Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4. 2. Релігія народів давнього дворіччя (месопотамська релігія)

Початок месопотамській цивілізації (Давнього Дво­річчя — регіону між ріками Тигр і Євфрат) поклали шуме­ри (народ, який жив у Південній Месопотамії в IV— II тис. до н.е. і створив державу Шумер). Головними в їхньому пантеоні богів вважали бога неба Ан і богиню землі Ки, що породили могутнього бога повітря Енлиля і бога води Еа (Енки). В Месопотамії з безліччю її державних утво­рень, що змінювали одне одного (Шумер, Алкад, Ассирія, Вавилонія), не було централізованих деспотій. І це позна­чилося на релігійній системі. Через порівняно невисокий рівень централізації політичної влади і відповідно обож­нювання правителя легко співіснували багато богів, з при­свяченими їм храмами і жерцями.

Месопотамська релігія — це релігія зірок, оскільки бо­жества уособлювали стихійні сили природи й ототожнюва­лися із зірками та планетами. Великі боги На-ннар (ак-кадською Син), Уту (Шамаш) та Інанна (Іштар), втілені в Місяці, Сонці та Венері, за уявленнями, панували над усім зодіаком. Наприклад, Бога Сина зображали у вигляді би­ка, що пасеться на зоряному пасовищі. Інанна була боги­нею кохання і плодючості, бог Нергал (планета Наро) відповідав за війни, хвороби та смерть, а верховного вави­лонського бога Мардука ототожнювали з планетою Юпітер. Усе це спричинило розквіт астрології в Месопо­тамії.

Релігійному мисленню мешканців країни був власти­вий дуалізм: чітко простежувалися два начала — життя і смерть, царство неба, землі й підземне царство померлих. Але не завжди протиставлялися, бо буття землеробів з культом родючості, регулярна зміна пір року, з почерговим оживанням та сном природи зумовлювали їх уявлен­ня про тісний і взаємозалежний зв'язок між життям і смертю, вмиранням і воскресінням. Цю закономірність природи втілювали в собі безсмертні боги. Одним з основ­них у месопотамців був міф про смерть і воскресіння Ду-музи (вавилонський Таммуз) — бога вічно живої природи.

Пантеон месопотамських богів мав свою ієрархію. З кінця III тис. до н.е. на першому місці перебувала космічна трійця (Ану, Енлиль, Еа) та астрономічна група (Син, Шамаш та Іштар, Адад).

В ієрархії богів першим є Ану — цар богів, неба, країн і покровитель царів. Він — верховний бог, але дещо пасив­ний і не дуже доброзичливий. Центром його культу було знамените старовинне місто Урук з його ансамблем свя­тинь Еанна ("будинок неба"). Енлиля з самого початку вважали богом землі й головним богом шумерів. Щороку сьомого місяця він промовляв устами жерців у своєму свя­щенному місті Ниппур слова настанови для царя і країни. За царя Хаммурапі Енлиль втратив популярність, посту­пившись місцем богу Мардуку. Бог Еа (бог води) вважався найвідомішим богом-творцем: створив людину і ставився до неї доброзичливо. Як бог мудрості, він дав людству за­сади науки та хліборобства, був покровителем ремесел, мистецтва та співу. Вважалось, що Еа знає всі таємниці та передбачає майбутнє; значуща його роль в магії, бо вода є чарівним засобом очищення. Центром культу Еа було місто Еріду.

Пантеон богів відповідав уявленням месопотамців про структуру космосу. За легендами про створення світу, зем­ля побудована на зразок неба. Зодіак — земне царство на небі, де живуть боги і відкривають себе людям в образі се­ми великих світів. Весь Всесвіт поділено на три царства: Ану владарює над небесним світом, Енлиль — над земним, Еа — водним. Ану, Енлиль (аккадський Бел) та Еа утворю­ють панівну над світом тріаду, а управління зодіаком вони Доручили трьом головним світилам: Сину, Шамашу та Іштар (Сонцю, Місяцю і Венері). Четвертою важливою ча­стиною Всесвіту є підземний світ ("світ померлих"), звідки немає вороття; там владарювали богиня Ерешкигаль і бог Нергал. Цей володар посилав нещастя і дарував життя, вважався справедливим суддею. Пізніше його ото­тожнювали з богом Сонця.

