4.33. Революція 1905-1907 рр. у Росії

Причини її корінилися в економічному і соціально-політичному устрої Росії. У своїй внутрішній політиці царизм не зміг задовольнити запитів практично жодної соціальної верстви. Після скасування кріпосного права 1861 р. не було вирішене аграрно-селянське питання, були відсутні еле­ментарні демократичні свободи при поліцейсько-чиновничому свавіллі.

Навіть російські поміщики були незадоволені, оскільки, на їхню думку, влада виявилася нездатною захистити ні себе, ні їх. Тому консервативно-монархічна частина населення виступала за створення політичних чи громад­ських організацій для боротьби з революціонерами і ліберальною опозицією.

Прискорило революцію значне погіршення матеріального становища широких мас через економічну кризу 1900—1903 рр. та російсько-японську війну 1904—1905 рр.

1 Диктатура —- букв, необмежена влада, термін, що характеризує систему здійснення влади. Означає: 1) сутність державної влади, що забезпечує політичне панування певного класу: 2) засіб здійснення державної влади, політичний режим (наприклад, особиста диктатура).

Розв'язуючи війну з Японією, царський уряд сподівався запобігти рево­люції. "Щоб попередити революцію, нам потрібна маленька переможна війна", — говорив міністр внутрішніх справ. Внаслідок соціально-економіч­ної відсталості Росії, бездарності командування, а також непопулярності цієї війни у народі російські війська зазнали багатьох поразок. Зокрема, впала твердиня Росії на Далекому Сході — Порт-Артур.

Революційно-радикальні партії та організації мали на меті повалити самодержавство, встановити демократичну республіку, знищити поміщиць­ке землеволодіння і наділити селян землею, встановити 8-годинний робо­чий день, добитися рівності всіх народів, які населяли імперію.

Ліберально-опозиційні сили виступали за проведення політичних і еко­номічних реформ та встановлення конституційної монархії, обмеженої пар­ламентом.

У здійсненні цих основних завдань були заінтересовані широкі вер­стви населення: середня і дрібна буржуазія, робітники, селяни, солдати, мат­роси, службовці.

Історики виділяють три основні етапи революції.

Перший (9 січня —- кінець вересня 1905 р.) — початок і розвиток революції по висхідній лінії, розгортання її вглиб і вшир. Січнево-лютневі страйки і демонстрації в ряді промислових міст були не лише відповіддю на "Криваву неділю", а й пройшли під гаслом "Геть самодержавство!".

Весняно-літні виступи робітників у Москві, Одесі, Ризі, Баку, Варшаві, Лодзі та інших містах імперії стали поштовхом для руху демократичної інтелігенції, міської середньої та дрібної буржуазії і селян. Значною рево­люційною подією стало повстання матросів на панцернику "Князь По-тьомкін-Таврійський", що було підтримано матросами інших кораблів. Хви­ля революційних виступів охопила Прибалтику, Польщу, Україну, Білору­сію, Закавказзя.

Царизм змушений був піти на першу поступку: 6 серпня цар оголо­сив про створення Державної думи. Проте намагання створити законодав­чий орган зі значно обмеженими виборчими правами населення в умовах піднесення революції закінчилося провалом. Революційно-радикальні партії та організації закликали маси до бойкоту думи.

Другий етап (жовтень — грудень 1905 р.) характеризувався найви­щим піднесенням революції. Загальний всеросійський жовтневий страйк (2 млн. учасників) примусив царя видати Маніфест 17 жовтня "Про вдосконалення державного порядку" (запровадження ряду політичних свобод і заснування не законорадчої, а законодавчої думи на основі розши­рення виборчих прав). Обіцянки царя не спинили революції: відбулися виступи в армії та на флоті, серед яких найзначнішим було повстання в Севастополі під керівництвом лейтенанта Петра Шмідта. Робітництво, ре­волюційне настроєні солдати, подекуди і селяни самочинно створювали Ради робітничих депутатів.

Налякані розмахом революційного руху і сподіваючись на надання політичних свобод, ліберали створили політичні партії. У жовтні сформу­валася Партія народної свободи (кадетів), що відображала інтереси міської буржуазії та інтелігенції, ставила за мету встановлення парламент­ського демократичного ладу у формі конституційної монархії, досягнення загального виборчого права, поступового запровадження 8-годинного робо­чого дня, права робітників на страйки і профспілки. У національному пи­танні кадети не пішли далі надання автономії Польщі та Фінляндії.

Інтереси великих промисловців, фінансової буржуазії та заможної інте­лігенції відображав "Союз 17 жовтня" (октябристи). Вони намага­лися встановити конституційну монархію з сильною виконавчою владою імператора і законодавчою думою, зберегти єдину і неподільну Росію без надання автономії народам імперії.

Інтелігенція, службовці створювали професійно-політичні спілки (учи­телів, адвокатів, статистів, службовців залізниць і пошти та ін.).

Консервативно-монархічні кола для боротьби проти революційних і демократичних сил організовували чорносотенні організації.

У грудні 1905 р. царизм придушив збройні виступи, а у розпал зброй­ного повстання у Москві було видано указ про зміну порядку виборів до нової Державної думи.

Третій етап революції (січень 1906 — червня 1907 р.) характеризу­вався спадом революції. Однак і тоді продовжувалися боротьба пролетаріату і селян, виступи в армії та на флоті, посилився національно-визвольний рух у Польщі, Фінляндії, Прибалтиці, Україні. Проте основним стало питання про вибори до Державної думи.

Розраховуючи на монархічну схильність селян та їхні думські ілюзії, для них було встановлено високу норму представництва у думі. -Для міських жителів встановлювався високий майновий ценз, щоб забезпечити на вибо­рах перевагу великої буржуазії. Радикальні партії бойкотували вибори. Тому ліберальні партії (кадети і октябристи) здобули в думі 51% депутатських місць, селяни — трудовики — 23, соціал-демократи — 4% місць.

Центральним у думі стало аграрне питання, законопроекти з якого запропонували кадети і трудовики. Обидва законопроекти передбачали створення державного земельного фонду з казенних, монастирських надільних і частини поміщицьких земель. Якщо кадети планували вирішити аграрне питання за рахунок селян, то трудовики — за рахунок поміщиків. Дума запропонувала програму демократизації Росії, проте царизм відки­нув усі вимоги думи і розігнав її.

І хоча під час виборів до II Думи царизм обмежив виборчі права робітників і селян, однак вона виявилася лівішою за першу. Трудовики — селяни, соціал-демократи і соціал-революціонери створили Лівий блок і завоювали 43% місць. Як і в попередній думі, основним було аграрне питання: трудовики знову наполягали на здійсненні свого плану, а соціал-демократи вимагали цілковитої конфіскації земель.

Як і раніше, депутати від національних окраїн обстоювали право на­родів на автономію, на рідну мову, освіту тощо.

Лівий блок думи, його вимоги, особливо щодо земельного питання, наляка­ли уряд, її також було розпущено. Маніфест царизму від 3 червня 1907 р. проголосив, що майбутня дума має бути "російською за духом".

Перша революція в Росії зазнала поразки, проте царизм був зму­шений дещо змінити соціально-політичну систему, встановити де­мократичні свободи. Почали діяти професійні та інші спілки, легальні політичні партії, більш-менш вільна преса, зокрема і національними мовами. Царизм уже не зміг спинити поступового процесу демократи­зації Росії.