Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Господарське значення. В Україні льон-довгунець є головною прядивною культурою, у стеблах якої утворюється 25-31 % волокна з найціннішими технологічними властивостями — гнучкістю, тони­ною і високою міцністю, за якою він перевершує бавовникове волок­но удвічі, а шерстяне — утричі.

Із довгого льонового волокна виробляють різні тканини — побу­тові, полотняні, брезентові, технічні (пожежні рукави) та ін.; із ко­роткого — мішковину, пакувальні тканини, риболовні сітки, вірьов­ки, шпагат, нитки тощо.

Льонові тканини міцні і гігроскопічні в умовах підвищеної воло­гості, високогігієнічні і найбільш придатні для пошиття білизни тощо.

Відхід текстильного виробництва — кострицю використовують для виготовлення тепло- і звукоізоляційних матеріалів, картону,

ацетону. Попіл з костриці, в складі якого є 4,8 % фосфору, 6,3 % ка­лію, корисний як фосфорно-калійне добриво.

Велике значення для господарства має насіння льону-довгунця, яке містить 35 — 39 % висихаючої олії (з йодним числом понад 165), з якої виготовляють оліфу, фарби, лаки, рідке мило, замазки та інші матеріали. Льонова олія цінна також у харчуванні та медицині.

Як концентрований корм для худоби використовують макуху, яка містить 7 - 12 % олії, 32 - 36 % легкоперетравних білків. За по­живністю 1 кг макухи прирівнюється до 1,15 корм. од.

Льон-довгунець має агротехнічне значення — при ранніх строках збирання є кращим попередником для озимих зернових культур.

Льон прядивний як землеробська культура був відомий народам Індії, Китаю, Єгипту, Сирії, Закавказзя за 4 - 5 тисячоліть до н. е. Слов'янські племена ще до існування Київської Русі використову­вали льон для виробництва полотняних тканин, якими задоволь­няли власні потреби й торгували. Особливо жвава торгівля вироба­ми з льону з іншими країнами спостерігалася у XV ст., а на початку XVI ст. в Росії були збудовані перші державні полотняні й канатні фабрики.

З перших років ХХ ст. наша країна стала основним експортером льоноволокна за кордон.

З країн СНД найбільші посіви льону-довгунця зосереджені у Росій­ській Федерації (переважно в Нечорноземній зоні), Білорусі та Украї­ні (на Поліссі — переважно в Чернігівській, Житомирській, Київ­ській, Волинській, Івано-Франківській, Львівській областях). Загаль­на посівна площа його, залежно від року і потреб у волокні, у межах 100- 170 тис. га, а середній вихід волокна 5,0-6,4 ц/га. У льонар­ських господарствах, у яких застосовують прогресивні технології ви­рощування льону-довгунця, вихід волокна становить 8—10 ц/га й насіння 5 — 8 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Льон належить до ро­ду Linum, родини льонових (Linaceae). Рід Linum об'єднує понад 200 одно- та багаторічних видів, серед яких найбільше виробниче значення має льон звичайний, або культурний (Linum usitatis-simum L.).

Льон звичайний — однорічна рослина. За морфологічними озна­ками поділяється на п'ять підвидів. З них у нашій країні найпоши­реніший євразійський підвид (subsp. eurasiatiсum Yar. et Ell.), який охоплює кілька груп і різновидів, у тому числі чотири групи, які ви­користовуються у виробництві: льон-довгунець, льон-кучерявець, льон-межеумок (проміжний) та льон сланкий.

Льон-довгунець (elongata) — одностеблова трав'яниста рослина, заввишки 70 — 125 см. Стебло гілкується лише на верхівці, що сприяє формуванню довгої технічної частини і забезпечує вихід міцного довгого волокна. Коробочок на одній рослині утворюється мало — від 2 — 3 до 8—12 шт. Насіння в них дрібне, із середньою масою 1000 шт. 3,7 - 5,5 г (див. рис. 56, а).

