Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Господарське значення. Рис у світовому землеробстві є основною продовольчою культурою, продукцією якої харчується приблизно половина людей земної кулі, які проживають переважно у таких густонаселених країнах Південно-Східної Азії, як Китай, Індія, Па­кистан, Індонезія, Японія та ін.

За посівними площами (140 млн га) та валовими зборами зерна (понад 470 млн т) рис є третьою у світі зерновою культурою після пшениці та кукурудзи.

В якості харчового продукту рис використовується у вигляді кру­пи, яка містить до 75 % вуглеводів, 88 % крохмалю, до 7,7 % білків, до 0,5 % цукру, 1 % олії, вітаміни В1, В2, РР. Рисова крупа відзнача­ється низьким вмістом клітковини — всього 0,3 %, тому добре за­своюється організмом людини і є дієтичним продуктом харчування. Хворим рекомендується вживати рисовий відвар, який має цілющі властивості.

Відходи від переробки рису на крупу у вигляді борошна із вміс­том до 14 % білка використовують як концентрований корм у тва­ринництві.

З рисового борошна і зародків зерна виробляють різні фармацев­тичні препарати (фітин та ін.), вітаміни. Зародки, крім того, є сиро­виною для виробництва олії, яку використовують у миловарінні, для виготовлення свічок. З битого зерна виробляють крохмаль, спирт, рисову пудру.

Велике значення має рисова солома, з якої виробляють високо­якісний папір, картон, мішковину, різні побутові вироби — міцні елегантні капелюхи, жіночі сумки тощо. Кормові якості рисової со­ломи і полови невисокі.

Історія культури. Батьківщиною рису є країни Південно-Східної Азії, де його вирощували давні народи 4 — 5 тис. років тому. У VIII ст. рис проник у Єгипет, у XV ст. — в європейські країни.

У країнах СНД рис здавна відомий народам Середньої Азії, Пів­денного Казахстану, Азербайджану. Виробничого значення в Росії набув лише в ХІХ ст. Тепер рис вирощують більш як 60 країн світу. Найпоширеніший у КНР, Індії, Пакистані, Японії та інших країнах Південно-Східної Азії. Вирощують його також у США, Бразилії, Африці, Єгипті, в Європі — у середземноморських країнах (Італії, Греції, Іспанії).

У СНД він найбільш поширений на Далекому Сході, у Середній Азії, Закавказзі, на Кубані, Нижньому Поволжі та в Україні. Загаль­на посівна площа рису в СНД становить 700 тис. га, в тому числі в Україні — 35 тис. га (1988 р.). Рис в Україні — найбільш урожайна зернова культура. Середній урожай зерна в Україні становив у 1986 - 1990 рр. 47,4 ц/га. Відомі рисосіючі господарства, наприклад, «П'ятиозерний» Кримської області, збирають по 69 — 65 ц/га рису на всій площі

Морфобіологічні та екологічні особливості. Рис посівний (Orysa sativa L.) — однорічна рослина (рис. 41). Особливістю його кореневої системи є наявність аеренхіми — тканини, яка пропускає повітря. Вона є також у листках і стеблах. Така особливість будови рослини пов'язана з тим, що рис є типово поливною культурою.

Зерно рису плівчасте (плівчастість 18 — 25 %), ендосперм рогопо­дібний. Посівний рис поділяють на два підвиди, які різняться дов­жиною зернівки: рис звичайний (ssp. communis Gust) і рис коротко -зерний, або дрібний (ssp. brevis Gust). Звичайний рис поділяють на дві гілки: індійську (indica), рослини якої мають слабкоопушені кві­ткові луски, тонкі й вузькі зернівки, та японську (japonica), у рослин якої квіткові луски опушені, зернівки широкі й товсті. В межах цієї японської гілки ще виокремлюють рис звичайний (var. utilissima L.) із скловидним зерном та рис клейкий (var. qeutinosalour) з борош­нистим зерном, який розварюється до клейкої консистенції.

