4.3. Світова валютна система
Як відомо, кожна країна має свою грошову одиницю (валюту).
При міжнародних розрахунках по світогосподарському товарообігу та кредиту, прямих іноземних інвестиціях та інших міжнародних зв'язках виникає необхідність обмінювати гроші однієї країни на гроші іншої країни. На цьому ґрунті виникають валютні відносини як сукупність грошових відносин, що опосередковують платіжно-розрахункові операції між агентами (суб'єктами) світового господарства. Учасниками цих відносин є банки, девізні відділи великих підприємств та маклери.
Валютні відносини — це невід'ємний елемент сучасних ринкових зв'язків, а відтак вони регулюються такими чинниками, як максимізація прибутку і конкуренція (попит і пропозиція). Тому для аналізу валютних ринків застосовується теорія ринкового попиту і пропозиції, що ґрунтується на законах конкуренції. У сфері прямих валютних інвестицій існують монополія і олігополія.
Конкретною формою організації валютних відносин є світова валютна система (СВС). Вона становить сукупність способів, інструментів та органів (інститутів), за допомогою яких здійснюються грошові розрахунки в рамках світового господарства. СВС залучає до себе: систему пристосування окремих валют однієї до одної (валютні курси), валютні ринки, міждержавні регіональні та наддержавні органи, що займаються регулюванням валютно-фінансових зв'язків і відносин.
Під валютою слід розуміти будь-який товар, здатний виконувати функцію засобу обміну в міжнародних розрахунках. У вужчому розумінні - це наявна частина грошової маси, яка переходить з рук у руки в формі грошових банкнот і монет.
Валюта забезпечує зв'язок і взаємодію національного та світового господарства.
Залежно від статусу валюта поділяється на національну, іноземну, міжнародну (регіональну).
Національна валюта - це встановлений законом платіжний засіб даної країни.
Так, валюта України - це:
а) грошові знаки у вигляді банкнот, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України; вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти на рахунках, у внесках банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;
б) платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, кредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України.
Національна валюта є основою національної валютної системи.
Іноземна валюта - це грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і які використовуються в міжнародних розрахунках.
Міжнародна (регіональна) валюта - міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, платіжний та резервний засіб. Наприклад, СПЗ (SDR Sесіаl Dгаwіпg Rіghts) спеціальні права запозичення, які є міжнародними платіжними засобами, що використовуються МВФ для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках і розрахунковою одиницею МВФ; євро - регіональна міжнародна розрахункова одиниця, введена у 1999 р. у межах Європейської валютної системи і є повноцінною валютною одиницею країн ЄС з 2002 р.
По відношенню до валютних запасів країни розрізняють резервну валюту.
Під резервною валютою розуміють іноземну валюту, в якій центральні банки певних держав нагромаджують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків по зовнішньоторговельних операціях та іноземних інвестиціях. Резервна валюта є базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, вона використовується для проведення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн-учасниць світової валютної системи.
Країна-емітент резервної валюти набуває ряд переваг: можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою, сприяти зміцненню позиції національних виробників у конкурентній боротьбі на світовому ринку.
Щодо до курсів інших валют розрізняють сильну (тверду) та слабку (м'яку) валюту. Тверда валюта характеризується стабільним валютним курсом. Поняття твердої валюти нерідко використовується як синонім конвертованої валюти.
За режимом використання розрізняють вільно конвертовану, частково конвертовану, неконвертовану валюту.
За матеріально-речовою формою валюта буває готівковою і безготівковою.
За принципом побудови - "кошикового" типу і звичайною.
Валютний кошик — це метод співмірності середньозваженого курсу однієї валюти щодо до визначеного набору інших валют. Важливим моментом розрахунку валютного кошика є визначення його складу, розміру валютних компонентів, тобто кількість одиниць валюти в наборі.
Валютний курс та його кількісні показники
"Обмінний валютний курс" - це:
• кількість одиниць однієї валюти, яка необхідна для придбання одиниці іншої валюти;
• ринкові ціни однієї валюти, виражені в іншій валюті;
• сукупність цін валют, взаємопов'язаних тристороннім арбітражем.
Змістом валютної операції - це обмін валюти однієї країни на валюту іншої. Кожна національна валюта має певну ціну, яка виражається в грошових одиницях іншої країни. Наприклад, 1 дол. коштує 132,08 єни. Ця ціна валюти називається валютним курсом. Ціни валют щоденно публікуються.
Розрахункові види валютних курсів
Для оцінки темпів економічного розвитку використовують кілька розрахункових видів валютних курсів
1. Номінальний валютний курс. Це - курс між двома валютами, тобто відносна ціна двох валют (пропозиція їх обміну однієї на іншу). Наприклад, номінальний валютний курс долара до фунта дорівнює 2,00 дол./ 1 фунт.
2. Реальний валютний курс. Це - номінальний валютний курс, скорегований на відносний рівень цін у своїй країні і в тій країні, до валюти якої котирується національна валюта.
Наприклад, номінальний валютний курс гривні по відношенню до долара впав з 5,4 до 5,6 грн./ дол. Ціни в США за цей самий період зросли на 0,4%, в Україні - на 8%. Внаслідок цього реальний валютний курс становив:
3. Номінальний ефективний валютний курс. Він розраховується як співвідношення між національною валютою і валютами інших країн, зваженим у відповідності з питомою вагою цих країн у валютних операціях даної країни.
4. Реальний ефективний валютний курс. Це номінальний ефективний валютний курс, скоригований на гшщ у^та. цін або інших показників витрат
виробництва, який показує динаміку реального валютного курсу даної країни
до валют країн - основних торговельних партнерів.
Фіксовані та гнучкі (плаваючі) валютні курси
У ринковій економіці ціни на товари і послуги визначаються попитом та пропозицією, тобто є ринковими цінами. Валютні курси — це ціни валют. Чи визначаються вони, як і ціни інших товарів, попитом і пропозицією?
Режим валютного курсу, встановлений сучасною валютною системою, характеризується тим, що:
1) вона дозволяє використовувати як фіксовані, так і плаваючі валютні курси або їх змішаний варіант;
2) країни-члени МВФ при проведенні курсової політики повинні дотримуватись
основних принципів, вироблених МВФ: а) валютний курс повинен бути
економічно обґрунтованим; б) інтервенція центрального банку здійснюється з
метою згладжування значних хаотичних короткострокових курсових коливань; в)
при проведенні інтервенції враховуються інтереси інших країн.
Режим фіксованих валютних курсів — це система, за якої валютний курс фіксується, а його зміни під впливом коливання попиту і пропозиції усуваються проведенням державою стабілізаційних заходів. Класичною формою фіксованих курсів є валютна система "золотого стандарту", коли кожна країна встановлює золотий зміст своєї грошової одиниці. Валютні курси при цьому являють фіксоване співвідношення золотого змісту валют.
Гнучкі або вільно плаваючі валютні курси — режим, за якого курси обміну валют визначаються безперешкодною грою попиту і пропозиції. Ринок валют урівноважується за допомогою цінового, тобто курсового механізму.
Компромісні валютні курси — це режим, за яким поєднуються елементи фіксування і вільного плавання валютних курсів, а регулювання валютного рикку лише частково здійснюється рухом самих валютних курсів.