У країнах СНД льон-довгунець як основна лубоволокниста рос­лина займає понад 80 % посівної площі льону. Луб'яні волокна роз­міщені в паренхімній частині кори стебла у вигляді волокнистих (луб'яних) пучків. Кожний пучок складається з 25 — 40 одноклітин­них елементарних веретеноподібних волоконець завдовжки 15 — 40 мм та завширшки 20 — 30 мк, міцно склеєних між собою пектиновою речовиною. Пучки з'єднуються своїми кінцями і утворюють стрічку технічного волокна, яка є тим довшою, чим довша технічна частина стебла.

Кількість волокна, його якість і міцність залежать від місця роз­міщення волокнистої стрічки в стеблі. Біля основи стебла утворю­ється волокно переважно низької якості — коротке, товсте, а вміст його не перевищує 12 %; у верхній частині стебла вміст волокна ся­гає 28 — 30 %, але пучки формуються з меншої кількості елементар­них волоконець і волокно стає менш міцним; найвищий вміст висо­коякісного волокна (до 35 %), довгого і міцного, з високою прядив­ною здатністю льон-довгунець формує в середній частині стебла.

Найдовше, найбільш міцне і гнучке технічне волокно утворюєть­ся у стеблах льону-довгунця завдовжки понад 70 см і завширшки не більше 1 — 1,5 мм. Це досягається формуванням висіву прядивного льону з густотою рослин до 2000 шт./м2.

Якість довгого волокна позначають відповідним номером, який встановлюють порівнянням його із стандартними зразками. Відпо­відно до стандарту, довге волокно за якістю оцінюють номерами: 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 18, 20, 22, 24. Чим вищий номер волокна, тим менше його витрачається на виробництва 1 м2 тканини.

Льон-довгунець — рослина помірного клімату. Його насіння по­чинає проростати при температурі посівного шару ґрунту 3 — 5 °С, а дружні сходи з'являються, коли ґрунт прогріється до 7 — 9 °С. Сходи витримують заморозки до мінус 4 °С. У період вегетації краще росте при температурі 15 - 18 °С без різких її коливань удень і вночі. За жаркої погоди (понад 22 °С) гальмується ріст стебел у висоту і погір­шується якість волокна. Оптимальна сума температур для росту й розвитку — в межах 1800 - 2000 °С.

Набагато більші вимоги виявляє льон-довгунець до вологи. Особ­ливо несприятливо позначається на його врожаї недостатнє зволо­ження ґрунту в період від висівання насіння до бутонізації і цвітін­ня рослин. Його насіння проростає при поглинанні близько 100 % води від власної маси, а сходи з'являються при наявності в посівному шарі ґрунту 10 — 20 мм продуктивної вологи. Найвищі врожаї він дає у районах, де до цвітіння рослин температура повітря не перевищує 16— 17 °С, випадає достатня кількість опадів (близько 150— 180 мм), вологість ґрунту становить 70 % НВ і часто буває хмарна погода.

У таких умовах льон росте повільно, утворює міцні малогіллясті стебла з високоякісним волокном. Після цвітіння він краще розви­вається в сонячну погоду за незначних опадів. Часті дощі в цей пе­ріод можуть спричинити вилягання льону, а також сприяти розвит­кові грибних захворювань. Транспіраційний коефіцієнт у льону-довгунця 400 - 430.

Льон-довгунець росте на ґрунтах з нейтральною або слабкокис-лою реакцією ґрунтового розчину (рН 5,9 — 6,3), достатньою вологоєм­ністю, добре проникним підґрунтям, які не запливають і не за­бур'янені. Найсприятливішими для нього є ґрунти із вмістом гумусу не менше 2 %, легкогідролізованого азоту 10 мг, фосфору і калію 10 — 15 мг на 100 г ґрунту та щільністю 1,3 г/см3.