Уявлення про походження та існування світу покладе­но в основу різноманітних легенд та міфів. На них теж позначилася шумерська культура (III тис. до н.е.). Відома ак-кадська епопея "Енума елиш" (дослівно — "Коли вгорі"; так починається перший рядок поеми) виникла із злиття спершу незалежних міфів про виникнення богів, про пе­ремогу бога Еа над Апсу (первинним хаосом), про ство­рення світу; містить гімн на честь Мардука та його 50 імен. Згідно з іншими легендами та переказами, роль творця ча­сто належить богині-матері, яку називають по-різному (Аруру, Мами, Нинту), інколи богові Еа. Людину створю­ють з глини і божественної крові, тобто вона має божест­венне начало. Боги є справедливими і водночас жорстоки­ми, тому людина повинна служити їм зі страхом, покорою і довірою. Передусім вона мусить утримувати богів і роби­ти приємним їхнє життя, за це вона може сподіватися на допомогу від них. Взаємозв'язок богів та людини вияв­ляється в жертвопринесеннях, молитвах, у функціонуванні храмів.

У месопотамській філософії релігії особливе місце відведено проблемі долі, безсмертя людини. Потойбічне життя відіграє незначну роль. Вавилонянин молився про земні блага, смерть жахала його. Дух померлого, за уявлен­нями, потрапляв у підземний світ, темне царство божест­венного подружжя Нергаля та Ерешкигаль. Царство по­мерлих сумне, світло туди не проникає, а довкола — лише жалюгідне життя тіней. Жахливіше від перебування в царстві тіней — залишитися не похованим. Не можна за­вдати ворогу жорстокішого страждання, ніж відмовити йо­му в похованні або сплюндрувати його могилу; ніде не знайде спокою той, хто не знайшов його в могилі.

Підземне царство мертвих уявлялось великим містом з величезним палацом; сім стін оточують велику в'язницю, звідки нема вороття. Тільки інколи дух померлої людини за згодою бога або тікаючи повертається у світ земний у вигляді марева, щоб лякати людей, які не піклувалися про нього. Долі людей після смерті неоднакові: щасливі в тих, хто славетно загинув в бою і був з честю похований; доб­ре померлому, спадкоємці якого піклуються про небіжчи­ка. У вавілонян існувало також уявлення про рай (острів щасливих), розташований у гирлі ріки, де живуть ті, хто отримав безсмертя.

Помітну роль у релігії народів Дворіччя відігравали вірування про нижчих духів, здебільшого злих та згубних. Це духи землі, повітря, води — Аннунаки та Ігігі — уособ­лення хвороб і нещасть. Для боротьби з ними жреці складали безліч заклинань. Найнебезпечнішими вважали "сім духів безодні" — винуватців усіх хвороб. У заклинаннях перелічували їхні імена та вчинки. Заклинання свідчать не тільки про характер вірувань, а й про високий рівень ри­торики: "Семеро їх, в підземній безодні семеро їх... В над­рах підземних безодні вирощені вони, ані чоловічої вони статі, ані жіночої... Вони — руйнівні вітри, жінок вони не беруть, дітей не народжують, жалю та співчуття вони не знають, молитов і прохань вони не чують... Вони — виго­довані на горах коні, ворогують вони з Еа, сильні серед богів вони, стають на шляху, приносять горе в дорозі. Злі вони, злі вони... Семеро їх, семеро їх і ще раз семеро їх..."