Крос-курс та тристоронній арбітраж
Кожна валюта має не один валютний курс, а стільки, скільки існує валют. Обмінні курси валют, маючи різне числове вираження, взаємопов'язані і становлять сукупність цін, взаємопов'язаних тристороннім арбітражем. Арбітраж — це операція обміну двох валют через третю з метою отримання прибутку, використовуючи різницю між обмінним курсом і крос-курсом. Він називається тристороннім, оскільки до нього залучені три валюти
Крос-курсом називається курс обміну двох валют (А і В) через третю валюту (С). Визначення крос-курсу відбувається шляхом конвертації валюти А спочатку у валюту С, а потім — валюти С у валюту В.
(А/С) х (С/В) - А/В
Сутність та види валютного ринку
Сукупний фінансовий ринок включає в себе ринок іноземної валюти, євровалюти, ринки хеджування (ф'ючерсів та опціонів), міжнародний ринок цінних паперів (облігацій, акцій). Найбільший ринок — це валютний ринок. Особливість цього ринку полягає в тому, що він:
• нематеріальний;
• не має конкретного місцезнаходження;
• механізм його функціонування — обмін валюти однієї країни на валюту іншої країни;
• є міжбанківським ринком;
* завдяки процесу телекомунікації та інформатики є глобальним, тобто розгорнутим
у масштабі всього світу.
Головні учасники міжнародного валютного ринку — комерційні банки, корпорації, які займаються міжнародною торгівлею, небанківські фінансові установи (фірми з управління активами, страхові компанії), центральні банки.
Основними функціями валютного ринку є:
• грошові перекази;
• хеджування;
• кліринг;
• кредит.
Спотовий ринок та обмінний курс "спот"
Спотовий ринок — це ринок, на якому здійснюються операції поточного, негайного (або касового) обміну валютами між двома країнами. Дві сторони домовляються про обмін банківськими депозитами і негайно здійснюють угоду. До недавнього часу для здійснення валютної операції "спот" потрібно було два дні. Нині, за бажанням клієнта, за допомогою електронних засобів конвертування валют відбувається в день укладення угоди.
Курси негайного обміну валют називаються поточними (спот) курсами. А самі операції утворюють ринок готівкової валюти.
Форвардний ринок та форвардний курс
Форвардний ринок — це ринок, на якому здійснюються термінові валютні операції з іноземною валютою. Термінові (форвардні) угоди — це контракти, за яких дві сторони домовляються про доставку домовленої кількості валюти через певний строк після укладення угоди за курсом, зафіксованим у момент її укладення.
Інтервал у часі між моментом укладення і виконання угоди може бути від 1-2 тижнів, від 1 до 12 місяців, до 5-7 років. Курс валют за терміновою угодою називається форвардним обмінним курсом. Він фіксується в момент укладення угоди.
Курс валют за терміновими угодами відрізняється від курсу "спот". Різниця між курсами "спот" і "форвард" визначається як скидка (дисконт — (dіs або депорт — Д) з курсами "спот", коли курс термінової угоди нижчий, або премія (рт або репорт — К), коли він вищий від курсу "спот". Премія означає, що валюта котирується дорожче за угодою на строк, ніж за готівковою операцією. Дисконт означає, що курс валюти за форвардною угодою нижчий, ніж за угодою "спот".
Ф'ючерсний ринок та ф'ючерсний курс
В 70-х роках на ряді бірж з'явились ф'ючерсні і опціонні валютні операції — нова спеціальна форма спекулятивних угод і хеджування валютних ризиків з великими банками.
Валютні ф'ючерси й опціони, як і форвардні контракти, передбачають майбутній обмін валютами. Однак строки, а головне, умови обміну відрізняються від умов форвардних контрактів, що дозволяє більш гнучко уникати валютних ризиків.
Відмінність полягає насамперед у тому, що валютні ф'ючерси ліквідні, їх можуть купити і їх можуть продати більшість суб'єктів бізнесу на біржовому ринку. Крім того, ф'ючерсні контракти можна перепродати на ф'ючерсному ринку в будь-який час до строку їх виконання; ф'ючерсні контракти стандартизовані (наприклад, 62 500 ф. ст., 100 тис. дол., 125 тис. євро) і їх виконання гарантоване за рахунок гарантійного внеску в кліринговий дім. Це — депозит, як вноситься клієнтами готівкою.
За ф'ючерсним контрактом покупець валютного ф'ючерсу бере на себе зобов'язання купити, а продавець — продати валюту протягом певного строку за курсом, домовленим при укладенні контракту.
Валютні опціони
Валютні опціонні контракти схожі на ф'ючерсні угоди. В них визначаються кількість валют, строк погашення і ціна виконання. Так само як ф'ючерси, опціони, котрими торгують на біржі, вимагають стандартизованої форми контрактів і гарантії їх виконання. Кількість валюти, з якою оперує кожний опціон, дорівнює половині тієї, котра встановлена для ф'ючерсних контрактів. Однак опціони мають одну важливу особливість: інвестор має право (а не зобов'язаний) здійснювати валютний обмін. Якщо за ф'ючерсним контрактом обмін валюти є обов'язковим навіть у тому випадку, коли операція виявилась для інвестора невигідною, опціон передбачає право вибору: якщо операція вигідна — зробити обмін, якщо операція невигідна — відмовитись від нього.
Існують два основних типи опціонів: опціони "колл" та опціони "пут". Опціони "колл" дають своїм власникам право, але не зобов'язання купити валюту за ціною, вказаною в контракті, яка називається ціною виконання опціону. Опціони "пут" забезпечують своїм власникам право, але не зобов'язання продати валюту за ціною, вказаною в контракті. Американські опціони можуть бути використані в будь-який момент до закінчення строку, а європейські — лише за настання строку.
Опціони як вид хеджування привабливіші, ніж форвардні і ф'ючерсні контракти, але вони мають високу ціну виконання. Покупець опціону повинен платити високу надбавку до них, яка фіксується в опціонному контракті.
Спекулятивні валютні операції
Строкові валютні угоди використовуються в спекулятивні цілях. Валютного спекулянта не цікавить реальність валютні курсів і наслідки, до яких можуть призвести спекулятивні операг Для нього валюта — такий самий біржовий товар, як акції, сиров на тощо. Спекулянта цікавить можливість отримання прибут внаслідок зміни в короткочасній перспективі валютного курсу.
Спекулянти валют впливають на стан валютного рин цілеспрямовано, купуючи або продаючи валюту, щоб добити зниження валютного курсу або його підвищення. Граючи підвищення або зниження курсу валют, вони можуть отримг прибуток або зазнати збитків. Валютна спекуляція досягає інкс таких масштабів, що їй безсилі протистояти валютні інтервен центральних банків, хоча вони можуть здійснюватись на декілі мільярдів доларів на день.
Спекуляція на форвардному валютному ринку ґрунтується на припущенні про підвищення валютних курсів "спот" у майбутньому в порівнянні з форвардним курсом. Щоб уникнути ризику помилки відносно майбутнього курсу "спот", професійний спекулянт валютою вкладає тисячі форвардних валютних угод, і, якщо передбачення про загальний характер змін валютних курсів справдяться, його операції виявляться прибутковими.
