Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Господарське значення. Хмелярство — невелика, але досить ва­жлива галузь сільськогосподарського виробництва. За визначенням спеціалістів, хміль є унікальною рослиною за хімічним складом шишок. Крім вуглеводів, білків, олії, зольних елементів тощо, які є в складі будь-якого рослинного організму, в шишках змелю виявле­но комплекс специфічних сполук, які не трапляються в органах ін­ших рослин.

Серед усіх сполук, як і в шишках, найважливіші гіркі речовини, поліфеноли та ефірні олії, завдяки яким хміль став основною сиро­виною у пивоварному виробництві. Гіркі речовини складаються з альфа- і бета-кислот, які надають пиву приємного гіркого смаку, сприяють його піноутворенню та піностійкості; поліфенольні сполу­ки поліпшують прозорість сусла і смак пива; ефірні олії надають пиву специфічного (пивного) аромату.

Шишки хмелю використовують також для виготовлення рідких дріжджів для хлібопекарської промисловості при випіканні пшенич­ного хліба, виробництві безалкогольних напоїв, як консервант пло­дів і овочів. З гірких речовин хмелю виготовляють лікувальні фар­макологічні препарати. Стебла хмелю можна використовувати для виготовлення міцного грубого волокна.

Найпоширеніший хміль у європейських країнах — Чехії, Сло­ваччині, Австрії, Польщі, Голландії, Англії, Німеччині. Вирощують його також у США, Канаді. Світова площа хмелю перевищує 60 тис. га.

У країнах СНД посівні площі хмелю невеликі — близько 15 тис. га, з них в Україні 8 — 9 тис. га. В Росії хміль вирощують у Московській, Брянській, Пензенській областях, Алтайському краї, Чувашії, Та­тарстані.

Україна є основним хмелярським регіоном в СНД. Виробництво хмелю зосереджене в Житомирській, Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Чернігівській, Волинській та Рівненській областях.

Середні врожаї шишок хмелю в Україні сягають 10 — 12 ц/га, у господарствах, які застосовують прогресивну технологію, 16 — 17 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Хміль (Humulus L.) на­лежить до родини коноплевих (Cannabinaceae L.). З трьох відомих видів хмелю у виробництві поширений хміль звичайний (Humulus lupulus L.), інші два — серцеподібний та японський — виробничого значення не мають.

Хміль звичайний — дво- або однодомна рослина, у якої підземні органи (головне кореневище, або матка, бічні кореневища й корені) є багаторічними, а стебла — однорічними із щорічним відмиранням восени.

Стебла хмелю трав'янисті, виткі, завдовжки до 10 м. Жіночі квіт­ки зібрані в суцвіття — шишки (рис. 77), які є основною сировиною для пивоварної промисловості та інших галузей господарства. Чоло­вічі квітки розміщені в суцвітті — волоть. На плантаціях хмелю та поблизу них чоловічі рослини знищують, щоб не відбувалося запи­лення жіночих квіток, яке викликає зниження вмісту в шишках гірких речовин.

Хміль розмножується вегетативно, у виробництві — живцями, які заготовляють при весняному обрізуванні маток.

Хміль маловибагливий до ґрунтів. Все ж вищі врожаї отримують при розміщенні плантацій на чорноземах опідзолених, сірих і тем­но-сірих лісових, дерново-слабкопідзолистих ґрунтах. Малопридат­ними для хмелю є важкі й легкі піщані та заболочені ґрунти.

Маловибагливий хміль до температури, легко витримує сильні зимові морози та весняні заморозки. До вологи він вибагливий, що зумовлено інтенсивним формуванням великої вегетативної маси. Найсприятливіший для хмелю помірний  теплий  та  помірно вологий клімат із середньоріч­ною температурою повітря 8 °С і сумою опадів за рік 500 — 600 мм.

Виявляє підвищені вимоги до вмісту в ґрунті елементів живлення.

Вегетаційний період хме­лю — від початку весняного відростання пагонів до дозрі­вання шишок — триває залеж­но від сорту та району вирощу­вання 100 - 120 днів.

Районовані сорти хмелю: Альта, Граніт, Кумир, Потіїв-ський, Регент, Слов'янка (Ста­ніслава) та ін.

