Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Господарське значення. Овес, як і ячмінь, належить до важливих зернофуражних культур. У його зерні містяться: білок — у серед­ньому 13,26 %, крохмаль — 40,8 %, жир — 4,67 %, зола — 4,05 %, цукор — 2,35 %, вітаміни В1, В2. Тому овес є незамінним концентрованим кормом для коней, великої рогатої худоби, особливо молодняку, до­машньої птиці. Відзначається зерно високою поживністю: 1 кг його відповідає одній кормовій одиниці із вмістом 85 — 92 г перетравного протеїну.

Із зерна вівса, особливо голозерного, виробляють різані й шліфо­вані крупи, особливо цінну для дитячого харчування крупу «Герку­лес», у білку якої підвищений вміст незамінних амінокислот (лізи­ну, триптофану, аргініну) і яка легко засвоюється. З вівсяного борош­на виготовляють харчові галети, смачне печиво, сурогат кави. Оскіль­ки вівсяне борошно не містить клейковини, його в чистому вигляді не використовують для випікання хліба (інколи 20 % його додають до житнього чи пшеничного борошна).

Вівсяна солома, що містить до 7 % білків і понад 40 % вуглеводів, є добрим кормом для худоби (100 кг її становлять 31 корм. од.). Ще більше ціниться вівсяна полова, у складі якої до 8 % білків, понад 41 % вуглеводів, а в 100 кг — 46 корм. оди.

Овес у суміші з ярою викою, горохом, чиною вирощують на зеле­ний корм, сіно, сінаж.

Як землеробська культура овес посівний відомий народам пів­денно-східної Європи приблизно 1,5 — 1,7 тис. років до н. е. Звідси він поширився на захід і на північ Європи, пізніше — на Австралій­ський та Американський континенти. Сучасна світова площа вівса перевищує 25 млн га.

У Росії овес вперше почали вирощувати в Нечорноземній зоні з VII ст. Тепер на території СНД він поширений переважно в Нечор­ноземній зоні, Білорусі, Казахстані, районах Західного і Східного Сибіру — на загальній площі близько 11 млн га (1990 р.).

В Україні овес вирощують переважно на Поліссі і в Лісостепу. Загальна площа посівів вівса тут становить 0,5 — 0,6 млн га. За се­редньою врожайністю овес поступається ярому ячменю. Проте, як і інші сільськогосподарські культури, відзначається досить високим потенціалом урожайності зерна. У виробничих умовах із застосу­ванням прогресивних елементів сучасних технологій збір зерна до­сягає 50 — 55 ц/га і більше, на сортодільницях — 65 — 80 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Різновид мутіка (mu-tica Al.) безостий з широкими короткими або довгими і вузькими колосовими лусками; міжвузля без опущення, зерно біле, основа його гола або опушена. Різновид арістата (aristata Kr.) остистий. Луски в нього бувають довгі широкі й довгі вузькі або вузькі. Між­вузля опушені, зерно біле, основа зерна опушена. Різновид ауреа (aurea Korn) безостий з короткими і вузькими або коротшими й ши­рокими колосовими лусками. Міжвузля неопушені, зерно жовте не-опушене (рис. 39).

У сільськогосподарському виробництві найбільше поширений вид —овес посівний (Avena sativa L.), дуже рідко в посівах зустріча­ються також овес візантійський (Avena vyzantina C. Koch.) та овес піщаний (Avena syrigoza Schreb.).

Овес посівний — один з найбільш холодостійких ярих культур. Насіння його починає проростати при температурі 1 — 2 °С, сходи добре витримують весняні заморозки до мінус 3-5 °С, нерідко і до мінус 7—10 °С, а зимуючий овес — навіть до мінус 14 °С. При моро­зі мінус 10 °С листки вівса ярого можуть загинути, але вузол ку­щення зберігається і рослина з настанням тепла розвивається зно­ву, формуючи врожай зерна.

На початку вегетації овес негативно реагує на підвищення тем­ператури (20 °С і більше), внаслідок яких затримується ріст корене­вої системи і надземних органів. Сприятливою для вівса у період сходи — кущення є температура 15 — 18 °С.

У південних районах овес погано витримує високу температуру під час наливання і достигання зерна, яка призводить до запалу та захвату рослин; при 38 — 40 °С у вівса паралізуються продихи вже через 4 — 5 год, тоді як у ячменю таке трапляється лише через 25 — 35 год.

У період вегетації овес найкраще розвивається при 18 — 22 °С і чутливий до можливого зниження температури у період цвітіння і наливання зерна до мінус 1,5 — 3 °С, що інколи трапляється в північ­них районах його вирощування. Під дією таких температур форму­ється зерно з низькою схожістю. Для нормального розвитку вівса протягом усього вегетаційного періоду сума ефективних температур має становити від 1500 до 1800 °С.

