Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Господарське значення. Тютюн вирощують заради листя, з якого виготовляють цигарки, сигарети, сигари, люльковий і курильний тютюн. Зелене листя тютюну є сировиною для одержання харчового білка. Із суцвіття тютюну добувають ефірну олію, яку використову­ють у парфумерній та хімічній галузях промисловості.

У відферментованому листі тютюну міститься: нікотину 1 — 3, рід­ше 5 %, вуглеводів 4 — 15 %, білків 7 — 12 %, поліфенолів 3 — 5 %, мі­неральних речовин 12 - 17 %, ефірних олій 0,3 - 0,5 %, смоли 4 - 7 %. Смоли й ефірні масла зумовлюють запах і ароматичність тютюну. Листя тютюну містить також багато органічних кислот (лимонна, яблучна, щавлева тощо).

Походить тютюн з Америки, де його вирощували туземці для па­ління. В Європу насіння тютюну було завезено в першій чверті XVI ст. На початку XVII ст. він став відомим на всіх континентах земної кулі. В Україні його вирощували в цей час уже на значних площах навколо м. Мени Чернігівської та м. Ромни Сумської облас­тей. Нині тютюн вирощують у 155 країнах світу. Світова площа по­сівів тютюну становить понад 5 млн га. Більше половини світового виробництва тютюну припадає на Китай, США, Індію та Бразилію.

В Україні тютюн вирощують майже на 30 тис. га. Найбільші його площі у Вінницькій, Тернопільській, Хмельницькій, Закарпатській, Івано-Франківській областях та в АР Крим. Середня світова вро­жайність тютюну становить 12 — 13 ц/га, в Україні 16 — 17 ц/га. Урожайність і якість сировини великою мірою залежать від ґрунто­во-кліматичних умов району, рівня агротехніки, технології сушіння. Найціннішу сировину виробляють у Криму, зокрема дрібнолистих сортів типу Дюбек, Самсун тощо. У кращих господарствах вирощу­ють крупнолисті сорти тютюну, збирають по 25 — 20 ц/га сухого листя.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Тютюн (Nicotiana ta-bacum L.) звичайний (жовтий) — однорічна рослина з прямостоя­чим, звичайно округлим або ребристим опушеним стеблом зав­вишки 0,8 — 0,2 м (рис. 75). Корінь його стрижневий, добре розгалу­жений, проникає у ґрунт на глибину 1,5 — 2 м. Основна маса корін­ня розміщується в шарі ґрунту 0 — 40 см. В кореневих волосках син­тезується нікотин, який потім акумулюється в листі.

Листки великі, черешкові або сидячі, цільнокраї, овальної, яйце­подібної або еліптичної форми, загострені, гладенькі або із зморш­куватою поверхнею. На одній рослині буває 25 — 50 листків. Довжи­на листків середнього яру­су від 12 до 70 см. Кіль­кість і розміри їх дуже за­лежать від сорту й умов вирощування. Листки по­криті короткими волоска­ми. Забарвлення їх від темно-зеленого до зелену­вато-жовтого.

Квітки двостатеві, на ніжках, п'ятірного типу, з приквітниками. Трубка ві­ночка біла, відгин роже­вий або червоний.

Тютюн — самозапиль­на рослина, але можливе й перехресне запилення.

Суцвіття — волоть, плід— коробочка овальної форми, коричнева, при достиганні розтріскується. Насіння дрібне, овальне, темно-коричневе. В одній коробочці формується 2000^000 насінин. Маса 1000 насінин 0,05 - 0,12 г. Насіння містить 35 - 42 % олії.

Біологічною особливістю тютюну і махорки є властивість нагро­маджувати алкалоїд нікотин. Найбільше його в листі і найменше в коренях. Нікотин — сильна отрута. Препарати з нього використо­вують проти шкідників сільськогосподарських культур. Вміст ніко­тину дуже змінюється залежно від району вирощування, сорту тютю­ну, типу ґрунту, умов агротехніки та обробки сировини. У південно-східних районах рослини містять більше нікотину, ніж у північно-західних. На ґрунтах з високим вмістом гумусу вміст нікотину в ро­слинах тютюну підвищується. Кількість його в рослині зростає в мі­ру технічного достигання листя. Після збирання врожаю до повного висихання рослин вміст його весь час зменшується. В період сушін­ня і подальшої обробки сировини (ферментації) кількість нікотину, а також крохмалю і білків різко зменшується і водночас підвищу­ється вміст органічних кислот, особливо лимонної. Співвідношення між білками й вуглеводами змінюється на користь останніх. Це співвідношення (число Шмука) є важливим показником якості си­ровини. Чим вищий вміст вуглеводів і нижчий білків, тим вища якість тютюнової сировини.