Технологія вирощування. Хміль вирощують на рівнинних площах з невеликим уклоном (до 5°) на південь, південний захід і південний схід. Розмі­щують його на масивах (хміль­никах) площею 20 — 30 га, які поділяють на окремі плантації (квадрати). Хмільники для за­хисту хмелю від панівних вітрів закладають поблизу лісу, лісо­смуги або саду. Якщо є потреба в закладанні хмільника на відкритій місцевості, то його завчасно (за 2-3 роки) обсаджують захисними смугами (у 2 - 3 ряди) з швидкоростучих дерев на відстані 20 м від країв плантації.

Закладають хмільники на дерново-, слабо- і середньопідзолистих ґрунтах, сірих і темно-сірих лісових ґрунтах, опідзолених чорнозе­мах з легкоущільненим підґрунтям і рівнем ґрунтових вод не вище 1,5 — 1,8 м від поверхні ґрунту. Малопридатними для нього є важкі й легкі піщані та заболочені ґрунти. Рівень ґрунтових вод на план­таціях в літню пору має бути не вище 1,5 — 1,8 м.

Відведені під хмільники площі розбивають на квадрати розміром 2 — 2,5 га, між якими залишають дороги завширшки 3 — 4 м. На кож­ному гектарі хмільника закопують по 145 — 150 стовпів заввишки 8 — 9 м для влаштування шпалер. На верхівках стовпів натягують оцинкований дріт, від якого до кожного куща хмелю натягують дро­тяні підтримки з фіксацією їх кілочками висотою 50 — 60 см на від­стані 40 см від кущів.

Обробіток ґрунту. Після закладання хмільника після зернових або зернобобових культур проводять лущення стерні, через 2-3 тижні вносять приблизно половину норми органічних та фосфорно-калійних мінеральних добрив і розпочинають плантажну оранку ґрунту на глибину до 45 см. Через 3 — 4 тижні вносять решту добрив і переорюють ділянку на глибину 25 см. Загальна норма органічних добрив становить 50 — 60 т/га, мінеральних 7 — 8 ц/га (Р90К90).

Після просапних культур ґрунт не лущать, а обробляють лише плугами. Є й інший спосіб підготовки ґрунту для садіння хмелю, за якого замість плантажної застосовують глибоку оранку на 30 - 35 см. Восени на удобрених і заправлених добривами площах копають ма­шинами БМ-204, БКГО-67, БКГМ-66-2 ямки розміром 60 х 60 х 60 см, розміщуючи їх рядами за схемами 2,1 х 1 м, 2,1 х 1,6 м, 2,5 х 1 м. На початку весняних польових робіт ямки заповнюють родючим верх­нім шаром ґрунту, змішаним з 5 — 7 кг перегною або компосту, і по­чинають садити однорічні саджанці хмелю, вирощені в шкілках, або живці. Глибина садіння 8 — 10 см від поверхні ґрунту.

Догляд. Сходи саджанців з'являються через 7-10 днів, живців — через 10 — 15 днів. За цей час на поверхні ґрунту може утворитися кірка, яку руйнують розпушуванням міжрядь. При з'явленні на по­верхні ґрунту приблизно 75 % сходів перевіряють стан плантації і саджанці або живці, які не проросли, замінюють запасними.

Після проростання хмелю і висоті рослин 50 — 60 см стебло заво­дять на підтримки й розпушують міжряддя культиваторами одно­часно з боронуванням на глибину 10 — 12 см.

Протягом вегетації на плантаціях хмелю першого року життя проводять 4-5 розпушувань міжрядь і одне підгортання рослин плугом-розпушувачем ПРВМ-3Х. На другий рік життя хмелю рано навесні розорюють і розгрібають гребені, а на матках обрізують бічні кореневища та підземні стебла минулого року. Висота обрізуван­ня стебел залежить від стану рослин: на сильнорозвинених росли­нах їх обрізують повністю, на слаборозвинених — над першою та другою парою вічок. Проводять також механізоване обрізування маток з використанням пристрою ПКХ-1 на плузі-розпушувачі.

Сильно пошкоджені або відмерлі рослини викорчовують і на їх місце висаджують нові живці або саджанці із шкілки. На 1 га густо­та продуктивних стебел насаджень має бути 14 — 16 тисяч. Обрізані стебла й інші рештки вивозять за межі плантації і знищують.

Після обрізування хмелю вносять гербіциди і розпушують ґрунт у міжряддях. Для знищення бур'янів використовують такі гербіциди, як 50 %-й ситрин (3,5 - 5 кг/га), 50 %-й дуал (2,5 л/га), 48 %-й базаг-ран (2,1 л/га) та ін. З появою пагонів завдовжки 60 — 70 см прово­дять рамування — вирізують зайві пагони, залишаючи на кожному кущі по 5 — 6 найкраще розвинених центральних пагонів.