Форма волоті рису компактна, прямостояча або поникла. Довжи­на її 15 - 18 см, на 1 см волоті припадає 4 - 5,4 колоска. Волоть за формою може бути округла або довгаста. Маса зерен у волоті 30 - 33 г. Довжина колосків більша за ширину в 1,9-2 рази.

Рис — досить теплолюбна рослина, його насіння дає нормальні сходи лише при прогріванні ґрунту до 14— 15 °С. Зниження темпе­ратури до мінус 1 °С при появі сходів викликає їх загибель. Опти­мальною температурою у період вегетації рису є 25 — 30 °С, макси­мальною 35 - 37 °С.

При літньому похолоданні ріст і розвиток рослин затримуються. У холодні ночі, які настають у період достигання рису, помітно спо­вільнюється вегетація рослин, особливо пізньостиглих сортів. Сума ефективних температур для скоростиглих сортів рису становить не менше 2200 °С, пізньостиглих 3200 °С.

Рис є гігрофільною рослиною. У більшості країн світу його виро­щують при затопленні шаром води до 15 см. Тільки в деяких місцях планети, наприклад на території Індонезії, де за вегетацію випадає близько 1000 мм опадів, рис можна вирощувати без додаткового за­топлення водою. Висока потреба рису у воді зумовлена особливос­тями волосків і слабкою всисною силою як коренів, так і листків. У зв'язку з цим він потребує також високої вологи приземного шару повітря(не менш 70 - 80 %).

Транспіраційний коефіцієнт рису може сягати 800 — 1000, але при вирощуванні під шаром води він різко знижується і не переви­щує 400 — 500. Проте за такого відносно невисокого коефіцієнта транспірації для рису потрібні великі витрати води на випарову­вання — до 25 — 30 тис. м3/га.

У період вегетації потреби рису у волозі неоднакові. Наприклад, дружні сходи його з'являються при сівбі насіння у вологий, але не-затоплюваний ґрунт. Погано витримує рис затоплення товстим ша­ром води (понад 5 см) у фазі кущення, а в період максимальної по­треби до вологи — у фазі трубкування та викидання волоті його можна затоплювати шаром води до 15 см і більше. Після цього зно­ву знижуються вимоги рису до вологи і він достигає без затоплення.

Рис росте на ґрунтах різної родючості і механічного складу, які не схильні до заболочування, добре витримує беззмінне вирощу­вання на одному місці 3 — 4 роки. Кращими для нього є родючі ґрун­ти із слабкокислою реакцією ґрунтового розчину (рН 5,5 — 6,5), за якої стимулюється ріст кореневої системи і рослини краще засвою­ють поживні речовини (чорноземи, заплавні, важкі мулуваті).

Рис добре витримує середню засоленість ґрунту. Урожаєм 1 ц зер­на рису з ґрунту виноситься в середньому 2,4 кг азоту, 0,8 кг фосфо­ру і 2,5 кг калію.

Рис належить до світлолюбних рослин короткого дня. Швидше розвивається при тривалості сонячного освітлення 9—12 год.

Вегетаційний період скоростиглих сортів рису становить в умо­вах України 100— 110 днів, середньостиглих 110— 125 і пізньостиг­лих 125 — 145 днів.

Районовані сорти: Україна 5, Україна 96, ВНІІР 8847, Перекат, Спальчик, Мутант 428 та ін.

Технологія вирощування. Рис вирощують на спеціально створе­них рисових полях з відповідно побудованою зрошуваною системою. Площі, призначені для його вирощування, мають бути рівними за рельєфом, додатково старанно вирівняні бульдозерами, скреперами, планувальниками з глибиною залягання ґрунтових вод 2 — 3 м. Якщо ґрунтові води залягатимуть глибше, буде велика перевитрата води, якою затоплюють рис, коли мілкіше — ґрунт заболочуватиметься.