Для захисту від злих духів (демонів), крім численних заклинань, широко використовували амулети-апотропеї (обереги): зображення злого демона в настільки мерзотно­му вигляді, що, побачивши його, демон повинен був з жа­хом утекти. Практикували й різноманітні магічні обряди. Відомі обряди лікувальної, застережної, злочинної та військової магії. Лікувальну магію застосовували разом з народною медициною, тому в рецептах, що збереглися, нелегко відокремити одне від іншого, але в деяких випад­ках магія простежується чітко. Ось приклад магічного ре­цепта проти хвороби очей: "...з чорної вовни, з білої вовни з цієї сторони ти випрядеш; сім і сім вузлів ти зав'яжеш; заклинання ти прочитаєш; вузол з чорної вовни ти прив'яжеш на хворе око, вузол з білої вовни ти прив'яжеш на здорове око..."

У Вавилоні й Ассирії здавна розвивалося мистецтво передбачення (мантика), що становило собою спілкуван­ня людини з божеством. Вважалось, що часто боги підка­зували людині розвиток подій у майбутньому, а вона по­винна була звертатися до них через жерців, молитви і жертвопринесення. Побутувала й думка, що боги відкри­вали завісу майбутнього вустами безумця або жерця, який перебував в екстазі. Велику увагу приділяли снам, особли­во сновидінням святих, в священному місці: в них або з'являлося божество, або подавало деякі знаки, які потрібно було розтлумачити. Вавилонське мистецтво пе­редбачення мало великий вплив на інші народи (ворожба на печінці). В епоху еллінізму "халдей" означало те саме, Що й "астролог" або "волхв".

Вавілоняни зверталися до бога й тоді, коли в судово­му процесі необхідно було з'ясувати істину, коли немож­ливо було вирішити спір між сторонами. Тоді часто вимагали складення присяги, за неправдивість якої ображений бог покарає винуватця.

З об'єднанням общин і утворенням перших держав в Месопотамії формується клас жерців, яких вважали посе­редниками між богами і людьми, вчителями, оскільки будь-яке знання тлумачилось як релігійне одкровення. Во­ни були й хранителями священної літератури, оскільки дар творіння мистецтва, як вважалось, божественного по­ходження. Жреці служили в храмах, що мали значні ба­гатства, і становили впливовий суспільний прошарок. По­ходили вони із знатних родів, успадковуючи свій титул. Зовнішність їх мала бути бездоганною, навіть щодо зросту й ваги.

Певні функції перебирали на себе й жриці, а такос храмові прислужниці. Багато з них були пов'язані з куль­том богині кохання Іштар, практикували храмову прости­туцію і брали участь в оргіїстичних культах. Іштар служи­ли й жреці-євнухи, які носили жіноче вбрання та викону­вали жіночі танці. Культ був строго регламентований і вла­штовувався в храмах. Вавилонські храми здебільшого на­гадували східчасті башти, що й породило біблійну легенду про спорудження Вавилонської вежі.

Жреці возносили молитви сонячним богам і водночас будували обсерваторію, щоб спостерігати за Сонцем, об­числювати його траєкторію і моменти затемнення; сповідували певні етичні норми і плели політичні інтриги; викладали в храмових школах божественні правила і скла­дали власні правила арифметики, рівнянь геометрії; роз­вивали право та правознавство й порушували закони для досягнення своєї мети.

Під час культового святкування нового року цар пови­нен був ставати навколішки перед статуєю бога Мардука за розпорядженнями головного жерця, який відбирав у нього знаки царської влади, бив по щоках, шарпав за во­лосся, а той покірно розповідав про свою безневинність і любов до богів.

