2.3.1. Особливості економічного розвитку регіону

Західноєвропейський регіон, який зазвичай виділяють в окре­мий суб'єкт світової економіки, об'єднує 25 промислово розвинених країн, кожна з яких має власний соціально-економічний та науково-технічний потенціал. Сьогоднішня частка Західної Європи у світово­му сукупному ВВП становить 28 %. У ній проживає 7 % населення світу. Утворення у 1957 р. Спільного ринку та Європейської асоціа­ції вільної торгівлі у 1962 p., підписання між ними угод про вільну торгівлю промисловими товарами, а у травні 1992 р. — угоди про Європейський економічний простір (ЄЕП) започаткували форму­вання у Західній Європі зони вільної торгівлі та регіонального еко­номічного комплексу. ЄЕП об'єднує 19 західноєвропейських держав, встановлює тут свободу руху товарів, послуг, капіталу та людей. Ринок нараховує 380 млн споживачів. На нього припадає майже половина світової торгівлі. Все більша Інтернаціоналізація виробництва, існую­чий механізм економічної співпраці забезпечують західноєвро­пейському регіону важливу роль у світовій політиці та економіці.

Усі країни Західної Європи належать до групи індустріальних розвинених країн з переважно однотипною економікою. Вони характеризуються досить високим рівнем розвитку, посідаючи за ВВП на душу населення 2—44 місця серед країн світу. За рівнем економічного розвитку, за характером структури економіки та її

масштабами західноєвропейські країни діляться на кілька груп- В основному економічну потужність регіону забезпечують чотири найрозвиненіші країни — ФРН, Франція, Великобританія та Італія, що входять у "велику сімку" і зосереджують 50 % населення та 70 % ВВП Західної Європи. Саме ці держави значною мірою зумов­люють загальні тенденції економічного та соціально-політичного розвитку усього регіону.

Інші держави належать до групи малих промислово розвинених країн. Особливе місце цих країн у регіоні та світі визначається високим рівнем спеціалізації на виробництві технічно складної, високоякісної продукції.

Малі країни суттєво відрізняються між собою за ВВП. Умовно до першої групи належать Бельгія, Іспанія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія. Вони поступаються великим державам регіону за ВВП у 4—5 разів і на їхню частку припадає 20,1 % його ВВП. У другу групу входять Австрія, Данія, Греція, Норвегія, Фінляндія. їхнє зна­чення у західноєвропейському господарстві відносно невелике — близько 8,1 % ВВП. Третя група країн об'єднує Португалію, Ірлан­дію, Ісландію, Кіпр, Люксембург і Мальту. Частка цих країн стано­вить близько 2 % регіонального ВВП, але в окремих видах виробни­цтва їхня роль є досить значною. Окрему групу західноєвропейських країн утворюють так звані карликові держави — Монако, Сан-Ма-рино, Андорра, Ліхтенштейн, Ватикан.

Усі ці країни дещо відрізняються одна від одної за рівнем еконо­мічного розвитку. Наприклад, в Ірландії, Іспанії, Греції, Португалії національний дохід на душу населення не перевищує 60 % від серед­нього показника для усіх країн ЄС (у Португалії — навіть 50 %). Відчутними є й відмінності у структурі господарства. В Італії, Греції, Португалії та Іспанії досить високою є питома вага сільського гос­подарства. У "карликових" державах домінує сфера послуг.

В останні десятиліття становище Західної Європи у світовій еко­номіці змінилося. її частка у ВВП світу за 1970—1980 pp. зросла з 25 до 31 %, а пізніше скоротилася до 25 % у 1989 р. і досягла 28 % у середині 90-х років Економічне зростання регіону загальмувалося, а в певні періоди (1975 p., 1981,1993 pp.) сукупний ВВП західноєвро­пейських країн зменшувався (відповідно на 1,2, 0,2 і 0,3 %).

У промисловості економічні проблеми 70—80-х pp. уражали Західну Європу сильніше, ніж інші центри економічної активності. Утворення величезної митної зони сприяло більшій синхронізації циклічного розвитку, що й посилювало кризові явища. Взаємна лібералізація зовнішніх зв'язків держав позбавила країни ряду національних важелів впливу на їхні економіки, що певною мірою підвищило нестабільність цих економік.