Підібрану і вирівняну площу під рис розбивають поздовжніми валами 600 - 1500 м завдовжки через кожні 200 - 300 м на так звані карти площею 20 - 25 га, а кожну карту — поперечними валиками до 35 см заввишки на рисові чеки площею 2 — 5 га.

Усі роботи з вирощування рису проводять безпосередньо в чеках.

Попередники. Рис вирощують у спеціальних 6 — 7 — 8-пільних сі­возмінах, у яких його висівають підряд 2 — 3 роки з таким чергуван­ням у 6-пільній сівозміні: поля 1, 2 — рис, 3 — зайнятий пар, 4 — рис, 5, 6 — люцерна; у 7-пільній: 1,2 — люцерна; 3, 4, 5 — рис, 6 — зайнятий пар; 7, 8 — рис. Отже, основними попередниками рису є люцерна, яка збагачує ґрунт на органічну масу, відновлює його структуру і посилює водостійкість, та зайнятий пар. Останній у ри­сових сівозмінах відіграє роль агромеліоративного поля, в якому після збирання парозаймаючої культури проводять планувальні та інші ремонтні роботи.

Обробіток ґрунту передбачає насамперед поліпшення його аера­ції, знищення бур'янів, вирівнювання поверхні поля.

При розміщенні рису по багаторічних травах після їх остаточного укосу обробляють пласти важкою дисковою бороною БДТ-7 на гли­бину 10 — 12 см у два сліди, після чого проводять зяблеву оранку плугами з передплужниками на глибину 27 — 30 см.

Зяблеву оранку з попереднім лущенням стерні дисковими лущиль­никами здійснюють при розміщенні рису після рису, зайнятого пару на глибину 20 - 22 см.

На полях, сильно засмічених бульбокомишем, очеретом, рогозом, сусаком зонтикоподібним орють мілко — на 12 — 14 см, що сприяє доброму проморожуванню і просушуванню ґрунту та загибелі бур'янів. Мілку оранку (18 — 20 см) проводять також на солонцюва­тих ґрунтах.

Весняна підготовка ґрунту залежить від попередника та фізич­ного стану ґрунту.

У господарствах, які залишають люцерну на зелену масу за ра­хунок весняного відростання, після її використання в другій—третій декадах квітня здійснюють поверхневий обробіток пласта важкими дисковими боронами БДТ-7 у два сліди із загортанням рослинних решток на глибину 10 — 12 см і вирівнювання поля планувальни­ками Д-719, ПА-4. Перед сівбою рису вносять мінеральні добрива, заробляють їх фрезерним культиватором КФГ-3,6-01 на глибину 6 — 8 см і поле ущільнюють важкими гладенькими котками.

Ділянки, забур'янені бульбокомишем, рогозом та зорані восени на глибину 12 — 14 см, навесні боронують з видаленням кореневищ, після чого орють на 22 — 25 см, а перед сівбою вирівнюють вирівню­вачем в агрегаті з котками.

Весняний обробіток ґрунту, зораного восени на повну глибину, починають з боронування, яке запобігає підняттю солей до поверхні, після чого вносять добрива розкидачами РУМ-8 та загортають їх чизель-культиваторами ЧКУ-4 або культиваторами-фрезами КФГ-3,6-01. До початку сівби поле вирівнюють вирівнювачами в агрегаті з котками.

Чеки, які запливали, за 7 - 8 днів до сівби рису переорюють на глибину 16 — 18 см плугами ПН-4-35 в агрегаті з котком.

Навесні на рисових полях проводять також ремонтно-відновлю-вальне планування (зрізують підвищення і засипають пониження скреперами) та експлуатаційне планування планувальником П-4, яким вирівнюють гребені, подрібнюють грудки землі.

Удобрення. Коренева система рису відзначається недостатньою біологічною активністю, тому він дуже добре реагує на внесення доб­рив. В умовах затоплення рис особливо вибагливий до азоту. Це зу­мовлено тим, що в ґрунті під водою пригнічуються процеси нітрифі­кації, а внесені азотні добрива вимиваються в нижні шари ґрунту, внаслідок чого рослини недостатньо забезпечуються азотом.