Тютюн характеризується високим вмістом зольних речовин. Се­редня зольність тютюнів становить 15—18 % (махорки 20 — 25 %), тоді як зольність хлібних злаків не перевищує 5 — 6 %. З підвищен­ням вмісту золи погіршується якість тютюну. Під час паління цига­рок утворюються продукти неповного згоряння, які містять чадний газ та інші шкідливі сполуки. Особливо погіршують смакові якості тютюну хлористі сполуки кальцію.

Якість тютюнової сировини великою мірою залежить від ґрунтово-кліматичних умов вирощування (табл. 31).

31. Хімічний склад тютюну сорту Дюбек залежно від району вирощування, % (за О. О. Шмуком)

Район вирощування

Загальний азот

Вуглеводи

Зола

Ефірна олія

Нікотин

Ялта Краснодар

2,20 3,02

17,66 9,24

17,07 18,04

1,37 0,11

1,09 2,90

Тютюн — досить теплолюбна рослина. Насіння його починає проростати при температурі 10 — 12 °С. Оптимальна температура проростання насіння і росту тютюну 25 - 30 °С. При заморозках мі­нус 2 — 3 °С рослини гинуть. Тютюн добре витримує посуху, проте найбільш сприятлива вологість ґрунту для його росту й розвитку 60 — 70 % ПВ. Тютюни — світлолюбні рослини короткого дня.

Найбільш придатними ґрунтами для тютюну є сірі опідзолені лег­кі за механічним складом з невисоким вмістом гумусу. Придатні також щебенюваті ґрунти Криму. На чорноземах збирають високі вро­жаї тютюну, але якість сировини буває невисока. Листя містить бага­то білків та нікотину, що негативно позначається на якості сировини.

У культурі тютюну виділяють два періоди: перший — вирощу­вання розсади в парниках або теплицях і другий — вирощування тютюну з розсади в полі. Тривалість першого періоду 45 — 50 днів, закінчується він з появою у розсади 5-6 справжніх листків. Другий період — від висаджування розсади в полі до настання технічної стиглості листя верхнього ярусу (80 — 120 днів). Після висаджування розсади в поле рослини вкорінюються протягом 10 — 16 днів. Потім настають фази стеблування, бутонізації, цвітіння, формування і до­стигання насіння.

Листя у тютюну формується ярусами. Технологічні властивості його залежать від сорту, ярусності, умов росту.

Сорти. У виробництві поширені три основних типи тютюну: схід­ний цигарковий, крупнолистий цигарковий та сигарний. Цигаркові тютюни є сировиною для виробництва цигарок і тютюну для палін­ня, а сигарний — для виготовлення сигар. За якістю сировини їх поділяють на скелетні (або заповнюючі) та ароматичні. Сировина скелетного тютюну є основним матеріалом при виготовленні виробів для паління, утворює дим нейтрального аромату, визначає смак і міцність тютюнових виробів. Ароматична сировина використовуєть­ся у промисловості для присмачування сировини скелетного тютюну і надає тютюновим виробам специфічного смаку та аромату. Арома­тичну сировину дають сорти типу Дюбек, Самсун та ін. Проте аро­матичність сировини більшою мірою залежить від місця вирощу­вання, ніж від сорту. Тютюни типу Дюбек із стійким сильним аро­матом зберігають цю властивість лише при вирощуванні на червоно-бурих вапнякових і карбонатних ґрунтах Південного берега Криму в районі м. Ялта.

В Україні районовано 14 сортів тютюну. Серед них з групи скелет­них найбільш поширені Крупнолистий 9, Крупнолистий, Поділь­ський 23, Придністровський 26, Собольчський 33, Тернопільський 7; з групи ароматичних районовані Американ 3, Американ 307, Дюбек 50 і Дюбек новий.

Технологія вирощування. В Україні в основних районах вирощу­вання жовтих тютюнів поширені сірі й темно-сірі опідзолені ґрунти та опідзолені чорноземи. В АР Крим тютюни вирощують на вапня­ково-скелетних та червоно-бурих ґрунтах.

