Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.3. Види і типи фінансової політики, їх характеристика

Політика економічного зростання застосовує систему фінансових заходів, які направлені на збільшення фактичних обсягів валового національного продукту і підвищення рівня зайнятості. Така стимулююча фінансова політика включає зростання державних видатків і зменшення податкового тягаря.
      Якщо уряд використовує засоби фінансової політики (державних видатків і податків) для стримування обсягу випуску продукції на необхідному рівні і підтримки стабільності цін, то вважається, що державою проводиться політика стабілізації.
Політика обмеження ділової активності, навпаки направлена на зменшення реального обсягу валового національного продукту порівняно з його потенційним рівнем. Такий вид фінансової політики застосовується урядом в періоди підйому з метою уникнення кризи перевиробництва та інфляції, що виникає разом з надмірним попитом. Політика обмеження ділової активності (стримуюча політика) використовує наступні фінансові засоби:
зменшення державних видатків;
збільшення податків.

      Слід підкреслити, що в чистому вигляді ні один вид фінансової політики на практиці не існує. Держава використовує фінансові засоби того чи іншого виду фінансової політики, поєднуючи їх. Вид фінансової політики визначається перевагою фінансових інструментів одного з видів фінансової політики. Класифікація фінансової політики за типами відбувається на основі різних ознак:
за способом її реалізації;
за рівнем втручання держави.

      За способом реалізації фінансова політика буває двох типів:
дискреційна фінансова політика;
недискреційна фінансова політика.

      Дискреційна фінансова політика - це політика, що проводиться безпосередньо урядом країни і здійснюється за допомогою органів системи управління фінансами. Такий тип фінансової Політики недостатньо враховує можливості фінансового регулювання. Основними засобами дискреційної політики є:
соціальні програми;
державні закупки;
державні інвестиції;
зміна трансфертних видатків пєрерозподільчого типу;
громадські роботи, що пов'язані з видатками;
управління податковим тягарем.

      Під нєдискреційною фінансовою політикою розуміють здатність податкової системи до самостійної стабілізації. Тобто, вона повинна мати такі особливості, які дозволять їй - регулювати фінансово-економічну діяльність в країні без безпосереднього втручання будь-яких органів управління. Дані особливості податкової системи називаються убудованими стабілізаторами. Крім податкового існують ще ряд - важливих убудованих стабілізаторів, що у своїй сукупності сприяють економічній рівновазі в країні. Серед них можна виділити наступні:
соціальні виплати, включаючи допомоги по безробіттю;
благодійні допомоги поза рамками системи соціального страхування;
програми економічної допомоги (особливо в періоди кризи перевиробництва);
ефект надійності компаній (наприклад, акціонерні товариства створюють ілюзію стабільності доходу не змінюючи рівень виплати дивідендів);
інертність схильності до споживання (тобто, підтримуючи звичайний рівень життя, індивід повільно пристосовується до зміни рівня свого життя).

      Але, не зважаючи на безумовно корисну здатність убудованих стабілізаторів до стабілізації фінансових процесів, без впливу уряду на фінансово-економічну ситуацію в країні не обійтись.
      За рівнем втручання держави в економіку країни в залежності від особливостей її стану та розвитку фінансову політику поділяють на три основних типи:
класична;
регулююча;
планово-директивна.

      Класичний тип фінансової політики заснований на працях класиків політекономії А. Сміта і Д. Рікардо та їх послідовників. Основний її напрямок - невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму як головного регулятора господарських процесів. І як наслідок цього - обмеження державних податків і видатків, забезпечення умов для формування і виконання збалансованого бюджету.
      Фінансовий механізм будується у відповідності до цілей фінансової політики і забезпечує видатки на військові цілі, виплату процентів за державним боргом і його погашення. Система оподаткування повинна створити умови для такого надходження коштів, щоб забезпечити збалансований бюджет держави. А система управління - проста і зосереджується в одному органі управління - міністерстві фінансів чи казначействі. В основі регулюючого типу фінансової політики лежить економічна теорія англійського економіста Дж. Кейнса та його послідовників. Даний тип фінансової політики передбачає необхідність втручання і регулювання державою циклічного розвитку економіки. Фінансовий механізм використовується для регулювання економіки соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення. Основним інструментом впливу на економіку є державні видатки, які забезпечують формування додаткового попиту, зростання підприємницької діяльності, збільшення національного доходу, ліквідацію безробіття шляхом фінансування створення нових робочих місць. Головним механізмом регулювання є:
прибутковий податок, що використовує прогресивні ставки;
державний кредит, на основі якого проводиться політика дефіцитного фінансування;
ринок позикових капіталів, що є значним джерелом доходної частини бюджету;
дефіцит бюджету.

      Система управління фінансами включає декілька самостійних спеціальних органів, окремих служб, які займаються плануванням бюджету (доходів і видатків), фінансуванням державних видатків, контролем за надходженням податків, управлінням державного боргу. Різновидом регулюючої фінансової політики є неоконсервативна стратегія яка пов'язана з неокласичним напрямком в економічній теорії. Цей різновид фінансової політики не відмовляється від її регулювання, але обмежує втручання держави в економічну і соціальну сферу. Фінансовий механізм будується так, що скорочуються обсяги перерозподілу національного доходу через фінансову систему, знижується бюджетний дефіцит, стимулюється зростання збережень, як джерела виробничого інвестування. Держава регулює зайнятість, грошовий обіг, валютний курс, соціальні фактори економіки, структурну перебудову народного господарства. Необхідно підкреслити, що всі різновиди регулюючої фінансової політики взаємопов'язані між собою, мають однакові або схожі інструменти фінансового механізму, а не призводить до їх конвергенції (злиття, поєднання).
      Планово-директивний тип фінансової політики, як правило, застосовується в державах з командно-адміністративною системою управління економікою. Мета цього типу фінансової політики, що здійснюється прямим директивним керівництвом у всіх сферах економіки і соціального життя, - забезпечення максимальної концентрації фінансових ресурсів в руках держави для подальшого їх перерозподіл)' у відповідності до основних напрямків державного плану.
      Фінансовий механізм створює фінансові інструменти, за допомогою яких відбувається вилучення всіх фінансових ресурсів, що не використовуються у відповідності до плану. Таке вилучення відбувається у підприємств, населення, органів місцевої влади. Видатки бюджетів визначаються виходячи із пріоритетів, що встановлюються державним планом, покриття видатків на соціальні потреби здійснюються за залишковим методом по мінімальним нормам. Управління фінансами відбувається з одного центру - міністерства фінансів.
      Необхідно підкреслити, що в сучасних умовах ні в одній країні світу в чисту вигляді жоден тип фінансової політики не зустрічається.