Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Господарське значення. Серед основних круп'яних культур СНД найбільш поширеною є просо. Воно цінне своїм пшоном, яке відзна­чається високими харчовими якостями.

У складі пшона вміст білка становить 12 %, крохмалю 81 %, жиру 3,5 %, клітковини 1 — 2 %. За вмістом білка пшоно наближається до манної і кукурудзяної круп, переважає ячмінну, перлову, гречану і особливо рисову крупи, поступаючись лише вівсяній, яка містить до 16 % білка. У його складі більше жиру, ніж у крупі інших культур, крім вівсяної, багато крохмалю та порівняно мало клітковини. Пшоно багате на зольні елементи, містить такі важливі вітаміни, як В1, В2, РР, а також мікроелементи. Швидко розварюється (через 25 - 30 хв), дає високий привар (12 - 13 %), а каша добре засвоюєть­ся організмом людини. У Казахстані з пшона готують особливу де­лікатесну кашу «тару». Інколи з пшона виготовляють борошно, яке використовують у кондитерській промисловості.

Просо має кормове значення. Його зерно та пшоняна каша — практично незамінний корм для курчат. Використання проса для дорослих курей підвищує їх несучість і міцність шкарлупи яєць. Для відгодівлі гусей, свиней добрим кормом є просяне борошно у суміші з картоплею або іншими харчовими відходами. Відходи від переробки проса на пшоно, у складі яких є до 16 % білка та багато жиру, — цінний концентрований корм для тварин. Луску, яка за­лишається при виробництві пшона, використовують для виготов­лення комбікормів.

До цінних грубих кормів належить просяна солома, яка при зби­ранні проса на зерно зберігає зеленуватий стан, добре облистнена, має приємний запах і більш поживна, ніж солома інших культур. У 100 кг її міститься 50 корм. од. Добрим кормом є також полова, у 100 кг якої міститься 42 корм. од.

Просо в зеленому стані добре поїдається великою рогатою худо­бою, вівцями, тому його вирощують на зелений корм, сіно, для ви­пасання худоби. Проте випасати тварин слід обережно — відомі ви­падки їх отруєння.

Просо як скоростигла культура має певне агротехнічне значення: використовується як страхова культура для пересівання загиблої озимини, придатна для післяукісних та післяжнивних посівів, може використовуватись як покривна культура для багаторічних трав.

Походження та поширення. Просо — одна з давніх зернових культур світового землеробства, яка була відома народам централь­ного і західного Китаю, гірських районів Монголії за 3 — 5 тис. років до н. е. В доісторичні часи просо перемістилося з Азії в Європу (Іта­лію), Африку (Єгипет). Близько 2500 р. просо відоме в Закавказзі.

У сучасному світовому землеробстві просо вирощують на площі близько 40 млн га.

Із зарубіжних країн просо поширене на великих площах у Китаї, Монголії, Пакистані, Індії, Афганістані, Японії; у Європі — в Болга­рії, Югославії, Туреччині, Румунії, Угорщині, Польщі. У СНД основ­ними районами виробництва проса є Поволжя, Північний Кавказ, Центральночорноземна зона, Казахстан, країни Середньої Азії, За­хідний Сибір, Україна. Загальна посівна площа проса в СНД сягає в окремі роки 2,8 - 3 млн га (1990 р.), в Україні — до 300 тис. га.

В Україні просо найбільш поширене в Степу та Лісостепу.

Середні врожаї проса в СНД коливаються від 13,5 до 18,4 ц/га, в Україні від 14,9 до 19,4 ц/га. Застосовуючи прогресивні технології, кращі господарства України вирощують по 45 - 55 ц/га і більше зер­на на всій площі посіву.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Вид проса включає такі різновиди: флявум (flavum), ауреум (aureum), субфлявум (sub-flavum), сангвінеум (sanguineum), субсангвінеум (subsanguineum).

Довжина волотей 15 — 30 см, залежно від різновиду. Вони пониклі нещільні, слабкопониклі середньої щільності, злегка пониклі щільні з подушечками на нижній частині волоті або без них (рис. 43).