Кращими попередниками для тютюну є озима пшениця, озимий ячмінь, зернобобові культури. Після них площі звільняються за 3 — 4 місяці до початку зими, що дає змогу проводити напівпаровий обробіток ґрунту, а в районах достатнього зволоження використову­вати їх під сидеральні культури.

Обробіток ґрунту. При розміщенні тютюну після озимих спочатку проводять  лущення  на  глибину  8—10  см  з  одночасним  бо


32. Залежність врожайності і виходу вищих сор­тів тютюну від внесення різних добрив

Варіант

Уро­жай­ність, ц/га

Вихід сировини першого і другого сорту, %

Без добрив Азотні добрива Азотні й фосфорні добрива Повне мінеральне добриво

15,5 16,8 18,0 18,3

51 19 53 63

ронуванням, а в посуш­ливу погоду — й котку­ванням, на забур'янених площах — повторне лу­щення. Через 20 - 30 днів після цього прово­дять глибоку оранку плугами з передплуж­никами на 25 - 30 см. На ґрунтах з неглибоким орним шаром орють на повну його глибину.

Ефективна глибока оранка і при вирощуванні тютюну на мало-гумусних ґрунтах Південного берега Криму. В дослідах Всеросійсь­кого інституту тютюну й махорки (ВІТІМ) мали такі врожаї тютюну за різної глибини оранки: на 15 см — 13,6 ц/га, на 20 см — 15,2 і на 25 см — 16,5 ц/га. Аналогічна закономірність спостерігалась і при збільшенні глибини оранки під тютюн на сірих опідзолених ґрун­тах. У кращих господарствах на цих ґрунтах проводять зяблеву оран­ку на глибину 27 — 30 см.

Весняний обробіток ґрунту полягає в ранньому боронуванні та шлейфуванні і наступних 2 — 3 культиваціях на малоструктурних ґрунтах, які за зиму дуже ущільнюються. Ефективним є весняне переорювання зябу на глибину 12 — 15 см за 20 — 30 днів до садіння розсади (в перші дні весняних робіт) з одночасним боронуванням.

Удобрення. На основних ґрунтах районів тютюнництва найефек­тивніше повне мінеральне добриво. Серед окремих добрив найвищі прирости врожаю забезпечують здебільшого азотні та фосфорні. Внесення тільки азотних добрив призводить до погіршення якості сировини. Так, у досліді ВІТІМ, проведеному на опідзоленому ґрун­ті, одержано такі результати (табл. 32).

Фосфорні добрива поліпшують якість продукції та прискорюють розвиток рослин (раніше зацвітають, більше накопичують вуглево­дів, поліпшують колір листя та якість тютюну).

При нестачі калію в ґрунті листя тютюну стає грубим, плямис­тим, зморшкуватим. Водночас рослини більше уражуються грибни­ми та бактеріальними хворобами. З калійних добрив для тютюну найефективніший сульфат калію. Хлористі калійні добрива знижу­ють якість сировини: вони різко збільшують вміст хлору в тютюні, що негативно впливає на його горючість (табл. 33).

Хлор негативно впливає на горючість тютюну при вмісті його в сировині понад 2,5 %. Тому для удобрення тютюнів слід використо­вувати сульфат калію або калімагнезію. Хлорат калію можна вно­сити з розрахунку 50 - 60 кг/га д. р.

Залежно від типу ґрунту, попередника й сорту тютюнів рекомен­дують вносити мінеральні добрива в дозах: азотні на бідних ґрунтах

33. Залежність вмісту хлору в тютюні від внесення хлорвмісних калійних добрив

(досліди ВІТІМ)

Внесено калій­них добрив, кг/га д. р.

Внесено хлору з калійними добривами, кг/га

Вміст хлору в листі тютюну, %, при внесенні

з хлоридом калію

3 СИЛЬВІНІТОМ

хлориду калію

сильвініту

0 50 100 150

48 96 144

163 326 489

0,4 1,4 2,9 3,4

0,4 3,9

4,7 5,2

45 — 60 кг/га, на середніх за родючістю 20 — 40 і на родючих (опідзо-лені чорноземи, темно-сірі опідзолені ґрунти), а також після багаторіч­них трав 15 - 20 кг/га; фосфорні 90 - 135 і калійні 75 - 150 кг/га д. р. Для основних типів ґрунтів співвідношення між азотом, фосфором і калієм має становити 1:3:3.