Протекціоністський характер Європейського співтовариства, за­хищаючи деякі галузі промисловості (чорну металургію, хімію, текстильну промисловість) від зовнішньої конкуренції, сприяв ста­рінню структури господарства. Це зумовило поглиблення струк­турної кризи згаданих галузей.

Негативний вплив на економічний розвиток Західної Європи і, насамперед, на стан її фінансів мало збільшення витрат на озброєн­ня країн — членів НАТО. Частка західноєвропейських країн у загальнонатівських військових витратах зросла з 22,7 до 47,5 % за 1970—1987 pp. Це стало однією з причин бюджетних дефіцитів і зростання державного боргу.

Внаслідок вищеназваних явищ частка Західної Європи у промис­ловому виробництві країн ОЕСР скоротилася з 49 % у 1970 р. до 32,2 % у 1990 р. Знизилася частка за рахунок Великобританії, ФРН, Італії, Нідерландів, Швейцарії та Швеції. Дещо збільшилась частка малих держав у промисловому виробництві індустріальних держав. Відмінність у темпах економічного зростання пояснюється особли­востями структури національних економік західноєвропейських країн та можливостями адаптацій до змін попиту.

Йдеться перш за все про традиційно активну участь держави в економічних процесах західноєвропейських країн, властиву еконо­мікам цього регіону. Соціальна орієнтація економічної моделі у Західній Європі є найвищою у сучасному світі, держава тут виконує найбільшу кількість соціальних функцій. Цей факт забезпечує відчутні переваги за показниками соціальної забезпеченості, соціаль­ного захисту для переважної більшості населення західноєвропей­ських країн. Майже усі вони за класифікацією Світового банку входять до групи держав з високим рівнем доходу на душу насе­лення, наприклад, середня погодинна заробітна плата в Англії до­рівнює 11 дол. США, у Німеччині — 10,5 дол., в Італії — 10 дол., у Швеції близько — 9,5 дол. З іншого боку, високий рівень держав­ного втручання в економічні процеси має й негативні наслідки. Це певне зниження ефективності цих процесів через існування про­блем, пов'язаних з негнучкістю ринків, наявність часом дуже відчут­ного податкового тягаря* або державного боргу** тощо.

Однією з найскладніших проблем економічного розвитку Захід­ної Європи стало масове безробіття — близько 18 млн чоловік за

* Наприклад, у Німеччині навіть після останньої реформи системи оподаткування кількість податків становила майже 100. А французи сплачують прибутковий по­даток у розмірі 58 %; серед промислово розвинених країн вищий він лише в Японії.

** Обсяг державного боргу, наприклад, в Італії дорівнює 122 % обсягу ВВП країни, у Бельгії — 132 %, у Греції — 111,8 %, у Швеції — майже 80 % обсягу ВВП.

даними на кінець 90-х років. Більш ніж 80 % безробітних зосередже­но у країнах ЄС. Лише в одній Німеччині у 1998 р. нараховувалося більше ніж 5 млн непрацюючих. Це — майже 10 % всієї робочої сили, а у східних землях країни — ЗО %. Середній показник рівня безробіття у Західній Європі становить приблизно 10 % робочої сили у порівнянні з 5 % у США І 2,5 % — у Японії. Найбільші проблеми у галузі зайнятості мають південні країни регіону (Іспа­нія — 21 % безробітних, Португалія — 12 %).

Основна причина, що зумовлює наявність дефіциту попиту на ринках праці західноєвропейських країн у сучасних умовах, — це мінімальний прогрес процесу лібералізації цих ринків. Значні внес­ки, які компанії повинні сплачувати за кожного робітника у фон­ди соціального забезпечення, високий рівень мінімальної заробіт­ної плати та законодавчі обмеження тривалості робочого дня поз­бавляють роботодавців стимулу створювати нові робочі місця. Досі лише деякі європейські країни — Голландія, Франція, Іспанія — наважилися поєднати реформи ринку праці з обмеженнями росту заробітної плати*. Це привело до того, що компанії стали наймати більше молодих і менше кваліфікованих працівників, розширяти часткову зайнятість, чого раніше не могли собі дозволити. Але, якщо мати на увазі демографічні особливості (перш за все старіння насе­лення при низькій народжуваності), кількість працездатного насе­лення в Європі буде скорочуватися. І доки західноєвропейські уря­ди не реформують ринки праці у своїх країнах, нестача робочих місць буде й далі гальмувати економічне зростання.