У період вегетації найбільшими є потреби рису в азоті при появі сходів, формуванні генеративних органів та під час наливання зер­на. Найкраще забезпечується рис азотом, коли азотні добрива на запланований урожай вносити роздрібнено (у три строки): 50 - 70 % в основне удобрення, 30 — 50 % у підживлення у фазі повних сходів (2 — 3 листки) та на початку кущення (4 — 5 листків), яке здійснюють з літаків АН-2. При вирощуванні рису по люцерні потреба в азотно­му підживлення відпадає.

Фосфор і калій рис інтенсивно засвоює у період кущення — цві­тіння, тому фосфорні і калійні добрива повністю вносять восени або в підживлення у фазі кущення.

Органічні добрива застосовують звичайно при висіванні рису піс­ля рису. Вносять їх на початку весни у нормі 40 - 60 т/га розкида­чами РУН-15Б, ПРТ-10 і заробляють у ґрунт важкими дисковими боронами БДТ-4. Найвищого ефекту досягають при одночасному внесенні органічних і мінеральних добрив.

В Китаї, Індії, Південно-Східній Азії, Африці, Південній Європі, США, Латинській Америці використовують як зелене добриво азол-лу (Azolla). В Італії найбільш придатними виявилися клони виду Azolla foliculoides. Ця рослина має унікальну властивість концент­рувати калій. Вона поглинає з води слідові кількості цього елемента (0,0001 - 0,0005 % в перерахунку на К2О). Тому цю рослину розгля­дають як потенційне джерело калію при традиційній технології ви­рощування рису без застосування хімічних добрив (M. S. Silver, Е. С Schroder, 1984).

Найдоцільніше застосовувати органічні й мінеральні добрива з розрахунку на заплановану урожайність рису.

Орієнтовні норми добрив під рис залежно від попередників ста­новлять: при розміщенні рису по пласту люцерни — по 80 кг/га азо­ту і фосфору та 60 кг/га калію в основне удобрення; по обороту плас­та — по 60 - 80 кг/га азоту і 60 - 90 кг/га фосфору і калію в основне удобрення та по 40 кг/га азоту по сходах і у фазу кущення; при роз­міщенні рису два роки підряд — по 90 кг/га азоту, фосфору і калію в основне удобрення і по 30 кг/га азоту по сходах і у фазу кущення; при сівбі рису у меліорованому полі — по 90 кг/га азоту, фосфору і калію в основне удобрення та по 40 кг/га азоту по сходах і на почат­ку кущення.

Сівба. Для сівби використовують добре виповнене, ваговите кон­диційне насіння, очищене від бур'янів та інших домішок. Для під­вищення енергії проростання і польової схожості доцільно провести повітряно-теплове обігрівання насіння протягом 5 — 6 днів або за­мочування у воді при температурі 18 — 20 °С (2 — 3 доби) з наступ­ним просушуванням.

Для знищення збудників хвороб насіння завчасно (не пізніше 1 -2-ї декади березня) протруюють на машинах ПС-10, «Мобітокс»

гранозаном (2 кг/т) з додаванням 10 л/т води і одного з плівкоутво-рювачів — полівінілового спирту (ПВС) (0,5 кг/т) або NaКМЦ (0,2 кг/т), які сприяють кращому прилипанню до насіння препарату-протруювача. За 6 - 7 днів до сівби не протруєне завчасно насіння протруюють фундазолом (2 — 3 кг/т) також з водою (8 — 10 л/т) і плів-коутворювачами. Раніше обробляти насіння фундазолом не можна, бо знижується його схожість.

Одночасно з протруюванням, пророщуванням слід обробити на­сіння одним з ефективних на даній ґрунтовій відміні мікроелемен­тів — міддю, магнієм, кобальтом, молібденом у дозі 500 г/т.