Цінним добривом для тютюнів є гній. Внесення його по 18 — 20 т/га підвищує врожай тютюну на 3 — 4 ц/га і водночас поліпшує якість сировини. Ще ефективніше діє гній разом з мінеральними добривами.

Значно збільшується врожай при внесенні фосфорних добрив під час садіння тютюну разом з поливною водою. Дослідами встановлено, що 1 ц суперфосфату, внесений з поливною водою, підвищує врожай­ність тютюну на 1 — 1,5 ц/га. Разом з тим суперфосфат поліпшує при­живлення розсади і на 5 - 10 днів прискорює достигання врожаю.

Вирощування розсади. Тютюнову розсаду вирощують у парниках, теплих і холодних грядках. Розсаду з холодних грядок використовують лише як страховий фонд на випадок загибелі тютюну від злив або градобою. З 1м2 парника можна мати 2,5 — 3 тис. рослин, з 1м2 теп­лих грядок — близько 2 тис. і з 1 м2 холодних 1 — 1,5 тис. рослин.

Основним типом розсадника для тютюну є траншейні парники з глибиною траншей 40 — 50 см. Для обігрівання парників і теплих грядок використовують здебільшого неперепрілий гній, який перед укладанням у траншеї розігрівають у великих купах. Перед запов­ненням траншей гноєм для кращого зберігання тепла на дно їх кладуть шар соломи завтовшки 5 см. Заповнені гноєм траншеї вкривають рамами й матами. Днів через 5, коли парники як слід прогріються, гній ущільнюють, вирівнюють і насипають поживну суміш шаром 15—16 см. Якщо поживної суміші заготовлено мало, спочатку гній присипають родючим ґрунтом шаром 7 — 8 см, а потім таким самим шаром поживної суміші перегною-сипцю, промитого піску й дернової землі. Поверхня поживної суміші, як і гною, має бути горизонтальною. Перед засипанням суміші гній треба приси­пати шаром вапна або попелу завтовшки 0,5 см, щоб запобігти з'явленню в розсаднику грибів.

Холодні грядки закладають на ділянках, які добре захищені від холодних і сухих вітрів. Для удобрення під зяблеву оранку вносять на кожні 100 м2 площі по 6 — 7 ц перепрілого гною, 3 — 4 кг суперфос­фату, 2 — 3 кг аміачної селітри і 2 кг калійної солі.

Розсаду тютюну вирощують також у теплицях, сонячних і механізо­ваних розсадниках з електрообігрівом на живильній суміші, яку готу­ють з ґрунту, перегною і піску в співвідношенні 1:2:1 або 1:1:1.

Норми висіву насіння в грамах на 1 м2 становлять: у парниках — жовтих тютюнів 0,5, сигарних 1,0; у теплицях — відповідно 0,9 і 1,1; на холодних грядках — 1,0 і 1,3.

Перед висіванням насіння протруюють (1 частина формаліну на 50 частин води протягом 10 хв) і пророщують. Після цього його доб­ре промивають у чистій воді і трохи просушують. Пророщують його при температурі 20 — 25 °С. Коли приблизно половина насіння поч­не проростати, його висівають, змішуючи з 30 — 40 частинами піску. Висіяне насіння присипають поживною сумішшю шаром завтовшки 0,5 см, парники поливають і накривають рамами та матами (теплі грядки — тільки матами).

Сходи тютюну в парниках з'являються через 3 — 4 дні, а на теп­лих грядках через 5-6 днів. Після їх з'явлення догляд за розсадою полягає в регулярному поливанні, провітрюванні парників, зни­щенні бур'янів, підживленні та боротьбі із шкідниками і хворобами.

Підживлюють розсаду розчином мінеральних добрив з розрахун­ку 30 - 40 г суперфосфату, 20 - 30 г аміачної селітри і 15 - 20 г ка­лійної солі на відро води. Одним відром такого розчину підживлю­ють розсаду на 5 м2 площі. Перше підживлення проводять при з'явленні двох справжніх листків. Після цього розсаду поливають чистою водою, щоб змити з неї добрива. Підживлюють її 3 — 4 рази. Для поліпшення росту і зміцнення кореневої системи 2 — 3 рази роз­саду присипають поживною сумішшю шаром 0,5 — 1 см через кожні 7—10 днів. Поживну суміш з листків змивають водою.

