4.23. Розвиток капіталізму у Франції у першій половині XIX ст

Після краху імперії Наполеона у Франції було відновлено монархію Бурбонів. На трон повернувся Людовік XVIII. Він жорстоко розправився з прихильниками Наполеона, які підтримували його впродовж "ста днів". Проте король був змушений зберегти Конституцію 1814 р., що гарантува­ла недоторканність приватної власності, навіть набутої в роки революції,

зокрема відібраних у церкви й емігрантів земель. Політична влада в країні перейшла до старої феодальної аристократії.

1824 р. замість померлого Людовіка на престол зійшов Карл X, який наполіг на сплаті дворянам-емігрантам значної суми за втрачені ними під час революції землі, прийнятті закону про смертну кару за проступки про­ти релігії та церкви. Буржуазія, ремісники, робітники і селяни стали по-літично безправні.

Незважаючи на реставрацію монархії, Франція розвивалася капіталі­стичним шляхом: виникла велика фабрично-заводська промисловість, спо­руджувалися залізниці, виплавка чавуну і видобуток вугілля з 1815 р. до 1830 р. подвоїлися. У ткацькій промисловості широко застосовувався ме­ханічний станок Жаккарда.

Загалом промислова революція у Франції відбувалася значно повільніше, ніж у Англії: більшість населення зосереджувалася у сільському госпо­дарстві, а працю малоземельних селян, які шукали додаткового заробітку на кустарних підприємствах і мануфактурах, фінансове використовувати було вигідніше, ніж застосовувати механізми.

Промисловий переворот і розвиток капіталізму призводили до поси­лення експлуатації пролетаріату, розорення дрібних ремісників і кустарів, а промислова криза надвиробництва 1826 р. та неврожаї ще більше по­гіршили становище трудящих. Наслідком цього було зростання револю­ційних настроїв. У багатьох містах Франції створювалися робітничі това­риства й організації. Посилилася опозиція ліберальної буржуазії. У липні 1830 р. уряд короля оголосив про розпуск палати депутатів, обмеження виборчого права, ліквідацію свободи друку.

У відповідь у Парижі вибухнула революція, її здійснили міська біднота, робітники, ремісники і студентство. Король зрікся престолу і втік до Англії.

Липнева революція 1830 р. привела до влади велику буржуазію, яка зберегла монархію в особі Луї Філіппа Орлеанського до 1848 р.

У роки Липневої монархії панувала фінансова аристократія. Виборче право поширювалося лише на багатих власників. Робітничий клас і селян­ство, дрібна та більша частина середньої буржуазії не отримали виборчого права. Державні витрати на підтримку банкірів і промислових магнатів покривалися за рахунок збільшення податків (переважно з прибутків дрібної буржуазії та селянства).

Як і до Липневої революції, робітництво Франції не влаштовувало їхнє становище: робочий день тривав 14—16 год., заробітна плата була низь­кою. 1831 р. через небажання власників мануфактур підняти заробітну плату повстали ткачі в м. Ліоні, їхній виступ було придушено збройною силою. А 1834 р. ліонські робітники знову організували повстання і впро­довж шести днів вели запеклі бої з урядовими військами.

У 30-х рр. активізувалась діяльність таємних республіканських товариств, у яких брали участь і робітники, і дрібна буржуазія. Найбільшим із них

було "Товариство пір року" на чолі з революціонером-соціалістом Огюс-том Бланкі — активним учасником Липневої революції. 1839 р. це товариство зробило спробу організувати повстання у Парижі. У 40-ві рр. XIX кількість страйків зросла і робітничий рух дедалі більше політизу-вався. Цьому сприяло і поширення серед робітників соціалістичних ідей, які пропагували Луї Блан, Прудон. ст.

З середини 40-х рр. у Франції були наявні всі ознаки кризи, що посили­лася неврожаями 1845 і 1846 рр., а також економічним занепадом. Особли­ве обурення викликала політика фінансової аристократії. Опозиція монархії помітно посилилась і серед буржуазії. Прихильники республіканського ладу групувалися навколо газети "Насіональ", яка розпочала пропагандист­ську кампанію проти Липневої монархії і закликала маси до боротьби проти правлячої верхівки. У Франції виникла нова революційна ситуація.