Центром релігійного життя і водночас економічним та науковим утворенням був храм. Навколо нього концент­рувалися різноманітні жрецькі братства, що виконували й певні світські функції. Жрець, живучи на території храму, харчувався пожертвуваннями ("дарами для богів"), мав право на власне майно. Храм як помешкання богів був відтворенням небесного світу. На його стінах зображували головне божество храму та інших богів. У храми приносили дари і виконували обряди жертвопринесення. Поряд з храмом будували вежу з трьома уступами (зикурат) — уособлення потрійного Космосу. Сім поверхів відтворю­ють послідовність небесних східців семи планетних сфер; знизу вгору кольори її поверхні чергувалися у такому по­рядку: чорний (Сатурн), темно-червоний (Юпітер), світло-червоний (Марс), золотий (Сонце), біло-жовтий (Венера), синій (Меркурій), срібний (Місяць).

Міфологія Дворіччя складається з космогонічних сю­жетів про створення Землі та її мешканців, легенд про подвиги героїв (передусім Гильгамеша), розповіді про ве­ликий потоп, головним героєм якої є цар Утнапиштим ("він бачив життя"). У кінці розповіді він бере ім'я Атрахасис ("дуже розумний"). Утнапиштим розповідає Гильгамешу, що на раді богів за пропозицією Бела (володаря землі) вирішено було влаштувати потоп, щоб покарати за гріхи жителів легендарного міста Сурупак. Через сно­видіння Еа (бог океану) без відома інших богів видає Утнапиштиму їхнє рішення; цар будує ковчег, навантажує його всіляким добром, приводить тварин і з майстрами, що будували ковчег, та з родиною замикається в ньому. Жителям Сурупака свою дивну поведінку пояснює тим, що начебто Бел гнівається на нього і тому він мусить жи­ти у бога Еа. їм він обіцяє благотворний дощ, який пош­лють боги як благословення.

Шість днів і шість ночей тривав потоп. Усі люди заги­нули. Після цього настає спокій, і тоді, на сьомий день, Утнапиштим відкриває люк ковчега і через нього випускає спочатку голуба, потім ластівку. Однак вони повертають­ся, бо їм ніде сісти. Посланий після них ворон не вер­тається, тоді цар і всі мешканці ковчега виходять назовні. На вершині гори, де перед цим зупинився ковчег, Утнапи­штим вчиняє жертвопринесення. Боги, вдихаючи запах, кружляють у танці, Іштар піднімає коштовне намисто, по­дароване їй Ану (можливо, це веселка) в урочистій клятві, Що вона ніколи не забуде цих днів. Бел побачив, що одна родина врятувалася. Рятівником міг бути лише Еа. Але той заспокоює Бела, стверджуючи, що потрібно карати тільки грішників. Тоді Бел благословляє Утнапиштима і його Дружину, даруючи їм безсмертя. Фрагменти шумерських оповідань у деталях нагадують біблійну легенду про Ноя.

Однак не всі аспекти життя, не вся система ідей та Інститутів Давнього Дворіччя були зумовлені релігійними Уявленнями. Наприклад, тексти законів царя Хаммурапі

переконують, що на норми права вони не впливали. Пев­них успіхів народи Месопотамії досягли в науковому пізнанні світу. Особливо помітні досягнення вавилонської математики, яка виникла з практичних потреб виміру площі ланів, спорудження каналів і різноманітних бу­динків. Вавилонці спостерігали за рухом небесних тіл, за­нотовуючи дані спостережень за Сонцем, Місяцем, розта­шуванням планет. Так виникла вавилонська математична астрономія, яка не поступалася європейській в епоху ран­нього Відродження.

Релігійна система не була тотальною, не монополізовувала духовне життя. Вона залишала місце для поглядів, вчинків і дій, не пов'язаних з релігією, що могло вплину­ти на характер релігійних уявлень народів Східного Серед­земномор'я — племен Сирії та Фінікії. Можливо, це відіграло певну роль у зародженні вільнодумства в антич­ності. Більшість магічних діянь тієї епохи вплинуло на культуру багатьох народів як в просторі, так і в часі. Доте­пер зберігає популярність у світі елемент месопотамської релігійної системи — астрологія.