У районах поширення льон-довгунець вирощують на середніх су­глинках і суглинкових супісках. Малопридатні для льону легкі пі­щані й супіщані ґрунти, а також важкі глинясті, які погано прогрі­ваються навесні і утворюють кірку, а також кислі торфові ґрунти. Не слід вирощувати льон-довгунець на ґрунтах з великою кількістю вапна, бо утворюється грубе й крихке волокно.

Льон-довгунець — самозапильна дводомна рослина довгого світ­лового дня з досить коротким вегетаційним періодом, достигає через 72 — 85 днів після з'явлення сходів. У період вегетації проходить кілька фаз росту й розвитку: сходів (рослини мають тільки сім'я­дольні листочки і брунечку), «ялинки» (досягають висоти 5 — 10 см і утворюють кілька пар справжніх листків), швидкого росту (щодоби виростають на 5 — 10 см), бутонізації, цвітіння і достигання.

Розрізняють зелену стиглість (починається відразу після цвітін­ня), ранню жовту (стебла й коробочки з насінням набувають жовтува­того забарвлення), жовту (коробочки буріють, а листя майже повністю обсипається, залишаючись тільки на верхівках стебел), повну (на ро­слинах зовсім немає листя, стебла буріють, насіння стає твердим).

Районовані сорти льону-довгунця в Україні: А-49, Глухівський ювілейний, Київський, Рушничок, Ірма, Могилівський 2, Синільга, Томський 16, Український 3, Чарівний та ін.

Технологія вирощування. Льон-довгунець вирощують із застосу­ванням елементів інтенсивної технології. Вона передбачає викорис­тання сортів льону, стійких проти вилягання, хвороб і шкідників; розміщення льону після кращих попередників; застосування науко­во обґрунтованих норм і співвідношень мінеральних добрив та аде­кватних умовам вирощування способів обробітку ґрунту; викорис­тання кондиційного насіння високих репродукцій з нормою висіву 22 — 25 млн шт./га; інтегрований догляд за посівами та механізова­не збирання й реалізацію урожаю потоковим і потоково-перевалоч­ним способами без сортування соломи вручну; отримання високого врожаю волокна і насіння з мінімальними матеріальними затратами.

Попередники. При розміщенні льону в сівозміні треба врахову­вати, що він погано витримує часте повернення на попереднє місце. Спостерігається так звана льоновтома: урожайність і якість льону різко знижуються, а іноді льон навіть гине внаслідок значного на­копичення в ґрунті патогенів (збудників фузаріозу, антракнозу і по-ліспорозу) та сильного засмічення льону такими специфічними бур'янами, як підмаренник льоновий, спориш льоновий, повитиця льонова, пажитниця льонова та ін. Серед ефективних засобів уник­нення льоновтоми найпершим є дотримання чергування полів у сівозміні з поверненням льону на попереднє поле не раніш як через 6-7 років.

Із рекомендованих попередників льону-довгунця кращими в умовах України є озимі зернові культури, які вирощувались по пла­сту багаторічних бобових трав, та ярі зернові після удобрених про­сапних культур. Висівають льон також після картоплі, коренепло­дів, гороху.

Пласт багаторічних трав як попередник льону часто поступаєть­ся своєю активністю пласту озимих культур, після яких розміщують льон. Зумовлено це тим, що після бобових трав (на Поліссі — коню­шини) ґрунт збагачується на рухомий азот, який стає причиною ви­лягання волокна й погіршення його якості.

Обробіток ґрунту. Льон-довгунець добре реагує на якість основ­ного і передпосівного обробітків ґрунту. Пояснюється це тим, що в нього недостатньо розвинена коренева система й орний шар має бу­ти добре аерований та максимально очищений від бур'янів, а посів­ний шар у зв'язку з мілким загортанням дрібного насіння має до­статньо забезпечити його вологою для нормального проростання.