Валютні ризики
Всі учасники міжнародного валютного ринку піддаються валютним ризикам, тобто небезпеці втрат при здійсненні тих чи інших операцій. Валютні ризики пов'язані з інфляцією і коливанням валютних курсів. Якби обмінні курси були фіксованими, то не існувало б валютних ризиків. Об'єктивною основою валютного ризику є те, що в довгостроковому плані валютні курси залежать від економічного становища різних країн, а в короткостроковому — від рішень державних органів з економічних питань, спекулятивних операцій, чуток і очікувань, політичних подій і, нарешті, від неправильних рішень дилерів.
Ризики обмінних курсів поділяються на:
• операційні;
• бухгалтерські (перерахункові);
• економічні.
Урядове втручання в діяльність валютних ринків
Уряди можуть впливати на обмінний курс своїх валют: а) купуючи і продаючи на валютному ринку великі партії іноземної валюти; б) проводячи економічну політику, яка впливає на зміну попиту і пропозиції національної валюти; в) укладаючи міжнародні договори, що мають відношення до обмінних курсів.
Впливати на валютний курс уряди можуть, використовуючи два типи державної макроекономічної політики:
• кредитно-грошову, яка впливає на обмінний курс через механізм зміни грошової пропозиції;
• податково-бюджетну, яка впливає на валютний курс шляхом зміни державних витрат і податків.
Податково-бюджетна (або фіскальна) політика — це політика зміни рівня оподаткування й урядових витрат, яка викликає бюджетні дефіцити або перевищення.
Податково-бюджетна політика може бути обмежувальною і експансіоністською.
Ринок євровалют
У міжнародній валютній термінології розрізняють:
· валютні ринки, тобто продаж і купівлю валюти в країні її походження;
· євровалютний ринок — ринок депозитних операцій в іноземній валюті за межами країни походження цієї валюти.
Ринок євровалют виник у 1950-х роках. Передумовами розвитку цього ринку були:
• по-перше, можливість філій американських банків в Європі і європейських банків сплачувати за доларовідепозити вищі відсотки, ніж у США. Крім того, доларові кредити, які видавались в Європі, коштували дешевше;
• по-друге, надлишок коштів у доларах у країн-експортерів нафти з Близького
Сходу і країн, які віддавали перевагу розміщенню в європейських банках;
• по-третє, попит на доларові кредити збоку країн, що розвиваються;
•по-четверте, зняття валютних обмежень у просуванні капіталу західноєвропейськими країнами.
Міжнародні розрахунки та їхні основні форми
Міжнародні розрахунки — це:
а) комерційні платежі за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають між підприємствами, банками, установами й окремими особами різних країн, пов'язані зі світовою торгівлею, міжнародним кредитом і прямими зарубіжними інвестиціями;
б) некомерційні платежі, пов'язані з перевезенням пасажирів, страхуванням, туризмом, переказом грошей за кордон тощо.
Основними формами міжнародних розрахунків у міжнародній торгівлі є товарний акредитив і акцепт документів, переданих банкові на інкасо.
Акредитив — це розрахунковий або грошовий документ, який є дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально заброньованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар або сплатити пред'явникові акредитива певну суму грошей. Акредитив може бути: безвідкличним, відкличним, передатним (переуступним).
Крім методу фінансування зовнішньої торгівлі за допомогою акредитивів, існують і інші методи: документарний перевідний вексель для інкасування, факторинг, форфейтинг тощо.
Інкасо — це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта отримує на підставі розрахункових документів грошові кошти, що належать клієнту, від підприємств, організацій, установ за відвантажені на їхню адресу товарно-матеріальні цінності або надані послуги і зараховує ці кошти на цого рахунок у банку.
Ця форма платежу широко розповсюджена, оскільки дешевша у порівнянні з акредитивом.
Платіжний баланс та його структура
Платіжний баланс країни становить систематичний запис та оцінку операцій, пов'язаних з отриманням і виплатою грошових коштів між резидентами цієї країни і резидентами решти світу. В США резидентами вважаються всі урядові установи, корпорації, фінансові інститути і громадяни, які постійно проживають у країні.
Якщо корпорація має зарубіжне відділення або філію, то вони вважаються нерезидентами. В Німеччині до резидентів відносять не лише громадян країни, а й іноземних підприємців, які влаштувались у ФРН.
Кредит показує приплив іноземної валюти, тобто її пропозицію, дебет — витрачання іноземної валюти, тобто попит на неї
Платіжний баланс складається з трьох частин:
• "Рахунок поточних операцій";
• "Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій";
• "Рахунок офіційних резервів".
Чинники, щовпливають на стан платіжного балансу.
На платіжний баланс країни впливають чотири економічні сили: темп інфляції, реальний рівень зростання ВВП, відсоткові ставки, валютний курс "спот".
Балансування статей платіжного балансу
Для того, щоб платіжний баланс країни перебував у стані рівноваги, повинні виконуватись три умови:
1)основна умова балансу — це нульове сальдо, тобто рівність дебетової і кредитової сторін балансу;
2) повна зайнятість у країні;
3) відсутність серйозних обмежень щодо міжнародних операцій.
Проблеми конвертованості національної валюти та шляхи їх вирішення
Конвертованість, або оборотність національної грошової одиниці —це можливість для учасників зовнішньоекономічних і угод легально обмінювати її на іноземні валюти і навпаки, без прямого втручання держави в процес обміну.
Вирішення проблеми зовнішньої конвертованості української національної валюти й економічні реформи в Україні повинні розглядатися саме за принципом "зустрічного руху".
Створення передумов конвертованості національної валюти передбачає:
1) зміну відносин власності;
2) становлення реальних ринкових відносин;
3) виникнення конкурентноздатних виробництв і галузей, особливо орієнтованих на експорт, що допоможе протистояти іноземній конкуренції на внутрішньому ринку і послабити тиск на платіжний баланс з боку більш вільного імпорту і відпливу прибутку іноземних учасників спільних підприємств;
4) здійснення заходів щодо врівноваження платіжного балансу, диверсифікація експорту, контроль над зростанням заборгованості, накопичення валютних резервів;
5) створення достатніх стимулів для залучення іноземного капіталу;
6) забезпечення сучасної інфраструктури грошово-кредитних відносин, недопущення довільного вилучення ресурсів у бюджет банків;
7) стабілізацію внутрішньої економіки і фінансів, проведення ефективної антиінфляційної політики.
Система "золотого стандарту". Бреттон-вудська валютна система
За системи "золотого стандарту " всі національні валюти мали фіксований золотий вміст. Наприклад, 1 англійський ф. ст. з 1821 р. мав золотий вміст, який дорівнював 7,322385 г. золота. 1 німецька марка — 0,385422 г. золота (з 1873р.). Валютний курс визначався відношенням золотого змісту валют. В даному випадку - 1:20,3.
"Золотий стандарт" був системою твердих валютних курсів за визначенням, оскільки він базувався на безпосередньому зв'язку із золотом.
Система "золотого стандарту" Перша світова війна докорінно змінила ситуацію.
