Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.2.3. Обґрунтування і критика реїзму

Реїзм Котарбінський обґрунтовував різними аргументами. На його думку, реїзм є семантично-онтологічною теорією, яка враховує предметну і мовну компоненти світу.

Котарбінський вважав, що семантичне правило реїзму узгоджується з мовною практикою, яка має справу з конкретами, а імена абстрактів в мовній комунікації грають лише допоміжну роль, виконуючи зручну функцію скорочень, мета якої - використовування уявних імен для полегшення формулювання речень. І разом з тим буденне речення завжди залишається інтенціонально направленим на конкрету. Більше того, в процесі навчання мові ми починаємо із знайомства з конкретними іменами і лише пізніше знайомимося з іменами абстрактів. Таким чином, правила реїстичної семантики є психологічно натуральними, бо вони узгоджені з ходом опанування мовою.

На користь реїзму Котарбінський наводив і прагматичні аргументи. Він неодноразово підкреслював, що більшість філософських суперечок проходить з використанням уявних імен, а невирішення цих суперечок викликає підозру, що вони просто погано сформульовані. Котарбінський також вважав, що прийняття абстрактних сутностей викликано використанням речень з уявними іменами, оскільки а priori передбачається, що кожному імені відповідає предмет, до якого це ім'я відноситься, наприклад, якщо хто-небудь говорить, що білизна є властивістю, то він схильний вважати, що білизна є чимось. Звичайно, білизна не є конкретою і тому доводиться вважати її якимсь абстрактом. Домислення існування абстрактів на підставі використання уявних імен в реченнях Котарбінський називає гіпостазуванням. Таким чином, правило перекладу речень з уявними іменами на реїстичну мову використовується для боротьби з гіпостазуванням. Програма реїзму передбачала очищення мови філософії від уявних імен і тим самим заборону на утворення гіпостаз.

На критику реїзму не треба було довго чекати і вона з'явилася зразу ж після виходу у світ «Елементів теорії пізнання, формальної логіки і методології наук» в рецензії К.Айдукевича [1930]. Айдукевич висунув заперечення як проти (Р1), так і проти (Р2). Твердження (Р1) він вважав тавтологією, оскільки воно може бути прочитано «для всякого x, якщо x є предмет, то x є річ і деякий x є предмет». Оскільки значенням змінної x можуть бути тільки імена речей, та останнє речення тривіально істинне. Дійсно, якби ім'я «річ» повинне було б значити те ж, що і ім'я «предмет», то (Р1) вдалося б вивести в Онтології Леснєвського. Однак Котарбінський звернув увагу на те, що якщо допустити, що речі є тілами, тоді (Р1) говорить, що кожне буття є тілом, а це не випливає з визначення предмету.

Більш вагомими виявилися звинувачення щодо (Р2). Айдукевич помітив, що (Р2) не сформульовано в реїстичній мові, оскільки містить уявні імена «властивість», «відношення», «стан». Більше того, не видно ніякого виходу з цього положення і за допомогою перефразовування (Р2) на реїстичну мову. Ця проблема важка для номіналіста, а не тільки для реїста, оскільки і той, і інший заперечують існування ідеальних або абстрактних сутностей. Номіналіст заперечує існування абстрактних та ідеальних сутностей, але для того, щоб це заперечувати, наприклад, щоб сказати «загальні терміни не існують» номіналіст повинен сформулювати речення з ім'ям загального терміну і таким чином, хоча і опосередковано, він приймає існування загального терміну.