Забарвлення зерна світло-жовте, світло-кремов е, золотисто-жов­те, кремове, ясно-червоне, темно-червоне, оранжеве. За формою зер­но буває овальним, кулястим, округло-овальним, овально-видовже­ним. Маса 1000 зерен становить 5,7 - 8,2 г.

Плівчастість становить 12 — 20 % від маси зерна. Висота рослини змінюється від 65 до 125 см, міжвузлів 5 — 7.

Просо, яке належить до хлібів другої групи, високовибагливе до тепла. Насіння його починає проростати при температурі не нижче 6 — 8 °С, але дружне проростання спостерігається при прогріванні ґрунту до 15- 16 °С. Якщо в період проростання температура зни­жується до 8 — 9 °С, сходи з'являються тільки через 15 — 18 днів. Сходи витримують незначні заморозки до мінус 2 °С, а при мінус 3,5 °С здебільшого гинуть або сильно пошкоджуються. Дуже шкід­ливою для сходів проса є тривала одночасна дія низьких позитив­них температур (6 — 10 °С) та хмарної погоди. У рослин при цьому різко знижується фотосинтез, що може стати причиною їх загибелі.

Сума ефективних температур для ранньостиглих сортів проса становить близько 1500 °С, середньопізніх — понад 1600 °С, а в прохолодні та вологі роки — понад 2000 °С.

Просо краще за інші злакові культури витримує ґрунтову й повіт­ряну посухи. Відзначається високою жаростійкістю. Параліч про-дихів у нього спостерігається при температурі 38 — 40 °С лише через 49 год, тоді як у ячменю — через 25 — 35 год, ярої пшениці — 17 год, а у вівса вони паралізуються вже через 5-7 год. Рослини проса економно витрачають вологу. Для проростання насіння достатньо

всього 25 — 30 % води від його маси. Просо здатне формувати вузлові корені при мінімальній вологості ґрунту. Все ж ріст кореневої сис­теми і надземної маси за тривалої посухи (1 — 1,5 місяця) затриму­ється, на рослинах формуються малих розмірів суцвіття, які часто бувають безплідними. Тому для проса теж необхідна достатня кіль­кість вологи в ґрунті, особливо в період формування генеративних органів — приблизно за декаду до викидання волотей.

У проса рідко спостерігається запал зерна, його коренева система добре забезпечує суцвіття водою навіть тоді, коли в ґрунті кількість вологи наближається до мертвого запасу. Транспіраційний коефі­цієнт проса низький (130 — 280). Слід, проте, враховувати, що просо, відзначаючись високою посухостійкістю, інтенсивно підвищує свою продуктивність при зрошенні.

Просо вибагливе до поживних речовин: потребує на формування 1 ц зерна 3 кг азоту, 1,4 кг фосфору, 3,5 кг калію. До вмісту азоту в ґрун­ті воно виявляє підвищені вимоги вже у фазі 3 — 4 листків і особливо у період інтенсивного росту вегетативної маси, до фосфору — з са­мого раннього періоду вегетації, до калію — протягом усієї вегетації.

Коренева система проса відзначається недостатньою здатністю до засвоєння поживних речовин, тому воно краще росте на ґрунтах, добре забезпечених легкодоступними сполуками поживних речовин. Кращими ґрунтами для нього є чорноземні та каштанові, причому за сухої погоди вищі врожаї проса отримують при вирощуванні на ґрунтах середнього і важкого механічного складу, за умов достат­нього зволоження — на легких ґрунтах.

Просо належить до солевитривалих культур, не витримує кислих ґрунтів і найкраще росте при нейтральній реакції ґрунтового розчи­ну (рН 6,5 - 7,5).

На початку вегетації у проса спостерігається повільний ріст че­рез те, що воно часто пригнічується бур'янами. Відзначається під­вищеною кущистість. При рідкому стоянні рослин здатне утворюва­ти на одну рослину від 50 - 100 до 200 пагонів, до 20 г зерна, близь­ко 3000 зерен. Просо є факультативною самозапильною рослиною короткого світлового дня. Вегетаційний період залежно від сорту і умов вирощування становить від 70 — 90 у скоростиглих сортів до 155 — 120 днів у пізньостиглих.