Проти хвороб розсаду обприскують 0,5-1 %-м розчином бордо­ської рідини, а для знищення трипсів 0,3 %-м дустом карбофосу. Машинами садять розсаду заввишки 10 — 12 см, а вручну 7 — 8 см.

Садіння. Садити розсаду тютюну починають, як тільки мине не­безпека пошкодження її весняними заморозками. Такі умови скла­даються в основних районах тютюнництва в Україні наприкінці квітня, а в Криму та Закарпатській області — у другій декаді квіт­ня. За ранніх строків садіння тютюни дають вищі врожаї кращої якості. Для раннього садіння використовують розсаду з парників, а в середні строки висаджують рослини з теплих грядок. Садіння тю­тюну слід закінчувати в стислі строки — за 10 — 15 днів.

Важливим фактором підвищення врожайності та якості сирови­ни є правильне визначення густоти насаджень. Сорти тютюнів з дрібним і середнім за розмірами листям типу Дюбек у степових ра­йонах висаджують з відстанню між рослинами 18 — 20 см, шириною міжрядь 60 см, а на Південному березі Криму — відповідно 12 - 14 і 50 см. Відстань між рослинами в рядках для крупнолистих сортів збільшують до 25 — 30 см при ширині міжрядь 60 см.

На родючих, достатньо зволожених ґрунтах тютюн висаджують густіше, ніж на слабородючих. При недостатній густоті насаджень розвиваються грубі листки з підвищеним вмістом азотних речовин, а якість сировини знижується. Садять тютюн розсадосадильними машинами або вручну. Машинне садіння зменшує затрати праці в 3 — 3,5 раза. Через 4 — 5 днів після садіння на місця загиблих рос­лин висаджують нові. При запізненні з цією роботою підсаджені ро­слини набагато відстають у рості і дають сировину низької якості.

Догляд полягає в розпушуванні ґрунту, знищенні бур'янів, ви­даленні пожовклих нижніх листків, вершкуванні й пасинкуванні та в боротьбі з хворобами й шкідниками. Перший міжрядний обробіток тютюну проводять відразу після закінчення садіння. Запізнення з ним призводить до різкого зниження врожаю внаслідок пересихан­ня ґрунту та утворення кірки. Перший раз розпушують ґрунт на глибину 6 — 8 см. При достатній вологості ґрунту глибину наступних культивацій збільшують до 10 — 12 см. У західних областях за дощо­вого літа рекомендується під час другого та третього розпушувань підгортати рослини, щоб поліпшити повітряний режим ґрунту.

Важливим заходом підвищення врожайності є підживлення. Пер­ше підживлення проводять через 10 днів після садіння, а друге — через 10 — 15 днів після першого. Раннє підживлення забезпечує значно вищі прирости врожаю, ніж пізнє. При першому підживлен­ні вносять повне мінеральне добриво з розрахунку 20 — 30 кг/га д. р., при другому — тільки калійні та фосфорні приблизно в таких самих дозах, як і при першому. Добрива загортають на глибину 8 — 10 см на відстані 16 - 20 см від рядка.

Під час садіння розсади багато корінців обривається, у зв'язку з чим у рослину надходить менше води, ніж потрібно для неї. Це при­зводить до в'янення і пожовтіння нижніх листків. Через 8—10 днів після садіння, коли рослини добре приживуться, пожовкле листя видаляють. Передчасне видалення листя негативно впливає на приживлення рослин і знижує врожай.

Обов'язково слід вершкувати й пасинкувати тютюн. Це сприяє підвищенню врожаю листя, поліпшенню якості та прискоренню його достигання. На родючих ґрунтах, де рослини переростають, рекомен­дується високе вершкування в період повного зацвітання, за якого разом із суцвіттям зламують один—два верхніх листки. На менш ро­дючих ґрунтах рослини вершкують на початку цвітіння, коли з'являються перші квітки, а на ґрунтах середньої родючості — в пе­ріод розпускання 50 % квіток.

У посушливі роки проводять раннє глибоке вершкування, обла­муючи разом із суцвіттями 3 — 4 недорозвинених верхніх листки. Це запобігає захворюванню рослин на підгар.

Водночас із вершкуванням рослини пасинкують (видаляють бічні пагони), щоб висота їх не перевищувала 6 — 8 см. Своєчасне пасинку­вання, як і вершкування, сприяє підвищенню врожаю та поліпшенню якості продукції. Протягом вегетації тютюн пасинкують 2 — 3 рази.