Котарбінський [1930] погодився з дієвістю аргументу Айдукевича. Тезу реїзму (Р2) він захищав наступним чином. Постулат реїзму (Р2) не є запереченням речення про існування загальних термінів, хоча з синтаксичної точки зору і виглядає таким. Якби обидва ці речення були взаємним запереченням, то тоді, вважаючи (Р2) осмисленим реченням, потрібно було б визнати і заперечення (Р2) осмисленим реченням. В цьому випадку виявилося б, що (Р2) істинне і осмислене, а заперечення (Р2) хибне і також осмислене. Однак згідно з концепцією реїзму речення з уявними іменами не хибні і не істинні, а безглузді, оскільки для них не вдається підібрати терміни з вихідним значенням, які виконували б роль скорочень. Таким чином, як (Р2), так і його заперечення є реченнями, позбавленими смислу. Тому Котарбінський постулат реїзму (Р2) пропонує вважати твердженням про безглуздість речення «існують стани, відношення і властивості». Але в цьому трактуванні (Р2) набирає метамовного характеру, а не предметного і центр тяжіння переноситься на реїзм в семантичному формулюванні.

Айдукевич поставив під сумнів також і обґрунтованість Котарбінським реїзму як природної інтерпретації буденної мови, причому він не вважав реїзм неприпустимою інтерпретацією, але в критиці Айдукевича йшлося про те, що реїзм всього лише одна з можливих інтерпретацій.

Спростовування Айдукевича істотно вплинули на еволюцію реїзму. Сам Котарбінський етапи майже сорокарічної еволюції реїзму представив в статті «Фази розвитку конкретизму» [1958]. Коротко перераховані автором етапи можна представити таким чином. Перший етап виражав сумніви в існуванні властивостей. Другий етап був узагальненням першого і в ньому розповсюджувалися сумніви на все ідеальні предмети. На третьому етапі відбулося злиття реїзму з онтологією Леснєвського. Четвертий етап реїзму було виражено в «Елементах», причому концептуально він був підкріплений позицією радикального реалізму. П'ята фаза реїзму полягала в додаванні тези пансоматизму. Наступний етап – реакція на заперечення Айдукевича, яка переводила реїзм з онтологічної площини в метамовну. На сьомому етапі відбувається розділення реїзму в семантичному трактуванні від трактування онтологічного і виразне віддання першості реїзму в семантичній упаковці. Нарешті, на восьмому і останньому етапі реїзм стає, радше, програмою, ніж твердженням теорії. В творі Воленського [1985] зібрані звинувачення, які пред'являлися реїзму на довгому шляху його розвитку. Стисло вони можуть бути охарактеризовані наступним чином.

Реїзм обідняє традиційну філософську проблематику. Це відбувається тому, що не кожну дану проблему вдається сформулювати в реїстичній мові. З цим станом речей Котарбінський був згоден, оскільки вважав, що проблеми, які не вдається виразити в реїстичній мові, є неясними або погано поставленими.

Гуманітарні науки не завжди вдається інтерпретувати в реїстичному дусі, оскільки саме в цих науках зустрічається багато імен, які реїст змушений вважати уявними іменами. Прикладами можуть служити наступні вирази: «літературний твір», «суспільна група», «право», «обов'язок» і т.п. При цьому аргументація наступна: літературні твори не є речами, соціальні групи – агрегатами, складеними з індивідів, право – це щось більше, ніж зведення зібраних разом законів, а зобов'язання існують, хоча і не є речами. Котарбінський [1952] зробив спробу показати, що гуманітарні науки без гіпостазування можливі і необхідні, що реїзм не виключає людських зобов'язань і культурних зв'язків в соціальних групах.

Реїзм зазнає труднощів також і з інтерпретацією положень фізики. Вони виникали через трактування Котарбінським речей у згоді з корпускулярною моделлю дійсності, якій творець реїзму віддавав перевагу у порівнянні з хвильовою моделлю. Труднощі з'являються при реїстичній інтерпретації простору і часу. Їх вдається подолати шляхом локалізації речі у просторі та часі, вказавши її тут і тоді-то. Коротко кажучи, реїстична концепція простору і часу допускає, хоча і насилу, реїстичну парафразу. Набагато гірше є справа з фізикою мікросвіту, коли доводиться враховувати корпускулярно-хвильовий дуалізм, в якому поля є такою ж реальністю, як і корпускули, оскільки поле, як здається, більш природно потрактувати в категоріях подій, ніж речей.