Сорти. До поширених районованих в Україні сортів проса нале­жать: Веселоподолянське 176, Київське 87, Миронівське 51, Старт, Харківське 31, Харківське 57, Сонячне, Лілове, Сяйво та ін.

Технологія вирощування. Високі урожаї проса отримують при розміщенні його у сівозмінах на полях, добре забезпечених вологою та чистих від бур'янів. Кращими попередниками для нього є озимі культури, багаторічні трави, кукурудза, цукрові буряки, картопля.

Обробіток ґрунту. Просо позитивно реагує на якісний обробіток ґрунту, який звільняє поле від бур'янів, зберігає вологу в ґрунті.

При розміщенні його після зернових і зернобобових культур основ­ний обробіток починають з лущення стерні, яке проводять дискови­ми лущильниками ЛДГ-10, ЛДГ-15 на глибину 6 — 8 см. При за­бур'яненні поля осотом, березкою лущать двічі: перший раз диско­вими лущильниками на глибину 6 — 8 см, удруге — лемішними (ППЛ-10-25) на глибину 10— 12 см; при наявності пирію проводять два перехресні лущення дисковими лущильниками на глибину за­лягання кореневищ (10 — 12 см). Після кукурудзи і багаторічних трав площі двічі дискують важкими дисковими боронами БДТ-7, БДТ-10 на глибину 12 — 14 см. Вивільнені й чисті від бур'янів площі після збирання пізніх просапних культур (цукрових буряків, картоп­лі), як правило, не лущать.

Зяблеву оранку під просо після зернових культур, багаторічних трав, кукурудзи на зелений корм або силос краще проводити у ран­ні строки наприкінці серпня. Це дає змогу більш ефективно прово­дити боротьбу з бур'янами за допомогою культивації за типом на­півпару. На чорноземних ґрунтах орють плугами з передплужника­ми ПЛН-5-35 або ПЛН-6-35 на глибину 25 — 27 см, на інших ґрунтах на 20 — 22 см або на глибину орного шару. Чисті від бур'янів поля після цукрових буряків, картоплі обробляють дисковими боронами на глибину 14 — 16 см або застосовують плоскорізний обробіток пло-скорізами КПГ-2-150 та іншими на глибину 25 — 27 см.

У районах вітрової ерозії при вирощуванні проса після стерньових попередників практикують плоскорізний обробіток, застосовуючи послідовно голчасті борони БИГ-3, культиватори КПЕ-3,8А з глиби­ною обробітку 8—10 см, КПШ-9 з обробітком на глибину 12 — 14 см та плоскорізи-глибокорозпушувачі КПГ-250, ПГ-3-5, якими розпу­шують ґрунт восени на 20 — 22 см.

Узимку на зораних полях проводять снігозатримання, яке не тільки збагачує ґрунт на вологу, а й зменшує глибину промерзання ґрунту. Такий ґрунт навесні раніше відтає і краще поглинає весняні води. Як показують дослідження, приріст урожаю проса від снігоза­тримання досягає 15-20, а в посушливі роки — до 30 %.

Передпосівний обробіток ґрунту полягає в ранньовесняному за­критті вологи боронами БЗТС-1,0 або боронами і шлейфами під ку­том до зяблевої оранки у два сліди та двох культивацій, першу з яких проводять одночасно з сівбою ранніх зернових культур на гли­бину 8 — 10 см в агрегаті з боронами, другу — перед сівбою на гли­бину загортання насіння (5 — 6 см) з одночасним коткуванням кот­ками 3ККШ-6 для більш рівномірного й неглибокого загортання насіння. При ранній та посушливій весні першу і другу культивації проводять на глибину 5 — 6 см.

На підзолистих глинястих ґрунтах, які за зиму сильно ущільню­ються, доцільніше першу культивацію провести на глибину 12 — 14 см; на легких ґрунтах замість першої культивації здійснюють 2 — 3 боронування для того, щоб не пересушити ґрунт, і лише передпосівну культивацію.

Для зменшення забур'яненості поля під передпосівну культива­цію вносять гербіцид пропазин (3-6 кг/га за діючою речовиною).