За 2 — 3 дні до сівби вносять у чеки ґрунтові гербіциди (машина­ми ОПШ-15, ПОУ, ОН-400 та ін.): сатурн (4 — 5 кг/га за діючою ре­човиною), ордрам (6 кг/га), шаккімол (7 л/га), які загортають диско­вими або зубовими боронами на глибину 3 — 5 см.

Після першого затоплення чеків ґрунтові гербіциди можна вно­сити по вологому ґрунту за допомогою авіації.

Рис як високотеплолюбну рослину сіють у добре прогрітий ґрунт — при температурі посівного шару 12 — 14 °С. Найпоширеніший спосіб сівби — звичайний рядковий сівалками СЗ-3,6, КФС-3,6, СРН-3,6 та ін. Застосовують також вузькорядний спосіб сівалками СЗУ-3,6 та роз­кидний — сівалками із загортанням насіння боронами.

Враховуючи недостатню польову схожість насіння, рис висівають підвищеними нормами висіву. Залежно від попередника та особли­востей сорту норми висіву кондиційного насіння становлять: при сівбі ранньо- і середньостиглих сортів рису (Малиш, Спальчик) піс­ля багаторічних трав — 7 млн, седеньопізньостиглих (Краснодар­ський 424) — 8 млн схожих насінин на 1 га, при вирощуванні рису по обороту пласта і в меліоративному полі — 9 млн/га; на третій рік сівби рису — 10 млн/га.

Насіння рису загортають неглибоко — на 1,5 — 2 см. На легких добре розроблених ґрунтах допускається сівба на глибину 3 — 5 см.

Догляд. В Україні рис вирощують із застосуванням режиму зро­шення за типом скороченого затоплення (табл. 20).

При появі сходів злакових бур'янів (плоскухи та ін.) посіви рису по сходах обробляють сумішшю гербіцидів сатурну (3 кг/га) і пропані-ду (3 кг/га за діючою речовиною) і через 6—10 год чеки затоплюють.

На початку кущення посіви обприскують проти шкідників (рисо­вого комарика, прибережної мухи та ін.) метафосом або фосфамідом у нормі 1 — 1,5 кг/га одного з препаратів. Проти болотних бур'янів посі­ви у фазі 8-10 листків та фазі кущення обробляються малими нор­мами гербіцидів — амінною сіллю 2,4Д (1,5 — 2 кг/га за діючою речо­виною), базаграном (1 - 1,9 кг/га) або 2М-4Х-0,5 (0,7 кг/га) у суміші з базаграном (1 — 1,5 кг/га за діючою речовиною). Застосовують, зок­рема, метод ультрамалооб'ємного обприскування посіву (УМО) ви-сококонцентрованими гербіцидами, які не викликають опіків рос­лин, без застосування води.

20. Строки та агротехнічні вимоги до затоплення рису

(за О. С. Алексєєвою, 1998)

 

Строк затоплення

Основні агротехнічні вимоги

Розрив між сівбою і затопленням не біль­ше 2 днів

Поява сходів (2 — 3-тя декади травня)

Кущення (2 — 3-тя декади червня)

Трубкування (2 — 3-тя декади липня)

Викидання волоті та цвітіння (до 15 серпня)

Затоплення водою, прогрітою до 12 — 14 °С до змочуван­ня ґрунту на горбах. Шар води 10 — 12 см. Тривалість 4 — 5 днів, після чого воду скидають

Сходи мають з'явитися 25 — 30 травня, фаза сходів по­чинається з появи шилець і закінчується утворенням 4-го листка. Ґрунт підтримується у вологому стані. Після обробки гербіцидами проти просоподібних бур'янів створюють постійний шар води з тим, щоб вона вкрива­ла рослини на 1/3 їх висоти

Кущення починається з появи 5-го листка і триває до утворення 8 — 9-го листків. Тривалість фази 20 — 25 днів. Шар води 8 — 10 см. Посіви підживлюють мінеральними азотними добривами. Формування густоти зріджених посівів можливе до 5 — 10 липня

