Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.7.2. Місце і роль країн з перехідними економіками в системі світового господарства

Місце перехідних економік у системі світового господарства виз­начає цілий ряд суперечливих факторів. З одного боку, це прагнен­ня переважної більшості колишніх соціалістичних держав увійти в політичні, військові та економічні структури Заходу. З другого боку, об'єктивна реальність сучасного етапу розвитку цих країн зумовлює необхідність активної взаємної співпраці країн між со­бою. Йдеться про існуючу досі залежність більшості постсоціалі­стичних економік від російської паливно-сировинної бази, низьку конкурентоспроможність їхнього національного виробництва, близь­ке географічне розташування країн. Очевидно, що друга група фак­торів більшою мірою стосується регіону країн СНД. Своєю чергою, переорієнтація перехідних економік на західні (перш за все захід­ноєвропейські) структури залежить від швидкості просування цих країн шляхом ринкових перетворень та рівня демократизації су­спільного життя. Зрозуміло, що такі країни, як Польща, Угорщина, Чехія, Словенія мають реальний шанс стати складовим підрозді­лом європейської економічної інтеграції у найближчій перспек­тиві. Значення тут має й цілеспрямована політика урядів країн Східної та Центральної Європи у цьому напрямі. Одним з перших її результатів стало помітне посилення зовнішньоекономічних зв'язків цих країн з Європейським Союзом. Нині не менше поло­вини обороту зовнішньої торгівлі країн Східної та Центральної Європи припадає на €С. Пришвидшенню процесу переорієнтації сприяло укладення Європейським Союзом угод про асоційоване членство з Угорщиною, Польщею, Словаччиною та Чехією у 1991

* Йдеться про статистичні показники першої половини 2000 р.

  з Болгарією та Румунією — у 1993 р. У 1997 р. ЄС розпочав пере­говори про повне членство в Союзі з Польщею, Словенією, Угорщи­ною та Чехією й підготовчу роботу щодо прийняття в ЄС Болгарії, Румунії й Словаччини. Сьогодні у цьому процесі беруть участь і республіки Балтії. Естонія — серед перших кандидатів на входження в Європейський Союз. Латвія й Литва перебувають на стадії прове­дення підготовчої роботи.

Прогнозується, що в перші десять років XXI ст. приєднання найбільш просунутих постсоціалістичних країн, першою чергою країн Східної та Центральної Європи, до ЄС спричинить низку су­перечливих наслідків. Позитивними серед них є, по-перше, сам факт входження економік зазначених країн у систему міжнародного євро­пейського поділу праці, формування тут нових галузей спеціалі­зації, орієнтованих на світові ринки. По-друге, значним плюсом можна вважати поступове зростання якості продукції країн східно-та центральноєвропейського регіону до рівня західних стандартів, а отже, підвищення рівня добробуту населення цих країн. Важливе значення в цьому відіграватимуть майбутні дотації з боку Євро­пейського Союзу новим державам-учасникам. Обсяг цих дотацій лише у період до 2000 р. мав становити 75 млрд евро.

Проте вступ до ЄС країн Східної та Центральної Європи означає для них повну відміну усіх протекціоністських заходів для захід­них ринків. Водночас значною мірою втраченими будуть їхні сьо­годнішні позиції на ринках країн СНД. Це вимагатиме від держав Східної та Центральної Європи подальшого поглиблення струк­турної перебудови їхніх національних економік, яка вже сьогодні є досить болісною. Наприклад, за деякими прогнозами, у Польщі з 1,5 млн селянських господарств за умов ЄС вижити зможе лише 0,5 млн.

Якщо подальші інтеграційні перспективи розвитку країн Східної та Центральної Європи й держав Балтії можна вважати визначе­ними, то майбутні позиції країн СНД щодо входження в Західні економічні структури є досить непевними. Лише бажання країн та виголошення гасел про це їхніми урядами замало. Без подальшого реального цілеспрямованого ринкового реформування економік країн СНД будь-які кроки у напрямі європейської інтеграції бу­дуть безплідними.

Визначення ролі країн з перехідними економіками у світовому господарстві вимагає врахування того факту, що для розвинених західних країн і нових індустріальних держав досить привабливи­ми є ринки, що з'являються у результаті трансформації економік країн другого світу з їх відносно дешевою але кваліфікованою ро­бочою силою, наявною ресурсною базою, чималим внутрішнім рин-

ком з ненасиченим попитом. Це зумовлює достатньо великі обсяги іноземних інвестицій, спрямовані у регіон поетсоціалістичних країн. Очевидно, що більш значні інвестиційні потоки спрямовані в краї­ни з більш реформованими економіками, або ж туди, де є значні запаси корисних копалин, перш за все, паливно-енергетичних. Так, загальний обсяг лише прямих іноземних Інвестицій в країни Цен­тральної Європи (Польща, Чехія, Угорщина) за 1989—1997 pp. ста­новить 40 млрд дол. США. 3 цього приводу вже згадувалася Есто­нія, яка є одним з лідерів серед пострадянських держава за обсяга­ми іноземних капіталовкладень. На перше ж місце за обсягом прямих іноземних інвестицій серед республік колишнього СРСР вийшов Казахстан. Обсяг прямих іноземних інвестицій тут у 1997 р. сягнув суми майже в 3 млрд дол. США. Більше ніж 80 % усієї промисловості країни контролюють іноземні підприємці. Основні кошти тут спрямовані у нафтогазовий комплекс, перспективи роз­витку якого оцінюються спеціалістами цієї галузі дуже високо.