Відносно спокійний, безконфліктний розвиток валютних відносин відійшов у минуле. Світова обстановка між першою і другою світовими війнами характеризувалась економічною і політичною нестабільністю. Повоєнне бурхливе зростання інфляції і припинення конвертованості валют на золото, а потім економічна криза і "велика депресія" 30-х років призвели до неминучого і остаточного краху "золотого стандарту". Після невдалої спроби Англії в 1925 р. повернутися до "золотого стандарту" стала очевидною марність зусиль підтримувати фіксований валютний курс за умов, коли вводяться обмеження в міжнародній торгівлі і вільному просуванні капіталу, зростає інфляція, відбуваються потрясіння на валютному ринку. Досвід наочно продемонстрував, що одне лише золото не здатне задовольнити внутрішні грошові потреби економіки і зовнішні потреби, породжені збільшенням міжнародної торгівлі і вивозу капіталу.
Бреттон-Вудська валютна система Окрім того, після Другої світової війни стихійно-ринковий вплив "золотого стандарту" на рівень економічної активності і заробітну плату став неприпустимим з того моменту, як соціально-економічний прогрес перетворився на основну мету західних країн. Усі ці обставини підводили до прийняття компромісної валютної політики, суть якої полягає в тому, щоб об'єднати систему в основному фіксованих курсів з великими девальваціями і ревальваціями у випадках реального знецінення або підвищення інтернаціональної вартості тієї чи іншої валюти. Така система договірно-фіксованих курсів і паритетів валют, що періодично переглядаються, була прийнята в 1944 р. внаслідок Бреттон-вудської угоди і отримала назву "Бреттон-вудської системи".
Основні принципи організації валютних відносин згідно з Бреттон-вудською системою полягали в наступному:
1) Бреттон-вудська система ґрунтувалась на золотовалютному стандарті, котрий означав, що деякі валюти в міжнародних розрахунках розглядаються як еквіваленти золота і можуть функціонувати резерви.
2) Один з основних принципів полягав у фіксованих паритетах, погоджених в рамках МВФ, на основі яких порівнювались і обмінювались валюти.
Принципи Ямайської валютної системи
Перехід від золотовалютного стандарту до нової системи валютних відносин зайняв декілька років. Після першого істотного кроку —припинення обміну доларів на золото — сталися такі події. В березні 1973 р. були введені плаваючі валютні курси. З 1974 р. всі провідні валюти (долар, фунт стерлінгів, німецька марка, єна, французький франк) уже вільно плавали по відношенню один до одного. В тому ж році "Спеціальні права запозичення" — "кошик СПЗ" став новим еталоном цінності валют. У 1976 р. МВФ ухвалив рішення відмовитись від фіксації офіційної ціни золота, припинивши операції з ним у рамках МВФ, надавши право національним валютним органам розпоряджатися власним золотом на свій розсуд. І нарешті, у 1978 р. в статуті МВФ була закріплена відмова від фіксованих паритетів і офіційно введена в дію Ямайська валютна система.
Основна відмінність Ямайської валютної системи від Бреттон-вудської полягає в такому:
1. Змінився носій світових грошей. Якщо Бреттон-вудська система використовувала кінцевий засіб розрахунку золото і резервні валюти, то нова валютна система спирається на СПЗ — колективну валюту МВФ — і ЕКЮ — колективну валюту ЄС. Ці види валюти стали основним елементом у структурі міжнародної ліквідності.
2. Нова валютна система дозволяє як фіксовані, так і плаваючі валютні курси або їх змішаний варіанта гоосц -АІЦ *
3. Наявність замкнутих валютних блоків, котрі, з одного боку, є учасниками світової валютної системи, а з іншого — всередині них існують особливі відносини між країнами-учасницями. Найхарактернішим прикладом є Європейська валютна система (ЄВС) — породження ЄЕС.
4. В Ямайській валютній системі права МВФ по нагляду за валютними курсами розширені. МВФ виробив основні принципи, яких повинні дотримуватись країни-члени МВФ при проведенні курсової політики, з тим, щоб міжнародна валютна система в цілому функціонувала ефективно.
Новітні тенденції розвитку світового фінансового ринку:
• Утворення валютних блоків провідних західних валют:
а) в зону (блок) Євро прагнуть вступити країни Центральної і Східної Європи та Балтії;
б) в зону долара прагнуть вступити країни Латинської Америки за схемами:
«curency board » - Аргентина;
відмова від національної валюти і визнання американського долара як законного платіжного засобу - Панама, Еквадор;
в) «азійське євро» або зона ієни в перспективі може створитися в Південно-Східній Азії;
• Фондові ринки стають основним структуроутворювальним фактором фінансового сектора;
• Змінюється структура фінансових інструментів ринку на користь інструментів реального сектора — корпоративних цінних паперів і їх похідних. Валюта як інструмент фінансового ринку поступово втрачає самостійне значення;
• Наростають масштаби глобального технологічного переозброєння фінансових ринків на основі інтерн ет-технологій;
• Зросла взаємозалежність між фінансовим і реальним секторами економіки;
• Змінилась ідеологія діяльності міжнародних валютно-фінансових організацій:
видача кредитів країнам, що розвиваються відбувається лише за результатами структурної перебудови;
кредити надаються лише в особливих випадках;
скорочуються строки погашення кредиту;
• Змінюється суспільна психологія: фізичні особи все частіше вбачають в операціях на фінансовому ринку можливість вигідного і надійного розміщення своїх збережень.
Золотовалютні резерви світу
Фізичні особи, компанії, огранізації і держава частину своїх фінансових ресурсів тримають в резерві - активах, що зберігаються для можливих майбутніх витрат.
Завдання ЗВР:
1. Забезпечення платоспроможності країни по її міжнародних фінансових зобов'язаннях, насамперед, у сфері валютно-розрахункових відносин;
2. Вплив на макроекономічну ситуацію у своїй країні через валютну інтервенцію - купівлю і продаж державою на внутрішньому валютному ринку іноземної валюти і підтримання тим самим обмінного курсу.
Загальноприйнятий мінімум офіційних ЗВР = трьохмісячний обсяг імпорту товарів і послуг.
Величина всіх ЗВР світу = 1,7 трлн дол., в т.ч. понад 70 млрд дол. - в США, 225 млрд дол. - в Японії, 220 млрд. долл - в Китаї, 90 млрд дол. - в Тайвані, по 80 млрд дол. - у Німеччині і Сінгапурі, 50 млрд дол - в Бразилії, 25 млрд дол. - в Мексиці, в Україні - 4 млрд дол.
Склад ЗВР:
І. Іноземні валюти -3 /4 офіційних ЗВР світу.
II. Монетарне золото (близько ЗО тис. т чистого золота) - золото в державних
сховищах.
Поступово скорочується. Причина — витіснення золота із міжнародних валютно-розрахункових відносин.
Величина золотого запасу: 8 тис. т - США; по 2,5 - 3,5 тис. т - Німеччина, Франція, Швейцарія; кілька сотень тонн ~ в Японії і Китаї; близько 300 т - в Росії.
III. Спеціальні права позик - спеціальна міжнародна
валюта для розрахунків між державами - учасницями МВФ. Випущено в 70 - 80-х рр. XX ст. лише 21,4 млрд. (близько ЗО млрд дол.).
IV. Резервна позиція в МВФ - право на отримання від МВФ кредиту за першою
вимогою в рахунок частки країни в резервах МВФ. Величина резервної позиції = 70 млрд дол.