Тривалість 20 —25 днів, шар води не менше 20 см. Не допускаються перебої з постачанням води

Триває 5 — 8 днів залежно від погодних умов. Шар води не менше 20 см. Тривалість достигання зерна до 36 днів після викидання волотей і цвітіння. До початку воскової стиглості шар води не менше 18 — 20 см, у фазі воскової стиглості подачу води в чеки припиняють

При з'явленні на рослинах ознак захворювання на пірикуляріоз рис обробляють такими препаратами, як рацид-П (1 — 2 кг/га), ци-неб (3 кг/га) або фундазол (2 кг/га).

В період появи сходів — виходу у трубку залиті водою рисові по­ля розпушують в інтервалі 5 — 7 днів. Це поліпшує аерацію ґрунту, знищується біологічна плівка водоростей, гинуть бур'яни.

Збирання. При досягненні рослинами молочно-воскової стиглості повністю припиняють подачу води в чеки. Рис збирають переважно роздільним способом. При застосуванні прямого комбайнування по­сіви за 4 - 5 днів до збирання обробляють за допомогою літаків (АН-2) хлоратом магнію (26 кг/га за діючою речовиною), що зумовлює швидше і дружне підсушування (десикацію) листостеблової маси, 90 — 95 % зерна при цьому досягає повної стиглості.

До роздільного збирання рису приступають при повній стиглості 85 - 90 % зерна у волоті. Скошують рис жатками ЖНУ-4, ЖРС-5 та іншими при висоті зрізу 15 — 20 см. Після досягнення зерном воло­гості до 18 % валки обмолочують комбайнами СКГД-6, СКД-6Р та інших марок. Для повного вимолочування зерна застосовують по­вторний обмолот валків через 3 — 4 дні після першого.

Після обмолоту здійснюють первинне очищення й сушіння зерна на агрегатах ОЗП-200Д, СМ-4, КЗР-5, СЗШ-8, КЗС-20Ш та інших з доведенням вологості зерна до 15 — 16 %.

Існує низка сучасних енергозберігаючих та екологічно доцільних технологій вирощування рису, в тому числі без застосування пести­цидів, особливо в районах, що прилягають до річок, озер, водойм санаторіїв та ін. Подаємо короткий огляд їх.

Елементи енергоресурсозбереження та екологічної доцільності в сучасних і перспективних технологіях вирощування рису. Залежно від регіональних ґрунтових і кліматичних умов Півдня України і СНД можуть застосовуватись різні варіанти технологій виробництва рису. Базові технології, які застосовувались в попередні роки, вклю­чали понад 60 технологічних заходів, а враховуючи їх повторення, — понад 70, що призводило до зростання прямих витрат, металоєм-ності технології, витрат пального. Але ця традиційна технологія найбільш опрацьована, хоч економічно найменш вигідна.

Для вдосконалення і здешевлення виробництва рису досить пер­спективними є технології, які включають ранню сівбу з глибоким загортанням насіння без затоплення, що дає змогу економити по­ливну воду, прискорити дозрівання рису, знизити полягання рос­лин, поліпшити якість зерна. На окультурених полях рання сівба дає змогу одержати сходи за рахунок запасів ґрунтової вологи.

Важливим елементом сучасних технологій є суміщення техноло­гічних заходів з обробітку ґрунту, загортання добрив, сівби насіння, що здійснюється комбінованими агрегатами, які включають маши­ни з активними робочими органами, зокрема фрезерні культивато­ри в поєднанні з сівалкою. Крім обробітку ґрунту і внесення добрив, здійснюють вирівнювання рельєфу, заробляння ґрунтових гербіци­дів, сівбу й коткування, що сприяє значному (на 10 — 15 % і більше) підвищенню врожайності, різко зменшує кількість агрегатів, кіль­кість їх проходів по полю, витрату пального.