Значні іноземні капіталовкладення було зроблено також у роз­робку нафтових родовищ Азербайджану (в 1997 р. — 1,8 млрд дол. США, а всього заплановано вкласти 12 млрд дол.). Перспективною є участь іноземних компаній у прокладанні великих магістральних газопроводів у Туркменистані, у будівництві підприємств у Киргиз­стані та Узбекистані. В інших країнах — членах СНД обсяги пря­мих іноземних інвестицій значно менші. В Україні їх сума на 1 липня 2000 р. становила приблизно 3,6 млрд дол. США. Пояснює недостатню зацікавленість іноземних бізнесменів у підприємницькій діяльності в більшості країн колишнього СРСР низка негативних чинників, а саме: політична невизначеність, недоліки правової сис­теми, відсутність гарантій безпеки для іноземних підприємців, ко-румпованість державних чиновників, підозріле ставлення до іно­земних інвесторів, непередбачувана поведінка керівників підпри­ємств тощо. Зазначені фактори, а також низький рівень життя пере­важної більшості населення в країнах з перехідними економіками, відсутність належної ринкової інфраструктури — це ті негативні складові, що стримують процес економічної експансії ринків більшості пострадянських держав і без подолання яких подаль­ший поступальний розвиток цих держав суттєво ускладнюється.

Особливу актуальність цій проблемі надає той факт, що приплив іноземних інвестицій в економіку поетсоціалістичних країн забез­печує їм доступ до нових технологій, а отже можливість модерні­зації економіки. Класичним прикладом, який це підтверджує, є приклад автомобільного альянсу німецького концерну "Фольксва­ген" і чеської компанії "Шкода", в якому німецька фірма має кон­тролюючі позиції. Концерн "Фольксваген" прийшов на "Шкоду" у

1993 p. і почав проводити оновлення старої продукції. В резуль­таті чеська компанія почала випускати абсолютно новий легковий автомобіль — "Шкода-Октавіа", який тепер добре продається на Заході майже за західними цінами. Концерн "Фольксваген" зму­сив постачальників фірми "Шкода" випускати комплектуючі відпо­відної якості. Уже в 1997 р, автомобілі "Шкода" на 70 % збирали­ся з деталей і вузлів, вироблених місцевими компаніями. їхня про­дукція і готові автомобілі "Шкода" становлять 16 % усього чесько­го експорту. Враховуючи цей досвід уряд Чехії збільшує кількість пільг для іноземних інвесторів, плануючи надання податкових пільг на весь період, поки ці інвестори приноситимуть у країну новітні технології.

Прямі іноземні капіталовкладення для перехідних економік — це також можливість оволодіння досвідом сучасної комерції та практикою новітнього менеджменту, тобто тими складовими рефор­мування національних економік постоціалістичних країн, що можуть забезпечити їм належне місце у системі світового господарства.

Водночас із зазначеними вигодами та перевагами, що несе в собі процес відкриття національних ринків міжнародній економіці, по­трібно вказати й на його проблемний аспект. Йдеться про ураз­ливість ще несформованих національних господарств більшості постсоціалістичних країн для загальносвітових кризових явищ. Наслідки, зокрема, фінансової кризи 1998 р. досить яскраво ілюст­рують цей процес. Після загострення кризи в Азії розпочався відплив коштів іноземних інвесторів з усіх ринків, що розвивають­ся, латиноамериканського зокрема, а також з ринків країн Східної та Центральної Європи й Росії. Це спричинило суттєве загострен­ня фінансових проблем у Чехії й Болгарії, призвело до обвалу росій­ського рубля, потягнувши далі за собою виникнення значних про­блем першою чергою у фінансово-грошовій сфері України, Казах­стану, Киргизстану, Білорусі. Очевидно, ці негативні наслідки були б значно меншими, якби економічне становище згаданих вище дер­жав було б більш стабільним. Отож, ще раз варто наголосити на тому, що лише послідовні ринкові реформи, економічне зростання, що базується на факторах довготермінової стабільності перехідних економік, можуть стати засадами подальшого поступального роз­витку будь-якої з колишніх соціалістичний країн. Лише за таких умов процес світової глобалізації стане для країн з перехідними економіками стимулюючим чинником розвитку, а не фактором його гальмування.