Овес вибагливий до вологи, починаючи з набухання зерна в ґрун­ті, яке нормально відбувається при поглинанні до 65 % води від йо­го маси. Багато вологи потребує овес у період трубкування — вики­дання волотей, особливо за 10 — 15 днів до викидання волоті, коли ефективно формуються генеративні органи рослини. Посуха, яка можлива в цей період, призводить до різкого зниження врожаю зе­рна. Свідченням підвищених вимог вівса до вологи є досить високий коефіцієнт його транспірації, який становить 414 — 523.

У фазі цвітіння — наливання зерна овес дуже терпить від повіт­ряної посухи, внаслідок чого утворюється щупле, недорозвинене на­сіння. Проте і дощова погода в другу половину літа може шкодити йому: розвивається велика вегетативна маса (на шкоду зерну), затя­гується вегетація, що особливо небажано у північних районах.

Овес маловибагливий до ґрунтів, витримує кислі ґрунти (рН 5 — 5,5), але водночас добре реагує на вапнування кислих дерново-підзолис­тих ґрунтів. Краще росте на легких піщаних і супіщаних ґрунтах. Хороші врожаї дає овес на окультурених болотистих ґрунтах та осу­шених торфовищах. Погано росте лише на солонцюватих ґрунтах.

3 1ц зерна вівса з ґрунту виноситься близько 3 кг азоту, 1 кг фос­фору, 5 кг калію. Як бачимо, овес найбільше потребує азоту та ка­лію, що обов'язково треба враховувати при вирощуванні його на бід­них ґрунтах Полісся.

Коренева система вівса добре розвинена, фізіологічно активна, добре використовує елементи живлення з важкорозчинних сполук ґрунту. Рослини його відзначаються підвищеною кущистістю і пози­тивно реагують на збільшення площі живлення. Проте в північних районах це може бути причиною утворення надмірного підгону й затягування фази достигання зерна та його збирання.

Вегетаційний період у вівса, залежно від зони й сорту, колива­ється від 75 до 120 днів.

Овес — самозапильна рослина, але за високих температур під час цвітіння можливе й перехресне його запилення.

Сорти. В Україні районовано понад 10 сортів вівса, в тому числі Альф, Буг, Грамена, Деснянський, Комес, Полонез, Львівській 1, Синельниківський 68, Чернігівський 27 та ін.

Технологія вирощування. У сівозміні овес слід висівати насампе­ред після зернових бобових культур, при цьому він дає високобілко-ве зерно, приріст урожаю якого становить 3 — 4 ц/га і більше. Високі врожаї вівса формуються також при розміщенні його після кукуру­дзи, озимої пшениці, у вологі роки — після цукрових буряків, на Поліссі — після картоплі й льону-довгунця. У роки недостатнього зволоження не рекомендується розміщувати овес в сівозміні після цукрових буряків, які надто висушують ґрунт і мають спільних з вівсом шкідників (бурякова нематода).

Обробіток ґрунту та удобрення. Ґрунт під овес готують з ураху­ванням особливостей попередника і ґрунтових умов. Якщо, напри­клад, овес висівають після стерньових попередників, засмічених однорічними бур'янами, то стерню лущать на глибину 6 — 8 см дис­ковими лущильниками або на 10 — 12 см у двох напрямках, коли поле засмічене багаторічними кореневищними бур'янами. Для зни­щення коренепаросткових бур'янів перше лущення проводять дис­ковими лущильниками на глибину 6 — 8 см, друге (при з'явленні ро­зеток бур'янів) — полицевими лущильниками на глибину 10 — 12 см.

Зяблеву оранку слід проводити на глибину 20 — 22 см, а на по­лях, засмічених багаторічними бур'янами, 25 — 27 см.

При висіванні вівса після кукурудзи основний обробіток ґрунту полягає в дискуванні важкими дисковими боронами у двох напрям­ках і зяблевій оранці на глибину 27 — 30 см. Після таких поперед­ників, як картопля або цукрові буряки, зяблеву оранку можна замі­нити поверхневим обробітком ґрунту.

Весняний обробіток включає закриття вологи боронуванням та шлейфуванням і передпосівну культивацію в 1 — 2 сліди на глибину загортання насіння.