Труднощів семантичного характеру реїзм дознає у зв'язку з інтерпретацією понять і суджень з логічної точки зору, оскільки значення імен і речень в різних семантичних теоріях трактуються як абстрактні предмети. Подібно семантиці онтології Леснєвського реїзм заснований на понятті позначення предмету ім'ям: речення «а є В» істинне тоді і тільки тоді, коли предмет, позначений «а», позначений також і «В». Але якщо для онтології Леснєвського визначена таким чином семантика цілком задовільна, то запити реїзму перевищують вимоги онтології. Проблеми з'являються вже на рівні синтаксису у зв'язку з тим, що реїзм вимушений трактувати мовні вирази як речі, у якості яких виступають записи або звуки. В метаматематиці ж йдеться про нескінченні класи речень, тоді як кількість реалізованих (вимовлених або написаних) речень може бути тільки скінченою. Але крім матеріальної оболонки мовний вираз має смисл, а реїст не може визнати смисл властивістю виразів, бо реїст відкидає існування властивостей. Приписуючи деякому реченню смисл, реїст повинен співвіднести це значення з користувачем мови, бо самі по собі вирази як фізичні об'єкти нічого не значать. Розуміючи це, Котарбінський аналізував значення в категоріях прагматики, прагнучи покласти в основу семантики поняття знака і поняття дії виразу. Оскільки речення завжди виражає деяке переживання, причому не чиєсь, а саме деяке, то Котарбінський вважає це переживання незалежним від суб'єкта. Розрізнення «деякого» від «чиєгось» по відношенню до дії вислову і виразу (експресивного) повинне було уберегти реїзм від психологізму.

Здається, в реїстичної семантиці більше проблем, ніж вирішених питань. Однак найбільших труднощів реїзм перетерплює в математиці, яка використовує для своєї підстави поняття дистрибутивної множини. Щоправда, реїстична мова дозволяє висловлюватися про дистрибутивні множини, але за умови, що ці вислови відносяться до елементів множини, а не до самої множини.[1]

Реїзм є єдиною синтетичною теорією, створеною у Львівсько-Варшавській школі, яка претендує на формування певного світогляду. Але враховуючи перелічені труднощі кінець кінцем реїзм прийняв вигляд семантичної, а не наукової програми, і тим більше не світоглядної теорії. Тим не менш Котарбінський був переконаний в тому, що реїзм правильно відображає світ, визнаючи разом з тим недостатність обґрунтування цього погляду. Саме тому обґрунтування реїзму проходило головно в прагматичній площині з вказівкою можливих переваг реїзму. Зокрема, Котарбінський вказував на усунення псевдопроблем, які виникають через неточності їх формулювання, нагадував про відомі idola fori Бекона, про ілюзії, що мають своїм джерелом природну мову.

Не дивлячись на труднощі і обмеження реїзм в Польщі знайшов прихильників, зокрема в середовищі математиків. З симпатією до реїзму відносився А.Тарський, хоча в своїх дослідженнях використовував методи, далекі від номіналістичної інтерпретації виразів мови.

Примітним є вислів А.Мостовського, зроблений ним якось після повернення з конференції з основ теорії множин: «Уявіть собі, що я там зітхав за реїзмом. Представлені концепції були результатом таких запаморочливих спекуляцій і настільки інтуїтивно невловимих і незрозумілих, що реїзм мені здавався оазою, в якій можна подихати свіжим повітрям».[2]



[1] Для побудови теорії множин цього недостатньо. В мові реїзма можна виразити відношення включення однієї множини в іншу, а також відношення однакової потужності множин і в результаті отримати тільки алгебру множин. Але вже визначити поняття скінченої множини, а тим більше нескінченної множини в реїстичній мові не вдається.

[2] Цит. за текстом: J.Kotarbińska. Glos w dyskusji//Studia Filozoficzne 5(222), 1984. Передруковано в: J.Kotarbińska. Z zagadnień teorii nauki i teorii języka. W-wa. PWN. S.390.