При міжнародних розрахунках по світогосподарському товарообігу та кредиту, прямих іноземних інвестиціях та інших міжнародних зв'язках виникає необхідність обмінювати гроші однієї країни на гроші іншої країни. На цьому ґрунті виникають валютні відносини як сукупність грошових відносин, що опосередковують платіжно-розрахункові операції між агентами (суб'єктами) світового господарства. Учасниками цих відносин є банки, девізні відділи великих підприємств та маклери.
Валютні відносини — це невід'ємний елемент сучасних ринкових зв'язків, а відтак вони регулюються такими чинниками, як максимізація прибутку і конкуренція (попит і пропозиція). Тому для аналізу валютних ринків застосовується теорія ринкового попиту і пропозиції, що ґрунтується на законах конкуренції. У сфері прямих валютних інвестицій існують монополія і олігополія.
Конкретною формою організації валютних відносин є світова валютна система (СВС). Вона становить сукупність способів, інструментів та органів (інститутів), за допомогою яких здійснюються грошові розрахунки в рамках світового господарства. СВС залучає до себе: систему пристосування окремих валют однієї до одної (валютні курси), валютні ринки, міждержавні регіональні та наддержавні органи, що займаються регулюванням валютно-фінансових зв'язків і відносин.
Під валютою слід розуміти будь-який товар, здатний виконувати функцію засобу обміну в міжнародних розрахунках. У вужчому розумінні - це наявна частина грошової маси, яка переходить з рук у руки в формі грошових банкнот і монет.
Валюта забезпечує зв'язок і взаємодію національного та світового господарства.
Залежно від статусу валюта поділяється на національну, іноземну, міжнародну (регіональну).
Національна валюта - це встановлений законом платіжний засіб даної країни.
Так, валюта України - це:
а) грошові знаки у вигляді банкнот, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України; вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти на рахунках, у внесках банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;
б) платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, кредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України.
Національна валюта є основою національної валютної системи.
Іноземна валюта - це грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і які використовуються в міжнародних розрахунках.
Міжнародна (регіональна) валюта - міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, платіжний та резервний засіб. Наприклад, СПЗ (SDR Sесіаl Dгаwіпg Rіghts) спеціальні права запозичення, які є міжнародними платіжними засобами, що використовуються МВФ для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках і розрахунковою одиницею МВФ; євро - регіональна міжнародна розрахункова одиниця, введена у 1999 р. у межах Європейської валютної системи і є повноцінною валютною одиницею країн ЄС з 2002 р.
По відношенню до валютних запасів країни розрізняють резервну валюту.
Під резервною валютою розуміють іноземну валюту, в якій центральні банки певних держав нагромаджують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків по зовнішньоторговельних операціях та іноземних інвестиціях. Резервна валюта є базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, вона використовується для проведення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн-учасниць світової валютної системи.
Країна-емітент резервної валюти набуває ряд переваг: можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою, сприяти зміцненню позиції національних виробників у конкурентній боротьбі на світовому ринку.
Щодо до курсів інших валют розрізняють сильну (тверду) та слабку (м'яку) валюту. Тверда валюта характеризується стабільним валютним курсом. Поняття твердої валюти нерідко використовується як синонім конвертованої валюти.
За режимом використання розрізняють вільно конвертовану, частково конвертовану, неконвертовану валюту.
За матеріально-речовою формою валюта буває готівковою і безготівковою.
За принципом побудови - "кошикового" типу і звичайною.
Валютний кошик — це метод співмірності середньозваженого курсу однієї валюти щодо до визначеного набору інших валют. Важливим моментом розрахунку валютного кошика є визначення його складу, розміру валютних компонентів, тобто кількість одиниць валюти в наборі.
Валютний курс та його кількісні показники
"Обмінний валютний курс" - це:
• кількість одиниць однієї валюти, яка необхідна для придбання одиниці іншої валюти;
• ринкові ціни однієї валюти, виражені в іншій валюті;
• сукупність цін валют, взаємопов'язаних тристороннім арбітражем.
Змістом валютної операції - це обмін валюти однієї країни на валюту іншої. Кожна національна валюта має певну ціну, яка виражається в грошових одиницях іншої країни. Наприклад, 1 дол. коштує 132,08 єни. Ця ціна валюти називається валютним курсом. Ціни валют щоденно публікуються.
Розрахункові види валютних курсів
Для оцінки темпів економічного розвитку використовують кілька розрахункових видів валютних курсів
1. Номінальний валютний курс. Це - курс між двома валютами, тобто відносна ціна двох валют (пропозиція їх обміну однієї на іншу). Наприклад, номінальний валютний курс долара до фунта дорівнює 2,00 дол./ 1 фунт.
2. Реальний валютний курс. Це - номінальний валютний курс, скорегований на відносний рівень цін у своїй країні і в тій країні, до валюти якої котирується національна валюта.
Наприклад, номінальний валютний курс гривні по відношенню до долара впав з 5,4 до 5,6 грн./ дол. Ціни в США за цей самий період зросли на 0,4%, в Україні - на 8%. Внаслідок цього реальний валютний курс становив:
3. Номінальний ефективний валютний курс. Він розраховується як співвідношення між національною валютою і валютами інших країн, зваженим у відповідності з питомою вагою цих країн у валютних операціях даної країни.
4. Реальний ефективний валютний курс. Це номінальний ефективний валютний курс, скоригований на гшщ у^та. цін або інших показників витрат
виробництва, який показує динаміку реального валютного курсу даної країни
до валют країн - основних торговельних партнерів.
Фіксовані та гнучкі (плаваючі) валютні курси
У ринковій економіці ціни на товари і послуги визначаються попитом та пропозицією, тобто є ринковими цінами. Валютні курси — це ціни валют. Чи визначаються вони, як і ціни інших товарів, попитом і пропозицією?
Режим валютного курсу, встановлений сучасною валютною системою, характеризується тим, що:
1) вона дозволяє використовувати як фіксовані, так і плаваючі валютні курси або їх змішаний варіант;
2) країни-члени МВФ при проведенні курсової політики повинні дотримуватись
основних принципів, вироблених МВФ: а) валютний курс повинен бути
економічно обґрунтованим; б) інтервенція центрального банку здійснюється з
метою згладжування значних хаотичних короткострокових курсових коливань; в)
при проведенні інтервенції враховуються інтереси інших країн.
Режим фіксованих валютних курсів — це система, за якої валютний курс фіксується, а його зміни під впливом коливання попиту і пропозиції усуваються проведенням державою стабілізаційних заходів. Класичною формою фіксованих курсів є валютна система "золотого стандарту", коли кожна країна встановлює золотий зміст своєї грошової одиниці. Валютні курси при цьому являють фіксоване співвідношення золотого змісту валют.
Гнучкі або вільно плаваючі валютні курси — режим, за якого курси обміну валют визначаються безперешкодною грою попиту і пропозиції. Ринок валют урівноважується за допомогою цінового, тобто курсового механізму.
Компромісні валютні курси — це режим, за яким поєднуються елементи фіксування і вільного плавання валютних курсів, а регулювання валютного рикку лише частково здійснюється рухом самих валютних курсів.