Зяблевий обробіток ґрунту проводять з урахуванням особливос­тей попередника, наявності одно- та багаторічних бур'янів, власти­востей ґрунту. Від цих факторів залежить вибір способу обробітку.

При розміщенні льону після стерньових попередників та за­бур'яненні поля однорічними ярими і озимими бур'янами прово­дять лущення стерні дисковими лущильниками (ЛДГ-10, ЛДГ-15) на глибину до 6 — 8 см і через 15 — 20 днів, з появою сходів бур'янів — зяблеву оранку плугами з передплужниками (ПЛН-4-35, ПН-8-35) на 20 - 22 см або на глибину орного шару.

На полях, засмічених багаторічними бур'янами, стерню лущать двічі: при перевазі кореневищних бур'янів — дисковими лущиль­никами у двох протилежних напрямках на глибину 10 — 12 см; при значній наявності коренепаросткових бур'янів — перше лущення здійснюють дисковими лущильниками на глибину 20 — 22 см, а як­що орний шар має більшу товщину, то на 25 — 27 см. У тривалу теп­лу осінь при можливому відростанні бур'янів, особливо однорічних, зяблеву оранку додатково культивують або лише боронують.

При розміщенні льону після картоплі або коренеплодів звичайно обмежуються лише зяблевою оранкою без попереднього лущення.

Ранньовесняний обробіток ґрунту починають з настанням його фізичної стиглості. Він полягає у звичайному закритті вологи та культивації з боронуванням на глибину 5 — 6 см, а при внесенні мі­неральних добрив — на 8 — 10 см та передпосівній культивації на глибину не більше 5 — 6 см з наступним коткуванням кільчасто-шпоровими котками. Добру якість передпосівного обробітку ґрунту забезпечують комбіновані агрегати (РВК-3,6 та ін.), які одночасно добре розпушують посівний шар, ущільнюють і вирівнюють поверх­ню ґрунту.

На легких ґрунтах передпосівний обробіток ґрунту проводять та­кож зчіпкою важких, середніх і легких борін у 2 — 3 сліди на глиби­ну загортання насіння (до 2 см).

Удобрення. Льон-довгунець виявляє високу реакцію на внесення добрив, що пояснюється недостатньою фізіологічною активністю йо­го кореневої системи, високим виносом урожаєм елементів живлен­ня та коротким періодом вегетації (65 — 70 днів) і нерівномірністю їх засвоєння протягом вегетації. На формування 1 ц волокна льон ви­носить з ґрунту 8 кг азоту, 4 кг фосфору та 7 кг калію, що в 1,5 раза перевищує винос основних поживних речовин бавовником при утворенні 1 ц бавовни-сирцю. У період вегетації найбільше елемен­тів живлення льон-довгунець засвоює з ґрунту у фазі бутонізації: азоту 48 %, фосфору 65 % і калію 59 % від загальної потреби рослин на створення урожаю. Тому дуже важливо, щоб у цей час посіви бу­ли достатньо забезпечені ними за рахунок внесення легкорозчин­них форм мінеральних добрив.

При застосуванні добрив під льон потрібно враховувати вплив кожного з основних елементів живлення на його урожай і якість продукції. Встановлено, наприклад, що достатнє забезпечення рос­лин азотом позитивно впливає на формування високого виходу дов­гого волокна, надмірне — зумовлює вилягання рослин і посилене ураження льону хворобами, що погіршує якість волокна і зменшує його вихід. Достатній рівень фосфорного живлення сприяє скоро­ченню вегетаційного періоду льону з одночасним підвищенням ви­ходу волокна й насіння. Раціональне калійне живлення збільшує у волокнистих пучках кількість елементарних волоконець і загаль­ний вихід якісного волокна. Калій, крім того, підвищує стійкість льону проти вилягання, що також поліпшує його якість.