Удобрення. Просо найкраще забезпечується поживними речови­нами при основному та рядковому удобренні і підживленні рослин у період вегетації. Удобрюють просо переважно мінеральними добри­вами, а гній вносять під попередники. Безпосередньо вносити гній під просо недоцільно, бо у складі гною, особливо свіжого, є багато на­сіння бур'янів. Крім того, просо добре використовує післядію гною. Мінеральні фосфорно-калійні добрива рекомендується вносити під основний обробіток ґрунту у таких дозах: на Поліссі по 60 — 70 кг/га, Лісостепу по 40 - 60 кг/га фосфору і калію; у Степу 40 - 50 кг/га фос­фору і 30 — 40 кг/га калію. При вирощуванні проса на солонцюватих ґрунтах Степу калійні добрива не вносять. По 50 — 70 кг/га азоту більш раціонально вносити під першу весняну культивацію.

У рядки під час сівби вносять на чорноземах суперфосфат у дозі 10 - 15 кг/га фосфору, на підзолистих — повне мінеральне добриво з розрахунку 10 кг/га азоту, фосфору та калію.

Підживлюють просо при доброму забезпеченні ґрунту вологою переважно азотними добривами, які вносять у дозі близько 20 кг/га азоту до виходу рослин у трубку.

Кислі ґрунти вапнують за гідролітичною кислотністю (3 — 5 т/га вапна), на солонцюватих ґрунтах вносять гіпс (3 — 5 т/га).

Сівба. При підготовці насіння до сівби його старанно очищають та сортують на машинах ЗАВ-20, ЗАВ-40, відбираючи крупні фрак­ції (діаметром до 2 мм). Таке насіння забезпечує приріст урожаю 2,5 — 3 ц/га. Насіння перед сівбою протруюють на машинах ПС-10, ПСШ-5 та ін., використовуючи гранозан (1,5 кг/т), ТМТД, вітавакс або фундазол (по 2 — 2,5 кг/т) із застосуванням плівкоутворювачів ПВС (0,5 кг/т) або NaКМЦ (0,2 кг/т).

Сіють просо сівалками СЗТ-3,6, СЗА-3,6, СЗ-3,6 при прогріванні ґрунту до 10 °С. Кращий спосіб сівби — звичайний рядковий із вне­сенням добрив у рядки. Застосовують також вузькорядну сівбу сіва­лками СЗУ-3,6, СЗЛ-3,6.

Якщо до сівби проса гербіцидів не вносили, то краще сіяти широко­рядно буряковими сівалками ССТ-12А з пристосуванням СТА-2300, що дає змогу вести боротьбу з бур'янами шляхом міжрядних обробітків ґрунту.

Рекомендовані норми висіву проса при звичайній рядковій сівбі такі: на Поліссі та в північному Лісостепу 3,7 — 4 млн (26 — 28 кг/га), на півдні Лісостепу 2,5 — 3 млн (20 — 22 кг/га), у Степу 2,3 — 2,5 млн (18 — 20 кг/га). При широкорядній сівбі норму висіву зменшують на 0,5 — 0,7 млн зерен, при вузькорядній — збільшують приблизно на таку саму величину.

Глибина загортання насіння на чорноземних ґрунтах 3 — 5 см, на важких 3 — 4 см. При пересиханні ґрунту насіння загортають на 1 — 2 см глибше.

Догляд і збирання. Першим прийомом догляду за просом є піс-ляпосівне коткування кільчасто-шпоровими котками 3ККШ-6, що значно підвищує польову схожість насіння і сприяє з'явленню друж­них сходів.

При утворенні ґрунтової кірки, а також появі бур'янів проводять досходові боронування легкими боронами ЗПБ-0,6 або середніми БЗСС-1,0 зі швидкістю 5 — 6 км/год.

На широкорядних посівах після появи сходів приступають до міжрядних розпушувань ґрунту культиваторами УСМК-5,4, перше з яких проводять на глибину 4 — 5 см лапами-бритвами, друге — на 5 — 6 см стрілчастими лапами із залишенням захисних смуг завшир­шки 10 - 12 см від рядка.