Крос-курс та тристоронній арбітраж
Кожна валюта має не один валютний курс, а стільки, скільки існує валют. Обмінні курси валют, маючи різне числове вираження, взаємопов'язані і становлять сукупність цін, взаємопов'язаних тристороннім арбітражем. Арбітраж — це операція обміну двох валют через третю з метою отримання прибутку, використовуючи різницю між обмінним курсом і крос-курсом. Він називається тристороннім, оскільки до нього залучені три валюти
Крос-курсом називається курс обміну двох валют (А і В) через третю валюту (С). Визначення крос-курсу відбувається шляхом конвертації валюти А спочатку у валюту С, а потім — валюти С у валюту В.
(А/С) х (С/В) - А/В
Сутність та види валютного ринку
Сукупний фінансовий ринок включає в себе ринок іноземної валюти, євровалюти, ринки хеджування (ф'ючерсів та опціонів), міжнародний ринок цінних паперів (облігацій, акцій). Найбільший ринок — це валютний ринок. Особливість цього ринку полягає в тому, що він:
• нематеріальний;
• не має конкретного місцезнаходження;
• механізм його функціонування — обмін валюти однієї країни на валюту іншої країни;
• є міжбанківським ринком;
* завдяки процесу телекомунікації та інформатики є глобальним, тобто розгорнутим
у масштабі всього світу.
Головні учасники міжнародного валютного ринку — комерційні банки, корпорації, які займаються міжнародною торгівлею, небанківські фінансові установи (фірми з управління активами, страхові компанії), центральні банки.
Основними функціями валютного ринку є:
• грошові перекази;
• хеджування;
• кліринг;
• кредит.
Спотовий ринок та обмінний курс "спот"
Спотовий ринок — це ринок, на якому здійснюються операції поточного, негайного (або касового) обміну валютами між двома країнами. Дві сторони домовляються про обмін банківськими депозитами і негайно здійснюють угоду. До недавнього часу для здійснення валютної операції "спот" потрібно було два дні. Нині, за бажанням клієнта, за допомогою електронних засобів конвертування валют відбувається в день укладення угоди.
Курси негайного обміну валют називаються поточними (спот) курсами. А самі операції утворюють ринок готівкової валюти.
Форвардний ринок та форвардний курс
Форвардний ринок — це ринок, на якому здійснюються термінові валютні операції з іноземною валютою. Термінові (форвардні) угоди — це контракти, за яких дві сторони домовляються про доставку домовленої кількості валюти через певний строк після укладення угоди за курсом, зафіксованим у момент її укладення.
Інтервал у часі між моментом укладення і виконання угоди може бути від 1-2 тижнів, від 1 до 12 місяців, до 5-7 років. Курс валют за терміновою угодою називається форвардним обмінним курсом. Він фіксується в момент укладення угоди.
Курс валют за терміновими угодами відрізняється від курсу "спот". Різниця між курсами "спот" і "форвард" визначається як скидка (дисконт — (dіs або депорт — Д) з курсами "спот", коли курс термінової угоди нижчий, або премія (рт або репорт — К), коли він вищий від курсу "спот". Премія означає, що валюта котирується дорожче за угодою на строк, ніж за готівковою операцією. Дисконт означає, що курс валюти за форвардною угодою нижчий, ніж за угодою "спот".
Ф'ючерсний ринок та ф'ючерсний курс
В 70-х роках на ряді бірж з'явились ф'ючерсні і опціонні валютні операції — нова спеціальна форма спекулятивних угод і хеджування валютних ризиків з великими банками.
Валютні ф'ючерси й опціони, як і форвардні контракти, передбачають майбутній обмін валютами. Однак строки, а головне, умови обміну відрізняються від умов форвардних контрактів, що дозволяє більш гнучко уникати валютних ризиків.
Відмінність полягає насамперед у тому, що валютні ф'ючерси ліквідні, їх можуть купити і їх можуть продати більшість суб'єктів бізнесу на біржовому ринку. Крім того, ф'ючерсні контракти можна перепродати на ф'ючерсному ринку в будь-який час до строку їх виконання; ф'ючерсні контракти стандартизовані (наприклад, 62 500 ф. ст., 100 тис. дол., 125 тис. євро) і їх виконання гарантоване за рахунок гарантійного внеску в кліринговий дім. Це — депозит, як вноситься клієнтами готівкою.
За ф'ючерсним контрактом покупець валютного ф'ючерсу бере на себе зобов'язання купити, а продавець — продати валюту протягом певного строку за курсом, домовленим при укладенні контракту.
Валютні опціони
Валютні опціонні контракти схожі на ф'ючерсні угоди. В них визначаються кількість валют, строк погашення і ціна виконання. Так само як ф'ючерси, опціони, котрими торгують на біржі, вимагають стандартизованої форми контрактів і гарантії їх виконання. Кількість валюти, з якою оперує кожний опціон, дорівнює половині тієї, котра встановлена для ф'ючерсних контрактів. Однак опціони мають одну важливу особливість: інвестор має право (а не зобов'язаний) здійснювати валютний обмін. Якщо за ф'ючерсним контрактом обмін валюти є обов'язковим навіть у тому випадку, коли операція виявилась для інвестора невигідною, опціон передбачає право вибору: якщо операція вигідна — зробити обмін, якщо операція невигідна — відмовитись від нього.
Існують два основних типи опціонів: опціони "колл" та опціони "пут". Опціони "колл" дають своїм власникам право, але не зобов'язання купити валюту за ціною, вказаною в контракті, яка називається ціною виконання опціону. Опціони "пут" забезпечують своїм власникам право, але не зобов'язання продати валюту за ціною, вказаною в контракті. Американські опціони можуть бути використані в будь-який момент до закінчення строку, а європейські — лише за настання строку.
Опціони як вид хеджування привабливіші, ніж форвардні і ф'ючерсні контракти, але вони мають високу ціну виконання. Покупець опціону повинен платити високу надбавку до них, яка фіксується в опціонному контракті.
Спекулятивні валютні операції
Строкові валютні угоди використовуються в спекулятивні цілях. Валютного спекулянта не цікавить реальність валютні курсів і наслідки, до яких можуть призвести спекулятивні операг Для нього валюта — такий самий біржовий товар, як акції, сиров на тощо. Спекулянта цікавить можливість отримання прибут внаслідок зміни в короткочасній перспективі валютного курсу.
Спекулянти валют впливають на стан валютного рин цілеспрямовано, купуючи або продаючи валюту, щоб добити зниження валютного курсу або його підвищення. Граючи підвищення або зниження курсу валют, вони можуть отримг прибуток або зазнати збитків. Валютна спекуляція досягає інкс таких масштабів, що їй безсилі протистояти валютні інтервен центральних банків, хоча вони можуть здійснюватись на декілі мільярдів доларів на день.
Спекуляція на форвардному валютному ринку ґрунтується на припущенні про підвищення валютних курсів "спот" у майбутньому в порівнянні з форвардним курсом. Щоб уникнути ризику помилки відносно майбутнього курсу "спот", професійний спекулянт валютою вкладає тисячі форвардних валютних угод, і, якщо передбачення про загальний характер змін валютних курсів справдяться, його операції виявляться прибутковими.
