4.15. Якобінська диктатура

Війна проти республіканської Франції затягувалася. 1793 р. до анти-французької коаліції приєдналися Англія, Іспанія, Голландія, ряд італійських та німецьких країн, їх підтримувала Російська імперія.

Ця війна, а також поразки на фронтах штовхнули народ під керівницт­вом якобінців до вигнання зі складу Конвенту депутатів-жиродистів.

Влада перейшла до якобінців. П'ять іноземних армій тіснили втомлені, погано озброєні війська. Контрреволюційний заколот, очолюваний дворя-нами-монархістами, що спалахнув у Вандеї, миттєво поширився по всій країні.

Для привернення селянства на свій бік якобінський Конвент передав селянам общинні землі та землі емігрантів, скасував феодальні повин­ності.

1793 р. Конвент затвердив нову Конституцію Франції — демократич-нішу, ніж Конституція 1791 р. Франція проголошувалася республікою з однопалатними зборами, що обиралися прямим загальним голосуванням чоловіками, які досягли двадцятиоднорічного віку. У Конституції йшлося про право на освіту, працю, необхідність допомоги нужденним. Прийнявши найдемократичнішу конституцію, Конвент не запровадив її в'життя. Край­ня напруженість боїв проти європейських монархій, жорстока громадянська війна, що розділила країну на два непримиримих табори, вбивства, замахи (зокрема, був убитий редактор революційної газети "Друг народа" Жан-Поль Марат), змови — усе це вимагало інших методів організації влади. Якобінці встановили режим диктатури. ,

Якобінці посилили терор проти контрреволюційних сил. Конвент прий­няв декрет про мобілізацію на війну. Конвент і створений ним Комітет національного порятунку на чолі з Максиміліаном Робесп'єром, Сен-Жюс-том та іншими придушили внутрішню і зовнішню контрреволюцію та ви­гнали інтервентів за межі Франції.

Після усунення небезпеки реставрації дореволюційних порядків у країні посилилося невдоволення як народних мас, так і буржуазії якобінською диктатурою (встановленням максимуму цін, ставками заробітної плати, реквізиціями, переслідуванням спекуляції тощо).

Внутрішня боротьба в якобінському блоці між прихильниками Робесп'є-ра та "шаленими" і "поміркованими" щодо шляхів вирішення соціальних проблем послабила якобінську диктатуру.

Криза в суспільстві та криза в Конвенті призвели до контррево­люційного перевороту 9 термідора (27 липня) 1794 р. Робесп'єр і його прихильники були страчені.

Влада перейшла до Конвенту, в якому переважали промисловці, фінан­систи, нові землевласники, які розбагатіли внаслідок революції.

1795 р. Конвент прийняв нову Конституцію, що скасувала загальне виборче право і запровадила виборче право для власників майна. Влада в країні перейшла до Директорії, яка складалася з п'яти чоловік, обраних двопалатним законодавчим органом — Радою п'ятисот і Радою старій­шин. Правління Директорії було безпосереднім продовженням панування термідоріанців, тобто промисловців і фінансових кіл, які заволоділи багат­ствами колишніх власників-аристократів і не могли допустити повернен­ня старого, дореволюційного режиму. 1796 р. уряд Директорії розкрив змову "товариства рівних", яку очолював Гракх Бабеф. Він закликав до ліквідації приватної власності, щоб досягти "фактичної рівності" людей. Його було страчено, а "товариство рівних" розгромлено.

Характер війни проти країн антифранцузької коаліції в часи Дирек­торії різко змінився: розпочавшись як війна на захист Французької респуб­ліки, з 1797 р. вона перетворилась на війну за завоювання чужих тери­торій. Наполеон Бонапарт, який командував армією в Північній Італії, завдав поразки італійцям і австрійцям, вступив в Австрію і змусив про­тивників підписати мирний договір. Австрія визнала перехід до Франції лівого берега Рейна і Бельгії. Франція підкорила собі Італію і Швейцарію. Однак головним ворогом Франції ще залишалася Англія. Намагаю­чись підірвати колоніальну могутність Англії, Директорія вирішила наді­слати експедицію в Індію, але для початку захопити Єгипет як шлях в Індію, що пролягав через арабські країни. Очолив експедицію -Наполеон. Він розгромив єгипетську армію, проте спроби завоювати Сирію були не­вдалими.

Розгром англійським флотом французької ескадри звів нанівець пе­ремоги Наполеона в Єгипті. Це прискорило створення антифранцузької коаліції у складі Англії, Росії, Туреччини й Австрії. Навесні 1799 р. фран­цузька армія була розбита в Німеччині, російська армія під командуванням Суворова вигнала французькі війська з Італії.

Воєнні невдачі і небезпека зовнішнього вторгнення, а також політика Директорії стурбували заможні прошарки Франції. Роялістські повстання, відсутність належного законопорядку (розбій та грабежі) переконували більшість населення у необхідності встановлення твердої влади. З гене­ралів найбільш прийнятною кандидатурою в диктатори виявився Бона­парт. Він залишив напризволяще рештки своїх військ у Єгипті та повер­нувся до Парижа.

У листопаді (18 брюмера) 1799 р. Бонапарт добився відставки Ди­ректорії. Наступного дня, оточивши своїми військами приміщення, в якому засідали депутати Ради п'ятисот і Ради старійшин, Наполеон змусив депу-

татів передати владу трьом консулам на чолі з ним. Переворот 18 брюме­ра завершив французьку революцію.

Велика французька революція кінця XVIII ст. знищила феодально-абсолютистський лад у Франції і встановила республіку. Буржуазія, яка прийшла до влади, розв'язала терор проти монархістів і народ­них мас, невдоволених своїм становищем, здійснювала агресивну зов­нішню політику. Нетерпимість до внутрішніх противників, загарб­ницькі війни проти сусідів призвели до нестабільності центральної влади і відкрили шлях до встановлення диктатури Наполеона.