Технології виробництва рису з мінімальним обробітком ґрунту виключають осінню зяблеву оранку, дискування, чизелювання, пе­реорювання з експлуатаційним плануванням. Всі ці процеси пере­носяться на весну. Після внесення добрив по стерні ґрунт розпушу­ють культиватором-глибокорозпушувачем і висівають рис звичай­ною зерновою сівалкою або використовують комбінований агрегат, який здійснює принаймні три технологічні операції — обробіток ґрунту, заробляння мінеральних добрив, сівбу (наприклад, агрегат КФС-3,6). Правда, така мінімізована технологія можлива на рисо­вих чеках, добре очищених від бур'янів, з попередньою високою культурою вирощування рису й добре вирівняних.

На площах, де чеки підтоплюються і де неможливо своєчасно просушити ґрунт як восени, так і навесні, а також під час дощів, проводять обробіток ґрунту і планування чеків, уже частково зали­тих водою, з таким розрахунком, щоб було видно підвищення й по­ниження. Ґрунт з підвищень переміщують у пониження за допомогою грейдера-вирівнювача або малого планувальника і після цього створюю шар води 10 - 15 см. Причому орний шар доводять до рід­кого пластичного стану за допомогою дискової борони або фрезер­ного культиватора. Після цього залите поле остаточно вирівнюють планувальником або так званим «плаваючим брусом» із зубовою бороною, але рис при цьому на великих площах потрібно сіяти з лі­така, вертольота або за допомогою наземно-начіпного розкидача.

Останнім часом важливого значення набувають безгербіцидні технології, коли проти бур'янів, шкідників і хвороб вживають агро­технічних заходів. Вона підходить насамперед у господарствах біля природоохоронних зон, у безпосередній близькості від водойм, річок, водоприймачів, санаторіїв та ін. Тут вводиться сувора заборона на застосування гербіцидів і пестицидів у посівах рису. Так, працівни­ки Скадовської науково-дослідної станції з вирощування рису опра­цювали безгербіцидну технологію його вирощування, яка включає наведені та інші елементи.

Основою технології вирощування рису без застосування пестици­дів є правильна сівозміна, в якій рисом зайнято не більше 50 % площі. При цьому велику увагу приділяють передпосівній підготов­ці ґрунту з метою максимального знищення проростків бур'янів. Глибоке розпушування ґрунту проводять на початку липня, що дає змогу раніше провести фрезерування та експлуатаційне плануван­ня. Після цього площу коткують, нарізають водовідвідні борозни і заливають чеки водою. Після появи сходів бур'янів воду скидають, підсушену площу чека розпушують фрезерним культиватором і проводять сівбу. Подальшу боротьбу з бур'янами ведуть регулюван­ням шару води.

Екологічно чисті технології вирощування рису більш енергоємні, але дають змогу виробляти екологічно чисту продукцію, що реалізу­ється за вищою ціною.

За сучасних технологій вирощування рису (а вони, як і при ви­рощуванні інших культур, мають бути тільки інтенсивними), засто­совують такі знаряддя, як ротаційні плуги (наприклад, ПФ-2,4), фрезерні культиватори-сівалки (КФС-3,6 та ін.), різні комбіновані агрегати, які поєднують виконання кількох технологічних прийомів за один прохід. Це дає змогу зменшити кількість проходів агрегатів по полю в 1,5 — 2 рази, знизити витрати на обробіток ґрунту, вне­сення добрив, сівбу в 1,6 — 1,9 раза, різко скоротити витрати пально­го і металоємність технологій.

Певну проблему становить збирання рису. При традиційних тех­нологіях його збирають переважно роздільно (скошування жаткою і підбирання та обмолочування комбайном). Роздільно його збирають на 85 % площі, а на решті — прямим комбайнуванням. При зби­ранні короткостеблових невилягаючих сортів використовують ком­байни, у яких обмолочування поєднується з очісуванням. При вирощуванні низькорослих сортів частка прямого комбайнування збільшується до 40 — 50 %. Нині створено комбайни з підвищеною пропускною продуктивністю молотильного апарата.