Валютні ризики
Всі учасники міжнародного валютного ринку піддаються валютним ризикам, тобто небезпеці втрат при здійсненні тих чи інших операцій. Валютні ризики пов'язані з інфляцією і коливанням валютних курсів. Якби обмінні курси були фіксованими, то не існувало б валютних ризиків. Об'єктивною основою валютного ризику є те, що в довгостроковому плані валютні курси залежать від економічного становища різних країн, а в короткостроковому — від рішень державних органів з економічних питань, спекулятивних операцій, чуток і очікувань, політичних подій і, нарешті, від неправильних рішень дилерів.
Ризики обмінних курсів поділяються на:
• операційні;
• бухгалтерські (перерахункові);
• економічні.
Урядове втручання в діяльність валютних ринків
Уряди можуть впливати на обмінний курс своїх валют: а) купуючи і продаючи на валютному ринку великі партії іноземної валюти; б) проводячи економічну політику, яка впливає на зміну попиту і пропозиції національної валюти; в) укладаючи міжнародні договори, що мають відношення до обмінних курсів.
Впливати на валютний курс уряди можуть, використовуючи два типи державної макроекономічної політики:
• кредитно-грошову, яка впливає на обмінний курс через механізм зміни грошової пропозиції;
• податково-бюджетну, яка впливає на валютний курс шляхом зміни державних витрат і податків.
Податково-бюджетна (або фіскальна) політика — це політика зміни рівня оподаткування й урядових витрат, яка викликає бюджетні дефіцити або перевищення.
Податково-бюджетна політика може бути обмежувальною і експансіоністською.
Ринок євровалют
У міжнародній валютній термінології розрізняють:
· валютні ринки, тобто продаж і купівлю валюти в країні її походження;
· євровалютний ринок — ринок депозитних операцій в іноземній валюті за межами країни походження цієї валюти.
Ринок євровалют виник у 1950-х роках. Передумовами розвитку цього ринку були:
• по-перше, можливість філій американських банків в Європі і європейських банків сплачувати за доларовідепозити вищі відсотки, ніж у США. Крім того, доларові кредити, які видавались в Європі, коштували дешевше;
• по-друге, надлишок коштів у доларах у країн-експортерів нафти з Близького
Сходу і країн, які віддавали перевагу розміщенню в європейських банках;
• по-третє, попит на доларові кредити збоку країн, що розвиваються;
•по-четверте, зняття валютних обмежень у просуванні капіталу західноєвропейськими країнами.
Міжнародні розрахунки та їхні основні форми
Міжнародні розрахунки — це:
а) комерційні платежі за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають між підприємствами, банками, установами й окремими особами різних країн, пов'язані зі світовою торгівлею, міжнародним кредитом і прямими зарубіжними інвестиціями;
б) некомерційні платежі, пов'язані з перевезенням пасажирів, страхуванням, туризмом, переказом грошей за кордон тощо.
Основними формами міжнародних розрахунків у міжнародній торгівлі є товарний акредитив і акцепт документів, переданих банкові на інкасо.
Акредитив — це розрахунковий або грошовий документ, який є дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально заброньованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар або сплатити пред'явникові акредитива певну суму грошей. Акредитив може бути: безвідкличним, відкличним, передатним (переуступним).
Крім методу фінансування зовнішньої торгівлі за допомогою акредитивів, існують і інші методи: документарний перевідний вексель для інкасування, факторинг, форфейтинг тощо.
Інкасо — це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта отримує на підставі розрахункових документів грошові кошти, що належать клієнту, від підприємств, організацій, установ за відвантажені на їхню адресу товарно-матеріальні цінності або надані послуги і зараховує ці кошти на цого рахунок у банку.
Ця форма платежу широко розповсюджена, оскільки дешевша у порівнянні з акредитивом.
Платіжний баланс та його структура
Платіжний баланс країни становить систематичний запис та оцінку операцій, пов'язаних з отриманням і виплатою грошових коштів між резидентами цієї країни і резидентами решти світу. В США резидентами вважаються всі урядові установи, корпорації, фінансові інститути і громадяни, які постійно проживають у країні.
Якщо корпорація має зарубіжне відділення або філію, то вони вважаються нерезидентами. В Німеччині до резидентів відносять не лише громадян країни, а й іноземних підприємців, які влаштувались у ФРН.
Кредит показує приплив іноземної валюти, тобто її пропозицію, дебет — витрачання іноземної валюти, тобто попит на неї
Платіжний баланс складається з трьох частин:
• "Рахунок поточних операцій";
• "Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій";
• "Рахунок офіційних резервів".
Чинники, щовпливають на стан платіжного балансу.
На платіжний баланс країни впливають чотири економічні сили: темп інфляції, реальний рівень зростання ВВП, відсоткові ставки, валютний курс "спот".
Балансування статей платіжного балансу
Для того, щоб платіжний баланс країни перебував у стані рівноваги, повинні виконуватись три умови:
1)основна умова балансу — це нульове сальдо, тобто рівність дебетової і кредитової сторін балансу;
2) повна зайнятість у країні;
3) відсутність серйозних обмежень щодо міжнародних операцій.
Проблеми конвертованості національної валюти та шляхи їх вирішення
Конвертованість, або оборотність національної грошової одиниці —це можливість для учасників зовнішньоекономічних і угод легально обмінювати її на іноземні валюти і навпаки, без прямого втручання держави в процес обміну.
Вирішення проблеми зовнішньої конвертованості української національної валюти й економічні реформи в Україні повинні розглядатися саме за принципом "зустрічного руху".
Створення передумов конвертованості національної валюти передбачає:
1) зміну відносин власності;
2) становлення реальних ринкових відносин;
3) виникнення конкурентноздатних виробництв і галузей, особливо орієнтованих на експорт, що допоможе протистояти іноземній конкуренції на внутрішньому ринку і послабити тиск на платіжний баланс з боку більш вільного імпорту і відпливу прибутку іноземних учасників спільних підприємств;
4) здійснення заходів щодо врівноваження платіжного балансу, диверсифікація експорту, контроль над зростанням заборгованості, накопичення валютних резервів;
5) створення достатніх стимулів для залучення іноземного капіталу;
6) забезпечення сучасної інфраструктури грошово-кредитних відносин, недопущення довільного вилучення ресурсів у бюджет банків;
7) стабілізацію внутрішньої економіки і фінансів, проведення ефективної антиінфляційної політики.
Система "золотого стандарту". Бреттон-вудська валютна система
За системи "золотого стандарту " всі національні валюти мали фіксований золотий вміст. Наприклад, 1 англійський ф. ст. з 1821 р. мав золотий вміст, який дорівнював 7,322385 г. золота. 1 німецька марка — 0,385422 г. золота (з 1873р.). Валютний курс визначався відношенням золотого змісту валют. В даному випадку - 1:20,3.
"Золотий стандарт" був системою твердих валютних курсів за визначенням, оскільки він базувався на безпосередньому зв'язку із золотом.
Система "золотого стандарту" Перша світова війна докорінно змінила ситуацію.