У Західній Європі значним є потенціал науково-технічних до­сліджень. Провідні країни витрачають на це більше ніж 2 % ВВП. Але важливо те, що витрати Західної Європи — це сума витрат окремих країн. їхній загальний ефект знижується дублюванням досліджень. Є ще й інші причини невідповідності сукупного нау­ково-технічного потенціалу Західної Європи рівню її виробництва.

Країни — члени ЄС витрачають на цивільні дослідження на 16 % менше, ніж американці, але удвічі більше за Японію. Однак витра­ти західноєвропейських країн значною мірою орієнтовані на фун­даментальні дослідження. Західноєвропейські країни відстають у таких провідних напрямках, як виробництво інтегральних схем та напівпровідників, виготовлення мікропроцесорів, суперЕОМ, біома-

* Найбільш успішними зазначені реформи виявилися у Нідерландах. Протягом останніх 10 років уряд проводив тут політику гнучкого регулювання ринку праці, яка передбачала зміну жорстких умов найму та звільнення робітників, дозволяла використання часткової зайнятості при одночасному отриманні темпів росту заро­бітної платні, інфляції та процентних ставок банківських кредитів. У результаті сьогодні показник безробіття в Голландії є найнижчим в ЄС, він дорівнює 4 %.

теріалів. Це й не дивно, тому що до останнього часу вони асигнува­ли на дослідження у галузі мікроелектроніки майже стільки ж, скільки у США витрачає одна компанія IBM.

На інших напрямках західноєвропейські компанії лідирують (бу­дівництво АЕС, низка фармацевтичних препаратів, техніка зв'язку, окремі галузі транспортного машинобудування тощо). Але ці види техніки та продуктів дуже мало впливають на технологічну струк­туру виробництва. Тому вужчий ринок наукової продукції у Західній Європі порівняно з США меншою мірою формується за рахунок внутрішнього виробництва.

За минулі 10—15 років Західна Європа певною мірою відстава­ла від основних конкурентів у прогресивності галузевої структури національних економік. На вироби, що користуються високим по­питом, припадає 25 % продукції обробної промисловості ЄС. У США цей показник дорівнює приблизно 30 %, в Японії — 40 %. У західноєвропейській економіці значна роль відводиться модерні­зації виробництва, що функціонує рентабельно, а не його значному оновленню на базі нової техніки.

Саме певне відставання Західної Європи у напрямі розвитку нової економіки, тобто тієї її частини, що виробляється у новітніх тех­нологічних галузях, спричиняє уповільнення темпів зростання про­дуктивності праці у країнах регіону. Так, ріст продуктивності праці у країнах "зони евро" у 1999 році дорівнював лише 0,6 % — най­нижчий показник за останні 25 років. За період з 1973 по 1995 pp. зростання продуктивності, наприклад, у Німеччині або Франції, складало більше, як півтора проценти на рік, тоді як у США ці темпи були у чотири рази нижчі. У 1995 р. вони зрівнялися, а потім Європа значно відстала. Однією з причин експерти назива­ють зниження темпів технічного прогресу.

Загалом економічні зрушення західноєвропейських держав відоб­разилися у скороченні питомої ваги галузей матеріального вироб­ництва і збільшенні частки послуг у ВВП. Саме цей сектор сьогодні значною мірою зумовлює зростання національного виробництва й динаміку інвестицій. На сферу послуг припадає 1/3 економічно ак­тивного населення. Це збільшує значення західноєвропейських країн як фінансового центру світу, центру надання послуг.

Структурна перебудова у галузі інвестиційної діяльності (злит­тя та поглинання) у другій половині 80-х років привела до суттєво­го зміцнення позицій західноєвропейських компаній у світовій еко­номіці. За 70—80-ті роки серед 50 найбільших компаній світу кількість західноєвропейських зросла з 9 до 24. Змінилося й співвідношення сил між самими західноєвропейськими гігантами. Уперед вийшли транснаціональні корпорації Німеччини, меншою

мірою — Франції та Італії. Позиції британських компаній послаб­шали. Зберегли свої позиції великі банки Західної Європи. 23 з них входять у групу 50-ти найбільших банків світу (зокрема 8 — німецьких, 6 — французьких).