Для знищення бур'янів застосовують гербіциди 2,4Д, 2М-4Х. Гер­біцидом 2,4Д обробляють просо двічі: перший раз у фазі 2-3 лист­ків, витрачаючи 1,5 - 2 кг/га препарату, другий — у фазі повторного кущення нормою 2 — 2,5 кг/га; гербіцидом 2М-4Х — у фазі кущення нормою 1,5-2 кг/га.

Просо дозріває нерівномірно: першим дозріває зерно у верхній частині волоті, потім — у середній та нижній. Тому основним спосо­бом збирання є роздільний при досягненні більшою частиною зерна (70 - 80 %) воскової стиглості. Скошують просо жатками ЖБА-3,5, ЖНС-4,9А, ЖВР-10-03 та іншими при висоті зрізу 12 - 15 см. Через 3 — 4 дні валки обмолочують комбайнами з частотою обертів бараба­на 700 - 800 за хвилину.

Очищене зерно при потребі підсушують і зберігають при вологос­ті 13 - 14 %.

Післяукісні та післяжнивні посіви на зелений корм. Найпоши­реніші такі посіви у південно-західних районах України. При своє­часному і якісному проведенні рекомендованих агротехнічних захо­дів вирощування вони здатні давати високі врожаї зеленої маси.

Кращий спосіб підготовки ґрунту — поверхневий обробіток на глибину 10 — 12 см, який проводять відразу після збирання поперед­ника. Одночасно вносять повні мінеральні добрива по 60 — 90 кг/га азоту, фосфору і калію. Сіють просо без розриву в часі з обробітком звичайним рядковим способом із збільшенням норми висіву на 15 — 20 % порівняно з весняною сівбою. Догляд за цими посівами такий самий, як і за весняними.

Культура проса при зрошенні. Просо позитивно реагує на зро­шення: приріст урожаю зерна становить 8—10 ц/га і більше.

Вирощуючи просо в умовах зрошення, необхідно дотримуватись таких агротехнічних вимог:


22. Біоенергетична ефективність вирощування проса

 

Технологія

Показник

тради-

альтер -

 

ційна

нативна

Затрати сукупної

 

 

енергії, МДж/га

16 034

14 229

Енергетичний кое-

 

 

фіцієнт

7,2

9,4

Коефіцієнт біоенерге-

 

 

тичної ефективності

4,45

5,64

•   проводити   боротьбу   з бур'янами    із    застосуван­ням кількаразових обробіт­ків ґрунту: лущення, глибо­кої  ранньої  оранки,   2 — 3 культивацій з боронуванням і використанням гербіцидів;

•   застосовувати підвище­ні норми основного добрива
(30 - 40 ц/га гною або міне­ральні добрива з розрахунку

по 90 - 120 ц/га азоту і фосфору та 60 - 90 ц/га калію);

•   застосовувати   широкорядну   сівбу,   яка   сприяє   знищенню
бур'янів міжрядними обробітками, з підвищеною на 20 — 25 % нор­
мою висіву порівняно з посівами без зрошення;

•   протягом вегетації підтримувати вологість ґрунту на глибині до
60 см на рівні близько 70 % НВ;

•   при зрошенні проводити вологозарядковий полив восени нор­
мою 800 м3/га води, у посушливу весну — передпосівний полив та
3 — 4 вегетаційних поливи: перед кущенням, перед викиданням во­
лотей, наприкінці викидання волотей, при наливанні зерна; полив­
на норма становить 300 — 400 м3/га (при дощуванні);

•   після кожного поливу необхідно розпушувати ґрунт у міжряд­
дях.

Біоенергетична та економічна ефективність вирощування проса. Дослідження і практика показують, що просо можна вирощувати як із застосуванням гербіцидів, так і без них. При цьому поліпшуються показники біоенергетичної ефективності його вирощування. Порів­няння затрат сукупної енергії на вирощування проса за двома тех­нологіями — звичайною та альтернативною — показало, що здійс­нення агротехнічних заходів замість використання пестицидів не збільшило, а навіть дещо знизило її затрати, тому за однакової вро­жайності (досліди свідчать, що вона суттєво не різниться по варіан­тах технологій) біоенергетична ефективність екологічно чистої тех­нології виявилася дещо вищою (табл. 22).