Відносно спокійний, безконфліктний розвиток валютних відносин відійшов у минуле. Світова обстановка між першою і другою світовими війнами характеризувалась економічною і політичною нестабільністю. Повоєнне бурхливе зростання інфляції і припинення конвертованості валют на золото, а потім економічна криза і "велика депресія" 30-х років призвели до неминучого і остаточного краху "золотого стандарту". Після невдалої спроби Англії в 1925 р. повернутися до "золотого стандарту" стала очевидною марність зусиль підтримувати фіксований валютний курс за умов, коли вводяться обмеження в міжнародній торгівлі і вільному просуванні капіталу, зростає інфляція, відбуваються потрясіння на валютному ринку. Досвід наочно продемонстрував, що одне лише золото не здатне задовольнити внутрішні грошові потреби економіки і зовнішні потреби, породжені збільшенням міжнародної торгівлі і вивозу капіталу.
Бреттон-Вудська валютна система Окрім того, після Другої світової війни стихійно-ринковий вплив "золотого стандарту" на рівень економічної активності і заробітну плату став неприпустимим з того моменту, як соціально-економічний прогрес перетворився на основну мету західних країн. Усі ці обставини підводили до прийняття компромісної валютної політики, суть якої полягає в тому, щоб об'єднати систему в основному фіксованих курсів з великими девальваціями і ревальваціями у випадках реального знецінення або підвищення інтернаціональної вартості тієї чи іншої валюти. Така система договірно-фіксованих курсів і паритетів валют, що періодично переглядаються, була прийнята в 1944 р. внаслідок Бреттон-вудської угоди і отримала назву "Бреттон-вудської системи".
Основні принципи організації валютних відносин згідно з Бреттон-вудською системою полягали в наступному:
1) Бреттон-вудська система ґрунтувалась на золотовалютному стандарті, котрий означав, що деякі валюти в міжнародних розрахунках розглядаються як еквіваленти золота і можуть функціонувати резерви.
2) Один з основних принципів полягав у фіксованих паритетах, погоджених в рамках МВФ, на основі яких порівнювались і обмінювались валюти.
Принципи Ямайської валютної системи
Перехід від золотовалютного стандарту до нової системи валютних відносин зайняв декілька років. Після першого істотного кроку —припинення обміну доларів на золото — сталися такі події. В березні 1973 р. були введені плаваючі валютні курси. З 1974 р. всі провідні валюти (долар, фунт стерлінгів, німецька марка, єна, французький франк) уже вільно плавали по відношенню один до одного. В тому ж році "Спеціальні права запозичення" — "кошик СПЗ" став новим еталоном цінності валют. У 1976 р. МВФ ухвалив рішення відмовитись від фіксації офіційної ціни золота, припинивши операції з ним у рамках МВФ, надавши право національним валютним органам розпоряджатися власним золотом на свій розсуд. І нарешті, у 1978 р. в статуті МВФ була закріплена відмова від фіксованих паритетів і офіційно введена в дію Ямайська валютна система.
Основна відмінність Ямайської валютної системи від Бреттон-вудської полягає в такому:
1. Змінився носій світових грошей. Якщо Бреттон-вудська система використовувала кінцевий засіб розрахунку золото і резервні валюти, то нова валютна система спирається на СПЗ — колективну валюту МВФ — і ЕКЮ — колективну валюту ЄС. Ці види валюти стали основним елементом у структурі міжнародної ліквідності.
2. Нова валютна система дозволяє як фіксовані, так і плаваючі валютні курси або їх змішаний варіанта гоосц -АІЦ *
3. Наявність замкнутих валютних блоків, котрі, з одного боку, є учасниками світової валютної системи, а з іншого — всередині них існують особливі відносини між країнами-учасницями. Найхарактернішим прикладом є Європейська валютна система (ЄВС) — породження ЄЕС.
4. В Ямайській валютній системі права МВФ по нагляду за валютними курсами розширені. МВФ виробив основні принципи, яких повинні дотримуватись країни-члени МВФ при проведенні курсової політики, з тим, щоб міжнародна валютна система в цілому функціонувала ефективно.
Новітні тенденції розвитку світового фінансового ринку:
• Утворення валютних блоків провідних західних валют:
а) в зону (блок) Євро прагнуть вступити країни Центральної і Східної Європи та Балтії;
б) в зону долара прагнуть вступити країни Латинської Америки за схемами:
«curency board » - Аргентина;
відмова від національної валюти і визнання американського долара як законного платіжного засобу - Панама, Еквадор;
в) «азійське євро» або зона ієни в перспективі може створитися в Південно-Східній Азії;
• Фондові ринки стають основним структуроутворювальним фактором фінансового сектора;
• Змінюється структура фінансових інструментів ринку на користь інструментів реального сектора — корпоративних цінних паперів і їх похідних. Валюта як інструмент фінансового ринку поступово втрачає самостійне значення;
• Наростають масштаби глобального технологічного переозброєння фінансових ринків на основі інтерн ет-технологій;
• Зросла взаємозалежність між фінансовим і реальним секторами економіки;
• Змінилась ідеологія діяльності міжнародних валютно-фінансових організацій:
видача кредитів країнам, що розвиваються відбувається лише за результатами структурної перебудови;
кредити надаються лише в особливих випадках;
скорочуються строки погашення кредиту;
• Змінюється суспільна психологія: фізичні особи все частіше вбачають в операціях на фінансовому ринку можливість вигідного і надійного розміщення своїх збережень.
Золотовалютні резерви світу
Фізичні особи, компанії, огранізації і держава частину своїх фінансових ресурсів тримають в резерві - активах, що зберігаються для можливих майбутніх витрат.
Завдання ЗВР:
1. Забезпечення платоспроможності країни по її міжнародних фінансових зобов'язаннях, насамперед, у сфері валютно-розрахункових відносин;
2. Вплив на макроекономічну ситуацію у своїй країні через валютну інтервенцію - купівлю і продаж державою на внутрішньому валютному ринку іноземної валюти і підтримання тим самим обмінного курсу.
Загальноприйнятий мінімум офіційних ЗВР = трьохмісячний обсяг імпорту товарів і послуг.
Величина всіх ЗВР світу = 1,7 трлн дол., в т.ч. понад 70 млрд дол. - в США, 225 млрд дол. - в Японії, 220 млрд. долл - в Китаї, 90 млрд дол. - в Тайвані, по 80 млрд дол. - у Німеччині і Сінгапурі, 50 млрд дол - в Бразилії, 25 млрд дол. - в Мексиці, в Україні - 4 млрд дол.
Склад ЗВР:
І. Іноземні валюти -3 /4 офіційних ЗВР світу.
II. Монетарне золото (близько ЗО тис. т чистого золота) - золото в державних
сховищах.
Поступово скорочується. Причина — витіснення золота із міжнародних валютно-розрахункових відносин.
Величина золотого запасу: 8 тис. т - США; по 2,5 - 3,5 тис. т - Німеччина, Франція, Швейцарія; кілька сотень тонн ~ в Японії і Китаї; близько 300 т - в Росії.
III. Спеціальні права позик - спеціальна міжнародна
валюта для розрахунків між державами - учасницями МВФ. Випущено в 70 - 80-х рр. XX ст. лише 21,4 млрд. (близько ЗО млрд дол.).
IV. Резервна позиція в МВФ - право на отримання від МВФ кредиту за першою
вимогою в рахунок частки країни в резервах МВФ. Величина резервної позиції = 70 млрд дол.