Найміцніші позиції великі західноєвропейські компанії займа­ють у традиційних галузях, значно відстаючи у новітніх наукових передовсім від північноамериканських корпорацій. Галузева спе­ціалізація найбільших об'єднань Західної Європи менш рухома, ніж у американських компаній. Це, своєю чергою, гальмує структурну перебудову економік західноєвропейського регіону.

На ринку майбутнього попит на масові види продукції з невисо­кою собівартістю буде меншим. У сучасних умовах зростає значен­ня компаній, що орієнтуються на широку виробничу програму з частою зміною виробництва моделей та ефективного пристосуван­ня до мінливих умов ринку. На зміну "економіці масштабів" при­ходить "економіка можливостей". Набуває сили децентралізація управління виробництвом, зростає внутрішньофірмовий розподіл праці. Все більше дроблення ринків у міру поглиблення спеціалі­зації споживчого попиту, розвиток сфери послуг сприяють зростан­ню малого підприємництва, на частку якого припадає до ЗО—45 % ВВП. Збільшення малого підприємництва підвищує гнучкість гос­подарських структур.

Відносна слабкість найбільших компаній у наукових галузях спонукає ЄЄ і національні держави певною мірою коригувати діяльність приватного капіталу. Державне регулювання економіч­них процесів у Західній Європі відбувається як на національному, так і на наднаціональному рівнях (насамперед у межах ЄС). Дер­жавний сектор в економіці регіону традиційно відіграє більшу роль, ніж у США або Японії. Загальновідомим є високий рівень соціаль­ної захищеності громадян Західної Європи. Так, середня погодин­на заробітна плата в Англії дорівнює 11 дол. США, у Німеччині — 10,5 дол., у Франції — 10 дол., в Італії — 10 дол., у Швеції близько 9,5 дол.*

З 80-х років відбувається переорієнтація державного регулю­вання у напрямку посилення ролі ринку та конкуренції. Скороти­лося державне підприємництво (більшою мірою — у Франції, мен­шою — в Італії, країнах, де з часів Другої світової війни держава була дуже активним суб'єктом економічного життя). Державні компанії були приватизовані у Великобританії, Франції, Португалії та інших країнах. Сьогодні Маастрихтські угоди вимагають від західноєвропейських держав скорочення дефіцитів держбюджетів,

що спричиняє певне зменшення соціальних видатків урядів цих країн. Характерним прикладом, що Ілюструє важливість зазначе­них перетворень у регіоні, є приклад економічного піднесення сьогоднішньої Великобританії. За даними на кінець 90-х років саме Англія є лідером в ЄС. Країна має один з найменших у Західній Європі показник рівня безробіття — майже 5 %. За рівнем реаль­них доходів вона у 1997 р. була другою у світі після Люксембургу. Причинами економічних успіхів Великобританії вважають: неви­сокі податки, гнучку макроекономічну політику, високий рівень кон­куренції у промисловості, менші соціальні видатки уряду. Для по­рівняння: тут немає мінімальної оплачуваної відпустки, тоді як, на­приклад, у Франції вона становить 7 тижнєгодин. У Великобри­танії вартість години роботи одного робітника 18 дол. США, а у Німеччині — 28 дол.

Отже, Західна Європа сьогодні переживає перебудову економіки і державного макроекономічного регулювання. Першочерговими завданнями для західноєвропейських держав є реорганізація про­мисловості на основі енерго- і матеріалоощадних технологій, опа­нування новітніми досягненнями науки і техніки. Уряди країн особ­ливу увагу приділяють цілеспрямованому "згортанню" і перебу­дові "структурно хворих" галузей, розвитку нових і новітніх галу­зей. Розвиваються програми модернізації окремих галузей. Зокре­ма, у рамках ЄС були розроблені програми з часткового згортання та реорганізації традиційних і ряду нових виробництв — сталевар-ного, синтетичних волокон, текстильного, нафтохімічного, судно­будування. Одним з напрямів структурної політики держав Західної Європи стало залучення прямих інвестицій закордонних компаній.

Загалом на 2000—2001 pp. експерти в галузі міжнародної еко­номіки прогнозують для Західної Європи темпи зростання обсягу її ВВП на рівні 3—3,5 %, що є показником, співставним з аналогіч­ним, прогнозованим для економіки Сполучених Штатів.