Збирання. Збирати врожай тютюну починають у період повної технічної стиглості листків, яку визначають за зовнішніми ознака­ми: листя стає щільним (матеріальним), крихким, легко відламуєть­ся від стебла, колір листків світлішає, краї і верхівки жовтіють. Технічне достигання листків починається знизу. Усі листки на рос­лині у міру достигання поділяють на 5 — 6 ярусів. З кожного ярусу врожай збирають окремо. В Україні жовті тютюни збирають за 5 — 6, сигарні — за 3 — 4 рази. Щоразу залежно від сорту на рослині зби­рають від 3 до 7 листків. Оскільки листки окремих збирань помітно різняться якістю, їх не змішують до здачі сировини на тютюнові фаб­рики. Найвищу якість мають листки верхніх та середніх ярусів, найнижчу — першого ярусу. Ламають тютюн уранці, після спадан­ня роси, або надвечір, коли черешки крихкі й легко відламуються. Зібране листя складають у корзини пачками й одночасно перево­зять у сушильні сараї для нанизування й сушіння. Під час нанизу­вання листки сортують і ті, що за якістю відрізняються від основної маси, нанизують окремо.

Сушіння. В Україні тютюн сушать під сонячним промінням, у спеціальних сушарках з штучним підігрівом повітря, у сараях та під навісами. Найпоширеніше сушіння під сонячним промінням, за якого раму з шнурами тютюну в суху погоду сушать на повітрі на обладнаних площадках, а на ніч або в негоду рами переміщують у сараї. Сушильний сарай з трьох боків повинен мати щільні стіни (четвертий поздовжній бік його має бути відкритим) і вихід на пло­щадку, устатковану рейками для розміщення пересувних рам. Під час сушіння листки тютюну втрачають вологу і в них відбуваються біохімічні процеси — руйнуються хлорофіл, крохмаль, білки й вод­ночас накопичуються органічні кислоти, ароматичні речовини тощо, внаслідок чого сировина набуває високих товарних якостей.

Важливе значення для підвищення якості сировини має томлін­ня тютюну на початку його сушіння на сушильних рамах. Рами з шнурами висувають із сушарні на площадку на 4 - 5 год для нагрі­вання і пров'ялювання листків, потім заносять у приміщення, де щільно встановлюють листя для томління. Так рами тримають 2 — 3 доби, поки основна маса листків набуде жовто-зеленого кольору. Після цього томління припиняють і рами виносять на сонце для сушіння. У холодну погоду томління тютюну проводять на шнурах до вивішування їх на рами. Сонячне сушіння триває в середньому 15 — 20 днів. При тіньовому способі сушіння шнури після томління розвішують на спеціальних каркасах, виготовлених з жердин, де тютюн повністю висихає. Каркаси вкривають парниковими рамами або поліетиленовою плівкою.

Найкраще сушити тютюн у сушарках із штучним (вогневим) пі­дігрівом повітря, де він висихає протягом 3 — 4 діб. При цьому листя швидше висихає, сировина набуває високої якості. Ефективне також комбіноване сушіння: спочатку під сонячним промінням, а потім досушування у вогневих сушарках. Після закінчення сушіння, що визначають за висиханням середньої жилки листка, шнури тютюну зв'язують по 4 — 5 у гаванки, які щільно підвішують у сараях для зберігання, щоб у суху погоду листя не пересихало, а в дощову не зволожувалось. Висушений тютюн зберігають також у бунтах, які укладають на сухій дерев'яній підлозі або матах.

Дедалі більше застосовують новий спосіб сушіння крупнолистого тютюну — в масі, коли листки укладають у касети, оснащені мета­левими голками. Для сушіння тютюну в масі використовують уста­новки СТМ-60, УСТП-10, 801-ТУ.

Висушене листя сортують відповідно до стандарту на 5 основних сортів, вирівнюють і складають шарами (лави) верхівками всереди­ну, а черешками назовні. В лавах листки тримають 15 — 20 днів, після чого тюкують за допомогою спеціального стандартного ящика. Вологість сировини в тюках не повинне перевищувати 19 %. Тюки транспортують на заготівельні пункти тютюново-ферментаційних заводів, де в процесі ферментації поліпшуються курильні властиво­сті тютюнової сировини, підвищується його стійкість проти плісня­віння.

Відферментована сировина надходить на тютюнові фабрики й комбінати, де її використовують для приготування тютюнових су­мішей при виробленні виробів для паління.