Для прискорення достигання шишок застосовують хімічне раму­вання, обприскуючи рослини 40 %-м розчином аміачної селітри при висоті пагонів 70 — 80 см. Після рамування проводять перше піджив­лення хмелю повним мінеральним добривом (по 45 кг/га азоту, фос­фору і калію). Через 6-7 днів після проведення рамування стебла заводять на підтримки — два стебла на дві підтримки біля кожного куща. Зайві вирізують й вивозять із хмільника.

При висоті рослин 3-4 м їх підгортають з одночасним внесен­ням фосфорно-калійних добрив у дозі 30 - 45 кг/га д. р. Для підви­щення врожаю хмелю рослини пасинкують — обрізують зайві нижні бічні гілки на відстані 2 — 3 см від головного стебла та молоді паго­ни, які з'являються на поверхні ґрунту, та пінцирують — прищипу­ють бічні гілки на висоті до 2 м від поверхні ґрунту, чеканять — об­різують над шпалерою верхівки стебел.

Для знищення люцернового довгоносика і бліх рослини обприску­ють хлорофосом (0,3 — 0,5 %-м розчином по 0,3 — 0,5 л на кущ хмелю). З появою на рослинах павутинного кліща, попелиці хмільники оброб­ляють 40 %-м фосфамідом (1,5-6 л/га), 25 %-м антіо (1,5-6 л/га) або біопрепаратом бітоксибацилліном (2 — 4 кг/га). Проти хвороб хміль обприскують 80 %-м полікарбацином (4 — 8 кг/га), 80 %-м цинебом (4-8 кг/га) або 80 %-м купрозаном (4-8 кг/га), 25 %-м ридомілом (1 — 1,5 кг/га) та ін. Проти вірусних хвороб використовують сульфат цинку (3 кг/га).

Збирання. Збирання хмелю вручну або хмелезбиральними маши­нами (4Х-4Л або ХМП-1,6) починають у технічній стиглості, коли шишки стають щільними, мають специфічний аромат, сіре забарв­лення та золотисто-зелене або лимонно-жовте забарвлення лупуліно-вих залозок. У цей час шишки містять максимальну кількість альфа-кислот, ефірної олії, поліфенолів. В основних хмелярських районах збирання закінчують до 15 — 29 вересня. Запізнення із збиранням погіршує якість шишок внаслідок висипання лупулінових зерен. Свіжозібрані шишки, які містять до 80 % води, на пунктах післязби­ральної обробки спочатку підлягають 12 — 14-годинному активному вентилюванню підігрітим повітрям (до 30 °С), завдяки якому воло­гість їх зменшується на 25 — 30 %. Після вентилювання шишки ви­сушують у сушильних камерах спеціальних сушарок (ПХБ-750К) прогрітим повітрям до 40 — 50 °С з доведенням вологості до 9 — 10 %. Висушені шишки вивантажують із сушарок у прибудовані до них сухі й темні приміщення для відлежування. Для цього їх розкладають на дерев'яних настилах спочатку шаром 70 — 80 см з поступовим підви­щенням до 1,5 — 2 м. Після відлежування всі шишки у 1,5 — 2-метро-вому шарі рівномірно зволожуються за рахунок вологи атмосферного повітря до вологості 11 — 13 %. Якщо атмосферне повітря недостатньо вологе, то при відлежуванні шишки злегка зволожують дрібно роз­пиленою холодною водою або використовують пароутворювачі з по­данням пару під шар хмелю. Для збереження цінних речовин у шиш­ках їх піддають сульфітації — у спеціальній сушильній камері сірча­ним газом підпаленої сірки. Відлежаний хміль-сирець пакують у по­ліетиленові або джутові мішки й відправляють на хмелеприймальні пункти або хмелефабрики для остаточного доведення його до необ­хідних товарних кондицій згідно із стандартом.

Восени після збирання шишок і побуріння та підсихання стебел з листям хміль зрізують, знімають з дроту і вивозять з хмільників для спалювання. Плантації старанно очищають від рослинних решток, вносять гній або компости (40 — 50 т/га) та фосфорно-калійні міне­ральні добрива (4-4 ц/га суперфосфату, 2-3 ц/га 40 %-ї калійної солі або 1,5 ц/га хлориду калію), проводять у плантаціях оранку з приорюванням хмелю на зиму.