За даними науково-дослідних установ України, максимального виходу високоякісного волокна досягають при безпосередньому вне­сенні під льон повного мінерального добрива, яке забезпечує при­ріст волокна на різних за урожайністю ґрунтах від 2,5 до 8,5 ц/га.

Результати досліджень свідчать, що висока ефективність повних мінеральних добрив залежить від співвідношення в їх складі азоту, фосфору й калію. При застосуванні добрив на ґрунтах з недостатнім вмістом азоту оптимальним співвідношенням N : Р : К вважається 1 : 2 : 2, на більш родючих ґрунтах 1:2:3 або навіть 1:2 — 3:3 — 4.

У дослідах Інституту землеробства УААН внесення повного міне­рального добрива у співвідношенні N30Р60К60 забезпечувало вихід волокна 10, 4 ц/га, насіння 7,7 ц/га при виході волокна й насіння без застосування добрив відповідно 5,2 та 4,8 ц/га. Майже такого самого виходу волокна (9,2 — 10,4 ц/га) було досягнуто в дослідженнях УСГА (М. Г. Городній, В. Н. Ковальчук) при внесенні під льон-довгунець на дерново-підзолистому супіщаному ґрунті мінеральних добрив N45Р90К90.

Норми мінеральних добрив визначають у льонарських господар­ствах за вмістом поживних речовин у ґрунті та залежно від місця льону в сівозміні. Сприятливими для льону є окультурені дерново-підзолисті суглинкові ґрунти із вмістом гумусу 2 — 3 %, рухомих форм азоту не менше 10 мг, фосфору і калію по 10 - 15 мг на 100 г ґрунту. За такого вмісту елементів живлення у ґрунті та при виро­щуванні льону після удобрених озимих зернових культур достат­ньою нормою повного мінерального добрива є N30-45Р60-90К90-120, піс­ля угноєної картоплі — N30Р60К120. При висіванні льону після не-удобрених стерньових попередників на малородючих ґрунтах норми азоту збільшують до 45 - 60 кг/га, фосфору й калію до 90-120 кг/га.

На окультурених торфових ґрунтах норми азоту зменшують, фос­фору і калію збільшують з доведенням їх співвідношення до 1 : 3 : 4. Приріст виходу волокна на торфовищах забезпечується також вне­сенням мінеральних добрив — піритного недогарку 2,5 — 5 ц/га або мідного купоросу 25 кг/га. З азотних добрив ефективніші для льону-довгунця аміачна та натрієва селітри, сульфат амонію; з фосфорних — суперфосфат, а на ґрунтах з підвищеною кислотністю — фосфоритне борошно і фосфатшлак; калійних — калійна сіль, сірчанокислий калій, каїніт, сильвініт. Азотні добрива вносять звичайно під пе­редпосівну культивацію, фосфорно-калійні — під основний обробі­ток ґрунту, частину фосфорних (Р10), крім того, — в рядки при сівбі льону. На дерново-підзолистих ґрунтах легкого механічного складу повні мінеральні добрива краще вносити навесні під культивацію. При вирощуванні льону використовують також складні добрива — нітрофоски та інші, норми внесення яких розраховують за вмістом азоту з додаванням потрібної кількості фосфору й калію за рахунок внесення простих фосфорно-калійних добрив.

На дерново-підзолистих ґрунтах Полісся, які мають підвищену кислотність ґрунтового розчину, льон-довгунець позитивно реагує на внесення невеликих норм вапна: при рН 4,5 і менше 2,5 — 3 т/га; рН 4,6 — 5,0 — 2 — 2,5 т/га; рН 5,0 — 5,5 — 1,5 — 2 т/га. Вносити вапно краще під попередник.

При вапнуванні ґрунтів льон виявляє підвищені вимоги до вміс­ту бору, який під дією вапна переходить у ґрунті в нерозчинну фор­му. Тому врожайність льону значно підвищується при внесенні під весняну культивацію по 20 — 30 кг/га бормагнієвих або борнодоломі-тових добрив, а також боратового суперфосфату у рядки під час сівби.

