,2 кг/т) або ПВС (0,5 кг/т).

Для озимого ячменю має значення правильно встановлений строк сівби. При ранній сівбі він восени переростає, особливо при розміщенні після кращих попередників, і втрачає зимостійкість; при запізнілій сівбі може увійти в зиму недорозвиненим зі зниже­ною морозостійкістю. Встановлено, що озимий ячмінь найкраще розвивається і витримує несприятливі умови зимівлі при сівбі через 10 — 12 днів після висівання озимої пшениці або під кінець опти­мальних строків її сівби. Типово озимі сорти ячменю слід висівати на 5 - 7 днів раніше, ніж сорти «дворучки» (Росава, Тайна), яким властиве сильне переростання. Для типово озимих сортів ячменю оптимальними строками сівби вважаються: у південних степових областях — з 10 по 25 вересня, в АР Крим — з 20 вересня по 10 жовт­ня, в центральних і північних степових районах — з 5 по 15, в За­карпатті — з 5 по 20, у західних областях України — з 20 по 30 ве­ресня.

Сіють озимий ячмінь звичайним рядковим способом зерновими сівалками СЗ-3,6, СЗП-3,6 із залишенням технологічних колій. За­стосовують також вузькорядну й перехресну сівбу. Норми висіву у Степу 3,5 — 4,0 млн схожих зерен на 1 га (140 — 160 кг), в суху осінь і при висіванні після стерньових попередників — до 5 млн (200 кг); у західних областях, Закарпатті — 5-6 млн (200 - 240 кг). При вузь­корядній і перехресній сівбі норму висіву збільшують на 10 — 15 %. Середня глибина загортання насіння 3 — 4 см із збільшенням до 6 - 7 см на півдні України.

Догляд за озимим ячменем в основному такий самий, як і за озимою пшеницею. Застосовують інтегровану систему захисту від хвороб, шкідників, знищують бур'яни, обробляють посіви ретардан­тами проти вилягання ячменю з використанням препаратів у дозах, рекомендованих для озимої пшениці.

Збирають озимий ячмінь переважно роздільним способом у фазі воскової стиглості зерна (з вологістю 20 — 30 %). Чистий, дружно до­стиглий та неполеглий ячмінь збирають прямим комбайнуванням.

Після обмолоту зерно очищають і зберігають при вологості 14 — 15 %.