Під овес вносять мінеральні добрива. Залежно від ґрунту й попе­редника їх дають у дозі від 30 до 60 — 90 кг/га діючої речовини. При цьому більшість фосфору і весь калій використовують під основний обробіток ґрунту, азот — навесні під культивацію і частину фосфору (10 — 12 кг/га) в рядки. На малородючих дерново-підзолистих ґрун­тах у рядки доцільно вносити складні мінеральні добрива (нітро-амофоску та ін.) по 10—15 кг/га діючої речовини. На кислих ґрунтах замість суперфосфату краще вносити фосфоритне борошно, яке доб­ре засвоюється вівсом і, крім того, знижує кислотність ґрунту. На кислих ґрунтах урожайність вівса підвищується при їх вапнуванні. На торфових ґрунтах обов'язково вносять мідні добрива (піритні не­догарки 3-4 ц/га або мідний купорос 20-25 ц/га) один раз за 4 - 5 років. При потребі посіви підживлюють у період кущення рослин з розрахунку (NPK)20-30. Високі дози азоту на родючих ґрунтах можуть зумовити вилягання посівів вівса. У такому разі віддають перевагу фосфорно-калійним добривам.

Сівба. Для сівби використовують крупну фракцію насіння з ви­сокими посівними якостями (рН 1 — 3). Дослідженнями встановлено, що сівба крупним насінням забезпечує приріст урожаю зерна вівса до 5 - 6 ц/га. Тому сортування насіння на трієрних блоках (БТ-20) з відбором крупного має важливе господарське значення. Перед ви­сіванням його протруюють вітаваксом (3 — 3,5 кг/т), гранозаном (1,5 -2 кг/т), аргоналом (3 кг/га) та ін. Для кращого протруювання насіння інкрустують з додаванням до пестицидів плівкоутворювачів ПВС (0,5 кг/т) або NaКМЦ (0,2 кг/т).

Сіяти овес потрібно в перші дні весняних польових робіт сівал­ками СЗ-3,6А, СЗП-3,6А та ін. Поширеним способом сівби є звичайний рядковий. Застосовують також вузькорядний та перехресний способи, які дають змогу рівномірніше розмістити насіння на посів­ній площі.

Норми висіву залежно від сорту, району вирощування вівса та інших факторів різні. Так, в умовах Полісся рекомендується висі­вати 5 — 6 млн схожих зерен на 1 га, у Лісостепу 4,5 — 5,5 і в Степу 4 — 4,5 млн/га. Вагова норма залежно від якості та крупності насін­ня становить від 150 до 200 — 220 кг/га.

При вирощуванні вівса разом з ярою викою на зелений корм або сіно норма висіву вівса в сумішах становить від 30 — 40 кг/га на пів­дні країни до 70 — 80 кг/га — в північних районах при нормі висіву вики відповідно від 90 — 100 до 120 — 150 кг/га. Якщо підсівають до вівса багаторічні трави (конюшину, люцерну), то норму висіву вівса зменшують на 10 — 15 %.

На важких зволожених ґрунтах насіння загорають на глибину 3 — 4 см, на легких 5 — 6 см, у південних районах за посушливої по­годи на 6 — 7 см.

Догляд за посівами, збирання. Для того щоб сходи вівса були дружними, в районах Степу, а в посушливу весну — і в Лісостепу обов'язково коткують посіви кільчасто-шпоровими котками (3ККШ-6). Якщо після дощу на посівах утворюється ґрунтова кірка, поле боро­нують легкими зубовими або голчастими боронами (БИГ-3) у пасив­ному положенні.

Для зниження бур'янів проводять післясходове боронування, а та­кож використовують гербіциди 2,4Д (1,5 — 2 кг/га), діален (1,7 — 2 кг/га), лонтрел (0,3 — 0,6 кг/га) та ін. При підсіванні до вівса люцерни або конюшини застосовують гербіциди 2,4ДВ (2-3 кг/га), базагран (2-4 кг/га), 2,4ДМ (1,6 - 2,3 кг/га), 4М-4ХМ (2-3 кг/га), обприскую­чи ними посіви при з'явленні перших трійчастих листків на бобових травах. При загрозі вилягання слід обробити посіви на IV етапі ор­ганогенезу препаратом ТУР (3-4 кг/га).

Проти хвороб вівса — борошнистої роси, іржі — обробляють по­сіви тілтом (0,5 л/га), байлетоном (0,6 кг/га), цинебом (3 — 4 ц/га); проти шкідників (злакових мух, клопів-черепашок) метафосом (0,4 - 0,6 кг/га), фосфамідом (0,8 кг/га).

Достигає зерно вівса нерівномірно: спочатку у верхній частині волоті, потім у середній і в кінці в нижній. Щоб запобігти обсипан­ню найціннішого зерна, починають збирати урожай тоді, коли зерно у верхній частині волоті досягне повної стиглості, а в середній — воскової.

Краще збирати високорослий та забур'янений овес роздільним способом, за якого недостигле зерно достигає у валках і зменшують­ся втрати врожаю від обсипання. Низькорослі, зріджені, чисті посі­ви вівса, особливо при дружному їх достиганні, збирають прямим комбайнуванням.

Після обмолоту валків та застосування прямого комбайнування зерно очищають, при потребі підсушують і зберігають з вологістю 14 - 15 %.