З органічних добрив можна використовувати під льон перегній-сипець (до 10 т/га під зяблевий обробіток), гноївку (3 — 5 т/га під вес­няну культивацію), пташиний послід (0,6 — 0,8 т/га під весняну ку льтив ацію).

Гній, торфогнойові компости звичайно вносять під попередник. Безпосереднє їх внесення під льон часто призводить до формування невирівняного стеблостою, вилягання рослин і погіршення якості волокна.

Сівба. У льонарських господарствах використовують для сівби насіння льону 1 — 3 репродукцій зі схожістю не нижче 80 %, чистотою не менше 97 %, максимальною вологістю 12 %. Насіння має бути до­бірним — добре виповненим, вирівняним за розміром, без вмісту на­сіння бур'янів і знезаражене від збудників хвороб — фузаріозу, ан-тракнозу та ін. Тому його завчасно очищають на очисних і сортуваль­них машинах і протруюють ТМТД, меркураном, агроналом та інши­ми протруювачами з витратою на 1 т насіння 2 — 3 кг одного з препа­ратів. При виявленні в насінні льону насіння пажитниці його про­пускають через електромагнітну машину.

Для підвищення схожості та енергії проростання насіння його за 3 — 5 днів до сівби розсипають тонким шаром на площадці та обігрі­вають на сонці. Сіяти льон-довгунець починають у ранні строки, як тільки ґрунт перестає налипати на знаряддя й добре обробляється, що буває при його прогріванні на глибині 10 см до 5 — 6 °С. Викори­стовують сівалки СЗ-3,6А-02, СЗ-3,5А-04. Спосіб сівби — вузькоряд­ний з міжряддями 7,5 см. Глибина загортання насіння на легких супіщаних ґрунтах 1,5 — 2 см, суглинкових 1 — 1,5, осушених торфо­вищах 2 — 3 см.

Норми висіву льону встановлюють з урахуванням родючості й водних властивостей ґрунту, стійкості вирощуваних сортів проти вилягання та якості насіння. Встановлено, що високий вихід довго­го волокна стійких сортів буває на середньородючих і перезволоже­них ґрунтах при густоті рослин перед збиранням 2200 — 2400 шт./м2, середньостійких 1900 — 2100 шт.м2. Таку густоту рослин при вико­ристанні кондиційного насіння забезпечує норма висіву відповідно 140 - 150 кг/га (25 - 28 млн шт.) та 120 - 130 кг/га (22 - 23 млн шт.).

У господарствах західних областей та на Закарпатті, де випада­ють часті дощі й льон у густих посівах вилягає, норми висіву виля­гаючих сортів зменшують до 100 — 120 кг/га, стійких проти виля­гання — до 130 кг/га.

Догляд. У багатьох льонарських господарствах при вирощуванні льону на суглинкових ґрунтах, на яких після випадання дощів мо­же утворюватись ґрунтова кірка, догляд за посівами починається ще до з'явлення сходів — руйнування кірки легкими боронами впопе­рек рядків або ротаційними мотиками.

Льон на початку вегетації, впродовж 20 — 25 днів після з'явлення сходів, повільно росте і нерідко заростає бур'янами — дикою редькою, гірчицею польовою, лободою та ін. Знищують бур'яни крупно-крапельним обприскуванням посівів у фазі «ялинки» при висоті рос­лин 4 — 6 см розчином гербіциду 2М-4Х (дикотекс), витрачаючи 0,7 кг/га д. р. (у 400 - 450 л/га води). При забур'яненні льону осотом, хвощем польовим, березкою польовою норми гербіциду підвищують до 1 кг/га д. р. На полях, засмічених льоновою пажитницею, під пе­редпосівну культивацію вносять гербіцид триалат 1 — 1,5 кг/га д.р.

