4.21. Розвиток капіталізму в Англії у першій половині XIX ст

Промисловий переворот другої половини XVIII ст. закріпив провідні позиції Англії у світовій економіці, а після випробування на р. Гудзон у США першого пароплава в Англії розпочалося інтенсивне будівництво пароплавів. Англія зміцнила свої позиції як "володарка морів".

Великі міста стали центрами промисловості.

На середину XIX ст. промисловий переворот було завершено. Англія перетворилася на "майстерню світу", з її виробами не могла конкурувати жодна країна.

Проте розвиток економіки Англії періодично гальмувався економічни­ми кризами надвиробництва, коли на ринок надходило товарів більше, ніж їх було спроможне купити населення. Перша велика така криза стала­ся в Англії 1825 р.

З кінця XVIII ст. до 1830 р. англійські уряди формувалися з представ­ників партії торі. Вони підвищували податки та ціни на хліб. Побоюючись заворушень робітників, парламент 1824 р. скасував закон про заборону діяльності профспілок, і відтоді чисельність тред-юніонів, що об'єднували кваліфікованих робітників, почала швидко зростати.

1832 р. під тиском промислової буржуазії та робітничих виступів було проведено парламентську реформу: представникам промислови-х центрів надано місця в парламенті. Це сприяло зміцненню політичних прав бур­жуазії і близької до неї партії вігів, що з 1830 р. відігравала провідну роль в управлінні Англією. Однак саме в цей час становище населення Англії погіршилося внаслідок прийняття закону про бідних, згідно з яким допомо­га безробітним, ремісникам і селянам, які розорилися, скорочувалася, а по­датки з багатіїв на користь бідняків скасовувалися.

З 1837 р. в Англії почала правити королева Вікторія. Розпочалася Вікторіанська епоха, що характеризувалася піднесенням економічної, коло­ніальної, військової могутності Англії.

У ЗО—40-ві рр. пролетаріат Англії згуртувався в окрему організацію зі своєю програмою, що було пов'язано з чартистським рухом. Спочатку в Лондоні, а потім в інших містах виник рух за загальне виборче право. Робітники розраховували, що, отримавши політичні права, вони здобудуть у парламенті більшість і приймуть закони, що поліпшать їхнє економічне становище. 1837 р. керівники робітників (О'Брайєн, О'Коннер та ін.) виро­били хартію, що містила основні вимоги, які вони збиралися висунути перед парламентом. Розпочався збір підписів. Тричі — у 1839, 1842 і 1848 рр. — у парламент подавалися хартії. Якщо першого разу було зібрано 1200 тис. підписів, то третього — близько 5 млн..

Збір підписів під хартіями, обговорення у зв'язку з цим політичних і соціальних питань спричинили небачене досі піднесення робітничого руху. У містах відбувалися багатолюдні мітинги і збори, активізувався страйко­вий рух.

Парламент пішов на деякі поступки робітникам, щоб послабити їхнє невдоволення. Так, 1847 р. було прийнято закон про обмеження робочого дня 10 годинами.

Чартистський рух, досягнувши у 1848 р. найбільшого піднесення, пішов на спад. Цьому сприяли обіцянки ліберальних реформ, силовий тиск уряду та нерішучість керівників.