Проти хвороб (іржі, антракнозу, фузаріозу та ін.) льон обприску­ють при висоті рослин 8 — 10 см 1 %-м розчином хлорокису міді. При виявленні на посівах льонових блішок обприскують посіви метафо­сом (1,2 кг/га).

Збирання. Розрізняють чотири фази стиглості льону: зелену, ранню жовту, жовту й повну. У зеленій стиглості рослини мають інтенсивно зелене забарвлення, насіння досягає молочної стиглості. Зібраний у цій фазі льон дає тонке, шовковисте, але недостатньо міцне волокно, з якого виробляють батист, мережива. У ранній жов­тій стиглості рослини жовтіють, крім верхніх листків, які ще зеле­ніють, насіння в коробочках твердіє і стає темно-коричневим. При збиранні такого льону досягається максимальний вихід високоякіс­ного волокна. За жовтої стиглості спостерігається масове обпадання пожовклих листків, пожовтіння й побуріння коробочок. У цій фазі вихід волокна зменшується і воно стає грубішим. У цей період льон збирають на насінницьких посівах. За повної стиглості льону повні­стю обпадає листя, стебла стають темно-бурими, коробочки розтріс­куються і достигле насіння обсипається. Якість волокна такого льо­ну найнижча.

Збирають льон через 2 — 3 дні від початку ранньої жовтої стигло­сті і закінчують у фазі жовтої стиглості. Найпрогресивніший спосіб збирання льону-довгунця на волокно комбайновий. Льонокомбайни ЛКВ-4А або ЛК-4К одночасно вибирають льон, обчісують коробочки і подають їх у причіп, розстилають льоносолому тонким шаром на стелищі для вилежування або зв'язують її у снопи для вивезення на льонозавод на первинну переробку. При розстелянні льоносоломи у стрічки на стелищі її вилежують до готової для відправлення на льонозавод трести. Льоносолома перетворюється на тресту на сте­лищі за допомогою пектиноруйнівних аеробних грибів Cladosporium herbarum, які розкладають пектинові речовини, що склеюють воло­книсті пучки з тканинами стебла. Найкращі умови для діяльності грибів складаються за температури близько 18 °С та вологості повіт­ря 40 — 60 %, що звичайно спостерігається при розстелянні й виле­жуванні льоносоломи в липні—серпні.

Для кращого вилежування соломи її слід розстеляти шаром зав­товшки в 2 — 3 стебла і через кожні 8—10 днів перевертати перевер-тачем ОСН-1. Треста вважається вилежаною, коли набуває сірого кольору та після обробки середньої проби її на тіпальній машині

виходить м'яке і чисте від костриці волокно. Готову тресту підніма­ють підбирачем ПТН-1 із зв'язуванням у снопи і відправляють на льонозавод. Льонову тресту залежно від вмісту в ній волокна, пуч­кової довжини, міцності, придатності, забарвлення, діаметра стебел поділяють на номери 4,00; 3,00; 2,50; 2,00; 1,75; 1,50; 1,25; 1,00; 0,75; 0,50.

Як стелища для вилежування льоносоломи використовують ни­зинні луки або підсіяні під льон багаторічні злакові трави — вівся­ницю лучну, райграс пасовищний, які формують стелища, що не поступаються природним лукам. У середньому на 1 га посіву льону слід мати 1,5 — 2 га стелищ.

Отриманий комбайновим збиранням сирий льоновий ворох, який складається з коробочок (52 - 84 %), насіння (2 - 7 %) та різних до­мішок (12 — 16 %), висушують при температурі до 45 °С і обмолочу­ють на обладнаних механізованих пунктах КСПЛ-0,9.

В останні роки для збирання, переробки льонотрести без затрат ручної праці почали застосовувати рулонну технологію з викорис­танням прес-підбирача ПРП-1,6.

Зберігають насіння льону з вологістю не більше 12 %.